- •21. Головні причини економічної інтеграції в Європі.
- •22. Загальні принципи вирішення стратегічних завдань у провідних країнах.
- •23. Асеан: характерні риси, стратегічні завдання, напрямки діяльності
- •24. Надайте порівняння інтеграційним стратегіям єс та атр.
- •25. Правові підвалини Європейського Союзу
- •26. Групування провідних країн
- •27. Антикризовий досвід Південної Кореї
- •28. Надайте порівняння інтеграційним стратегіям нафта та меркосур
- •29. Фінансова політика єс 2007-2013 рр
- •30. Системна криза і системні перетворення в економіці перехідного періоду
21. Головні причини економічної інтеграції в Європі.
Інтеграційні процеси в Європі Однією з основних тенденцій, що визначає розвиток міжнародних економічних відносин, є формування трьохполюсної структури світової економіки, яке супроводжується посиленням інтеграційних процесів в кожному з цих регіонів світу: – Західна Європа; – Північна Америка; – Південно-Східна Азія. Інтеграційні процеси в Європейському регіоні розпочалися після другої світової війни. А історичною датою, з якої власне й почалось об’єднання європейських країн, вважається 9 травня 1950 року. У цей день міністр закордонних справ Франції Р. Шуман запропонував підпорядкувати все виробництво вугілля та сталі в ФРН і Франції єдиному верховному керівництву.
Головні фактори, що забезпечують успіх Євросоюзу це:
1) економічна база, що сприяє взаємозалежності та солідарності;
2) правова база - чіткість та обов'язковий характер угод із завдань та компетенції інститутів ЄС, наявність Євросуду;
3) демократизм прийняття рішень на базі консенсусу та компромісів.
Динаміка інтеграції живиться наступними двома механізмами: по-перше, між ЄС і його оточенням існує велика відмінність у рівні добробуту Відмінності в добробуті створюють труднощі і для більш багатої сторони, оскільки численні проблеми бідної сторони мають тенденцію відбиватися і на ній (міграція, проникаюче через кордони забруднення навколишнього середовища, політична нестабільність). Тому багате ядро ЄС зацікавлене в економічному розвитку свого бідного оточення. Динаміка, що в результаті виникає в своїй тенденції направлена на усунення розриву в добробуті. Однак підйом добробуту в більш бідній країні означає не тільки зменшення відриву від багатого ядра, але і збільшення відмінності від більш бідних сусідів. Отже, в міру інтеграції периферійних областей в спроможне ядро розрив в добробуті зміщується далі від центру. Тим самим в цю модель вбудована постійна тенденція до розширення. Адже кожен повноправний член Європейського союзу, що примкнув до забезпеченого ядра, стає, в свою чергу, зацікавленим в надійному і процвітаючому оточенні, в буферній зоні. Оскільки зовнішніми області повинні захищати процвітаюче ядро Європейського союзу від зовнішніх перешкод, неприпустимо, щоб в них існували дуже серйозні політичні проблеми Отже, кожен новий етап розширення Європейського союзу є основою для подальшого розширення.
22. Загальні принципи вирішення стратегічних завдань у провідних країнах.
В умовах глобалізації найвищим пріоритетом національних стратегій економічного розвитку є знання, стратегічні програми інформатизації та наукового насичення економіки. Основні акценти сьогодні переміщуються на завдання прискореного інноваційного розвитку, переходу до стратегії економіки, що базується на знаннях. В її основі лежать інтелектуальні ресурси, інтелектуальний капітал, наука, процеси трансферу результатів творчої діяльності у виробництво матеріальних та духовних благ. В розвинених країнах частка секторів економіки з інтенсивним використанням інтелектуального капіталу сьогодні складає понад 50% і ця цифра постійно зростає. Домінуючі країни виділяють серед інших підсистем світового господарства дуже високим рівнем їх економічного розвитку. За вир-вом ВВП на душу нас-ня вони майже в 5 разів перевищують загальносвітній рівень. І цей розрив все більш поширюється;
Прийнятий Парламентом США в 1993 році закон про орієнтацію виконання завдань урядом на результат (Government Performance Result Act – GPRA) [11] зобов’язує всі міністерства, урядові агенції та департаменти розробляти стратегічні плани, річні плани як частину стратегічних та готувати щорічні звіти про виконання планів.