МВС УКРАЇНИ

Одеський державний університет внутрішніх справ

Кафедра загальноправових дисциплін

Контрольна робота

з навчальної дисципліни:

історія государства і права

слухача 2 курсу заочної форми навчання

юридичного факультету на базі ЗСО

Бужака Ю.Ю.

Варіант № 1. Українська держава і право: виникнення та розвиток

„А-Б”

План.

1. Перші державні утворення на українських землях. Грецькі колонії – осередок демократії.

2. Передумови утворення Київської держави.

3. Державний та суспільний лад Давньої Pyci.

1.Перші державні утворення на українських землях. Грецькі колонії – осередок демократії.

Історія державного утворення на українських землях бере свій початок від середини І тис. до н.е., коли у народів і племен Північного Причорномор’я з’являються перші державні утворення. Це були рабовласницькі держави, які виникли у процесі розпаду первіснообщинного ладу й встановлення класового суспільства.

Скіфія. У VІІ-ІІІ до н.е. у степових районах Північного Причорномор’я, на території сучасної Південної та Південно-Східної України, а частково і в Криму панували скіфські племена. Вони займали значну територію від низин Дунаю до гирла Дону і Приазов’я.

У VІІ ст. до н.е. у скіфів утворюється могутній племінний союз. Відомості про основні племена, які входили у цей союз, подає грецький історик Геродот (V ст.. до н.е.). Наймогутнішим й найчисленнішим племенем, розповідає він, були скіфи царські, які вважали інших скіфів своїми рабами. Жили вони на лівому березі нижньої течії Дніпра, аж до Азовського моря і нижнього Дону, а також у степовому Криму. На правому березі нижнього Дніпра мешкали скіфи-кочівники, між Інгулом і Дніпром разом з кочівниками жили скіфи-землероби. У басейні Південного Бугу поблизу грецького міста Ольвія знаходились еліно-скіфи. На північ від царських скіфів (мабуть, у межах степової смуги України) розташувалися скіфи-хлібороби (орачі). Геродот вважав скіфів одним народом, але спосіб життя, господарювання доводить протилежне. На думку деяких вчених, більш імовірно, що скіфів-орачів можна вважати прапращурами українського народу.

У VІІ-VІ ст. до н.е. більшість скіфських племен вже знаходилася на останній сходинці первіснообщинного ладу.

Родові зв’язки все ще були сильні. Рід, родова община володіли землею, виділяючи кожній патріархальній сім‘ї ділянку землі за жеребом. Приватної власності на землю в цей час не існувало. У скіфському суспільстві VІІ-VІ ст. до н.е. вже можна виявити ознаки, що свідчать про розклад родового ладу. З’являються у скіфів і раби, яких вони захоплювали під час численних воєн і походів. Щоправда, роль рабської праці у Скіфії була незначною.

Досягнутий скіфами сходинці розвитку відповідала й організація управління у формі військової демократії. Найважливіші питання розглядалися на народних зборах воїнів. Значним впливом користувалися ради родових старійшин, і перш за все союзна рада. Але особлива роль у союзі належала військовим вождям – „царям”, які очолювали скіфське військо під час походів. Влада царів передавалась у спадщину, але кандидатури „царя” та його спадкоємця все ще затверджувалися народними зборами.

Розвиток виробництва, зростаюча майнова й соціальна диференціація, процес класоутворення, що розпочався, сприяли посиленню влади скіфських військових керівників, розвитку зародків спадкової знаті та дійсної царської влади. Значно прискорила зміни, що назрівали у скіфському суспільстві, війна скіфів з військами перського царя Дарія І у 514-513 рр до н.е. Боротьба з Дарієм І, що закінчилась перемогою скіфів, сприяла зміцненню скіфського союзу племен, піднесла політичний авторитет Скіфії.

На рубежі VІ-ІV ст.. до н.е. скіфський цар Атей усунув інших „царів” і узурпував усю владу. Атей прожив довге життя і в 40 р. VІ ст. до н.е. зумів об’єднати під своєю владою майже всю країну – від Азовського моря до Дунаю, перетворивши Скіфію на могутнє царство. Центр держави Атея знаходився на нижньому Дніпрі, де наприкінці V ст.. до н.е. виникло велике укріплене поселення – Каменське городище. Однак сутичка скіфів у 339 р. до н.е. з македонським царем Філіпом ІІ закінчилася поразкою і смертю Атея. Незважаючи на смерть Атея. Скіфське царство збереглося, хоч розміри його значно зменшилися. Скіфія залишилася все ще сильною в економічному і воєнному відношеннях. Як свідчать писемні й археологічні джерела. Царство, створене Антеєм, існувало з VІ до ІІІ ст. до н.е.

Більш міцною була Скіфська держава з центром у Криму, що склалася близько ІІІ ст. до н.е. Столицею нової держави стало місто Неаполь скіфський (неподалік від сучасного Сімферополя) – з міцними мурами, великими зерносховищами, багатими гробницями. Воно проіснувало аж до другої половини ІІІ ст. н.е. і було знищено готами.

Рівень господарського життя населення Скіфії на той час був досить високими. Панівне становище в економіці займало орне землеробство і скотарство. Скіфи орачі сіяли хліб не тільки для власних потреб, а й на продаж. Величезними стадами худоби і табунами коней володіли скіфи-кочівники. Значних успіхів набувало у скіфському суспільстві також виробництво шкіри, ткацтво та ін. Інтенсивно розвивалася торгівля з прибережними грецькими містами. Успіхи в економічному розвитку стали основою для зростання майнової нерівності й соціальної диференціації.

Нижню сходинку соціальної градації скіфського суспільства займали раби. Головне джерело рабства у скіфів – військовий полон, підкорення сусідніх народів. Але у виробництві рабство не відігравало вирішальної ролі, хоча кількість рабів у скіфів була досить значною. Як правило, вони використовувалися у домашньому господарстві, для охорони худоби та ін. Часто вони виступали як товар у торгівлі з грецькими містами.

Скіфське царство може бути віднесено до держав рабовласницького типу. За формою правління це була одна з різновидів рабовласницької монархії. Главою Скіфської держави був цар. Влада його передавалася у спадщину. Цар також здійснював судові функції. Навколо скіфського царя утворювався апарат державного управління. Як і у багатьох інших народів, він складався з найближчих родичів правителя та його особистих слуг, переважно військових. За свідченням грецького історика і географа Стратона (63 р. до н.е.-23 р. н.е.), у ІІ ст.. до н.е. скіфи у Криму знаходилися „під владою Скілура і його синів з Палаком на чолі”. А синів у Скілура було, за одними даними, шістдесят, за іншими – вісімдесят, що забезпечувало міцну підтримку владі царя. Цим теж пояснюється особлива роль військової дружини правителя та воєначальників. Найбільш впливові помічники правителя входили до складу царської ради.

Проте виникнення державного апарату не знищило повністю колишню родову організацію. Її пережитки ще тривалий час давались взнаки, особливо у місцевому управлінні, де зберігалися свої старійшини та вожді. Перші паростки державності на території сучасної України з’явилися саме у скіфські часи.

Основним джерелом права у скіфів був звичай, перетворений згідно з інтересами правлячої верхівки на звичаєве право. Поряд із звичаєм досить рано з’являється й інше джерело права – правила, встановлені царською владою. На великий території Скіфської держави зберігалися групи населення, які жили за своїми законами. Норми скіфського права захищали приватну власність на худобу, візки з пересувними жителями, домашні речі, рабів. Розкопки поховань свідчать, що особисту приватну власність у скіфів становили зброя, знаряддя виробництва, прикраси. Верховна власність на землю належала царю, який встановлював порядок користування пасовищами і землями. Зобов’язальне право регулювало договірні відносини міни, дарування, купівлі-продажу та ін. Звичайно договори у скіфів скріплювали клятвою, як це робилося, наприклад, при укладенні договору знаменитого скіфського побратимства. На практиці відмова від сплати данини вважалася достатнім приводом для початку воєнних дій, які супроводжувалися грабуванням майна, крадіжкою худоби, захопленням полонених з наступним перетворенням їх у рабів. Шлюбно-сімейне право базувалося на принципах патріархату. Відлік родоводу провадився по чоловічій лінії. У сім’ї панував чоловік, практикувалося багатоженство. Старша жінка займала привілейоване становище.

Грецькі міста-держави. Перше поселення грецьких колоністів з’явилося ще у VІІ ст. До н.е. на невеликому острові Березань біля гирла Дніпро-Бузького лиману.

У VІ ст.. до н.е. вже було засновано ряд міст: на березі Бузького лиману – Ольвія, у східному Криму – Феодосія, Пантікапей (на місті сучасної Керчі). Пізніше ( в останній чверті І ст.. до н.е.) виникають Херсонес (поблизу Севастополя), Тіра (м. Бєлгород-Дністровський) та багато інших.

Свого розквіту грецькі міста-держави досягають у V-ІV ст.. до н.е., після чого починається їх занепад. Він був зумовлений рядом факторів: появою у Причорномор’ї нових великих племінних об’єднань, пересуванням кочових племен, загостренням внутрішніх класових суперечностей у містах-колоніях та ін. Залежність від Римської імперії, що розпочалася з І ст. н.е., не могла істотно змінити це становище, оскільки римляни розглядали ці міста лише як джерело одержання продуктів і рабів, як передаточні пункти у торгових і дипломатичних зносинах з „варварським світом”, а тому процес романізації незначною мірою зачепив грецьке населення античних міст-держав Північного Причорномор’я.

У ІІІ ст.. н.е. міста-колонії на території Північного Причорномор’я виступають у період загального економічного та соціально-політичного розкладу, що призвів через сто з лишнім років до остаточної загибелі. Найсильнішого удару міста зазнали від навали готських і гунських племен. У ІV ст.. припиняє своє існування як місто-держава Ольвія. Херсонес, хоч і вцілів, але потрапив під владу Візантійської імперії. Відомий як місто Корсунь, він був знищений золотоординськими завойовниками в середині XV ст.. Така ж участь спіткала Пантікапей і Феодосію.

Державний лад грецьких міст Причорномор’я будувався на тих же засадах, що і політичний устрій античних полісів Греції. За формою правління ці міста були демократичними або аристократичними республіками. Причому, якщо у V-ІІ ст.. до н.е. тут переважав демократичний елемент і вирішальна роль у політичному житті належала демосу, то, починаючи з І ст. до н.е., основні посади і фактичне опиняються у руках невеликої групи аристократичних сімей, влада зосереджується у нової рабовласницької аристократії, демократична республіка замінюється аристократичною.

Вищим органом державної впади у містах Північного Причо­рномор’я були народні збори, які, наприклад у Ольвії, скорочено називалися "Народ". У роботі цих зборів брали участь лише повноправні громадяни міста (як правило, греки), які досягли 25 років. Раби, чужоземці, жінки були усунуті від управління. Прак­тично це були збори міської общини повноправних вільних грома­дян. Саме такими були збори ольвіополітів - екклесія.

Народні збори, яким були надані законодавчі функції, прий­мали декрети і постанови. В Ольвії ці документи висікали на камені і виставляли на горі - громадському центрі міста. На зборах вирішувалися всі найважливіші питання внутрішньої та зовнішньої політики: регулювання морської торгівлі, прийняття у громадянст­во, нормування грошової системи, укладання зовнішньополітичних угод і договорів, звільнення іноземних купців від мита, нагороджен­ня грамотами громадян, які мали відповідні заслуги перед містом, та ін. До компетенції народних зборів входили також вибори поса­дових ocі6 і контроль за їхньою діяльністю.

Значну роль в управлінні відігравала також Рада міста, яка була постійно діючим органом влади. Обиралася вона народними зборами і являла собою виконавчу владу. Рада міста готувала рішен­ня народних зборів, перевіряла кандидатури на виборні посади, контролювала діяльність виборних посадових осіб. Керував роботою цього органу голова Ради, великим впливом користувався її секретар. Обиралися вони на один рік.

У Херсонесі законодавчий процес мав такий вигляд. Проект декрету розробляла спеціальна комісія, до складу якої входили три номофілаки і дюйкет ("той, хто стояв на чолі управління"). Підго­товлений таким чином декрет передавався до Ради, а потім надхо­див до народних зборів. Характерно, що на розгляд Ради і народних зборів пропонувалося вже готове рішення, яке приймалося без будь-яких змін і доповнень. У результаті декрет видавався від імені "Ради і народу".

Третьою ланкою міського управління були виборні колегії - магістратури а6о окремі посадові особи-магістрати. Обрані з числа повноправних громадян магістрати очолювали окремі галузі управ­ління. Вони займалися фінансами, роботою судових уставів, війсь­ковими справами. Найбільш впливовою серед міських магістратур була колегія архонтів. Вона складалася з п'яти-шести чоловік, очолював її перший архонт. Колегія архонтів керувала усіма інши­ми колегіями, могла скликати у разі необхідності народні збори. Магістратом з справ культу був базілевс, ім'ям якого позначався рік. Питаннями оборони відала авторитетна колегія з шести стра­тегів. Щоправда, військами міста командував перший архонт. Пра­вовими питаннями займалася колегія продиків - юридичних радників.

Агораноми та астіноми наглядали за порядком в місті, станом шляхів і громадських будівель, перевіряли правильність мір і ваги у Херсонесі вони, крім цього, контролювали керамічне виробниц­тво, ставили тавро на всі вироби з кераміки. До екстраординарних магістратів можна віднести епімелетів, які стежили за вжиттям термінових заходів, виконували спеціальні державні завдання".

Особлива увага приділялася фінансовим справам, у тому числі регулюванню грошового обігу. Наприклад, у Херсонест така впли­вова посадова особа, як діойкет, була найвищим фінансовим магістратом, що контролював державні доходи і витрати. Крім того, існували нижчестоящі фінансові магістрати - скарбники.

Основу державного бюджету Ольвії становили єдина система ввізних і вивізних мит на товари, а також різні види податків. Збирання їх звичайно віддавалося на відкуп. Всіма грошовими надходженнями у міську казну займалися спеціальні колегії "семи" і "дев'яти". Значною статтею доходів у містах Північного Причор­номор'я, особливо в останні століття до нової ери, були пожертву­вання багатих громадян, які вносили гроші у міську казну, безплат­но забезпечували місто хлібом у неврожайні роки. Народні збори і Рада міста нагороджували таких громадян почесним декретом, зо­лотим вінком або статуєю. Подібних почестей міг удостоїтися й іноземець, який зробив місту велику послугу. Йому надавалися торгові привілеї та права громадянства.

В античних містах-державах функціонував суд. Так, в Ольвії суд складався з декількох відділів, кожний з яких відав певним колом питань. У судочинстві брали участь судді, обвинувачені, свідки.

У перших століттях нашої ери міста-держави Північного Причорномор'я змогли зберегти колишню помісну структуру управління.

Спроби вчинити державний переворот, як це було, наприклад у Херсонесі в ІV ст. до н.е. і І ст. н.е., закінчилися невдачею. І все ж певні зміни відбувалися: здійснювалася аристократизація міського управління, вищі адміністративні посади передавалися невеликгй групі аристократичних сімей тощо. Так, у Херсонесі під тиском римських властей відбувалося скорочення кількості магістратур, заміщення вищих магістратур римськими громадянами з числа місцевих жителів, зосередження влади в руках першого архонта.

Про посилання аристократизації державного ладу свідчить і така немаловажна обставина: в Ольвії приблизно до середини ІІІ ст. до н.е. найважливіші закони створювалися у формі псефісмів, які пропону­валися приватними особами. Псефісми поділялися на дві категорії ­проксенічні та почесні. Починаючи з середини ІІІ ст. до н.е., усі проксенії висуваються приватними особами, а почесні декрети - ­різними коленями магістратів, окремими чи їх сукупністю: архонта­ми, архонтами і колегією "семи", комісією сінедрів. Таким чином, приблизно з середини Ш ст. до н.е. прерогатива вносити у Раду та далі в народні збори проекти відповідних постанов (почесних декретів, законів та ін.) відбирається ольвійськими колегіями магістратів у приватних осіб, за останніми ж резервується лише право виступати ініціаторами пропозицій зі скромних проксенічних псефісмів.

В основу права міст Північного Причорномор'я було покладе­но правову систему афінської рабовласницької демократії. Разом з тим на правовий розвиток міст певним чином впливали звичаї і традиції місцевих племен, які перебували у сфері впливу цих міст­-держав або проживали по сусідству з ними.

Основними джерелами права у зв'язку у цим були закон и народних зборів, декрети рад міст, розпорядження колегій посадо­вих осіб, а також місцеві звичаї.

Правовій регламентації підлягали майнові відносини існувала приватна власність на жилий будинок, рухоме майно, худобу тощо. Земля могла знаходитися як у приватній власності, так і в держав­ній. У Херсонесі, наприклад. Клери належали приватним особам, але могли бути і власністю держави. Про не свідчить херсонеський напис, де йдеться про розпродаж державою земельних ділянок. Поряд з приватними рабами були також й міські раби. У Херсонесі практикувався відпуск на волю у формі посвяти раба якомусь божеству. Причому храм або релігійна громада ставали ніби покро­вителями вільновідпущеника. В Ольвії у 331 р. до н.е., коли місто

було оточене військами Запріона, одного з воєначальників Олек­сандра Македонського, міська влада була змушена піти на такий надзвичайний захід, як відпуск рабів на волю.

Розвинутим було зобов'язальне право. Жвава зовнішня торгів­ля, роль купецтва в економічному житті міст - зумовили появу таких договорів, як позики, дарування, поклажі та ін. Багатий ольвіополіт Протоген був удостоєний почесного декрету за те, що позичав Ольвії великі суми грошей, коли місто перебувало у важкому становищі. Як правило, більшість важливих угод купівлі-продажу здійснювалася при свідках, у державних установах, у присутності чиновників, відку­пщиків податків на торговельні угоди. У Херсонесі, наприклад, якщо така угода здійснювалася у приватному порядку, на ринку або на вулиці, продавець заявляв про це агораномам, вказував розмір одер­жаної суми і разом з покупцем сплачував податок.

Відома була і оренда землі. Поширеною вона була в Херсонесі, де громадяни легко здавали в оренду свої земельні ділянки. Прак­тикувалася тут і наймана праця.

Щодо злочинів і покарань, то згідно з такою епіграфічною пам'яткою як Херсонеська присяга, на першому місці у праві грецьких міст стояли злочини державного характеру. До них можна віднести: змову, спроби повалення демократичного ладу, розголо­шення державної таємниці. Суворому покаранню піддавався кож­ний, хто зраджував ворогам місто або його володіння, замишляв щось проти Херсонеса або його громадян. Захищалася, зрозуміло, і приватна власність.

До вільних людей застосовувалися такі покарання, як смертна кара, штрафи, конфіскація майна. Фізичне знищення повсталих рабів свідчило про те, що панування рабовласницького ладу обері­галося тут, як і в метрополії, найжорстокішими покараннями.