Бізнес планування

На сьогодняшній день в усіх на слуху слова - "бізнес-план, інвестиційний проект, кредитна заявка" та інші слова та словосполучення, що означають набір інформації, необхідної для обгрунтування доцільності вкладення коштів в той чи інший бізнес. Одні підприємці хочуть отримати додаткові ресурси для бізнесу, інші сподіваються успішно вкласти ті ресурси, що вони мають. Для підприємців, які замислились про можливість довготривалого ефективного ведення бізнесу, призначений цей матеріал. Одноднівкам, або підприємцям, які живуть сьогоднішнім днем, даний матеріал користі не принесе - хіба що для того, щоб посміятись над такими як я, над тими, хто хоче і вірить в те, що подальший розвиток цивілізації повинен ґрунтуватись на раціональному мисленні та раціональному ставленні до життя, на здоровому глузді, на людях, які вільно мислять і діють. Раціональне не заперечує культуру, не заперечує необхідність духовного життя, а розвиває їх, вбачаючи в них основу для справедливого устрою раціонального життя.

В кінцевому підсумку: ефективне використання ресурсів визначає життєспроможність, здатність розвивати будь-який бізнес. Чим визначається ефективність використання ресурсів? Появою корисних продуктів, іншими словами - товарів та послуг, тобто продукції, на яку є платоспроможний попит. Якщо продукт залишається на складі без вимоги, тобто за нього не дають грошей або іншого корисного продукту - це означає: ви неправильно визначили свого споживача, ви орієнтувались на тих, у кого немає грошей, хто неплатоспроможний, з ким обмін не є еквівалентним. Тобто, в першу чергу, визначте коло ваших споживачів, опишіть їх, охарактеризуйте як вашого клієнта тих, хто в змозі купити ваш товар. Знаючи свого споживача, можна визначити, що саме йому потрібно - який товар або послугу він хоче отримати і чи спроможний за неї заплатити. Цей товар або послугу і слід виробляти. Таким чином, ви визначаєте можливий попит. (Хоча може мати місце ситуація або стратегія, яка передбачає створення свого споживача). Але тих, хто бажає задовольнити вашого споживача і відібрати потенційно ваші гроші дуже багато. Якщо ви зумієте правильно запропонувати свій товар чи послугу, - отримаєте компенсацію за ваш бізнес. У розвинутому ринку: пропозиція визначає попит. В даному випадку під розвинутим ринком розуміється будь-який ринок, де вільно установлюються ціни шляхом торгу між продавцем і споживачем. На вітчизняному ринку багато виключень (які вже стали правилами), тому слід кожному підприємцю виробити власне бачення ринку, власне ставлення до ринку і, перевіряючи початкові свої гіпотези, виробити власний підхід до ведення бізнесу, свою стратегію. Будь-яка формула ринку може стати успішною при правильному наборі інструментів управління бізнесом. Наприклад, формулювання: "попит визначає пропозицію", повинне одразу ж ставити перед підприємцем навіть не питання: як швидко я збираю, обробляю і розумію інформацію про зміни у потребах моїх клієнтів? Це формулювання повинне спонукати підприємця відповісти самому собі на наступне питання: як швидко конкуренти це роблять? Якщо конкурент встигне зробити це швидше, мій товар залишиться продукцією, тобто товаром на складі - нікому не потрібними витратами.

Де-хто каже: немає незапитаного товару, а є високі ціни на нього. Вміння встановити ціни - важливе рішення, але встановлені ціни не можуть бути нижчими за суму ресурсів, що пішли на виробництво та просування даної продукції. (Хоча може бути і така стратегія, як виштовхнути конкурента з ринку, але для реалізації подібної стратегії потрібні ресурси. Чи вистачить їх у Вас?)

Для ведення бізнесу перш за все необхідне: - бажання підприємця робити бізнес, тобто бажання взяти на себе відповідальність за його результати і розуміння, заради чого він робить бізнес, заради чого він живе

- вміння, професіоналізм, знання і бажання підприємця постійно вчитись та підвищувати свою кваліфікацію

постійно робити бізнес, розпочинати дії, не опускати руки

По друге, - ресурси. Розраховуючи лише на власні ресурси, підприємець суттєво зменшує ризики, але в той же час зменшує і можливості бізнесу.

З цієї причини, кредитні ресурси, інвестиції потрібні бізнесу і, за певних умов, підприємцю вигідно користуватись позиками. Тому важливо знати, яким чином можливо залучати їх і вміти правильно користуватись ними.

Для розуміння можливостей бізнесу, необхідно регулярно отримувати інформацію. Для цього підприємець повинен налагодити її оперативне отримання. Інформація в наш час швидко застаріває, тому технічне забезпечення цієї сфери діяльності повинне відповідати сучасному рівню. Але! Не треба покладатись на те, що комп'ютер все зробить (що закладено в його програмах і базах даних, те й отримаєш). В усьому повинен бути здоровий глузд.

Вміння продемонструвати можливості і реалії бізнесу - це може зробити тільки справжній підприємець. Щоб показати свій бізнес, необхідно приймати участь у виставках, форумах тощо, необхідно створювати мережу контактів. Не останню роль відіграють сучасні засоби комунікацій, наприклад, Internet. Без вміння показати свій бізнес, свій товар - така діяльність залишиться простою тратою ресурсів. Бізнес-план, оформлений відповідним чином, може стати тією візитною карткою, за якою кредитори та інвестори з самого початку оцінюватимуть доцільність подальших контактів з підприємцем.

Формування позитивного іміджу не тільки Вашого бізнесу, але й бізнес-клімату в країні в цілому - дуже важливий аспект для успішності бізнесу. Коли державні службовці говорять про банкрутство країни тощо, вони суттєво зменшують можливості ведення бізнесу. Підприємці повинні реально сприймати бізнес-клімат і допомагати державним службовцям покращувати його. Підприємці повинні чітко відстежувати: хто з державних службовців заважає покращенню бізнес-клімату в країні і відкрито називати їхні імена. Участь підприємців в громадському, публічному житті країни дозволяє поліпшити бізнес-клімат в ній.

Формування ключових критеріїв, за якими оцінюватиметься успішність бізнесу з боку зовнішніх (відносно даного бізнесу) сил (держава, інвестори, кредитори, споживачі тощо), також важливо знати при підготовці бізнес-плану. Для інвестора є важливим: як швидко повернуться вкладені кошти, яким є ризик при вкладенні коштів. Для кредитора - більш важливі гарантії по поверненню вкладених коштів. Для споживача головне - задоволення його потреб, якість товару і можливість його придбати.

У формуванні ключових факторів успіху бізнесу та підготовці привабливого і реального бізнес-плану важливу роль можуть зіграти консультанти: консультанти з маркетингу, з фінансів, з управління, з юридичних питань, соціальних і психологічних проблем тощо. Залучення фахівців, які зуміли зарекомендувати себе, дозволить витратити менше часу на обгрунтування доцільності ведення того чи іншого бізнесу. Але консультант - це тільки помічник. Не потрапляйте в залежність від нього. Не вимагайте від нього побудови ефективного бізнесу для вас. Будуйте бізнес разом з ним, вчіться у нього новим прийомам роботи, але пам'ятайте, що відповідальність за ваш бізнес лежить тільки на вас. Консультант - це ваш "психоаналітик", коли він допомагає зрозуміти вам, навіщо, що саме і яким чином ви робите. Він - ваш партнер, у якого немає "шкурного" інтересу в вашому бізнесі і якому нема чого від вас приховувати, він ваш конструктивний опонент, який повинен знаходити нові альтернативи чи слабкі місця вашого бізнесу та пропонувати варіанти можливих рішень, критерії, за якими ви їх оцінюватиме. Він - ваше друге Я, коли навчає ваших працівників. Якщо ви знайшли такого консультанта і бажаєте з ним поговорити, порадитись - тримайтесь за нього - доки не відчуєте, що вам з ним не комфортно або що ви потрапили в повну залежність. В цьому випадку знайдіть іншого консультанта і спробуйте попрацювати з ним. Засіб перевірки професіоналізму консультанта - тільки у порівнянні з професіоналізмом іншого консультанта. Об'єктивні параметри бізнесу можуть змінитись зовсім з інших причин. Визначте на початку роботи, за якими параметрами ви оцінюватимете роботу, взаємодію з консультантом і попросіть його запропонувати власні параметри. При співпадінні параметрів ви завжди зможете домовитись щодо ефективності роботи консультанта, при неспівпадінні - скоріш за все - ви не працюватимете разом. Але завжди основним фактором успіху залишиться підприємець та його впевненість:

Я ЦЕ МОЖУ! І ЗРОБЛЮ БІЗНЕС ЕФЕКТИВНИМ. Модель ефективної підприємницької поведінки: ХОЧУ -> ВМІЮ (ЗНАЮ ЯК) -> РОБЛЮ = МОЖУ

Можливо почати бізнес одразу ж з дії. Взяти і почати робити. Наприклад: повернути річки, продавати папуасам валенки, приватизувати країну, позичити грошей (взяти кредит або інвестицію) - обов'язково отримаєш фіаско.

Можливо вивчити всі науки, що стосуються бізнесової діяльності, прочитати всі книжки і стати академіком. Україна на даний час знаходиться на одному з перших місць в світі за кількістю вчених на одного мешканця країни і скільки ми отримали інвестицій?

Можна захотіти робити добре всім людям і повірити в таку можливість, і шукати шляхи, як це зробити, але часто доходиш висновку, що подібне під силу тільки Богу.

Можливо захотіти зробити добре собі самому, задовольнити всі свої бажання.

Варіантів багато. Який вибрати? Задовольняючи себе, свої бажання, аналізуй свої відчуття - а чи люблю я себе? Якщо відповідь - ТАК, то це саме той спосіб, який тобі підходить. Чи не протирічить твій спосіб задоволення власних бажань загальним домовленостям у суспільстві, в якому ти живеш, його правовим нормам? Якщо ні - ти знайшов свій життєвий шлях! Щоб робити бізнес ефективно, потрібно запитати у споживача твоїх послуг чи товару - а це вам підходить? Ви купуватимете у мене це? Якщо ти ще бажаєш додатково залучити в свій бізнес ресурси або партнерів, - треба зуміти показати їм, що ти взмозі задовольнити їхні бажання, як свої власні.

Щоб дозволити самому собі та іншим людям на раціональному рівні зрозуміти свої можливості у задоволенні їхніх та власних бажань і має бути підготовлений бізнес-план.

Частина питань даного опитувальника сприяє розширенню професійного кругозору, що дає можливість на асоціативному рівні відчути ваш бізнес. Друга частина питань потребує аналітичних рішень, розрахунків та досліджень, проведення яких можливе тільки після отримання спеціальних знань.

Використання питань, вміщених в посібнику, дозволить кожному спеціалісту (керівнику проекта) підготувати набір пропозицій, які він хотів би мати в бізнес-плані і, таким чином, поставити задачу для співвиконавців бізнес-плану.

Це робить цій посібник досить індивідуальним інструментом. Працівники, маючи перелік питань, вміщених в посібнику, зможуть комплексно подивитись на задачу, а керівник - зекономить час на пояснення.

Почавши відповідати на поставлені питання, керівник має їх доповнювати та розширювати. Питання згруповані по розділах. Відповіді на них розкривають зміст кожного розділу бізнес-плану. Розділи 1, 2, 3 намагайтесь розширити до максимально можливого, тому що в розділі 4, вирішуючи питання про стратегію, ви повинні будете звузити ваш бізнес до реально реалізуємого. Цей (звужений) бізнес ви описуватимете в розділах 5-12.

Таким чином, дана методика написання бізнес-плану є індивідуальною, дозволяє кожному підприємцю створити свою систему підготовки бізнес-плану, на підставі якої всі особи, які приймають участь в його написанні або здійсненні, зможуть прийняти рішення щодо ступеню можливої своєї участі у запропонованому бізнесі.

ЩО ТАКЕ БІЗНЕС-ПЛАН? - це відповідь на питання: ЯК Я РОБИТИМУ СПРАВУ? Тому бізнес-план пише той, хто буде його реалізовувати. Сам складач повинен постійно мати бажання отримувати відповіді на питання: - Що я отримаю при успішній реалізації проекту? - Який ризик втрати грошей? Таким чином, все зводиться до співвідношення ризику і доходу (чим вищий ризик, тим більшим повинен бути очікуваний доход). Крім того, бізнес-план, це: • спосіб мислення • модель бізнесу та управління ним • документ, який описує всі основні аспекти майбутнього підприємства • основа для встановлення раціональних взаємовідносин (з кредитором, інвестором, персоналом, партнерами тощо)

Вся подальша робота над бізнес-планом має дати всім зацікавленим особам відповідь на питання:

Чи варто вкладувати гроші, ресурси або власну працю в цю справу? Бізнес-план - не статичний документ, а динамічний. З появою нових даних, доцільно його переглянути, доповнити і переписати. Тому ще раз звертається увага на те, що бізнес-план пише та людина, яка його реалізуватиме. Тільки в цьому доцільність підготовки бізнес-плану.

Для підготовки бізнес-плану необхідно зібрати багато інформації, потім слід її проаналізувати (головне - зробити "прикидку" фінансових результатів) і тільки після цього розпочинати написання проекту.

Повнота, характер тощо бізнес-плану дають уяву про менеджера, який буде відповідальним за його реалізацію (так як він його пише). Якщо б не потрібно було нікого переконувати в доцільності Вашого бізнесу, його написання (ненаписання) залежало б тільки від темпераменту бізнесмена, але навіть в цьому випадку доцільно описати себе: що ж із себе представляє бізнес, який я збираюсь робити.

Далі - матеріал, який і являє собою бізнес-план Кожний розділ 2-3 сторінок, більш детальні дослідження та описи слід розміщувати в Додатку. Об'єм матеріалів обмежується відповідно Вашої стратегії просування, але достатньо мати описувальну частину 30-50 сторінок.

Структура бізнес-плану

1. Резюме

2. Опис товару (продукції, послуги, технології)

3. Опис ринку

4. Конкуренти

5. Стратегічний план

6. Маркетинг

7. План виробництва

8. План організації

9. Розміщення діяльності

10. Юридичний план

11. План ризиків

12. План прибутків (збитків)

Додаток. Як знайти ресурси для бізнесу

Закінчення

Питання для підготовки бізнес-плану: Для кого пишеться бізнес-план? - для себе. - для інвестора - для кредитора - для суміжників - для партнерів - для персоналу - для когось ще Мотивація того, хто пише бізнес-план - визначте ваші мотиви (навіщо вам це потрібно) Чи будете ви з кимось взаємодіяти і як саме при написанні бізнес-плану - з консультантами - з інвестором - зі своїми працівниками - зі своїми партнерами - з кимось ще

1. РЕЗЮМЕ

Декілька сторінок (2-3). В резюме представлений зміст всього проекту, його складено таким чином, щоб навіть випадковій людині були зрозумілі привабливість та здійсненність проекту. Мінімум спеціальних термінів. Короткі відповіді на питання: 1.1. Назва і ціль проекту (бізнесу) 1.2. Загальна характеристика фірми (хто ми такі, чим ми займаємось) 1.3. Цілі та завдання бізнесу Цілі бізнесу визначаються загальною стратегією: (розширення ринку, впровадження нововведень, отримання максимального прибутку, створення нового бізнесу, розширення існуючого бізнесу, купівля бізнесу, інше). Завдання бізнесу мають бути описані таким чином, щоб було зрозуміло і переконливо для кожної людини, не знайомої з даним бізнесом, але в якій ви зацікавлені, що це за бізнес-пропозиція. 1.4. Що ви власне кажучи збираєтесь робити? 1.5. Чим ваша діяльність (продукт) відрізнятиметься від того, що пропонують конкуренти? 1.6. Чому споживач захоче саме ваш продукт? 1.7. А також коротко (таблиця): Об'єм продаж/Виручка/Витрати/Прибуток/Термін окупаємості вкладень/Ризики.

2. Опис товару

В ринкових відносинах переваги має той, хто виходить на ринок з продуктом, що суттєво відрізняється від вже існуючих. 2.1. Що це таке? (технологія, послуга, продукт). 2.2. Які потреби задовольняє? Наскільки вони важливі? Чим відрізняється від усіх відомих/ - якість - властивості 2.3. Як довго цей продукт буде новинкою на ринку? 2.4. Якими патентами тощо захищений продукт? 2.5. На якій стадії реалізації знаходиться? 2.6. Ціна продукту 2.7. Орієнтовні витрати 2.8. Приблизний прибуток 2.9. Упаковка 2.10. Дизайн 2.11. Післяпродажне обслуговування 2.12. Що ще ви вважаєте важливим для описання товару? Обов'язково: фотографія, рисунок або зразок - в Додаток

3. ОПИС РИНКУ

Зробити можливо все - а продати? Х Основна увага - на збирання та обробку інформації. 3.1. Хто буде купувати цей товар - їх доход, вік, професія? 3.2. Як товар впливає на їхнє життя? 3.3. Скільки можна продати цього товару? На яких умовах? Яку долю ринку можна сподіватись захопити? Звідки ви знаєте, що цей товар купуватимуть? 3.4. Де продавати цей продукт? 3.5. Товари, які задовольняють ті ж потреби 3.6. Прогноз об'ємів продажу 3.7. Що ще ви вважаєте важливим для описання ринку?

4. КОНКУРЕНТИ

Реально оцінити! Всі Їхні плюси! В результаті: потрібно знайти свою нішу 4.1. Хто є найкрупнішим виробником аналогічних товарів? 4.2. Їхні доходи? 4.3. Періодичність обновлення? 4.4. Їх сервіс? 4.5. Скільки реклами? Якої? 4.6. Характеристика їхньої продукції 4.7. Ставлення споживачів 4.8. Рівень цін 4.9. Політика цін 4.10. Що ще ви вважаєте важливим для описання конкурента?

5. СТРАТЕГІЧНИЙ ПЛАН

Опис в загальних рисах принципів ведення вами вашого бізнесу, взаємодії людей і структур. А також: яким чином цей бізнес стане кращим. Рамки бізнесу задаються стратегією та загальною програмою робот, в якій поставлені всі проблеми, з якими може стикатись підприємець і визначені способи їх вирішення. Бажано складати бізнес-план на 3-5 років. 5.1. Оцініть стан і можливості вашого підприємства 5.2. Оцініть можливості та загрози для вашого бізнесу 5.3. Зберігати бізнес малим чи розширювати його? 5.4. Припускатись невдач? - ступінь ризику 5.5. Як стимулювати працівників? 5.6. Чи мати тісний контакт зі споживачем? 5.7. Яка передбачається швидкість обновлення продукції? 5.8. Об'єм витрат на нововведення? 5.9. Чи передбачається постійний доступ до обладнання? 5.10. Об'єм витрат на дослідження? 5.11. Випускати один вид продукції (послуг, технологій) - декілька 5.12. Узгодження комерційної стратегії з профспілкою, колективом 5.13. Налагодження системи договорів з постачальниками і покупцями 5.14. Пошук взаєморозуміння з банком 5.15. Вибір організаційних форм діяльності та типу власності 5.16. Перепідготовка співробітників економічних служб 5.17. Створення служби вивчення рынку 5.18. Що ще ви вважаєте важливим для описання стратегії?

6. МАРКЕТИНГ. План маркетингу

6.1. Схема розповсюдження продукту. 6.2. Ціноутворення. Рівень цін. 6.3. Реклама. 6.4. Методи стимулювання продаж. 6.5. Організація післяпродажного обслуговування. 6.6. Формування громадської думки про фірму і товар. 6.7. Патентна захищеність. 6.8. Доля ринку збуту, яка контролюється підприємством. 6.9. Репутація продукції на ринку. 6.10. Престиж торгової марки. 6.11. Витрати на збут готової продукції. 6.12. Рівень обслуговування споживачів. 6.13. Оргтехніка, засоби для збуту продукції. 6.14. Торговий апарат підприємства. 6.15. Кількість споживачів продукції. 6.16. Якість поступаючої інформації. 6.17. Що ще ви вважаєте важливим для маркетингу?

7. ПЛАН ВИРОБНИЦТВА. Виробничий план

Завдання: довести партнерам, що ви реально спроможні виробляти потрібну кількість товарів у визначений термін з необхідною якістю, наскільки раціональна технологічна схема. 7.1. Як буде організовано виробництво? 7.2. Де вироблятимуться товари? 7.3. Що потрібно змінити на підприємстві, або створити знову. 7.4. Як використовуватимуться потужності з року в рік. 7.5. Де, як і за яких умов передбачається здійснювати закупівлю сировини, матеріалів, комплектуючих? Яка репутація у постачальників? Чи є досвід роботи з ними? Запаси сировини. 7.6. Кооперація з ким? 7.7. Обмеження по поставках, кооперації тощо. 7.8. Яке необхідно закупити обладнання? Де? Які можуть виникнути проблеми? 7.9. Схеми технологічних ланцюжків усередені і зовні підприємства. 7.10. Контроль якості, стандарти. 7.11. Можливі витрати виробництва у динаміці. 7.12. Використання виробничих потужностей. 7.13. Виробничі процеси. 7.14. Ефективність переходу на випуск нової продукції. 7.15. Кількість робочої сили. 7.16. Продуктивність праці. 7.17. Об'єм продажу в розрахунку на одного зайнятого. 7.18. Об'єм продажу в розрахунку на одиницю капвкладень. 7.19. Вік технологічного обладнання. 7.20. Своєчасність постачань готової продукції. 7.21. Тривалість простоювання обладнання. 7.22. Можливості розширення виробничих площ. 7.23. Розміщення обладнання. 7.24. Технологія виготовлення виробів. 7.25. Позиція в галузі отримання патентів. 7.26. Організація науково-дослідницьких досвідно-конструкторських робіт. 7.27. Потужність інженерно-конструкторської бази. 7.28. Що ще ви вважаєте важливим для описання виробництва?

8. ПЛАН ОРГАНІЗАЦІЇ. Організаційний план

Гроші вкладаються в людей.Організаційна структура. Кількість персоналу на різних стадіях здійснення проекту. Оплата його праці. Зміни, які потрібні в організаційній формі та структурі для виконання проекту. Варіанти. Переваги та недоліки. Організація взаємодії з засновниками та співвиконавцями проекту. 8.1. Як налагодити роботу персонала? 8.2. Кваліфікаційні вимоги: 8.3. Профіль необхідних спеціалістів, досвід, освіта, зарплатня. - загальна кількість працівників на погодинній оплаті - конторський персонал - торговий та збутовий персонал - вчені та інженери - майстери - управляючі середнього рівня - управляючі вищого рівня - текучість кадрів 8.4. Де можна їх найняти, як відібрати (найняти спеціалізовану фірму)? 8.5. Резюме основних працівників - кваліфікація, - попередній досвід, - обов'язки в реалізації даного проекту. 8.6. Організаційна схема підприємства - число рівней управління - хто і чим займатиметься - як мають взаємодіяти служби - як, хто буде контролювати та координувати - службові обов'язки. 8.7. Форми оплати праці і стимулювання кожного рівня. 8.8. Система зв'язку. 8.9. Чіткість розподілу повноважень і функцій в АУП. 8.10. Текучисть управлінських кадрів. 8.11. Якість інформації, яка використовується в управлінні. 8.12. Швидкість реагування управління на зміни, що відбуваються. 8.13. Витрати на навчання та підготовку кадрів. 8.14. Що ще ви вважаєте важливим для організації?

9. РОЗМІЩЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ

9.1. Адреса офісу. 9.2. Фізичні характеристики. 9.3. Умови користування будівлею. 9.4. Якщо потрібно переробити, які витрати? 9.5. Яке у вас сусідство? Чи дозволений даний бізнес в цій зоні? 9.6. Які види діяльності знаходяться в цій зоні? 9.7. Чому б не розташувати ваш бізнес в іншому місці? Чому саме тут? 9.8. Чому це найбільш підходяща будівля? 9.9. Як розміщення підприємства впливає на експлуатаційні витрати? 9.10. Що ще ви вважаєте важливим для розміщення діяльності?

10. ЮРИДИЧНИЙ ПЛАН. Юридичні аспекти здійснення проекту

10.1. Форма підприємства, - плюси і мінуси обраної форми: управління, прийняття рішень, звітність. 10.2. Що потрібно зробити для реалізації обраної форми? 10.3. Як від форми залежить розподіл прибутку, вихід із підприємства тощо? 10.4. Яка форма вигідна для залучення капіталу? 10.5. Що ще ви вважаєте важливим для юридичного забезпечення?

11. ПЛАН РИЗИКІВ. Аналіз ризиків і страхування

11.1. Ризики. - Поведінка працівників підприємства та вкладників - Законодавчі обмеження та протистояння держави (монополізм, спеціальна захищеність тощо). - Економічні. - Ресурсні (наймані працівники, техніка, технологія, сировина). - Конкуренція. - Доступність інвестицій. - Зміна цілей підприємства. - Забезпечення закінченості технологічного ланцюжка. - Доступність інформації про підприємство. 11.2. Джерела ризиків: боротьба за владу... 11.3. Момент їх виникнення. 11.4. Заходи щодо зменшення ризиків і мінімізації витрат. Щоб інвестор вклав свої ресурси, він хоче знати ризики в наступній послідовності: - ризики на рівні країни - ризики на рівні галузі - ризики на рівні підприємства (бізнесу) Співвідношення РИЗИК / ДОХОД - найважливіший критерій для оцінки привабливості бізнесу. Чим більший ризик, тим більшим має бути запропонований у бізнес-плані доход, але він повинен бути обгрунтованим і реальним. Процедура оцінки доцільності вкладення інвестицій в проект наступна: - оцінюється потенційна емність всього ринку даного товару - оцінюється доля ринку, яку може захопити даний бизнес, що пропонується - відіймаються всі передбачувані витрати - отриманий прибуток співвідноситься з можливим ризиком - таким чином, інвестор оцінює всі бізнес-плани, що надійшли до нього і обирає ті з них, які слід більш детально аналізувати. І тільки після аналізу він може, переговоривши з підприємцем, прийняти рішення.

12. ПЛАН ПРИБУТКІВ (ЗБИТКІВ). Фінансовий план

Узагальнення з попередніх розділів: - прогноз об'ємів реалізації; - баланс грошових потоків, скільки грошей необхідно вкласти у часі; - зведений баланс активів і пасивів; - оцінка ліквідності підприємства. 12.1. Структура активів і співвідношення, які характеризують ефективність їхнього використання 12.2. Інвестиційні ресурси. 12.3. Звіт про доходи і співвідношення, які характеризують ефективність бізнесу 12.4. Витрати та їх аналіз 12.5. Податки 12.6. Рух готівки. 12.7. Рентабельність 12.8. Позиції беззбиткового ведення справ. Умови беззбитковості для різних цін. 12.9. Доход на нові інвестиції. 12.10. Розмір власності. 12.11. Вартість бізнесу 12.12. Балансовий звіт і його аналіз 12.13. Обслуговування кредиту / задоволення очікувань інвестора Особливості: На перший рік вже мають бути відомими майбутні покупці, тобто є попередня домовленість з ними щодо майбутнього продажу. Реалістична оцінка на 2-3 роки. ЗАКІНЧЕННЯ ЯК і де ЗНАЙТИ ресурси для бізнесу. Не існує гарантованих процедур отримання інвестицій! Нові компанії мало кого зацікавлять Більшість підприємців не вірно оцінюють свій потенціал, свої можливості Скільки потрібно коштів? Звідки їх можна отримати: - акції, облігації - доходи (прибуток) компанії - кредити - власні - родина, друзі - постачальники, давальницька сировина - банки - страхові компанії - державний капітал - державні програми - позика під нерухомість (застава) - оренда, лізінг - спонсори - спільні підприємства - договір про спільну діяльність - реструктуризація боргів

ПРОСУВАННЯ БІЗНЕС-ПЛАНУ. Першому показується бізнес-план тому, про кого відомо, що грошей він не дасть, але розуміється на цьому бізнесі, для багатьох є авторитетом, з метою отримати найбільш вагомі аргументи проти цього проекту. Доповнивши ваш бізнес-план відповідями на вищенаведені питання, ви тільки вдосконалите його. А для інших це стане ще одним вагомим аргументом. Налагоджуйте відносини. Контактуйте з багатьма. Кожен має різні вимоги до інформації. Підготуйте інформацію та майте її в наявності. Трансформуйте ці дані у відповідності до конкретних вимог. Будьте терплячі, не впадайте у відчай.

БІЗНЕС-ПЛАНУВАННЯ

БІЗНЕС-ПЛАНУВАННЯ (120 год) 1. Мета та завдання курсу "Бізнес-планування" є спецкурсом, який викладається для студентів усіх форм навчання зі спеціальності "Економіка підприємства". Його вивчення обумовлене життєвою необхідністю планування діяльності підприємства в умовах ринку, що динамічно змінюється. Наявність бізнес-планів дає можливість не лише передбачати майбутнє і розробляти стратегії і цілі, але й здійснювати заходи задля їхнього досягнення. Метою курсу "Бізнес-планування" є формування у студентів комплексу професійних знань із теоретичних та практичних засад бізнес-планування. У процесі засвоєння матеріалу дисципліни студенти мають можливість вивчити засоби та методи прийняття планових рішень на підприємствах усіх форм власності, сформувати навички та вміння розробляти бізнес-плани. Предмет курсу – засоби і методи бізнес-планування підприємства, механізм складання планів на підприємствах різних форм власності. Завданнями курсу "Бізнес-планування" є: • вивчення й осмислення теоретичних знань методології і методики бізнес-планування; • ознайомлення з передовим вітчизняним та зарубіжним досвідом у сфері бізнес-планування; • набуття студентами вміння використовувати економічний інструментарій для проведення планових техніко-економічних розрахунків, розробки альтернативних планів та обґрунтування оптимальних варіантів розвитку підприємства; • розвиток дослідницьких та творчих навичок у використанні студентами на практиці набутих теоретичних знань. Вивчення дисципліни "Бізнес-планування" базується на знанні фундаментальних понять з "Мікроекономіки", "Економіки підприємства", "Економіки праці", "Менеджменту", "Маркетингу", "Бухгалтерського обліку", "Аналізу господарської діяльності підприємства", "Планування діяльності підприємства" тощо. При вивченні дисципліни використовуються такі види навчального процесу: лекції, семінарські заняття, самостійна робота. Контроль знань студентів здійснюється за допомогою модульних контрольних робіт, проміжних атестацій та підсумкової атестації у формі заліку. 2. Зміст курсу Тема 1. Цілі, завдання і функції бізнес-планування Визначення бізнесу і бізнес-плану. Цілі і задачі бізнес-плану. Класифікація бізнес-проектів. Відображення у бізнес-плані зовнішнього та внутрішнього середовища. Особливості різних типів і видів бізнес-проектів. Структура та основні розділи бізнес-плану. Тема 2. Розробка бізнес-плану Порядок розробки бізнес-плану. Схема складання бізнес-плану. Типові помилки у бізнес-плануванні. Програмні засоби розробки бізнес-плану. Процес бізнес-планування фірми. Тема 3. Аналіз ринкової ситуації Класифікація і сегментація ринків. Поняття ринку та особливості його регулювання. Основні моделі ринку. Аналіз ринку збуту. Характеристика ринків товарів і послуг. Дослідження ринку збуту. Показники ринкової кон'юнктури. Тема 4. Аналіз і планування фінансової діяльності підприємства Сутність фінансів, фінансових інструментів, фінансового аналізу. Фінансова звітність. Аналіз фінансового стану підприємства. Фінансове планування. Прогнозування фінансового стану підприємства. Тема 5. Маркетингова програма бізнес-плану Основи маркетингу. Виникнення і розвиток маркетингу. Основні поняття і функції маркетингу. Маркетингові дослідження. Проблеми маркетингових досліджень. Види та засоби реклами. Планування рекламної діяльності. Тема 6. Аналіз підприємства та його місця на ринку Види підприємств та основні їх характеристики. Класифікація підприємств. Місце підприємства на ринку. Партнерські зв'язки та конкуренція. Аналіз господарської діяльності. Характеристика видів аналізу господарської діяльності. Тема 7. Оцінка інвестиційних проектів Цілі та етапи процесу оцінки. Вимоги до показників ефективності інвестиційних проектів. Джерела інвестицій. Аналіз інвестиційних витрат. Показники ефективності інвестиційних проектів. Комерційна та економічна ефективність. Тема 8. Оцінка ризику та аналіз ефективності бізнес-плану Поняття та класифікація ризиків. Методологія виявлення та аналізу ризиків. Особливості фінансового ризику. Фінансові рішення в умовах ризику. Аналіз ефективності бізнес-плану. Література 1. Закон України "Про власність"// Нові закони України.- К., 1991. 2. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р. №436-IV. 3. Закон України "Про внесення змін до закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"// Галицькі контракти.- 1997.- №26. 4. Бабук И.М. Инвестиции: финансирование и оценка экономической эффективности.- Мн.: ВУЗ-ЮНИТИ, 1996.- 161 с. 5. Берл Густав и др. Мгновенный бизнес-план. Двенадцать быстрых шагов к успеху.- М.: Дело ЛТД, 1995. 6. Бизнес-план инвестиционного проекта/ Под общ.ред.акад.В.М.Попова.- М.: Финансы и статистика, 1997. 7. Благоев В. Маркетинг в определениях и примерах.- СПб.: Два ТрИ, 1993. 8. Волков И.М., Грачева М.В., Алексанов Д.С. Критерии оценки проектов.- М.: Институт экономического развития Всемирного банка, 2000. 9. Воронцовский А.В. Инвестиции и финансирование: Методы оценки и обоснования.- СПб.: Изд-во С-Петербургского ун-та, 1998.- 528 с. 10. Дубров А.М., Лагоша Б.А., Хрусталев Е.Ю. Моделирование рисковых ситуаций в экономике и бизнесе.- М.: Финансы и статистика, 1999. 11. Крейнина М.Н. Финансовое состояние предприятия. Методы оценки.- М.: ИКЦ "Дис", 1997.- 224 с. 12. Липсиц И.В. Бизнес-план – основа успеха.- М.: Машиностроение, 1993. 13. Норткотт Д Принятие инвестиционных решений/ Пер. с англ.; Под ред. А.Н.Шохина.- М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1997.- 247 с. 14. Черняк В.З. Бизнес-планирование: Учебник для вузов.- М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2002.- 470 с.

П'ятнадцять років пройшло відтоді, як економіка України розвивається в нових для нашої держави умовах — ринкових. На перших порах серед науковців-економістів тривала суперечка, чи потрібне нам планування як механізм регулювання економіки. Дехто стверджував, що, мовляв, ринок відрегулює все сам. Але дійсність ці твердження не підтвердила. Та воно і зрозуміло, адже існує ціла низка видів економічної й іншої діяльності, наприклад, гуманітарна, соціальна, громадський захист, оборона тощо, які цілком регулюються державою. І тут без планування (програмування) як форми державного регулювання ніяк не обійтися.

Багато економістів України, сподіваючись на ринкове саморегулювання (від якого до речі всі країни перейшли до державного) почали відмовлятися від планового регулювання економіки. Водночас спроби перейти до індикативного (рекомендаційного) планування не були успішними, а після введення наприкінці 1994 р. порядку, коли план розроблявся після затвердженого бюджету, держава практично втратила важелі управління економікою [1, с. 12].

Вищевикладене дає підстави зробити висновки, що ринок і план є взаємодоповнюючими, а не взаємовиключаючими складниками економічного механізму. Сучасний ринок і ринкові відносини не можуть перебувати поза сферою державного регулювання. Нерозуміння цієї аксіоми стало для багатьох підприємств банкрутством. Це відбулося тому, що механізм управління (незалежно від об'єкта) складається з таких елементів: планування, організація, контроль і оперативне регулювання виконання плану. У сучасних умовах організувати виробництво і реалізацію продукції по-іншому неможливо.

У статті про бізнес-планування необхідно визначитися із термінологією. Нині вчені послуговуються кількома поняттями (термінами), які певною мірою можна назвати синонімами. Це план, проект, бізнес-план, бізнес-проект, бізнес-пропо-зиція, програма, бізнес-програма.

Кожне з цих понять містить інформацію про бажане майбутнє, передусім у бізнесі. Наприклад, план, як і інші поняття, передбачає обґрунтування економічних показників, які характеризують розвиток економіки, визначають взаємовідносини підприємницьких структур із державою, використовуючи важелі економічного впливу (податки, ліміти, квоти, державні замовлення тощо), а вони значною мірою ідентичні.

Продавці і покупці як суб'єкти ринку можуть погоджувати свої інтереси і роботу за допомогою і довгострокових, і поточних планів. Узгодження інтересів власників бізнес-ідей та інвесторів здійснюється в бізнес-плані під час реалізації спільного проекту.

Отже, план і ринок (обіг товарної маси) поєднуються в загальну систему виробництва і споживання продукції (послуг). Руйнування якогось складника призводить до руйнування всієї системи [2].

У вивченні стану бізнес-планування в Україні, зіставленні вітчизняної теорії, методології і практики розробки бізнес-проектів і бізнес-планів чи бізнес-пропозицій із зарубіжними підходами виявлено принципово важливі моменти: по-перше, існує думка вчених, експертів і практиків, що передінвестиційний аналіз ділового середовища, бізнес-план, його реалізація, моніторинг проекту є послідовно взаємопов'язаними елементами управління бізнес-проектами або управління будь-якими змінами для досягнення успіху.

Поняття «проект» довгий час монопольно використовували інженери. Проект був пов'язаний з уявою про комплект технічної і кошторисної документації, необхідної для створення нових споруд або машин, тобто технічних систем. Нині це поняття застосовують не тільки інженери, а й бізнесмени, підприємці, економісти, фінансисти і політики, загалом творчі і цілеспрямовані люди, які планують (проектують) та втілюють у життя наміри з наперед задуманою метою і вимогами щодо строків, вартості, ризику і якості очікуваних результатів. Ці наміри перетворюються на різні технічні, організаційні, комерційні, економічні, соціальні проекти.

По-друге, новим змістом наповнилося поширене раніше поняття «планування». Нині це основний інструмент формування стратегії розвитку підприємства як самостійного господарюючого суб'єкта. Суть змісту сучасного планування стисло можна виразити такою фразою: «Від орієнтації на товари — до прибутку підприємства».

По-третє, ринкова орієнтація вносить нові мотиваційні механізми, пов'язані з фінансовими інтересами, адже управління проектами не є чимось новим. По своїй суті воно старе як світ. Різноманітність навколишнього середовища життєдіяльності, необхідність його пізнання з метою зміни і вдосконалення (залежно від зростаючих потреб людини) є джерелом різноманітності ідей і способів їх реалізації [3 с. 11–13].

По-четверте, за даними фахівців, у різних країнах бізнес-планування формувалося впродовж останніх 40 років як самостійна дисципліна і особливий професійний вид діяльності в умовах ринкової економіки. Утворився розділ економічної науки «Управління проектами» з обширною інфраструктурою: спеціальною літературою, численними спеціалізованими підрозділами й експертами, з'єднаними в міжнародні і національні асоціації та товариства, з розвинутою системою бізнес-освіти, підвищення кваліфікації, сертифікації тощо. У зв'язку з глобалізацією бізнесу проекти набули транснаціонального характеру. Суб'єктами глобального бізнесу є транснаціональні і багатонаціональні компанії.

По-п'яте, на сучасному етапі розвитку економіки бізнес-планування стало визнаною в усьому світі методологією підприємницької діяльності, перетворилося на своєрідний культурний міст у цивілізованому бізнесі і діловій співпраці між країнами й континентами.

Бізнес-план є обов'язковим складником комплексу робіт із управління діловими проектами.

Нині законодавство України закріплює обов'язковість розробки бізнес-плану. Він є новим документом для багатьох підприємців нашої країни. Поширена позиція, яка заперечує доцільність розробки розгорненого бізнес-плану. Інколи вважають, що його відсутність може бути компенсована пізнанням «глибин» вітчизняного бізнесу й інтуїцією. У сучасних умовах така позиція не може бути достатньою не тільки для отримання інвестицій під конкретні бізнес-проекти, а й для кваліфікаційної роботи в бізнесі. Ту т практика бізнесу випереджає законодавство, і бізнес-планування стає обов'язковим елементом підприємницької діяльності.

Характерною рисою підприємництва в Україні тепер є поступовий, але впевнений перехід від не-цивілізованих форм бізнесу (високі ставки реін-вестування, затримки платежів, правовий непослух) до сучасних міжнародних форм із використанням методів і засобів бізнес-планування.

Під час переходу до ринку в змісті проектів найбільших змін зазнають ранні (передінвестиційні) етапи бізнес-планування: визначення мети і стратегій їх досягнення; аналіз здійсненності ідеї; пошук зацікавлених партнерів-інвесторів; формування фінансових потоків; оцінювання ризиків і ефективності. Ці якісно нові за змістом поняття необхідно освоїти менеджерам, фахівцям і підприємцям, які здійснюють бізнес-процес від виникнення ідеї до отримання прибутку від її практичної реалізації.

Розробку бізнес-проекту, його просування, реалізацію і оцінювання ефективності необхідно розглядати з різних позицій: розробників, власників коштів, інвесторів, експертів і споживачів. Причому основними критеріями оцінювання будь-якого етапу розробки інвестиційного бізнес-проекту є обов'язковість повернення вкладених коштів і отримання доходу не нижчого за середньогалузевий рівень.

Ураховуючи гіперконкуренцію, що панує тепер у світі бізнесу, необхідно підкреслити. що особливе значення для реалізації бізнес-проекту має безпосередній контакт зі споживачами, знання їх вимог. Останнє досягається створенням системи просування товару на ринок, а не тільки рекламою, як часто вважають багато українських бізнесменів. Це вимагає великих вкладень коштів не тільки в розробку бізнес-проекту, а й у технологію його просування і реалізацію, правову і консалтингову підтримку. Тому на Заході існує система методів, засобів та інструментів просування товарів, яка постійно вдосконалюється і дорожчає.

Інноваційний шлях розвитку економіки докорінно змінює як попит, так і пропозицію. Величезні гроші, що вкладаються західними фірмами в інновації, дають ефект у вигляді появи нових видів економічної діяльності, заснованих на нових технологіях.

Складові частини методології бізнес-планування, що відображають безперервність розвитку як окремих підприємств, так і економіки загалом, простежуються у процесі зіставлення трьох взаємопов'язаних різновидів життєвих циклів: організації — ініціатора бізнес-ідеї, нового продукту або послуги і, нарешті, проекту, реалізація якого дає змогу одержувати новий продукт. Отже, найкоротший життєвий цикл бізнес-проекту, є складовою частиною життєвого циклу нового продукту, а цей, у свою чергу, входить у життєвий цикл ділової активності батьківської організації (фірми) [4, с. 17].

Розробка бізнес-проекту завершується передачею замовнику для його реалізації. Основним завданням ініціатора бізнес-ідеї є отримання прибутку від її реалізації. Це передбачає необхідність раціонального планування і витрачання коштів, вкладених у проект, отримання прибутку на вкладений капітал і своєчасне повернення коштів на здійснення бізнес-проекту. Тобто проект як спосіб здійснення необхідних змін в організації завершився, а бізнес-планування триває. Його мета: максимальна ефективність використання коштів, вкладених у реалізацію певної бізнес-ідеї, та формування нових ідей, забезпечення бажаного рівня ділової активності організації.

Можна стверджувати, що планування є важливим складником будь-якого бізнесу. Значимість його дуже добре викладено у відомому афоризмі: «Планувати чи бути планованим». Значення вислову полягає в тому, що фірма, яка не вміє або не вважає за потрібне планувати свою діяльність, сама виявляється об'єктом планування, засобом для досягнення чужої мети. Планування — це могутній, інструмент, здатний відкрити будь-які двері. Серйозний підхід до планування створює основу для стійкого й ефективного бізнесу.

Ураховуючи все вищевикладене, можна стверджувати, що планування бізнесу — це життєва потреба. Щоб підтвердити необхідність бізнес-планування звернемо увагу на його значимість, визначену так: «Підприємство, яке невдало планує, планує невдачу».

Свого часу високопрофесійні менеджери звернули увагу на те, що відсутність планів на підприємстві супроводжується коливаннями, помилковими маневрами, невчасною зміною орієнтації, що є причиною поганого стану підприємницьких справ або їх краху.

Бізнес-планування за умови належного його здійснення вимагає залучення фахівців багатьох галузей знань (маркетинговий аналіз, менеджмент, інжиніринг, фінансовий аналіз і планування).

Як свідчить практика, застосування планування створює такі важливі переваги [4, с. 21, 22]:

• робить можливою підготовку до використання майбутніх сприятливих умов;

• прояснює виникаючі проблеми;

• стимулює менеджерів до реалізації своїх рішень;

• покращує координацію дій в організації;

• створює передумови для підвищення освітньої підготовки менеджерів;

• збільшує можливості для забезпечення фірми необхідною інформацією;

• сприяє більш раціональному розподілу ресурсів;

• покращує контроль в організації.

Необхідність планування спричинена ще двома факторами:

а) появою нових приватних бізнесових структур. Бурхливий процес накопичення капіталу призвів до збільшення і ускладнення діяльності багатьох фірм, а також до виникнення інших чинників, що створюють потребу в плануванні, адекватному сучасній ринковій економіці.

Основна проблема, пов'язана із застосуванням планування в цій сфері, — недовіра до формального планування, заснована на думці, що бізнес — це уміння «крутитися», правильно орієнтуватися в поточній обстановці, а звідси — недостатня увага навіть до не дуже віддаленого майбутнього.

Відомо, що для державних і колишніх державних приватизованих підприємств функція планування традиційна. Проте їх досвід планування пов'язаний в основному із періодом централізовано керованої економіки. Тому планування на цих підприємствах мало вторинний характер, відображало планову діяльність на центральному і галузевому рівнях, а отже, не вимагало серйозного вміння аналізувати і передбачати, визначати власну мету розвитку. А тепер, як і організаціям першого типу, державним приватизованим підприємствам необхідно заново освоювати досвід внутрішньофірмового планування [3, с. 22].

Можливості планування в економічній організації підприємства обмежені низкою об'єктивних і суб'єктивних причин. Розглянемо найважливіші.

Невизначеність ринкової сфери. Будь-яка економічна організація (чи то західна фірма, чи українське підприємство) у своїй діяльності неминуче стикається з невизначеністю. Фірма не володіє всіма необхідними даними про своє теперішнє і майбутнє, вона не в змозі передбачити всі зміни, які можуть відбутися в зовнішньому середовищі. У цій ситуації планування є можливим способом прояснення умов діяльності, зменшення невизначеності ризику.

Будь-яка, навіть найкрупніша фірма не може усунути всю невизначеність, а отже, повністю спланувати свою діяльність, бо ліквідувати невизначеність — значить утратити сам ринок, різноманітність не протилежних інтересів і дій суб'єктів ринку. Більшість фірм прагне впорядкувати свої зовнішні відносини за допомогою гнучких дій, і такі зусилля приносять певний успіх.

Регулювання ринкових відносин частково може здійснюватися низкою способів. Ось декілька з них: вертикальна інтеграція, контроль над попитом, контрактні відносини, створення підприємницьких мереж [3, с. 23].

Вертикальна інтеграція означає приєднання через злиття або поглинання фірми-постачальника чи фірми-споживача. Унаслідок вертикальної інтеграції зовнішні операції перетворюються на внутрішньофірмові. Так фірма отримує гарантію постійних і стабільних поставок сировини, капіталу, робочої сили, а ще регулює витрати на придбання потрібних ресурсів.

Крім того, застосовуючи інтеграцію, фірма зменшує витрати трансакцій, тобто витрати на укладання ринкових угод. Проте можливості вертикальної інтеграції для подолання невизначеності обмежені.

Формуючи ринкові відносини, вертикальна інтеграція зводить нанівець позитивні ефекти конкуренції: прагнення підприємств до зниження витрат і підвищення якості продукції, вибір найкращого постачальника, клієнтів і пов'язане з цим зміцнення конкурентоспроможності і ринкової стійкості підприємства. Тому багато іноземних фірм в останні десятиріччя відмовляються від вертикальної інтеграції, замінюючи внутрішні операції більш ефективними ринковими.

Контроль над попитом означає, що фірма в змозі контролювати обсяг реалізованої продукції через різноманітний вплив на попит. Серед варіантів контролю над попитом — установлення монопольного впливу на ринку. Проте монопольна влада над попитом достатньо нестійка і недовгочасна. Їй протидіють неминуче виникаючі сили конкуренції, з одного боку, і антимонопольна діяльність держави — з іншого.

Більш ефективне і стійке джерело впливу на попит — маркетингова діяльність фірми, тобто не грубий тиск на попит, а пристосування фірми до споживацьких потреб.

Контрактні відносини — досить надійний спосіб усунення невизначеності й отримання можливості планувати свою діяльність. Популярні в економіці розвинутих країн світу. На початку 90-х років минулого століття понад 60% усіх товарних операцій в західному світі мали контрактний характер. Контракт є корисним і ефективним для подолання невизначеності в діяльності підприємств будь-якого масштабу.

Сенс контрактних відносин полягає в тому, що потенційний виробник спочатку знаходить покупця продукції, яку він здатний виготовити, а потім, після відповідної підготовки, виробляє товар. Контракт між потенційним покупцем і продавцем оформляється договором, який є документом, де встановлено ціни й обсяги продукції, що постачаються (продаються), на достатньо тривалий час.

Контракт вигідний усім учасникам договору. Так істотно зменшується ризик виготовити товар і не продати. Контракт дає змогу попередньо планувати виробництво і забезпечити його необхідними ресурсами, а крупній фірмі — залучати науково-дослідні та дослідно-конструкторські розробки (НДДКР). Через контракт найбільш точно враховують запити споживача. На зміну масовому виробництву приходить випуск продукції за індивідуальними замовленнями. Можливість обліку індивідуальних особливостей замовника на високотехнологічному виробництві дає змогу застосовувати гнучке, легкозмінне (модульне) устаткування, комп'ютерні системи. Нині це особливо відчутно на підприємствах автомобільної промисловості України (на сучасних вітчизняних автозаводах випускають декілька видів автомобілів). На єдиній потоковій лінії кожну машину збирають і оснащують по-різному — відповідно до смаків майбутнього власника: кількість варіантів обробки й оснащення досить значна.

Фірми можуть знижувати невизначеність зовнішнього середовища, використовуючи так звані підприємницькі мережі. Останні об'єднують фірми, які економічно взаємозацікавлені, на основі гнучких взаємостосунків і співпраці, побудованої на довірі та зацікавленості. Від вертикальної інтеграції підприємницькі мережі відрізняються незалежністю і свободою дій кожної ланки мережі. Фірми-учасниці бізнесу зберігають свою економічну і юридичну самостійність. Від звичайних ринкових угод відносини у мережі відрізняються тим, що вони посилюються не законом, а морально-етичними нормами.

Основа для створення мережі — єдиний технологічний комерційний ланцюг, що поєднує фірми, або відносини субпідряду. Мережі створюють умови для використання переваги вертикальної інтеграції, для збереження вигоди гнучкої, добре адаптованої до змін зовнішнього середовища структури.

До конкретних переваг мереж належать: швидке поширення і збір нової, необхідної для фірми інформації, застосування інновацій, розподіл ризику між учасниками мережі.

Серед важливих функцій планування загалом і бізнес-планування зокрема, є регулювання цін, тому що вони в межах ринкової системи — основний координатор дій підприємств-учасників. Саме ціни визначають вигідні для продавців і покупців обсяги та способи виробництва і споживання товарів. Фірма як учасник ринкової системи змушена підкорятися ціновому механізму, закону попиту і пропозиції, оскільки не має можливості відмінити їх дію. У внутрішньому середовищі кожної господарської одиниці ціна перебуває під постійним контролем висококваліфікованих менеджерів, які свідомо визначають основні напрями внутрішньофірмової діяльності. Іншими словами, внутрішня природа фірми ґрунтується на системі планових рішень щодо механізму ціноутворення. Наприклад, планування як механізм регулювання цін широко використовується в закритому акціонерному товаристві «Новокраматорський машинобудівний завод» (ЗАТ «НКМЗ»). Особлива увага в ЗАТ «НКМЗ» приділяється такій важливій і складній проблемі як цінова політика і стратегія ціно-формування [5, с. 271–301]. Хочу звернути увагу на те, що особлива робота проводиться для збору інформації і формування бази даних «Аналоги фірм конкурентів». Цю роботу проводять спеціалісти різних служб: конструктори, технологи, маркетологи, економісти, працівники інтегрованої автоматизованої системи управління, а також відділів інформаційних і корпоративних систем; маркетингу і контрактів виробництв; цін і управління вартістю; зовнішньоторговельної фірми; головного конструктора; інформаційного забезпечення; маркетингу і реклами; інформаційно-обчислювальних мереж; нормалізації і стандартизації.

Учасники внутрішньофірмової діяльності втрачають свободу дій, характерну для самостійних і взаємонезалежних суб'єктів ринку, їх поведінка перебуває під контролем керівників підприємства.

Необхідно зазначити, що планування як система вольових, свідомо прийнятих рішень регулює внутрішній ринок.

Здійснюючи адміністративну функцію, пов'язану з вольовим керівництвом і прийняттям рішень, підприємець займається плануванням і у вузькому значенні — як різновидом управлінської діяльності.

Планування — закономірний складник менеджменту. Його можна визначити як уміння передбачати мету організації, результати її діяльності і ресурси, необхідні для досягнення поставленої мети.

Планування дає змогу відповісти на такі важливі питання:

• Економічне становище підприємства, які результати і умови його діяльності?

• За допомогою яких ресурсів може бути досягнута мета організації?

Планування — це перший і вирішальний етап процесу менеджменту. На основі системи планів, створених фірмою, надалі здійснюються організація запланованих робіт, мотивація залученого для їх виконання персоналу, контроль за результатами та їх економічне оцінювання з погляду планових показників.

Засновник сучасного менеджменту А. Файоль зазначав: «Управляти — це передбачати», а «передбачати — це вже майже діяти».

Планування означає не тільки вміння передбачити всі необхідні дії, а й здатність передбачати будь-які несподіванки (ризики), що можуть виникнути, і вміти з ними впоратися. Фірма не може повністю усунути ризик у своїй діяльності, але здатна управляти ним за допомогою ефективного передбачення.

У розробці бізнес-планів слід дотримуватися певних принципів. Насамперед, необхідно скористатися принципами державного прогнозування та розробки програм (планів економічного і соціального розвитку, які викладені в книзі «Прогнозування та програмування економічного і соціального розвитку» [1, с. 14–28]).

Планування — це засіб реалізації принципів стратегії розвитку компанії.

Принципи планування визначають характер і зміст економічної діяльності в організації. Правильне дотримання принципів планування створює передумови для ефективної підприємницької роботи і зменшує можливість негативних результатів. А. Файоль визначив чотири основні принципи планування, назвавши їх загальними рисами хорошої програми дій. Це єдність, безперервність, гнучкість і точність. А. Ансофф обґрунтував ще один визначальний принцип планування — принцип участі [3, с. 32].

Принцип єдності передбачає, що планування в організації повинне мати системний характер. У цьому випадку поняття «система» означає:

• існування сукупності елементів;

• взаємозв'язок між ними;

• наявність єдиного напряму розвитку елементів системи поведінки, орієнтованої на спільну мету бізнесу.

Як основні складові системи можуть бути виражені у внутрішньофірмовому плануванні? Їх можна описати, використовуючи категорії «координація» та «інтеграція».

Об'єктами планування в організації стають окремі підрозділи, що входять до неї, і окремі частини процесу планування. Взаємозв'язок між підрозділами здійснюється на основі координації на горизонтальному рівні, тобто на рівні функціональних підрозділів (відділ маркетингу, виробничий відділ, фінансовий відділ та ін.).

Єдиний напрям планової діяльності, спільність мети всіх елементів організації стають можливими в межах вертикальної єдності підрозділів (єдність управлінської ієрархії, наприклад, організація загалом → виробничий підрозділ → цех → бригада) і їх інтеграції.

Координація планової діяльності окремих підрозділів виражається в тому, що:

• діяльність кожної частини організації не можна планувати ефективно, якщо така діяльність не пов'язана з планами інших одиниць цього рівня;

• будь-які зміни в планах одного підрозділу повинні бути відображені в планах інших підрозділів.

Взаємозв'язок і одночасність — основні риси координації планування на підприємстві.

Інтеграція планової діяльності передбачає, що в організації існує різноманітність відносно відособлених процесів планування та планів підрозділів, тобто різноманітність підсистем планування, причому кожна з підсистем діє згідно загальної стратегії фірми, а кожен план є частиною плану вищого рівня — підрозділу й організації загалом.

Отже, всі плани, створені в організації, — не тільки сукупність, а й взаємопов'язана система.

Принцип участі тісно пов'язаний із принципом єдності й означає, що кожен член організації стає учасником планової діяльності незалежно від посади і функції. Іншими словами, процесом планування повинні займатися всі ті, хто в цьому зацікавлений (партисипатизм).

Звідси виникає запитання, які ж переваги отримують підприємці від реалізації принципу участі?

Кожен учасник організації одержує обширні-шу й об'єктивну інформацію про саму організацію. Процес обміну внутрішньофірмовою інформацією значно полегшується.

Крім того, особиста участь членів організації, зокрема рядових співробітників, у процесі планування призводить до того, що плани організації стають особистими планами працюючих, а участь у досягненні мети організації приносить задоволення основній частині працівників.

По-третє, застосування принципу участі сприяє тому, що працівники, займаючись плануванням, розвивають себе як особу. У них з'являються нові навички, нові знання, розширюється горизонт особистих можливостей, а значить, організація набуває додаткових ресурсів для вирішення майбутніх завдань.

По-четверте, планування участі об'єднує дві функції менеджменту, які часто вступають у суперечність, — оперативне керівництво і планування. Плани перестають бути чимось зовнішнім для керівників, які самі залучаються до їх складання.

Як організувати партисипативне планування? Якщо організація невелика, то система участі в процесі планування може бути заснована на безпосередніх контактах між керівництвом фірми, розробниками планів і співробітниками.

Практична участь колективів працівників у плануванні може бути організована в гуртках якості.

Принципи безперервності і гнучкості планування відображені у здійсненні безперервності й гнучкості процесу планування. Значимість безперервності планування полягає в тому, що цей процес на підприємствах повинен здійснюватися постійно в межах життєвих циклів проектів і ви-готовлюваних продуктів.

Процес планування має бути безперервним унаслідок таких важливих передумов:

• невизначеність зовнішнього середовища і наявність непередбачених змін вимагають постійного корегування очікувань фірми щодо зовнішніх умов і відповідного уточнення планів;

• змінюються не тільки передумови, а й уява фірми про свої внутрішні цінності і можливості. Якщо фірма не враховуватиме такі зміни, то запланований і отриманий результат може виявитися нікому не потрібним.

Безперервний процес планування дає змогу забезпечити постійну участь працівників фірми в плановій діяльності зі всіма спричиненими цим позитивними наслідками.

Поняття гнучкості пов'язане з безперервністю планування, із можливістю міняти свою спрямованість у зв'язку з виникненням непередбачених обставин.

Для здійснення принципу гнучкості плани слід складати так, щоб у них можна було вносити зміни, пов'язуючи їх із змінними внутрішніми і зовнішніми умовами. Тому в плани, як правило, включають резерви.

Принцип точності. Всякий план повинен бути підготовлений із таким рівнем точності, який усуває можливу невідомість. Тобто плани повинні бути конкретизовані і деталізовані, залежно від зовнішніх і внутрішніх умов діяльності фірми.

Стратегічне, довгострокове планування необхідно обумовлювати визначенням основної мети і найзагальніших напрямів діяльності, оскільки кількість достовірної інформації про майбутнє незначна, а діапазон і швидкість змін постійно зростають. У планах, розрахованих на короткі проміжки часу і для окремих підрозділів організації, конкретність і опрацьовування деталей обов'язкові.

Розробляючи бізнес-плани, необхідно враховувати Закон України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України» [4], нині єдиний основоположний документ із проблем прогнозування та програмування економічної і соціальної діяльності не тільки на рівні держави, а й регіонів та видів економічної діяльності. Тобто цим законом визначено систему прогнозів та планів (програм), яка складається з прогнозів економічного і соціального розвитку України на середньостроковий (5 років) та короткостроковий (1 рік) період; Державної програми економічного і соціального розвитку Автономної Республіки Крим, областей районів та міст на короткостроковий період; прогнозів розвитку окремих галузей економіки (видів економічної діяльності) на середньостроковий період.

Унаслідок бізнес-планування склалась система планів нижчого рівня, — такий план включає основні показники діяльності, які повинні бути досягнуті до кінця планового періоду. Іншими словами, план — це набір документів для менеджерів, які описують роль, яку кожна частина організації повинна відігравати в процесі досягнення мети фірми.

Зазначимо, що процес планування досить складний. Тут визначається комплексний характер системи планів, яку можна поділити на такі складники.

A. Стратегічний план, або генеральний план фірми (найчастіше на п'ять років).

Б. Загальнофірмові плани (вони є продовженням стратегічного плану), в них визначають основні завдання розвитку організації. Основою цих документів є план розвитку фірми.

B. Короткострокові плани фірми і поточні плани підрозділів, зокрема бюджетні, доповнюють загальнофірмові плани економічної діяльності.

Г. Програми (або плани-програми) і бізнес-проекти.

У стратегічному плані визначається місце організації в майбутньому, визначені стратегії дій. Складовою частиною цього плану є політика організації. Сюди входять глобальні програми організації.

Стратегічний план виступає орієнтиром для прийняття рішень на низьких рівнях, тут конкретизується загальна мета організації. Крім того, стратегічний план обмежує плани нижчих рівнів, і насамперед ресурси, необхідні для здійснення оперативного планування.

Плани дій будь-якої організації можна охарактеризувати як наступальні або оборонні.

Наступальні плани передбачають розвиток організації: виробництво нових товарів і послуг, вихід на нові ринки збуту, завоювання конкурентної переваги. Такі плани звичайно створюють фірми, які володіють високим економічним потенціалом.

У багатьох випадках фірми задовольняються оборонними планами, спрямованими на утримання своїх позицій на ринку і запобіганню їх банкрутству.

План розвитку організації оформлюють у вигляді бізнес-плану фірми. Це, по суті, наступальний план, він включає комплекс взаємопов'язаних заходів, необхідних для створення нових сфер діяльності фірми. План розвитку повинен визначати способи виходу на нові позиції і давати відповіді [3, с. 36] на такі основні питання:

• Які умови попиту в майбутньому, яких товарів і послуг чекатимуть споживачі від певної організації?

• Який повинен бути характер внутрішніх елементів організації, необхідний для її розвитку?

• Якими новими видами продукції повинна доповнитися номенклатура підприємства, або яка частина основної продукції повинна бути замінена новими товарами і послугами?

• Які повинні бути методи попередження помилок у разі вкладання капіталу і розробки нової продукції?

• Який повинен бути діапазон економічних ресурсів, необхідний для виробництва нових товарів і послуг?

• Які повинні бути організаційні способи створення нових виробництв? Чи буде це поглинання у вигляді скупки (аквізиція) інших підприємств, злиття з організаціями, що виготовляють потрібні продукти, або створення виробництв самотужки, через проведення НДДКР і здійснення підприємницьких проектів?

Варіантом оборонних планів є ліквідаційний план. Цей план включає рекомендації щодо позбавлення від не потрібних організації елементів, тобто від таких, що створюють перепони для її розвитку. Це можуть бути конкретні види збиткових або низькорентабельних товарів і послуг, неефективно використовувана власність, окремі структурні одиниці.

Витрати на планування. Межа планування визначається також величиною витрат на організацію його проведення.

Як зазначають менеджери-практики, серед найістотніших гальм планової діяльності є необхідність додаткових витрат на дослідження, організацію підрозділу планування і залучення додаткового персоналу. Ідеться про ті дефіцитні засоби, які могли б бути використані для вирішення інших важливих економічних проблем. Крім грошових витрат, планування вимагає ще однієї категорії витрат — витрати часу.

Чи може дозволити собі організація здійснювати такі витрати і, отже, займатися плануванням? Може і повинна, бо витрати на планування, як уже наголошувалося, створюють низку важливих переваг у діяльності фірми. Тому питання про витрати правильно було б сформулювати так: які повинні бути додаткові витрати, необхідні для розширення масштабів планування в організації?

Обсяги виробництва на фірмі й особливості планування обмежують або, навпаки, розширюють можливості планування.

Переваги від здійснення планування внаслідок ефекту синергізму мають великі фірми. Для передбачення майбутнього вони володіють необхідним потенціалом, а саме:

• у них більші фінансові можливості;

• вони переважно займаються серйозними науково-дослідними і дослідно-конструкторськими розробками;

• володіють висококваліфікованими кадрами і можуть залучати нових висококваліфікованих фахівців тощо.

Як правило, у складі великих фірм є спеціальні планові підрозділи. Проте навіть солідні організації для розробки планових стратегій нерідко звертаються до зовнішніх консультантів — спеціалістів із питань прогнозування та планування (розробки програм). У зв'язку із швидким поширенням в останні десятиріччя стратегічного планування, деякі консультаційні фірми зробили його своєю винятковою діяльністю. Такі фірми іноді називають «салонами стратегії».

Невеликим організаціям складно проводити широкомасштабну планову роботу, особливо дороге стратегічне планування. Проте вони можуть:

• використовувати деякі форми планування, особливо оперативне планування;

• застосовувати вже готові моделі стратегій, створені відомими компаніями і дослідницькими фірмами.

Попри труднощі здійснення планування в невеликій організації, воно необхідне їй, мабуть, ще більшою мірою, ніж великій. Зовнішнє середовище для такої організації більш агресивне, ніж для великої фірми. Та і в неї є свої переваги в організації бізнес-планування. Основна перевага — внутрішнє середовище такої організації простіше, а тому більш визначене і передбачуване. Крім того, в невеликій організації легше створити особливий психологічний клімат, щоб згуртувати людей навколо інтересів організації і її мети.

Помилки та недоліки, яких допускаються під час бізнес-планування. Розробляючи бізнес-план і займаючись внутрішньофірмовим плануванням, розробники цих документів інколи допускають певні помилки, а тому зазнають невдач. Аналіз недоліків під час здійснення бізнес-проектів та бізнес-планів дає змогу виявити типові помилки і наочно продемонструвати користь професійного планування на підприємстві.

Кожен бізнес-проект (чи то інвестиція, інновація, реорганізація підприємства) вимагає систематичної роботи, щоб мати максимальні позитивні результати за умови дотримання, встановлення термінів, фіксованих витрат і певних вимог до якості.

Однак не завжди вдається досягти бажаних результатів, тож виникає питання: в чому причина? Відповідь така: допущено помилки в роботі, яких можна уникнути.

Ось деякі типові ситуації:

• недостатній аналіз існуючого стану й обґрунтування вимог до плану (проекту), що розкриває всі проблеми. Необхідно чітко визначити потреби в зміні стану системи та підготувати необхідну інформацію для прийняття рішення;

• нечітко визначено мету бізнес-плану (проекту). Дуже швидко можна назвати мету, але рідко вона обґрунтовано визначена та задокументована.

Тому необхідно перевіряти:

• на яких даних базується визначення мети;

• до якого «горизонту планування» вона належить;

• яку користь принесе досягнення мети;

• за який час і з якими витратами можна цього досягти.

Мета повинна мати чіткий зміст і значення, результати піддаватися вимірюванню, а задані параметри бути здійсненими.

Відповідальність у бізнес-плані (проекті) зафіксована недостатньо чітко і злагоджено.

Перша група причин невдалого планування пояснюється тим, що менеджери і плановики не враховують об'єктивні межі планування. Друга група причин обумовлена суб'єктивними особливостями, що криються в поведінці тих, від кого залежить майбутнє організації.

Фахівці виділяють три основні суб'єктивні перешкоди для здійснення ефективного бізнес-пла-нування [3, с. 28–29]. Перша причина невдач — це надмірний пріоритет короткострокових показників над довгостроковими. У будь-якої фірми є багато невідкладних проблем, які вона прагне вирішити за максимально короткий період. Але термінове — це не завжди найважливіше: мабуть, найважливішим є визначення загального напряму дій організації, її основної мети, довгострокових завдань. Багато керівників скаржаться на недолік часу, тому вони не мають змоги займатися плануванням, зокрема довгостроковим. «Якщо ми будемо дуже багато часу приділяти плануванню, — стверджують вони, — то не зможемо ефективно керувати і займатися організацією роботи в самій компанії».

Але це не так. Фахівці з внутрішнього планування підрахували кількість часу, необхідного для участі вищого керівника в плануванні. Відповідно до теорії менеджменту, один керівник може одночасно контролювати до 11 видів економічної діяльності. Припустимо, що в підпорядкуванні менеджера 10 планових одиниць, існуючих у його підрозділах. Кожен підрозділ засідає приблизно по чотири години в місяць. Тоді час, витрачений керівником на участь у плануванні діяльності, становитиме 40 годин на місяць, тобто не більше 25% сукупного робочого часу [3, с. 28].

Друга причина невдач пов'язана з особистістю менеджера. Ідеться про слабкі навички керівників у плануванні. Накопичений економічний досвід не привчив їх до дисциплінованого, систематичного мислення. Участь менеджера у плануванні є обов'язковою і в міру накопичення досвіду дає втішні результати.

Третя причина невдач у плануванні пов'язана з особистістю фахівця із планування. Плановики і керівники — це дві протилежні людські категорії. На відміну від керівників, розробники планів надають перевагу теоретичному підходу до проблеми. У плановиків є необхідні знання для складання плану, вони володіють науковими методами планування. Проте їм часто не вистачає «політичних навиків» і свого погляду на практичний стан речей. Це призводить до двох негативних результатів у плануванні:

• складання планів, відірваних від економічної діяльності, на яку намагаються впливати плановики;

• зіткнення, суперечності між керівниками і розробниками планів.

Для виходу з такого становища можна запропонувати активну взаємодію менеджерів і плановиків як у процесі планової діяльності, так і під час обговорення стратегічних завдань фірми [6, c. 41–43].

Література

1. Пашута М. Т. Прогнозування та програмування економічного і соціального розвитку: Навч. посібник. — К.: Центр навч. літ., 2005.

2. Волков О. И. Континент Россия. ХХ век. Иллюзии, политика, аферы. — М.: Русское слово, 1998.

3. Бизнес-планирование: Учебник / Под ред. В. М. Попован, С. И. Ляпунова. — М.: Финансы и статистика, 2001.

4. Закон України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України» // Урядовий кур'єр. — 2000. — 3 березня.

5. Панков В. А. Управление стоимостью наукоемкого машиностроительного предприятия: теория и практика. — К.: Наукова думка, 2003.

6. Деловое планирование. Методы, организация современная практика: Учеб. пособие / Под ред. В. М. Попова. — М.: Финансы и статистика, 1997.

Основи бізнес-планування

Не можна точніше і послідовно прослідкувати за процесом планування як таким, включаючи всі його стадії, ніж спробувати самому розробити план. Саме при самостійній розробці плану можна виявити все підводне каміння планування і визначити шляхи їх подолання. Тому в дана робота присвячена теоретичним основам розробки бізнес-планів і створенню прикладу бізнес-плану. Оскільки бізнес-план є найповнішою формою реалізації процесу планування, яка включає всі стадії планування і їх розвиток, то саме розробка бізнес-плану конкретного напряму діяльності дозволить більш глибоко відзначити і виразити логіку планування і послідовність формування планів. Зарубіжний досвід і логіка, а також об'єктивний аналіз показують, що в умовах ринку самостійне планування на рівні господарських осередків стосовно підприємницької діяльності необхідне і неминуче. Для підприємництва найбільш характерні плани і програми реалізації окремої операції і проведення основних операцій, що становлять операцію. Якщо ж здійснюється декілька операцій, пов'язаних один з одним, то, плануючи їх у взаємодії, доводиться мати справу з плануванням підприємницької діяльності як безперервного процесу. Бізнес-план є принципово новим для нашої економіки документом. У традиційному для вітчизняного планування техніко-економічному обґрунтуванні оцінці економічної ефективності проекту відводилося всього декілька сторінок тексту. Цього було цілком достатньо в умовах централізованої планованої економіки, де інвестором виступав держбюджет, а своєрідним маркетингом займався орган державного забезпечення ресурсами. На відміну від техніко-економічного обґрунтування бізнес-план детально характеризує всі основні аспекти майбутнього підприємства або бізнесу, в ньому аналізуються проблеми, з якими фірма може зіткнутися, а також визначаються способи рішення подібних проблем. В умовах ринкової економіки володіння мистецтвом складання бізнес-плану стає вкрай актуальним, що обумовлене наступними причинами:

1. У нашу економіку входить нове покоління підприємців, багато хто з яких не має досвіду керівництва підприємством і тому вельми смутно уявляє собі всі проблеми, що чекають у майбутньому.

2. Господарське середовище, що змінюється, ставить і досвідчених керівників перед необхідністю інакше прораховувати свої дії на ринку, готуватися до такого незвичного раніше для них заняття, як боротьба з конкурентами.

3. Розраховуючи одержати іноземні інвестиції для підйому вітчизняної економіки, українські підприємці повинні уміти обґрунтувати свої заявки і довести (на основі прийнятої на заході документації), що вони здатні оцінити всі аспекти використання інвестицій не гірше за бізнесменів з інших країн.

Рішенню вище перелічених проблем і покликаний допомогти бізнес-план, який є основним документом, що визначає стратегію фірми. Слід підкреслити, що в даний час в Україні першочерговою метою бізнес-планування є залучення для участі в проектах потенційних інвесторів і партнерів. Бізнес-план, як правило, систематично обновляється, в нього вносяться зміни, зв'язані як із змінами, що відбуваються усередині фірми, так і із змінами на ринку, де діє фірма, і в економіці в цілому. Таким чином, бізнес-план допомагає керівнику оцінювати прогрес своєї справи на основі внутрішньофірмового і макроекономічного аналізу, контролювати поточні операції. У відношенні до крупних і тривалих операцій, тим більше до економічних проектів, направлених на отримання доходу і прибутку — бізнес-план випереджує реалізацію цих проектів чи операцій, тобто є попередньою стадією реалізації. Розробка плану або програми дій є неодмінною умовою обґрунтування задуму і надійності отримання бажаного результату. Останнім часом цей термін став застосовуватися і у вітчизняній практиці. Більш того, якщо раніше жоден серйозний проект не затверджувався і не приймався до реалізації без розгорненого техніко-економічного обґрунтування і програми здійснення, то тепер стало модним вимагати бізнес-план, як симбіоз програми і економічного обґрунтування. З самого визначення поняття «план» виходить, що в бізнес-плані повинна бути наперед намічена бажана і практично здійсненна програма підприємницьких дій, що забезпечують досягнення поставленої мети. Під бізнес-планом розуміється план-програма проведення операції і отримання на цій основі прибутку, тобто система планомірно організованих заходів, дій, направлених на досягнення поставленої мети. Наявність досить ясної мети дозволяє характеризувати бізнес-план як одноцільову програму. Формулювання плану в термінах дій в ще більшому ступені наближає його до цільової програми, своєрідність якої укладена в специфіці цілей, масштабів і способів дій. Яка ж мета створення бізнес-плану?. По-перше, планування є ключем до процвітання в бізнесі. Успіх підприємницької діяльності визначається трьома чинниками:

1. Правильним розумінням реальної ситуації в даний момент.

2. Чіткою, постановкою цілей, яких хоче досягти підприємець.

3. Якісним плануванням процесів переходу з одного стану в інший.

План з його конкретною комерційною метою і програмою дій щодо їх досягнення виконує роль гіда, що веде бізнес лабіринтом економіки. Іншими словами, бізнес-план — це засіб, за допомогою якого підприємець може управляти своїм бізнесом.

По-друге, розробка бізнес-плану примушує підприємця моделювати ситуації і розглядати проблеми, які можуть перешкоджати успіху підприємницького почину. Це дозволяє попередити багато ускладнень або (в крайньому випадку) краще підготуватися до труднощів, наперед намітити шляхи їх подолання.

По-третє, бізнес-план — це засіб залучення позикового капіталу, необхідного для розвитку бізнесу. Цей план забезпечує не тільки виробничу, ринкову і організаційну, але і фінансову інформацію про майбутню фірму. Ця інформація дозволяє визначати, скільки необхідно стартового капіталу, як він буде витрачений на погашення кредитів, який ступінь ризику бізнесу і т.п. Таким чином, бізнес-план — це основа конструктивних відносин з потенційними інвесторами, тобто з тими, хто займатиме гроші для реалізації проекту.

По-четверте, на початковому етапі бізнес-план служить основним інструментом комунікацій між підприємцем і зовнішнім світом. План повинен переконати майбутніх постачальників, продавців і найнятих робітників у тому, що підприємницька ідея є приваблива , обґрунтована і реальна для здійснення плану.

По-п'яте, в процесі складання бізнес-плану розвиваються здібності підприємця як менеджера — набувається досвід оцінки умов конкуренції, способів просування товарів на ринок, використовування переваг бізнесу, фінансового планування, розробки різних сценаріїв діяльності. Складаючи бізнес-план, підприємець-менеджер ретельно аналізує всі економічні аспекти своєї ідеї, перевіряє її на раціональність і реалістичність. Можливо, в результаті підготовки бізнес-плану з'ясується, що перешкоди на шляху до реалізації підприємницького задуму не можуть бути усунені. Такі висновки краще зробити в проекті, а не тоді, коли на створення фірми вже витрачені час, гроші і зусилля підприємця. При всьому різноманітті форм ринкового підприємництва існують ключові положення, застосовні практично у всіх сферах комерційної діяльності, для різних підприємств і організацій, необхідні для того, щоб своєчасно підготуватися, усунути потенційні труднощі, небезпеки і тим самим зменшити ризик в досягненні поставлених цілей. Розробка стратегії і тактики виробничо-господарської діяльності фірми є найважливішою задачею для будь-якого бізнесу.

У ринковій економіці бізнес-план є робочим інструментом і для новостворюваних і для діючих фірм, використовуваних у всіх сферах підприємництва. Багато менеджерів його недооцінюють. Вони не уявляють, наскільки наявність хорошого бізнес-плану здатна допомогти їм добути капітал, визначити плани на майбутнє, скласти аналітичні таблиці, за якими можна буде оцінювати, як розвивається справа. Бізнес-план спонукає менеджера ретельно вивчити кожен елемент передбачуваного ризикового ринкового заняття. Напевно в цьому процесі виявиться безліч слабких місць і пропусків, усуненню яких доведеться надати істотну увагу. Там же, де з такого роду проблемами справитися неможливо, сам факт їх виявлення дозволить ухвалити рішення про відмову від інвестицій ще до того, як вкладатимуться засоби.

Якщо підприємець попрямує до комерційного кредитора або потенційного інвестора з відмінними інноваційними ідеями, але без готового бізнес-плану, його обов'язково попросять підготувати відповідну планову програму і прийти ще раз, або, що ще гірше, його взагалі не сприймуть всерйоз і більше не запросять. Бізнес-план обов'язково повинен бути ретельно підготовлений і представлений, якщо підприємець хоче, щоб з ним мали справу. Мета розробки бізнес-плану — спланувати господарську діяльність фірми на найближчі і віддалені періоди відповідно до потреб ринку і можливостей отримання необхідних ресурсів. Бізнес-план допомагає підприємцю розв'язати наступні основні проблеми:

• визначити конкретні напрями діяльності фірми, цільові ринки і місце фірми на цих ринках;

• сформулювати довготривалі і короткострокові цілі фірми, стратегію і тактику їх досягнення. Визначити осіб, відповідальних за реалізацію стратегії; вибрати склад і визначити показники товарів і послуг, які будуть запропоновані фірмою споживачам. Oцінити виробничі і торгові витрати по їх формуванню і реалізації;

• виявити відповідність наявних кадрів фірми, умов мотивації їх праці вимогам, що висуваються, для досягнення поставлених цілей;

• визначити склад маркетингових заходів щодо вивчення ринку, реклами, стимулювання продажів, ціноутворення, каналів збуту і др.;

• оцінити фінансове положення фірми і відповідність наявних фінансових і матеріальних ресурсів до можливостей досягнення поставлених цілей;

• передбачити труднощі, «підводне каміння», яке може перешкодити практичному виконанню бізнес-плану.

Нехтуючи складанням бізнес-плану, менеджер може виявитися не готовим до тих неприємностей, які чекають його на шляху до успіху. Найчастіше це кінчається плачевно як для нього, так і для бізнесу, яким він займається. Тому краще не пошкодувати часу і серйозно зайнятися бізнес-плануванням. Не слід нехтувати складанням бізнес-плану навіть в умовах, коли ситуація на ринку міняється досить швидко.

Планування діяльності фірми обіцяє немало вигод.

Зокрема:

• примушує керівників фундаментально вивчити перспективи фірми;

• дозволяє здійснити чіткішу координацію зусиль щодо досягнення поставлених цілей;

• визначає показники діяльності фірми, необхідні для подальшого контролю;

• спонукає керівників конкретніше визначити свої цілі і шляхи їх досягнення;

• робить фірму більш підготовленою до раптових змін ринкових ситуацій;

• чітко формулює обов'язки і відповідальність всіх керівників фірми.

Головна гідність планування полягає у тому, що правильно складений план дає перспективу розвитку фірми, тобто, кінець кінцем, відповідає на найважливіше для бізнесмена питання: чи варто вкладати гроші в цю справу, чи принесе воно доходи, які окуплять всі витрати сил і засобів. Як правило, потреба в бізнес-плані виникає при рішенні таких актуальних задач, як:

• підготовка заявок існуючих і новостворюваних фірм на отримання кредитів;

• обґрунтування пропозицій з приватизації державних підприємств;

• відкриття нової справи, визначення профілю майбутньої фірми і основних напрямів її комерційної діяльності;

• перепрофілювання існуючої фірми, вибір нових видів, напрямів і способів здійснення комерційних операцій;

• складання проспектів емісії цінних паперів (акцій і облігацій) фірм, що підлягають приватизації;

• вихід на зовнішній ринок і. залучення іноземних інвестицій.

Залежно від спрямованості і масштабів задуманої справи об'єм робіт зі складання плану може змінюватися в достатньо великому діапазоні, тобто ступінь деталізації його може бути вельми різним. У одному випадку план вимагає менш об'ємного опрацьовування, частина розділів може бути взагалі відсутнім. У іншому — план належить розробляти в повному об'ємі, проводячи для цього трудомісткі і складні маркетингові дослідження. При складанні плану важливий ступінь участі в цьому процесі самого керівника. Це настільки істотно, що багато хто за рубежем та інвестиційні фонди відмовляються взагалі розглядати заявки на виділення коштів, якщо стає відомо, що бізнес-план був підготовлений консультантом із сторони, керівником лише підписаний. Це не значить, що не слід користуватися послугами консультантов. Навпаки, залучення експертів вельми вітається інвесторами. Йдеться про інше — складання бізнес-плану вимагає особистої участі керівника фірми або людини, що збирається відкрити свою справу. Включаючись безпосередньо в цю роботу, він як би моделює майбутню діяльність, перевіряючи доцільність всього задуму.

Сутність планування

Планування належить до сфери людської діяльності. Найбільш коротко планування можна визначити як сукупність методів і прийомів, що дозволяють створити систему показників або послідовність дій до початку використовування цих показників або до початку дій.

Зрозуміло, що результатом виконання планових розрахунків буде розробка якогось плану.

План — це система показників або послідовність дій характерної життєдіяльності підприємства на певний період, яка забезпечує виконання цілей діяльності підприємства.Процес планування здійснюється у часі та у просторі, тому плани обмежені часом та колом виконавців.

Плановий період — період, на який складається план. Він залежить від виду планів, цілей планування. Період підпадає під вплив зовнішніх і внутрішніх умов, що забезпечують роботу підприємства. Поширено при плануванні враховуються наступні планові періоди:

• Довгострокові періоди — періоди дії планів, які основані на побудові прогнозних планових показників та дій, що виконуються від 2 до 10 років.

• Середньострокові планові періоди — це періоди дії поточних планових показників та заходів, що виконуються від 1 до 2 років.

• Короткострокові планові періоди — це періоди дії оперативних планів, які залежать від характеру планового завдання та складу виконавців планів. Тому короткострокові планові періоди варіюють від 1 години до півроку.

Основні цілі та задачі процесу планування. Мета планування — це створення максимально наближених до умов діяльності підприємства планів в мінімальні терміни і з мінімальними допустимими втратами матеріальних, трудових і фінансових ресурсів. Задача планування — це рішення поточних проблем планування, що виникають на етапах планових розрахунків і забезпечення виконання основної мети планування.Цілком зрозуміло, що процес планування може бути перервним та безперервним і складається з етапів (фаз) планування.Фаза (етап) планування — це окремий цикл планування, обмежений часом та засобами планування, протягом якого виконується вирішення якоїсь проблеми розробки виду планів.Засобами планування є матеріальні, трудові і фінансові ресурси, що забезпечують виконання поставлених цілей і задач. Основні умови планування, що дозволяють здійснити цілі та задачі планування.

Основними умовами планування є дотримання законів та принципів планових розрахунків.

Закони планування:

1. При плануванні всі кількісні показники планів округляються у більшу сторону, а якісні показники планів округляються за законами математики.

2. Кількісні показники планів в натуральному виразі плануються з точністю до одного знаку після коми (0,0), а у вартісному виразі округляються з двома знаками після коми (0,00). Якісні показники планів плануються у відсотках з точністю до одного знаку після коми (0,0), а в питомому значенні — з точністю до трьох знаків після коми (0,000).

Принципи планування

• Достовірність — принцип, за яким припускається використовування в планових розрахунках тільки багаторазово перевірених і абсолютно достовірних початкових даних.

• Раціональність — припускає планування показників на основі оптимізації витрати матеріальних, трудових і фінансових ресурсів.

• Науковість — припускає використовування в планових розрахунках сучасних методів, методик і технологій, що забезпечують підвищення якості і скорочення термінів планування.

• Компактність — припускає створення мінімальної і достатньої кількості показників в плані відповідно до цілей планування.

• Наочність — припускає логічну побудову планів, що забезпечує простоту читання і коректування.

• Гнучкість — припускає формування показників планів в коридорі значущості від мінімуму до максимуму запланованої величини.

Типи і види планування

Планування на підприємстві може відноситися до того чи іншого типу в залежності від ознаки, за яким відбувається класифікація. Ознаками, що визначають тип планування, є:

• ступінь визначеності в плануванні;

• тимчасова орієнтація ідей планування;

• горизонт планування (час планування).

У залежності від ступеня невизначеності планової діяльності системи планування можна розподілити на два типи.

Перший тип — це детерміноване планування. До його ознак належить використання вихідних даних, котрі діють у цілком передбачуваному середовищі і можуть бути достовірно визначеними. В умовах ринку цей тип планування використовується на рівні загального планування підприємств, об'єднань, організацій та інше. На рівні підрозділів підприємства детерміноване планування має найбільш високу визначеність і точність планових показників (наприклад, план виробництва, праці і зарплати й ін.).

Другий тип — це стохастичні системи. Використання такого типу планування припускає певну невизначеність у зовнішньому ринковому середовищі і часткову відсутність достовірної інформації про вихідні дані для планування.

Такий тип планування не дає повної передбачуваності результату. Ступінь невизначеності може варіювати у залежності від економічного розвитку, історичного періоду й інше.Варіантами стохастичного планування є наступні:

• планування на основі твердих зобов'язань, при впевненості подій;

• планування під особисту відповідальність (у ситуації повної невизначеності вихідних даних);

• планування, пристосоване до випадкових обставин (на приклад, при рості цін на 25%, замість 10%).

Види планування

Після визначення типів планування, ознайомимося із видами планування та їх скороченою характеристикою.Практика планування зазначає три основних види планування

• Стратегічне планування.

• Тактичне (поточне) планування.

• Оперативне планування.

Стратегічне планування є довгостроковим плануванням діяльності підприємства. Його особливістю є відсутність конкретних значень показників, що характеризують кінцеві результати діяльності підприємства. Це планування визначає спрямованість діяльності, формує види діяльності і періоди існування певних видів діяльності. Основоположником створення стратегічних планів як сукупності стратегій дій є Олександр Македонський. Галузь виникнення стратегічного планування — військова наука. Тактичне планування є плануванням діяльності підприємства на, поточний період існування з чітко вираженою конкретною метою і задачами. Таке планування утворює поточні плани, що включають конкретні показники і межі їх значень, досягнення яких обмежене поточним плановим періодом. Оперативне планування є деталізацією тактичного планування і без нього не існує. Таке планування дозволяє створювати оперативні планові завдання конкретним виконавцям поточних планів підприємства. Операційне планування вирішує задачі внутрішньовиробничого характеру за показниками і їх розрахунками і відрізняється від тактичного планування методами і прийомами, вживаними при цьому. Очевидно, що терміни реалізації оперативних планів мають бути менші, ніж терміни реалізації тактичних планів. Частини додатку оперативного і тактичного планування також різні. Для тактичного планування — підприємство в цілому і його укрупнені підрозділи. А для оперативного планування — ділянки, робочі місця, конкретні працівники. Суть бізнес-плану для підприємницької діяльності.

Бізнес-план передбачає рішення стратегічних і тактичних задач, що стоять перед підприємством, незалежно від його функціональної орієнтації: організаційно-управлінська і фінансово-економічна оцінка стану підприємства; виявлення потенційних можливостей підприємницької діяльності, аналіз сильних і слабких його сторін; формування інвестиційних цілей на планований період.

У бізнес-плані обґрунтовуються:

1. Загальні і специфічні деталі функціонування підприємства в умовах ринку.

2. Вибір стратегії і тактики конкуренції.

3. Оцінка фінансових, матеріальних, трудових ресурсів, що необхідні для досягнення цілей підприємства.

Бізнес-план дає об'єктивне уявлення про можливості розвитку виробництва, способи просування товару на ринок, цінах, можливому прибутку, основних фінансово-економічних результатах діяльності підприємства, визначає зони ризику, пропонує шляхи їх зниження. Бізнес-план використовується незалежно від сфери діяльності, масштабів, власності і організаційно-правової форми компанії. У ньому розв'язуються як внутрішні задачі, пов'язані з управлінням підприємством, так і зовнішні, обумовлені встановленням контактів і взаємостосунків з іншими фірмами і організаціями.Замовником бізнес-плану є юридичні і фізичні особи, що здійснюють підприємницьку і інвестиційну діяльність, умови і результати якої аналізуються і прогнозуються в бізнес-плані. Розробниками бізнес-плану виступають фірми, що спеціалізуються у області маркетингової діяльності, проектування, авторські колективи, окремі автори. При необхідності притягуються консалтингові фірми і експерти. При розробці бізнес-плану підлягають взаємному обліку інтереси всіх сторін, що беруть участь:

• замовника (клієнта) бізнес-плану, що є самостійним інвестором або використовує привернутий капітал за допомогою акціонування, позики, випуску облігацій і т.п.;

• муніципальних органів, що визначають потреби і пріоритети в будівництві об'єктів відповідно до загальної концепції розвитку, формують проектне завдання, розглядають заявки і оформляють відповідні документи, плануючих податкові надходження до бюджету, беруть участь в нагляді за реалізацією;

• підрядних фірм, що деталізують концепцію бізнес-плану, здійснюють технічні дослідження, проектування, складання кошторисної документації, авторський нагляд за будівництвом, монтажем устаткування, запуском технологічного процесу і т.п., здачу об'єкту замовнику;

• споживача, що використовує продукцію або послуги.

Бізнес-план — документ перспективний і складати його рекомендується на декілька років вперед. Для першого і другого року основні показники доцільно давати в поквартальному розбитті, а при нагоді, навіть у щомісячній. Починаючи з третього року можна обмежитися річними показниками. Основні рекомендації в підготовці бізнес-плану — це стислість, тобто виклад тільки найголовнішого за кожним розділом плану; доступність у вивченні і розумінні, тобто бізнес-план повинен бути зрозумілий широкому колу громадян, а не тільки фахівцям.

У практиці бізнес-планування існують різні види бізнес-планів в залежності від впливу обставин та факторів, що виникають при їх складанні.

Планування як функція управління підприємством Склад і організаційна структура планових органів підприємства залежать від багатьох чинників і конкретних умов виробництва, зокрема, від розміру підприємства, динамічності ринку продукції, стабільності контрагентів, від кількості, складу і форми організації, підрозділів підприємства, від характеру і особливостей продукції, що випускається. Організація планування і контроль ходу виконання планів покладений напланово-економічний відділ підприємства.У його функції входять:

• розробка структури обов'язкових для підприємства планів і напрям їх для затвердження керівним органам підприємства та організація роботи по складанню планів, вид яких затверджений керівництвом підприємства, підготовка матеріалів і початкових даних у всіх відділах і службах підприємства, що беруть участь в плановій роботі;

• складання техніко-економічних прогнозів по найважливіших напрямах діяльності підприємства та узгодження планів всіх підрозділів підприємства та розробка нормативних планових документів (види і структура планів) для структурних і функціональних підрозділів підприємства;

• контроль виконання планів підприємства в цілому і його окремих структурних і функціональних підрозділів.

Персонал планово-економічного відділу спільно з вищим керівництвом розробляє стратегічний план фірми, бере участь у виборі і обґрунтуванні економічних цілей, аналізі і оцінці планових і фактичних результатів діяльності підприємства. Планово-економічний відділ взаємодіє з плановими бюро структурних підрозділів, а також з функціональними підрозділами підприємства в цілому, якось: відділ маркетингу, відділ збуту, відділ цін, фінансові служби і інші, координує їх роботу при підготовці окремих видів планів підприємства. У плануванні своєї діяльності беруть участь всі служби підприємства, як виробничі, так і функціональні. Рекомендації планово-економічного відділу, що стосуються планової роботи, обов'язкові для всіх структурних і функціональних підрозділів, за винятком тих, які згідно нормативним документам віднесені до компетенції керівництва підприємства. Виробничо-диспетчерський відділ на основі планових завдань розробляє номенклатурні, виробничі завдання цехам і виробничим ділянкам, встановлює терміни і контролює хід виконання цих завдань.В рамках планової роботи відділ маркетингу займається дослідженням ринку, плануванням основних товарних груп (ліній), збуту, просування і розподілу продукції. Він також відповідає за планування асортименту продукції, що випускається, комплектацію і після продажне обслуговування, а також планує зменшення кількості рекламацій. У компетенцію відділу цін входить формування контрактних і збутових цін на продукцію і замовлення в цілому, а також планування цінової політики підприємства.

Відділ збуту формує конкретні напрями збуту продукції, а також нові форми обслуговування і торгівлі.

Фінансові служби відають плануванням витрат і кінцевих показників фінансової діяльності підприємства.

Відділ кадрів веде планування використовування трудових ресурсів.

Виробничо-технічні служби (планово-диспетчерські бюро підрозділів підприємства) відповідають за планування роботи окремих підрозділів підприємства, планування по змінах, контролюють якість сировини, комплектуючих виробів і готової продукції.

На підприємствах малого і середнього бізнесу планово-економічний відділ і відділ збуту можуть бути відсутнім, тоді їх функції передаються відділу маркетингу або ж відносяться до безпосереднього ведення одного із заступників директора. Найважливіші питання, пов'язані з діловим або стратегічним плануванням, розв'язуються з участю фахівців підприємства. Можуть бути привернуті також і зовнішні консультанти. Основою для вибору організаційної структури на підприємствах звичайно служать стратегічний план розвитку, об'єм виробництва продукції, чисельність персоналу, особливості технологічного розвитку і інші характеристики. З погляду планування організаційна структура підприємства повинна відповідати наступним вимогам:

1. оперативне надходження інформації;

2. повний облік наявних ресурсів;

3. досягнення найбільших результатів в масштабі всього підприємства;

4. координація роботи всіх служб підприємства;

5. встановлення відповідальності за виконання планових завдань і т.п.

Структура управління підприємством може будуватися за принципом як лінійної, так і функціональної підлеглості різних підрозділів. При лінійнійпідлеглості вищестоящий керівник здійснює в межах своєї компетенції управління всіма нижче стоячими співробітниками. Прикладом лінійного підпорядкування економічних служб на крупних підприємствах можуть служити послідовні структурні ланки: генеральний директор — головний економіст — планово-економічне управління — планово-фінансовий відділ — планово-розрахункове бюро. При функціональній підлеглості право ухвалювати рішення і давати керівні вказівки, що стосуються конкретних функцій, надається незалежно від того, хто їх здійснює. Можливі також змішані структури управління і їх різновиду.

В даний час на вітчизняних підприємствах найбільш поширена лінійно-функціональна структура управління, побудована за принципом функціональної спеціалізації служб або підсистем. У кожній підсистемі формується склад служб або ієрархія, що пронизає все підприємство «від до низу верху». Робота кожної служби оцінюється по результатах, що характеризують реалізацію ними поставлених цілей і задач, виконання своїх функцій або обов'язків. Багаторічний досвід підтверджує, що лінійно-функціональна система управління вельми ефективна при стабільній технології і організації виробництва, відлагоджених управлінських процедурах, постійних економічних показниках, чіткій роботі персоналу. Недоліками лінійно-функціональної системи управління можна назвати несприйнятливість до різних змін ринкового середовища, численні вертикальні і горизонтальні узгодження, що ускладнюють ухвалення планово-управлінських рішень.

Лінійно-штабна структура управління, також широко відома у вітчизняному досвіді, будується за принципом функціональної підлеглості різних виробничих і допоміжних служб підприємства. Основна задача лінійних керівників — координація дій функціональних служб в цілях досягнення бажаних кінцевих результатів в плановій і у виробничій діяльності підприємства. В умовах ринкової економіки існує безліч інших систем управління, які можуть бути використані як у виробничій, так і в плановій роботі, наприклад: дивізійна, продуктова, матрична, проектна і інші системи, рекомендовані сучасною наукою управління. Відомі основні функції управління підприємством: планування, організація, мотивація і контроль. При цьому планування є фундаментом, на якому будується все управління підприємством. Планування є основою для формування решти функцій управління підприємством. Планування є гарантом досконалого дозволу істотних і виникаючих проблем підприємства. До функції планування підприємства відносяться: встановлення єдиної стратегії розвитку або обґрунтування мети планування, вибір основних способів її досягнення, визначення методів і технології розробки планів.

Управлінське планування

При спільній діяльності багатьох працівників в межах підприємства, коли здійснюється кооперація праці і окремі працівники спеціалізуються на певних технологічних операціях, в умовах складного технологічного процесу випуску продукції, управління стає необхідним, як особливий вид діяльності по координації цієї роботи.

В умовах ринкової економіки значно ускладнився процес управління підприємством. Це повязано з наданням йому повної господарської і управлінської самостійності. Господарська самостійність полягає у вільному виборі організації форми підприємства – виду діяльності, партнерів по бізнесу, визначення ринку збуту та інше. Бухгалтерський облік не в змозі задовольнити потреби сучасного підприємства. В цих умовах стало неминучим виникнення управлінського обліку – як системи обробки та підготовки інформації про діяльність підприємства для внутрішніх користувачів в процесі управління підприємством.

Завдання управлінського обліку – складання звітів, інформація яких призначена для власників підприємства, де проводиться облік, і його керівників.

Управлінський облік повинен забезпечити для адміністрації таку інформацію, яка дозволить приймати економічні рішення з врахуванням наслідків, контроль витрат у співставлені з нормами, формувати економічну стратегію, оцінювати витрати, формувати собівартість і прибуток, приймати рішення стосовно окупності програм.

Управління виконує дві функції:

• виробничо-технічну (коли виконуються роботи по організації і регулюванню виробничого процесу;

• соціальну (коли регулюються взаємовідносини між учасниками виробничого процесу в умовах поділу і кооперації праці, і формування відносин між управлінцями і виконавцями.

Управління, як процес або функція, може відбуватись лише за допомогою спеціального апарату, який відповідає за збереження, цільове використання ресурсів і здійснює контроль за роботою виконавців.Управління визначається як система впливу на об'єкт, в якій виділяється п'ять елементів:

• планування;

• організація;

• адміністрування і мотивація;

• координація;

• контроль.

Планування – орієнтир господарської та фінансової діяльності. План або прогноз показує мету, до якої прагне підприємство.

Організація – процес, який спрямований на найбільш оптимальне сполучення ресурсів: матеріальних, енергетичних, трудових, фінансових, інформаційних, у виробничому процесі.Адміністрування та мотивація – спрямовані на прийняття рішень та підкріплення їх наказами, інструкціями, вказівками.

Адміністрування передбачає підпорядкування і субординацію між членами колективу.

Мотивація передбачає розробку положень про винагороду за досягнення в праці.

Координація – узгодження дій всіх працівників підприємств, з метою досягнення стратегічних завдань.

Контроль – інструмент, який забезпечує всі ланки апарату управління інформацією про стан об'єкта управління.

Стандартизація облікових процедур поступається місцем найбільш гнучким системам обліку, які зорієнтовані на аналіз можливостей підприємства. Крім того, завдання обліку і звітності по прибутках і доходах не втрачаючи своєї важливості, тепер вважається не основним. А оптимізація і управління грошовими потоками розглядаються, як ключовий засіб для довгострокової успішної діяльності підприємства.Система обліку будь-якої організації утворює одну з частин її загальної інформаційної системи.

Значимість цієї системи залежить від ряду факторів:

• місце, яке вони відводять обліковій інформації, як складовій частині загальної інформації, що використовується для прийняття управлінських рішень;

• визначення міри стимулювання керівництва впливає на ефективність господарської діяльності підприємства;

• ступінь довіри менеджерів до облікової інформації, яку вони отримують.

Порядок складання бізнес-плану залежить від величини підприємства, характеру бізнесу, ринку, економічних, політичних факторів та іншого. Весь процес бізнес-планування включає такі етапи:

• Вивчення методології бізнес-планування на основі літературних джерел.

• Визначення цілей та головної мети — визнання акціонерів, одержання інвестицій, максималізація прибутку і тому подібне.

• Визначення цільових читачів бізнес-плану, що пов'язано з метою бізнес-плану. Це можуть бути інвестори, акціонери, банки, менеджери вищого рівня керівництва.

• Визначення структури бізнес-плану. Він може бути повним або скороченим — на рік чи два.

• Збирання даних для кожного розділу бізнес-плану. Найважливіше значення для успіху бізнесу має маркетинговий аналіз, вивчення ринку, потенціальних споживачів, можливостей конкурентів, слабких та сильних сторін фірми і урахування цих факторів у бізнес-плані.

• Складання бізнес-плану. Це важливий етап, який дає кінцевий результат — бізнес-план. Вихідними є показники обсягів продаж та товарної продукції, інвестицій. Практика показує, що бізнес-план має складатися фірмою самостійно або з допомогою консультантів. Написання бізнес-плану на замовлення, за дорученням має ряд недоліків.

• Читання, вивчення бізнес-плану. Як правило, бізнес-план надається для читання незацікавленим особам високої кваліфікації. В процесі може бути проведена незалежна експертиза та ділова критика. * Усунення недоліків підвищить якість бізнес-плану.

• Дослідження ринку, план маркетингу, оцінка можливостей фірми щодо інвестицій, термінів початку виробництва, обсягів виробництва, фінансовий план, охорона середовища є обов'язковими складовими бізнес-плану.

Бізнес-план - це найважливіший документ, необхідний для прийняття обґрунтованих управлінських рішень керівництва Компанії-Ініціатора проекту про доцільність розвитку нового або поліпшення (модернізації) існуючого напрямку бізнесу, а також для пошуку зовнішнього фінансування. У першу чергу, бізнес-план повинен відповідати на запитання про те, чи є інвестиційний проект ефективним чи ні й, відповідно, чи коштує його реалізовувати, вкладати свої кошти й т.д. або зайнятися якимсь іншим більше вигідним бізнесом (реалізовувати інший інвестиційний проект). Тому, у першу чергу, бізнес-план необхідний самої Компанії-Ініціаторові проекту, а точніше, її керівництву й власникам. У тому випадку, якщо проект виявляється ефективним, необхідно продумати схему фінансування витрат по проекті. Якщо в Компанії-Ініціатора проекту є необхідні інвестиційні кошти для його реалізації, то Компанія може переходити до реалізації проекту. Однак, на жаль, так буває далеко не завжди. У тому випадку, якщо власних коштів не вистачає, Компанія-Ініціатор проекту повинна звертатися за додатковим фінансуванням для проекту або до банок, або до співівесторів. За результатами попередніх переговорів з ними, у бізнес-плані необхідно відбити схему фінансування проекту, показати ефективність проекту для Компанії й для співінвесторів з обліком конкретної виробленої схеми фінансування проекту, а також обґрунтувати можливість виплати кредитних коштів повністю й у строк. Таким чином, бізнес-план необхідно також і для одержання додаткового фінансування в банків і співінвесторів. У процесі реалізації інвестиційного проекту може надходити додаткова інформація, що, з одного боку, була невідома на етапі планування, з іншого боку, може вплинути на ефективність проекту й результати його реалізації. У цьому випадку, бізнес-план і різноманітна стратегія розвитку бізнесу, закладена в бізнес-плані, буде виступати вже як інструмент по керуванню проектом.

Маркетингові дослідження (аналіз ринку)

Для прийняття адекватних управлінських рішень і правильної оцінки ринкових перспектив і параметрів проекту необхідно, насамперед, оцінити зовнішні умови для реалізації проекту, а саме проаналізувати ринок. Аналіз ринку повинен містити, насамперед, інформацію про попит, пропозицію, а також ціни на передбачуваний до випуску товар або пропоновану послугу. Оскільки проект буде реалізовуватися протягом тривалого строку, необхідна інформація не тільки про поточні ціни й поточну ситуацію на ринку, але також і прогноз поводження ринку в майбутньому. У свою чергу, такий прогноз можна дати тільки на основі детального вивчення ретроспективних даних і основних тенденцій. Крім вивчення ринку товарів і послуг, які будуть створюватися й реалізовуватися в результаті реалізації проекту, необхідно також вивчити й ринок сировини й матеріалів, які будуть використовуватися для виробництва товарів і послуг проекту. Крім того, необхідно також вивчити ринок товарів-компліментів (товари й послуги, які необхідні на додаток до пропонованого товару) і товарів-сабститутів (товари й послуги, які можуть у якімсь ступені замінити пропонований товар або послугу). Необхідним елементом аналізу ринку є також вивчення основних конкурентів. Від дії конкурентів багато в чому залежить динаміка пропозиції товару, сегментація ринку, а також динаміка цін. Дуже важливо також вивчення ринку в регіональному аспекті, тобто вивчати характеристики й тенденції, як загальносвітового ринку, так і українського й регіонального ринку. Таким чином, комплексний аналіз ринку допомагає адекватно оцінити перспективи роботи Компанії на ринку, прогноз продажів, виторгу, основних витрат і т.д.

Оцінка ефективності інвестиційних проектів

Мабуть, основним результатом розробки бізнес-плану є оцінка його ефективності, тобто розрахунок основних показників ефективності інвестиційного проекту й висновок про доцільність або недоцільність реалізації проекту. Виділяють два етапи оцінки ефективності інвестиційних проектів. На першому етапі оцінюється ефективність проекту в цілому. При цьому передбачається, що проект буде реалізовуватися єдиним учасником проекту за рахунок його коштів. Показники ефективності проекту в цілому характеризують саме ефективність самого проекту, тобто, говорять про те, перспективний сам чи проект ні. На жаль, дуже часто, в ініціатора проекту немає можливості самостійно профінансувати весь проект, тому треба прибігати до зовнішніх джерел фінансування (банкам, співінвесторам і т.д.), тобто, в остаточному підсумку, до інших учасників проекту. На основі попередніх домовленостей з ними виробляється проектна схема фінансування. У тому випадку, якщо проект ефективний у цілому переходять до оцінки ефективності участі Компанії в проекті. При цьому фактично розраховуються показники ефективності для власних коштів Компанії з урахуванням обраної схеми фінансування. Якщо проект виявляється ефективним у змісті ефективності участі в проекті, то робиться висновок про ефективність і фінансової реалізуємості проекту. Найчастіше необхідно також зрозуміти, як позначиться реалізація проекту на фінансових показниках Компанії-Ініціатора проекту. У цьому випадку, необхідно скласти прогнозні грошові потоки компанії від основної діяльності й від розглянутого проекту. На підставі цих даних можна також оцінити результати роботи Компанії з урахуванням розглянутого проекту. Ця інформація й висновки дають основу для прийняття відповідальних управлінських рішень.