Тема 1. Конфліктологія, як наука

1. Відображення конфлікту у філософії, релігії, мистецтві.

2. Характеристика основних етапів розвитку конфліктології.

I. Відображення конфлікту у філософії, релігії та мистецтві

`Історія обговорення конфлікту, спроб його аналізу та інтерпретації вимірюється тисячоліттями. Конфлікт - постійний супутник людини, і навіть супутник усього живого. За суттю, - це одна із форм боротьби за існування, один з механізмів природного добору, що змушує нас повністю розкриватися в боротьбі з опонентом.

З відомих на сьогодні матеріалів найдавніші дослідження конфлікту відносяться до VII-VI в.в. до н.е. Ми знаємо, що конфлікт лежить в основі побудови філософської системи Китаю, у якій проголошується постійне протиборство властивих матерії позитивних (янь) і негативних (інь) сторін, що приводить, у свою чергу, до конфронтації їхніх носіїв. Але набагато раніше - у найдавніших законах хетського царя Хаммурапі (1792-1750 р. до н.е.) описано вже десятки способів вирішення конфліктних ситуацій.

Пізніше питання конфлікту обговорювалися давньогрецькими філософами. У їх поглядах на цю проблему не спостерігалося єдності. Деякі вважали, що конфлікт органічно властивий всім предметам і явищам, а тому є неминучим, а у силу цього не може отримати негативної або позитивної оцінки (Анаксимандр, прибл. 610 - 547 до н.е., Геракліт, кін. 6 - поч.5 в.в. до н.е.). Останньому належить наступне висловлювання: «Усе що народжується різним, - з'єднується, із розбіжного ми отримуємо чудову гармонію, і все це відбувається через боротьбу»

Негативно оцінювали конфлікти філософи Платон (пр. 428-348 до н.е.), Геродот (пр. 490-425 до н.е.). Останній вважав, що «ніхто не є настільки безглуздим, щоб віддати перевагу війні перед миром». Цицерон же (106-43 до н.е.) у трактаті «Про державу» запропонував розділяти насильство на «справедливе» і «несправедливе» і висунув тезу про «справедливу і благородну війну».

Аврелій Августин Гіппонський Блаженний (345-430) у роботі «Про град божий» висловився цілком сучасно: «...Ті, хто порушує мир, не ненавидять його як такий, а хочуть лише іншого світу, що відповідав би їхнім бажанням». Тим самим філософ визначив, що вирішальним є не сам процес конфлікту, а ціль. Тобто гіпотетично, у випадку задоволення всіх потреб індивіда, він не повинен конфліктувати.

Дуже змістовну спробу системного аналізу соціальних конфліктів зробив Нікколо Макіавеллі (1469-1527) у трактаті «Государь». Він вважав конфлікт універсальною ознакою суспільства і пояснював це природною порочністю людини.

Эразм Роттердамський (1469-1536) відзначав, що «війна солодка для тих, хто її не знає» і вказував на наявність власної логіки конфлікту, який виник, розростається та втягує у свою орбіту все нові жертви.

Френсіс Бекон (1561-1626) уперше представив аналіз системи причин соціальних конфліктів.

Томас Гоббс (1588-1679) в «Левіафані» обґрунтував концепцію «війни всіх проти всіх» і вважав, що головна причина конфлікту полягає у властивому людині почутті конкуренції та бажанні як мінімум рівності з іншими людьми. А це породжує суперництво, здатне перерости у відкритий конфлікт.

Жан Жак Руссо (1712-1778) запропонував добре відому теорію суспільного договору, суть котрої полягала в припущенні, що люди спроможні домовитися і не застосовувати агресивних дій один проти іншого.

Конфлікт як багаторівневе соціальне явище був проаналізований у роботі Адама Сміта (1723-1790) «Дослідження про природу та причини багатства народів». У цій роботі розглядаються соціальні конфлікти, причина яких, з погляду автора, криється в класовій дискримінації.

Емануїл Кант (1724-1804) вважав, що «стан миру між людьми, що живуть по сусідству, не є природним станом... Останнім, навпаки, є стан війни, тобто якщо й не безперервні ворожі дії, то постійні погрози. Отже, стан миру повинен бути людьми встановленим».

Георг Гегель (1770 - 1831) вбачав причину конфлікту у соціальній поляризації між нагромадженням багатства та схильністю до праці в рамках класу.

Міркування про конфлікт мають місце в роботах Фрідріха Ніцше. Його міркування про мораль в роботі «Ранкова зоря» перейняті думкою про те, що конфлікт властивий людині та є всепроникним, тому може бути однією із найбільш плідних сил сьогодні.

Але не тільки філософи міркували над проблемою конфлікту. Дана тема також відображена і в релігійних книгах.

Християнство, як релігія сповідує суперечливе відношення до конфліктів. З однієї сторони проповідується ненасильство (підстав другу щоку), а в інших книгах ми читаємо, що звертання до бога приносить перемогу в боях.

Контент-аналіз тексту Біблії, проведений Анцуповим, Калаєвим і Шипиловим, показав, що з 12407 понять і категорій 1909 відображають проблему насильства (15,39%). Найбільше часто вживана категорія в групі "насильство" - це категорія "покарання" і похідні від неї (25,9%). Заклики не вбити, убивати становлять 20,8%, групи "насильство", ненависть і злість – 13,3%.

Серед категорій групи "мир і згода" найбільш часто вживається група слів зі змістом "допомога, підтримка" - 26%. У 20 ст. офіційна католицька церква звернулося до ідеї негативного ставлення до насильства, і останнім часом те ж саме спостерігається у православ'ї. Причина такого протиріччя криється, мабуть, у історії самого релігійного вчення, яке спочатку сформувалося як релігія рабів і повинно було захищатися. Лише пізніше, із гнаної владою секти, воно перейшло в державну релігію Римської імперії. Необхідність агресії зникла, але її відгомін, що виражений в ідеї експансії християнства, довго ще був чутним в Європі. Наприклад, хрестові походи ХI-ХIV в.в.

Не варто забувати, що не всі християни підтримують позицію офіційної церкви. Існує безліч братств, сект, які часом далеко не такі миролюбні, як ми звикли собі уявляти.

Позиція Ісламу в питанні про конфлікти також суперечлива. З одного боку, ненасильство проповідується як ідеал соціального життя. З іншого боку - вітається боротьба за розширення геостратегічного простору ісламу і навіть боротьба між іновірцями. У Корані читаємо: "А якщо побажав твій Господь, то Він зробив би людей народом єдиним. А вони не перестають різноголосити." Причина таких протиріч криється в споконвічній багатоваріантності, що обумовлена волею Аллаха.

Буддизм та індуїзм у цьому розумінні більше послідовні. Вони не сприймають насильства. У класичному буддизмі немає навіть такого поняття, як зло (Сатана). Тільки останнім часом численні війни спонукали прихильників буддизму заговорити про насильство. Однак у своїх оцінках вони як і раніше категоричні: необхідно жити в любові до ближнього, тому що "ніколи в цьому світі ненависть не може бути зупинена ненавистю, але із відсутністю ненависті вона припиняється".

Мистецтво - це "дзеркало людської душі" і, нехай не завжди пряме, але і дзеркало людської історії, також запам'ятало конфлікти та ставлення до них. В образній формі писали про конфлікти поети давно минулих часів. А от цитати з нашого століття:

Століття мій, звір мій, хто зуміє

Заглянути у твої зіниці

І своєю кров'ю склеїть

Двох сторіч хребці. О.Мандельштам, 1922

 

Я утомився від двадцятого століття,

Від його закривавлених рік.

І не треба мені прав людини,

Я давно вже не людина. В.Соколов, 1989.

 

Р. Льюис і Х. Райф відкривають монографію "Ігри та рішення" словами: «У всій світовій літературі зіткнення інтересів було однієї з головних тем; можливо лише порівняння з темою Бога, любові та внутрішньої боротьби».

Відображається проблема конфлікту і у формі численних прислів’їв і фразеологізмів: "Що за шум, а бійки немає?", "Досить сваритися, чи не час миритися?".

У вирішенні проблемних ситуацій найбільш ефективними до теперішнього часу вважалися методи силового впливу. Це відображено і у прислів'ях: "Чим лаятися, краще зібратися і побитися", "Більше б'ються, - сумирніше живуть", "Душею горюй, а руками воюй!", "От тобі раз, а добавку бабуся дасть!" Аналогічно, прислів'я також містять заклик до миру та згоди: "Замахнися, та не вдар", "Злом за зло не відплачуй" і т.п.

Досвід народу приблизно однаково оцінює ефективність насильства та партнерства у вирішенні конфлікту.

Більш оперативно, ніж мистецтво, наука, релігія, філософія реагують на конфлікти засоби масової інформації. Більше того, вони не просто відображають конфлікти, але й створюють їх, впливають на процес їхнього розвитку, а іноді і припиняють їх.

Існує думка, що всі війни сьогодні виграються інформаційно. Згадаємо, як по-різному висвітлювалися події в Югославії на початку 21 ст., події на Кавказі влітку 2008 року.

В останні десятиліття зросла роль ЗМІ як фактора, що визначає конфліктність людей. Вплив ЗМІ на свідомість людини та підвищення рівня конфліктності, тривожності суспільства було помічено давно. Але, дотепер програми, що містять сцени насильства або опис трагічних подій вважаються більше цінними із точки зору підвищення рейтингу ( до речі сказати, помилково!).

Інформаційні потоки впливають на формування у всіх людей установок, що впливають на їх поведінку в конфліктних ситуаціях, впливають на розуміння і оцінку конфліктів самими конфліктологами, керівниками, політиками, сприяють формуванню в людей стереотипів поведінки в проблемних ситуаціях соціальної взаємодії.