Джон Локк

Англійський філософ Джон Локк (1632 – 1704 рр.), засновник сенсуалістичної філософії (філософії чуттєвого пізнання) Нового часу, народився в містечку Рінгтоні (поблизу Брістоля) у 1632 р. в родині адвоката. Закінчивши Оксфордський університет у 1658 р., він викладав грецьку мову і риторику, був цензором. Одночасно Локк докладно вивчав досягнення сучасної йому філософської думки – за професійну компетентність з цього питання його навіть прозвали “доктором Локком”. У 1668 р. Локк став членом Лондонського королівського товариства, але його так не шанували за анти схоластичні погляди. У 1675 р. Локк відправився до Франції, де вивчав філософію Декарта.

З цього моменту він “увійшов” до філософії як основний противник декартової теорії “вроджених ідей” і раціонально-інтуїтивного методу пізнання, в протилежність яким він висунув теорію tabula rasa (“чистого аркуша”). Людина народжується з чистою свідомістю, не завантаженою ніякими вродженими знаннями. Тому все, що людина пізнає, вона пізнає через досвід.

Досвід, вважав Локк, може бути як зовнішнім (вплив зовнішнього світу на наші чуттєві органи), так і внутрішнім (результат мислення, діяльності душі). На основі зовнішнього досвіду ми отримуємо “чуттєві ідеї”, а продуктом внутрішнього досвіду є внутрішні душевні рефлексії (процес самопізнання). І той і інший досвід ведуть, стверджував Локк, до утворення простих ідей. Більш абстрактні, загальні ідеї з’являються в нашій свідомості лише на основі розмірковування над простими ідеями. Наприклад, коли ми бачимо, що карети їдуть одна за одною, проїжджаючи повз нас, то в нас виникає проста ідея “послідовності” тих чи інших дій, але якщо ми дамо собі замислитися най ідеєю послідовності, то у нас з’явиться більш загальна ідея – ідея “часу”.

Світ речей ми пізнаємо на основі зовнішнього чуттєвого досвіду (сенсуалістське пізнання), але при цьому, вважав Локк, ми стикаємось з певними труднощами. Як, наприклад, відокремити істинні властивості речей від того, що привносять в наше пізнання наші органи чуття? Намагаючись вирішити цю проблему, Локк розділив ідеї, отримані на основі зовнішнього досвіду, на ідеї первинних якостей (котрі виникають завдяки впливові на наші органи чуття властивостей, що належить об’єктам зовнішнього світу: маса, рух та ін.), та ідеї вторинних якостей (пов’язаних зі специфікою наших органів чуття: запах, колір, смак та ін.). У пізнанні дуже важливо розділити ці ідеї, щоб не піддаватися самообману. За Локком, неможна, наприклад, сказати, що “яблуко червоне”. Яблуко має певну форму, масу, але колір яблука є властивість не яблука, а нашого зору, що розрізняє кольори.

З прагненням до більш об’єктивного пізнання пов’язана і теорія номінальних та реальних сутностей речей. Ми, вважав Локк, часто приймаємо номінальні сутності речей за реальні. Наприклад, говоримо про золото, що воно має жовтий колір, важке, ковке, блискуче – але це знання відображає лише наше уявлення про золото, але ніяк не його реальну природу, сутність або структуру. Тому Локк застерігав вчених від поспішних класифікацій об’єктів зовнішнього світу за видами і родами. Спочатку необхідно якомога повніше пізнати природу одиничної речі, а вже потім класифікувати.

Незважаючи на своє повне боротьби, політичних репресій та негараздів життя, Локк зовсім не втратив віру у споконвічно незіпсовану природу людини. Природний стан людей, за Локком, є “стан рівності, в котрому вся влада і правомочність є взаємною, один має не більше, ніж інший”. Людську свободу обмежує лише природний закон, котрий проголошує: Ніхто не має права обмежувати іншого в його житті, здоров’ї, свободі або майні. Люди цілком здатні, за правильного ставлення до світу і один до одного, жити, не обмежуючи взаємної свободи і не спричиняючи один одному жодної шкоди. Локк навіть написав книгу “Думки по виховання”, яка починалась з відомих слів: “Здоровий дух живе в здоровому тілі”.

Про те, наскільки тонко Локк розбирався у питаннях виховання, свідчить сформульований ним принцип достатнього покарання: “Ні, я не визнаю ніякої виправної міри корисною для моралі дитини, якщо сором, пов’язаний з нею, пересилює сором від скоєного вчинку”.