Френсіс Бекон

Френсіс Бекон (1561 – 1626 рр.) був одним з найвеличніших революціонерів в історії науки і філософії, “батьком експериментальної фізики”... Він отримав освіту юриста, але кар’єра його не склалась – всі бачили в ньому “чужого”, швидше філософа, ніж чиновника... В своєму першому філософському творі “Опити” він виклав деякі пункти своєї реальної філософії. Книга Бекона мала шалений успіх, прихильником його філософії був сам Уільям Шекспір, на основі чого деякі дослідники навіть висували гіпотезу, що справжній Шекспір – це немовби Френсіс Бекон...

Свої мрії про високу державну посаду Френсіс Бекон зміг здійснити тільки після смерті Єлизавети, під час правління Якова І Стюарта. У 1618 році він став лордом-канцлером англійського королівства. А у 1620 році випустив у світ свій головний філософський трактат “Новий Органон”, котрий, на його думку, повинен був замінити “старий” “Органон” – логічний трактат Аристотеля. Бекон проголосив принцип: “Винахідливий розум є орган науки”. Ця книга, що буквально перевернула весь хід розвитку європейського філософського і наукового мислення, піднесла Бекона на вершину слави, підтверджуючи те, щ він писав про себе набагато раніше: “Я тільки дзвонар, котрий прокинувся раніше за інших для того, щоб всіх скликати до церкви”.

Сутність наукового методу пізнання, котрий Бекон назвав емпіричним, полягала в тому, щоб будь-яку ідею, що виникла в свідомості, перевірити в ряді спеціально поставлених досліджень – експериментів. Далі вступає в справу “новий органон”, або “нова логіка”, основу котрої у Бекона складає індукція. Індукція, на думку Бекона, повинна проводити аналіз досвіду і розрізняти основні його елементи, котрі або підтверджують, або спростовують ідею, що перевіряється.

Людському мисленню, вважав Бекон, властиві істотні недоліки, що спотворюють істину і заважають отриманню нових знань. Ці недоліки він назвав ідолами. Таких ідолів чотири: ідол роду (властивий людині як виду розумних істот: “Людський розум як нерівне дзеркало, котре, відображуючи речі, змішує свою природу і природу речей і тим самим спотворює її і порушує”); ідол печери (Бекон запозичає сюжет платонівського міфу, тільки в якості стін печери виступають знання і звички, отримані людиною в процесі її виховання); ідол ринку (тобто “мови” – висловлюючи думку, ми вже її спотворюємо, в ще більш спотвореному вигляді вона сприймається іншими людьми, спотворюється ними при передачі далі і т. д.); ідол театру (в історії людської думки накопичилось стільки ідей, концепцій, теорій, що тепер людина відчуває себе як в театрі, на сцені котрого, як актори, грають всі ці теорії, затуляючи реальність).

Перші два ідоли Бекон розглядав як “вроджені”, а два інших ідуть своїми коренями в суспільне життя людини. У пізнанні, вважав філософ, необхідно відкинути “загальновизнане” і весь час пам’ятати про те мимовільне спотворення, котре наше мислення вносить у те, що саме пізнає. Саме тому необхідний експеримент, котрий “бажано закінчувати математикою”, що уводить думку на той рівень абстракції, де “вроджені” ідоли практично не діють. “Наша надія, - писав він, - базується на все більш тісному і міцному союзі досвіду і розуму”.

Насолоджуватись успіхом Бекону довелося, нажаль, недовго. Через три дні після того як герцог Бекінгем від імені короля підніс йому титул віконта Сент-Альбанського, парламент висунув лорду-канцлеру звинувачення у хабарництві та зловживанні службовим становищем. Бекон визнав всі звинувачення, але намагався запропонувати королю своєрідний хабар: “Я пропоную подарунок Вашій Величності. І якщо Ви врятуєте мене, я напишу хорошу історію Англії”. Але парламент виніс вирок – величезний штраф, позбавлення права обіймати державні посади, знаходитися при дворі, а також багатолітнє позбавлення волі у Тауері. Правда, король майже відразу звільнив Бекона, і той відправився у заслання.

Решту своїх днів Френсіс Бекон присвятив подальшій розробці свого “емпіричного” наукового методу, і навіть смерть його була прямо пов’язаною з науковим експериментом. Якось у квітні 1626 року, коли ще було холодно, Бекон катався в екіпажі і раптом йому в голову прийшла думка перевірити за допомогою досвіду, наскільки сніг може уберігати від гниття органічні продукти. Він купив щойно зарізану курку і старанно обклав її снігом. При цьому він сильно застудився. Експеримент зі “сніговим холодильником” Бекону цілком вдався, але йому самому ставало все гірше, і через тиждень він помер.

На могилі йому поставили пам’ятник: філософ, що сидить замислившись, а на п’єдесталі розміщені слова: “Френсіс Бекон, барон Веруламський, віконт Сент-Альбанський, але більш відомий під ім’ям світила науки, зразкового оратора, звичайно сидів в такій позі. Вирішивши всі задачі таємниць природи і громадянської мудрості, він помер, підкорюючись природному законові: все складне підлягає розкладенню”. Так пішла з життя людина, що створила нову епоху у філософії і залишила нащадкам загадку того, наскільки він сам відповідав своєму уявленню про добро, котре сформулював так: добро є те, що корисно людині і людству в один і той же час.