3.1.2 Розрахунки у валюті

Слід мати на увазі, що відповідно до Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23.09.1994 р. і Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 р. № 15-93 в розрахунках між резидентами і нерезидентами у межах торговельного обігу використовується як спосіб платежу іноземна валюта. Такі розрахунки здійснюються тільки через уповноважені банки.

Враховуючи ці нормативні акти, в розрахунках між юридичними особами-резидентами використання іноземної валюти допускається в наступних випадках:

• у розрахунках між експортерами і транспортними, страховими і експедиторськими організаціями при включенні вартості їх послуг в ціну товару, що експортується;

• у розрахунках між імпортерами і транспортними, страховими, експедиторськими організаціями при доставці вантажів до кордону України;

• при транзитних перевезеннях через територію України;

• за послуги з оренди міжнародних каналів зв’язку підприємствами зв’язку;

• при оплаті комісійної винагороди посередником, що здійснює за замовленнями експортерів та імпортерів операції з іноземними партнерами;

• при розрахунках між постачальниками і субпостачальниками експортної продукції в межах виручки, що залишилася у розпорядженні експортерів;

• при оплаті витрат і комісій банківських установ і посередницьких організацій, що компенсують їхні витрати в іноземній валюті;

• при проведенні розрахунків, пов’язаних з отриманням і погашенням комерційних і банківських кредитів в іноземній валюті;

• при покупці і продажу іноземної валюти на внутрішньому валютному ринку.

Проведення інших розрахунків допускається тільки за наявності спеціального дозволу НБУ. Всі розрахунки між юридичними особами-резидентами в іноземній валюті проводяться на підставі укладених між ними договорів, в яких повинне бути посилання на контракт з іноземним контрагентом.

Форма розрахунків між експортерами та імпортерами визначається при укладенні контракту. Порядок оформлення документів і організація документообігу між уповноваженими та іноземними банками був передбачений Уніфікованими правилами по інкасо і правилами та звичаями для документарного акредитиву, прийнятими в світовій практиці.

Чинним законодавством (вищезгаданим законом) були визначені терміни розрахунків за зовнішньоекономічними операціями: виручка резидентів в іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках в терміни виплати заборгованостей, вказані в контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення (виписування вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а у разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності – з моменту підписання акту або іншого документу, що засвідчує виконання робіт (послуг), експорт прав інтелектуальної власності.

Перевищення вказаного терміну вимагає індивідуальної ліцензії Національного банку України. Згідно з цим законом такої ж ліцензії вимагають імпортні операції резидентів, що здійснюються на умовах відстрочення поставки, коли вона перевищує 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставляння векселя на користь постачальника продукції, що імпортується (робіт, послуг).

З цього загального правила є виняток, що встановлює більш тривалий (в 2 рази) термін для розрахунків в іноземній валюті. Відповідно до Закону України «Про внесення змін в статтю 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 10.09.1999 р. виручка резидентів в іноземній валюті за експорт фармацевтичної продукції вітчизняного виробництва підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках в терміни виплати заборгованостей, вказаних в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписування вивізної вантажної митної декларації) фармацевтичної продукції, що експортується. Перевищення зазначеного терміну вимагає індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Контроль за дотриманням вказаних термінів був покладений на уповноважені банки, які зобов’язані інформувати НБУ про суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, що порушили вказані терміни. Якщо з яких-небудь причин здійснити розрахунки з іноземним партнером у встановлені терміни неможливо, керівництво підприємства повинно звернутися в регіональне управління НБУ за індивідуальним дозволом на продовження законодавчо встановлених термінів розрахунків.

Для цього резидент протягом 12 днів після закінчення цих термінів надає в комісію при регіональному управлінні НБУ матеріали з висновком з приводу обґрунтованості зміни первинних термінів. Ці матеріали повинні бути підготовлені відповідно до встановлених вимог. До цих матеріалів слід прикласти також засновницькі і всі інші документи по цій експортно-імпортній операції. Індивідуальний дозвіл на продовження термінів розрахунків може досягати 90 днів і повинний бути оформлений протоколом засідання вищеназваної комісії. В окремих випадках цей дозвіл може бути пролонгований ще на 90 днів.

Загальний термін перевищення термінів розрахунків не повинен бути більше 270 днів.

У разі неможливості отримання резидентом від іноземного партнера валютної виручки за експортні операції моментом припинення вживання штрафних санкцій до резидента вважається дата списання дебіторської заборгованості, за якою закінчився термін позовної давності. Законодавством України загальний термін для захисту своїх прав за позовом юридичних осіб в умовах зовнішньоекономічної діяльності був визначений до 1 року.

Порядок віднесення операцій резидентів при здійсненні ними зовнішньоекономічній діяльності до договорів виробничої кооперації, консигнації, комплексного будівництва, оперативного і фінансового лізингу, поставки складних технічних виробів і товарів спеціального призначення затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1994 р. № 882 в редакції від 17.08.1998 р. № 1297.

Інструкція про порядок здійснення контролю та отримання ліцензій з експортних, імпортних і лізингових операцій затверджена Постановою правління НБУ від 24.03.1999 р. № 136 зі змінами від 05.10.2000 р.

Слід враховувати, що згідно ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 р., не вимагають індивідуального ліцензування платежі в іноземній валюті, які здійснюються резидентами за межами України у виконання зобов’язань у цій валюті перед резидентами, для оплати продукції, робіт, прав інтелектуальної власності та інших майнових прав (окрім оплати валютних цінностей за договорами страхування життя).

Відповідно до Типових рекомендацій щодо базових платіжних умов зовнішньоторговельних контрактів українських суб’єктів господарювання в умовах нестабільних обмінних курсів і обмежень на валютні операції на ринках країн СНД, затверджених наказом МВЕСторга України від 28.01.1999 р. № 39:

• при визначенні валюти платежу для розрахунків за експортними контрактами застосовувати вільно конвертовану валюту 1 групи Класифікатора іноземних валют Національного банку України;

• в експортних контрактах резидентів України передбачати здійснення розрахунків у формі авансового платежу, безвідзивного документарного акредитиву або документарного інкасо з наданням банківської гарантії;

• в імпортних контрактах резидентів України передбачати здійснення розрахунків у формі безвідзивного підтвердженого документарного акредитиву, документарного інкасо з наданням у необхідних випадках банківської гарантії на умовах і згідно з формою, передбаченою чинним законодавством України, або в грошовій формі після отримання товарів (робіт, послуг);

• в умовах зовнішньоторговельних контрактів необхідно вказувати їх загальну вартість;

• в контрактах на переробку давальницької сировини, окрім загальної вартості контракту, вказувати його заставну вартість;

• у випадку, якщо валюта ціни і валюта платежу за умов контракту різні, вказати в контракті курс, за яким буде здійснений перерахунок валюти ціни у валюту платежу;

• з метою своєчасного отримання засобів за експортовані товари при укладанні зовнішньоторговельних контрактів указувати валютний рахунок тільки того резидента, який є стороною контракту, окрім випадків, які передбачають поступку вимоги або переказ боргу;

• в умовах зовнішньоторговельних контрактів вказувати застереження на випадок ненадходження засобів за експортовані товари, застереження на випадок ненадходження товарів по імпорту в обумовлені контрактом терміни, антидемпінгові застереження й інші, передбачені в Постанові Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 21.06.1995 р. № 444 «Про типові платіжні форми захисних застережень до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), які передбачають розрахунки в іноземній валюті».

Хоча в Типових рекомендаціях згадується можливість поступки вимоги або переказу боргу, проте ці операції заборонені Указом Президента України «Про заходи щодо збільшення відповідальності за розрахунки з бюджетами і державними цільовими фундаціями» від 04.03.1998 р. № 167/98.

Суб’єкти ЗЕД після сплати передбачених податків і зборів (обов’язкових платежів) за загальним правилом мають право самостійно розпоряджатися валютною виручкою від здійснення зовнішньоекономічної діяльності (ст. 387 ГК України).

Валютна виручка – це іноземна валюта, яку отримав резидент України від експорту продукції (робіт або послуг) і експорту прав інтелектуальної власності. Відповідно до чинного законодавства вона підлягає обов’язко­вому зарахуванню на валютні рахунки резидентів в уповноважених органах.

Право суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності самостійно розпоряджатися валютною виручкою, отриманою в результаті проведених ним операцій, є одним з основних прав, яке визнається і гарантується державою. Реалізувати це право можна тільки після сплати передбачених законом обов’язкових платежів в порядку, передбаченому законом. Це право може бути обмежено законом.

У даний час такі винятки встановлені, наприклад, Постановою Національного банку України від 04.09.1998 р. «Про введення обов’язкового продажу надходжень іноземної валюти на користь резидентів – юридичних осіб» у вигляді продажу на міжбанківському валютному ринку 50 відсотків надходжень на користь резидентів України.

Режим обов’язкового продажу валютної виручки вводиться для підтримки міжбанківського валютного ринку і забезпечення стабільності грошової одиниці України. Цей режим може бути введено лише законом. Необхідно підкреслити, що обов’язковому продажу підлягає не вся виручка суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності, а лише виручка в іноземній валюті, отримана від здійснення зовнішньоекономічних операцій.

Розподіл виручки здійснюється між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності й уповноваженими валютними фундаціями.

При встановленні режиму обов’язкового продажу валютної виручки необхідно також встановити терміни реалізації іноземної валютної виручки, отриманої від обов’язкового продажу, на рахунок суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності.

Інформація про вживання вказаного режиму повинна бути опублікована в офіційному друкарському органі Кабінету Міністрів України не пізніше ніж за 2 місяці до впровадження цього режиму. Законодавча вимога щодо публікації інформації про введення режиму обов’язкового продажу валютної виручки має на меті гарантування прав всіх суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності.

Відповідно до Указу Президента України «Про заходи щодо впорядкування розрахунків за договорами, що укладаються суб’єктами підприємницької діяльності України» від 04.10.1994 р. з метою забезпечення своєчасного якісного проведення розрахунків за договорами, сторонами яких є суб’єкти підприємницької діяльності, розрахунки за зовнішньоекономічними договорами (контрактам), укладеними суб’єктами підприємницької діяльності України всіх форм власності, предметом яких є товари (роботи, послуги), здійснюються відповідно до Уніфікованих правил і звичаїв для документарних акредитивів Міжнародної торговельної палати (в редакції 1993 р.) і Уніфікованих правил по інкасо Міжнародної торговельної палати (в редакції 1995 р.)

Суб’єктам підприємницької діяльності України при укладанні і виконанні зовнішньоекономічних договорів (контрактів) наказано забезпечувати дотримання вимог, передбачених Уніфікованими правилами.

В Указі Президента України від 04.10.1994 р. передбачено, що результатом недотримання вказаних вище вимог є визнання в установленому порядку недійсними зовнішньоекономічних договорів (контрактів), що не відповідають вимогам Указу.

За іншими договорами, укладеними суб’єктами підприємницької діяльності України всіх форм власності, розрахунки здійснюються відповідно до Уніфікованих правил, якщо це було передбачено такими договорами.