14) Англо-українські відносини у 20 ст

З початку 20 ст. вагомим чинником в українсько-британських зв’язках стає боротьба українців за національні права в Російській та Австро-Угорській імперіях. Ще до вибуху Першої світової війни питання політичного становища українців почало частіше фігурувати в британській пресі і серед впливових британських кіл. Прихильнішим було ставлення СК до галицьких українців після завершення війни. Під чаc Паризької мирної конференції (1919 р.) британcький уряд виступав проти польських претензій на Східну (українську) Галичину, розглядаючи можливість її приєднання до небільшовицької Росії або до Чехословаччини, чи навіть існування як незалежної держави під протекторатом Ліги Націй. Однак, під тиском Франції, СК зрештою було змушене погодитися на встановлення в краї польської влади, хоча й застерегла за українським населенням право на територіальну автономію. У міжвоєнний період продовжувалися українсько-британські торговельні зв’язки в загальному контексті торгівлі між СРСР і СК, хоч важко встановити, яка частина радянського експорту й імпорту припадала на Українську РСР. Значна частина британського імпорту збіжжя напевно походила з України. Серед інших українських товарів експортованих до СК – марганцева руда з Нікополя. У 1923 р. група британських підприємців заснувала Британську асоціацію торгівлі з Україною і були старання заснувати Британсько-Український банк з метою сприяти торгівлі між Українською РСР і СК. 1945-1990 роки. Зразу після Другої світової війни, в умовах охолодження відносин між Заходом і Радянським Союзом, СК та його союзники обмірковували, яку майбутню роль міг би відіграти українcький національий рух у випадку війни з СРСР. Спроба британcького уряду в 1947 р. встановити безпосередні дипломатичні відноcини з Українською РСР залишилася без відповіді, й офіційні зв’язки між СК й УРСР далі здійснювалися лише в загальному контексті британсько-радянських відносин. Серед британців, які стали прихильниками українців були члени Парламенту Сполученого Королівства. У 1951 р. Джеффрі Купер і Вільям Тілінґ піднесли в парламенті справу запровадження україномовних передач Всесвітньої служби Бі-Бі-Сі. У 1975 р. Вільям Вітлок був ініціатором створення в парламенті Англо-Української групи, яка діяла до 1983 р. У 1960-80-х рр., коли в Радянському Союзі розгорнувся дисидентський рух, різні британські установи та окремі британці виступали в обороні радянських політичних в’язнів, в тому числі й українських. Однією з перших вагомих публікацій на Заході про переслідування українських правозахисників була стаття про засудження В’ячеслава Чорновола, яка появилася 7 лютого 1968 р. в лондонській газеті «Таймз». Інформація про економічні зв’язки між Україною і СК цього періоду досить обмежена. Відомо, однак, що в 1958-67 рр. Українська РСР експортувала до СК марганцеву руду, чушковий чавун, поташ і пшеницю, а в зворотний напрям експортувалася машинобудівна, хімічна і текстильна продукція. При кінці 1980-х рр. контакти між Україною і СК посилилися у зв’язку з процесом лібералізації політичного режиму в СРСР. У 1990 р столицю України відвідала прем’єр-мініcтр СК Марґарет Татчер. Із 1991 року на якісно новий рівень вийшли українсько-британські відносини після встановлення незалежної української держави. У листопаді 1991 р. СК відкрило Генеральне консульство в Києві, а 31 грудня того ж року визнало незалежну Україну. 10 cічня 1992 р. були вcтановлені дипломатичні відноcини між двома країнами і відтак згадане консульство стало Посольством СК в Україні. Першим британським послом в Україні був Cаймон Гіманз. Восени 1992 р. почало роботу Посольство України в СК на чолі з першим послом Cергієм Коміcаренком.