Тип: семінар, що має основною метою поглиблене вивчення теми та ознайомлення з основними поняттями онтології. Форма проведення: комплексне семінарське заняття.

Види діяльності: розгорнута бесіда, опитування, доповіді, дискусія.

Ключові терміни теми: буття, небуття, матерія, ідеальне, субстанція, атрибут, духовне.

Основні питання семінарського заняття

2. Буття як філософська категорія і як філософська проблема.

3. Поняття матерії й матеріального; структурні компоненти й рівні матерії.

4. Поняття ідеального, його види та основні форми.

5. Духовне як вид ідеального.

Теми доповідей

6. Співвідношення категорій буття і субстанція.

7. Основні форми буття.

8. Матеріалістична концепція буття.

9. Ідеалістична концепція буття.

10. Мистецтво як репрезентант духовного буття.

Питання для обговорення

1. Чи правомірно зводити поняття ідеального до поняття «духовне».

2. Проблема субстанції в сучасній науці.

3. Який зміст поняття «небуття», чи можливо його існування.

4. Атрибут матерії та ідеального.

Проблемні питання

1. Як відкриття «темної» матерії може змінити філософське розуміння матерії.

2. Чи можливе відкриття нових рівнів організації матерії.

3. Про що свідчить розвиток змісту поняття «субстанція» в історії філософії.

Підведення підсумків: оцінювання роботи студентів, відповіді на запитання.

Література:

10. Діденко Н.Г. Філософія: Навч.-метод. посібник. – Донецьк: ДонДУУ, 2007. – С.127-140.

11. Причепій Є.М., Черній А.М., Чекаль Л.А. Філософія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Академвидав, 2005. – С.262-286.

12. Філософія: Навч. посіб. / Л.В.Губерський, І.Ф.Надольний, В.П.Андрущенко та інш.; За ред. І.Ф. Надольного. – К.: Вікар, 2005. – С.182-193.

13. Кононов А.А. Философия: Учебное пособие для самостоятельного изучения дисциплины. – Харьков: ИД ИНЖЭК, 2005. – С.142-148.

14. Спиркин А.Г. Философия: Учебник. – М.: Гардарики, 2004. – С.223-225, 229-262.

15. Бучило Н.Ф., Чумаков А.Н. Философия: Учебное пособие. – М.: Знание, 1998. – С.14-19, 39-43, 43-50, 62-65.

16. Философия: Учебник для вузов / Отв. ред. проф. Кохановский В.П. – Ростов-на-Дону: Феникс, 2000. – С.125-126.

1. Свідомість як філософська проблема. Виникнення і природа свідомості.

Проблема свідомості у філософії

Свідомість як філософська проблема. Виникнення і природа свідомості.

Відбиття в неживій і живій природі, розвиток психіки як форма відбиття дійсності.

Соціальна обумовленість свідомості. Роль праці, спілкування і мови у формуванні й розвитку свідомості. Мислення і свідомість.

Структура свідомості, її основні рівні. Свідомість і самосвідомість.

Феномен неусвідомленого. Активний характер свідомості та її творчі функції.

Проблема створення штучного інтелекту и моделювання розумових операцій в комп'ютерних системах.

Правосвідомість, її структура.

Ключові терміни: адаптація, несвідоме, подразливість, психіка, Рефлексія, мова, відбиття, гілозоїзм, соліпсизм, інформація, штучний інтелект, самосвідомість.

Основні питання лекції та семінарського заняття

Свідомість як філософська проблема. Виникнення і природа свідомості.

Соціальна обумовленість свідомості. Роль праці, спілкуван­ ня і мови у формуванні та розвитку свідомості.

Феномен неусвідомленого. Активний характер свідомості, її творчі функції.

Правосвідомість, її структура.

•8.1 Свідомість як філософська проблема. Виникнення і природа свідомості.

Питання свідомості є однією зі складних і актуальних філософських проблем, вирішення якої дає можливість усвідомити сутність людини, особливості її духовного життя, визначитися з поняттям ідеального, феноменом мови, творчості, комунікації.

В історії філософії уявлення про свідомість формувалися в кожну епоху і суперечили, по суті, одне одному. Найбільш цікавими є філософські дослідження свідомості Б. Спінозою (концепція гілозоїзму (суб'єктивний дух), 3. Фрейда (психоаналіз). У XX ст. виокремилися декілька підходів, які переважну увагу приділяли ролі чинників у свідомості: феноменологічний (Е. Гуссерль), структуралістський (Леві-Строс), науково-метафізичний і антропосоціогенетика (розглядає проблему свідомості в єдності з проблемою виникнення людини і суспільства).

У наш час розвиток інформаційного суспільства, створення штучного інтелекту, прискорення науково-технічного прогресу актуалізують питання про можливості людської свідомості, оптимальні способи, взаємодії людини та її свідомості з сучасною комп'ютерною технікою.

Ключовими філософськими питаннями залишаються відношення свідомості людини до буття; входження людини, яка має свідомість, у світ; відповідальність, покладена свідомістю на людину.

В контексті людської діяльності ідеальні плани, програми проекти завжди є передумовою реальної практики. Отже, свідомість, є висхідним філософським поняттям для аналізу всіх форм духовного і душевного життя людини в їх єдності й цілісності, а також засобом контролю і регуляції її взаємовідносин із дійсністю, управління цими взаємо -відносинами.

До свідомості входять рефлексія і самосвідомість, отже, вона має здатність зосереджувати свою увагу на предметах зовнішнього світу й одночасно зупинятися на тих станах внутрішнього духовного світу, які супроводжують цю увагу.

Виникнення і розвиток свідомості пов'язується вченими з двома етапами в розвитку матерії: 1) виникнення і розвиток життя (відбиття в неживій природі) і 2) виникнення і розвиток суспільства (відбиття в соціальній сфері буття).

Відбиття - це властивість усієї матерії, зумовлена універсаль­ною взаємодією предметів і явищ. Відбиття виявляється в якісно різ­них формах. До основних типів відбиття сучасна наука відносить 1) неорганічне відбиття - механічні, фізичні, хімічні зміни; 2) органічне-в живій природі - подразливість, чутливість, психіка; 3) соціальне-рівень існування людської свідомості.

У цій взаємодії ми одержуємо інформацію, що регулює дії, поведінку, управління тощо. Здатні до інформаційної взаємодії системи мають такі якості, як вибірковість і випереджальний характер, який виявляється в тому, що система, використовуючи інформацію, не лише знаходиться під впливом зовнішнього середовища, а й активно будує свої відносини з ним, використовуючи ті чинники, які сприяють самозбереженню і розвитку системи, і, навпаки, відкидає ті чинники, які можуть дестабілізувати, зруйнувати систему або перешкоджають її функціонуванню і розвитку.

Основні форми відбиття на різних рівнях організації матерії

III рівень - соціальний

чуттєве пізнання людини раціональне пізнання людини

уявлення умовивід

сприйняття судження

почуття поняття

IIрівень - біологічний (в органічній природі)

психіка вищих тварин - сприйняття, почуття

чутливість тварин - умовні рефлекси, інстинкти,

безумовні рефлекси

подразливість рослин і мікроорганізмів

І рівень - фізико-хімічний (в неорганічній природі)

хімічні форми відбиття (процеси і результати хімічних реакцій) фізичні форми відбиття (теплові, звукові, магнітні, світлові та ін )

механічні форми відбиття (процеси і результати переміщень, тиску, деформацій)

Органом, що породжує свідомість, є людський мозок, він важить 1017-2014 г і складається з 40-50 млрд клітин. У повсякденному житті згідно з науковими дослідженнями функціонує лише 15% клітин моз­ку, інші залишаються в резерві. Сучасна наука шукає способи активі­зації мозкової діяльності людини, адже мозок має практично необме­жені запаси можливостей, що, як показують дослідження, не залежать від фізичної ваги людини (мозок первісної людини мав таку ж вагу, як і мозок сучасної людини). Але, оскільки мозок надає свідомості можливість існувати, мета і зміст свідомості визначаються умовами існування людини, отже, якщо мозок первісної людини міг вирішувати такі ж задачі як і мозок людини сучасної, то рівні знань і уявлень у них зовсім різні, тобто свідомість є не лише інформаційним відбиттям, що виступає як функціонально-корисна програма, але є внутрішньо- самоцінною. Видатні фізіологи І. Павлов, І. Сєченов розробили вчення про фізіологічну основу людської психіки, її рефлекторну природу.Вони доводили, що психіка людини прямо залежить від її фізіології (наприклад, спадковості) й від соціального середовища (наявності вільного часу, рівня життя тощо).

Соціальна обумовленість свідомості. Роль праці, спілкування і мови у формуванні та розвитку свідомості.

Соціальні чинники виникнення свідомості пов'язані з формуванням культури на основі практично-перетворюючої діяльності людей, з необхідністю закріплення, фіксації навичок, засобів, норм цієї діяльності. Виходячи з того, що засоби і форми людської діяльності мають суспільну природу і виникають у процесі сумісної діяльності, закріплювальні форми свідомості теж мають соціальний характер і являють собою, на думку Е. Дюркгейма, "колективні уявлення. Вони мають засвоюватися індивідами в процесі їхнього виховання і залучення до певного рівня культури, наявного в суспільстві. Отже, свідомість як специфічна людська форма регуляції та управління взаємовідносинами зі світом існує в двох формах: 1) передбачає наявність "колективних уявлень", що фіксують накопичений досвід культури і створюють зміст таких соціокультурних систем як світогляд, ідеологія, мораль, наука, мистецтво, тобто є системами суспільної свідомості; 2) зміст "колективних уявлень " є здобутком реальних, конкретних людей, інтеріоризований ними (засвоєний) як суб'єктивна реальність їх відношення до світу.

Носіями свідомості виступають окремі індивіди, але, будучи в процесі своєї діяльності пов'язаними численними відносинами один з одним, вони утворюють суспільство, тому поряд з індивідуальною свідомістю правомірно говорити про групову (в тому числі класові )суспільну свідомість.

Свідомість виступає умовою програмування специфічно людської колективної діяльності зі створення і розвитку форм культури. Вона виконує функцію соціальної пам'яті людства, розробляє певні схеми, т. зв. "матриці" відтворення накопиченого людством досвіду, формує поведінку людини відповідно до діючих культурних норм.

Особливості свідомості як специфічної форми людського відбиття, обумовленого буттям людини і способом її життя, перш за все визначаються трудовою діяльністю. Праця має суспільний характер, вона заснована на здатності людини виготовляти предмети праці, ко- ристуватися ними, за їх допомогою змінювати предмети природи. Це стало вирішальним для виникнення мислення і мови.

Починаючи з первісного суспільства, в результаті розвитку людства нові способи адаптації привели до формування сталих спільнот людей, які потребували постійного спілкування, координації їхніх дій. Як зазначав Ф. Енгельс, "люди, що формувалися, дійшли до того, що в них виникла потреба щось сказати один одному”. Мова стала матеріальним носієм і втіленням норм свідомості. Лише у мові колективно вироблена свідомість стає соціальною реальністю.

Поряд із словесною формою мови зміст колективних уявлень може виражатися через інші знакові системи, наприклад, штучні мови, знакові системи в мистецтві, міфології, релігії ((значення мають слова, передані звуками або рисками на папері; шматок тканини, коли він стає прапором; предмети релігійного культу тощо).

Слід пам'ятати, що знакову функцію матеріальний предмет може виконувати тільки в контексті певної культури. Ступінь зв'язку матеріальної природи знака з контек стом може бути різним і має достатньо широкий діапазон - від визначення за допомогою знака наявності того чи іншого предмета, товару, реальності (вітрина, дорожній знак тощо) до визначення однієї реальності іншою, коли соціоку льтурна інформація передаєть­ся через певний зміст однієї реальності про іншу.

Своєрідною формою цього є символ, він завжди пов'язаний з певним образом, що відрізняє його від абстрактних ідей і теоретич­них понять. Символ, символізація, символічна свідомість мають ви­нятково важливе значення як в історії культури, так і на сучасному етапі. Вся архаїчна свідомість і міфологія наповнені символами. Без символізму неможливо уявити мистецтво і теоретичну свідомість, у тому числі й наука так чи інакше пов'язана з символізмом. Важливу роль відіграють символи в практичній свідомості, наприклад, симво­ли мають мобілізуючу роль у громадських рухах, державному будів­ництві (символіка прапора, герба, емблем і т. ін.), в інформаційних технологіях.

В усіх ситуаціях використання знаково-символічної функції та пов'язане з нею значення, що виражає певний зміст свідомості, має ідеальний характер. Як ідеальність психічного образу, ідеальність змісту і значення знака, знаково-символічних систем, пов'язується з тим, що ці смисли і значення виражають певну програму дій людей, які сприймають ці смисли і значення в даній системі культури.

Поняття ідеальності характеризує специфічний спосіб існування втіленого у матеріальному предметі змісту, що служить програмою для реальних дій людей. Сприйняття знака є суб'єктивним і залежить від особливостей суб'єкта, приміром, креслення технічної споруди може зрозуміти лише спеціально підготовлена людина, ідеальність картини або статуї може оцінити людина, яка розуміється на мистецтві.

Отже, свідомість виникає у практичній діяльності людей як необхідна умова її організації та відтворення. Важливим етапом в роз-людської культури став розподіл фізичної та розумової праці, відокремлення феноменів свідомості як особливого духовного виробництва. В свою чергу, в духовному виробництві, а також у виробництві норм і уявлень свідомості, виокремилися теоретична свідомість, моральні, релігійні, політичні, правові та інші види свідомості.

8.3. Феномен неусвідомленого. Активний характер свідомостіті, її творчі функції.

Розглядаючи структуру свідомості, слід враховувати різні підходи у філософії до вирішення цього пи-

тання . Серед найбільш прийнятних варіантів можна виокремити такі:

1. Свідомість = знання про світ + самосвідомість + + ставлення людини до світу.

2. Понадсвідомість

усвідомлене <—► непідсвідоме

інтуїція

Особливе місце у вивченні свідомості посідає феномен неусві­домленого як проблема прихованих детермінант свідомості, щодо якого визначилися два різних підходи в дослідженнях К. Маркса і 3. Фрейда.

На думку К. Маркса, неусвідомлене має соціальний характер і його подолання пов'язується з суспільними змінами. Звільнення су­спільства (стадія комунізму) дає можливість людині повністю конт­ролювати свою життєдіяльність.

Ідея неусвідомленого у 3. Фрейда заснована на біологічних та психологічних чинниках. Свідомість має таку структуру: "понад-Я (традиції, ідеали, совість, культура) - "Я" (свідомість) - "Воно (не усвідомлене, інстинкти). ...

Згідно з поглядами 3. Фрейда, культура, розвиток цивілізації передбачають нескінченну роботу з подолання інстинктів. Але, щоб запобігти психічним захворюванням, треба брати до уваги ситуацію, коли тиск "понад-Я" є надмірним і не враховує людські інстинкти - створюється неповноцінна особистість, схильна до ілюзії, що соціальними засобами можна змінити природу людини, покращити її. Але витіснені інстинкти - це така порохова бочка, яка може вибухнути у виді психічних зривів. Як лікар 3. Фрейд вважав за необхідне допомогти хворому усвідомити неусвідомлене, зробити усвідомленим індивідуальне несвідоме, знайти розумний баланс між понад-Я і Воно, дати можливість "Я" (свідомості) вільно і розумно констиуювати себе, бути життєздатним.

Ідеї 3. Фрейда по-різному були сприйняті в суспільстві: деякі діячі мистецтва, філософи сприйняли лише магію несвідомого і відмовилися від "понад-Я" (на цьому засновані сюрреалізм, театр абсурду); неофрейдисти (А. Адлер, К. Юнг, Е. Фромм) поєднали психоаналіз та соціальні теорії Маркса і створили нову концепцію, яка надає першочергове значення міжособистісним відносинам, гумані­стичному психоаналізу.

Свідомість передбачає виокремлення суб'єктом самого себе як носія певної активної позиції щодо світу. Це виокремлення себе, ставлення до себе, оцінка своїх можливостей, що є необхідним компонентом усякої свідомості, утворюють різні форми специфічної характерисгики людини, тобто самосвідомості.

Самосвідомість - це динамічне утворення, що історично розвивається і виступає в різних формах, на різних рівнях:

перша форма, яку інколи називають самопочуттям, є елемен­тарне усвідомлення свого тіла і те, як воно співвідноситься з іншими предметами і людьми;

друга форма - усвідомлення своєї належності до певної люд­ської спільноти, культури, соціальної групи;

третя форма - виникнення свідомого "Я" як особливого утворення, схожого на "Я" інших людей і водночас у чомусь унікального і неповторного, здатного здійснювати вільні вчинки і нести за них відповідальність, що передбачає можливість контролю своїх дій та їх оцінювання.

Самооцінка і самоконтроль передбачають зіставлення людиною самої себе з певним, установленим для себе ідеалом "Я" і як наслідок –відчуттям або задоволення собою, або незадоволення.

Ставлення людини до самої себе завжди опосередковане її ставленням до іншої людини. Самосвідомість народжується не в результаті внутрішніх потреб ізольованої свідомості, а в процесі колективної діяльності й міжособистісних відносин. Людина не просто сприймає себе за аналогією з іншими, але й іншого - за аналогією з собою. Як показують сучасні дослідження, в процесі розвитку самосвідомості усвідомлення себе та іншого, як схожого на мене і разом з тим відмінного від мене, передбачають один одного.

Явні форми самосвідомості, коли ті чи інші феномени свідомості стають предметом спеціальної аналітичної діяльності суб'єкта називаються рефлексією. Вона не лише усвідомлення того, що є в людині, але й зміна самої людини, спроба виходу за межі того рівня розвитку, який було досягнуто. Рефлексія має складний характер. , адже коли людина аналізує себе, прагне розібратися в собі, в своєму ставленні до життя, зазирнути в потаємні куточки своєї свідомості, вона тим самим хоче визначити систему своїх життєвих орієнтирів, тобто в чомусь більше упевнитись, або щось відкинути. Але образ самої себе, який людина створює в різних формах самосвідомості, не завжди адекватний реальній людині та її свідомості. Часто про людину більш точно свідчать інші, ніж вона сама розуміє себе. В тій мірі, в якій людина здатна враховувати об'єктивну оцінку про себе, що виникає в процесі колективної діяльності й відносинах з іншими людьми, вона більш точно може судити про себе. В процесі життєдіяльності, в сис­темі міжособистих відносин самосвідомість постійно перевіряється коригується, виправляється і розвивається. Це стосується і книг, кар­тин, скульптур тощо, коли зміст творів і зміст, укладений автором можуть не співпадати.

Отже, феномен самосвідомості є складним, багатоплановим і знаходиться в досить непростих відносинах зі своїм носієм. Він роз­вивається і змінюється в процесі залучення людини до системи колек­тивних дій і міжособистих відносин.

Функції свідомості

властивості, які роблять свідомість інструментом пізнання,спілкування, практичної дії основні спеціальні

інформаційна орієнтовна творча регулятивно-управлінська знання оцінка явищ дійсності

загальна функція – відображення

Висновок

Незважаючи на значну увагу, яку завжди викликала у дослідни­ків проблема свідомості, її вирішення далеке до завершення. Багато незрозумілого залишається в механізмі, структурі, функціях свідомості,її взаємодії з діяльністю та особистістю індивіда.

Особливо зростає цей інтерес, коли людина зіштовхується з парапсихологічними явищами (реінкарнація, телепортація, ясновидіння, передбачення, левітація, телекінез, полтергейст, психічна хірургія і лікування,телепатія). З іншого боку, проблема свідомості пов'язана з тим, що суспільству потрібна не будь-яка людська діяльність, а свідома, цілеспряімована, кваліфікована, тобто така, що визначається діяльною і. дієвою свідомістю. Отже, свідомість залишається актуальною філософською проблемою.

Контрольні запитання

1.Які форми відбиття існують на різних рівнях матерії?

2.Що таке свідомість?

3.Чому свідомість є однією з найактуальніших філософських проблем?

4.У чому виявляється роль праці, мови, спілкування при фор­муванні свідомості?

5.Що називають ідеальним?

6. Як пов'язані свідомість і мозок?

7.Що таке самосвідомість?

8.Яке значення для самосвідомості має колективна діяльність?

9.Що таке правосвідомість?

10. Яке значення має правосвідомість для правової теорії та практики?

Матеріали для самостійної роботи

Вправи та завдання

1.Чому проблема свідомості є однією з найважливіших і найзагадковіших тем у філософії? Як трактували свідомість різні філософи? Схарактеризуйте феноменологічний, структура -лістський, науково-метафізичний та антропосоціогенетичний підходи до проблеми свідомості у сучасній філософії.

2. Що таке свідомість? Чому з аксіологічної точки зору свідомість вважали або Божим даром або хрестом Божим, накладеним на людину?

3.Як пов'язані свідомість і штучний інтелект?

4.Як Ви розумієте тезу про те, що для збереження цілісності соціуму люди мають визнати себе об'єктами управління і суб'єктами, здатними визначати права та обов'язки один щодо одного? Як при цьому реалізується свобода людини?

5. Як співвідносяться у людській свідомості, на думку 3. Фрейда,несвідоме і позасвідоме? Як вирішується проблема неусвідомленого К.Марксом і 3. Фрейдом? Яку трактовку мають у наш час ідеї З. Фрейда ( неофрейдизм).

6. Чим небезпечна для суспільства стихія неусвідомленого? Чому в мистецтв магія неусвідомленого є досить популярною

7. Мамардашвілі вважає, що "є, відповідно, речі, знання про які чи розуміння яких є незбагненним". Як Ви розумієте його слова?

8. Мамардашвілі називав свідомість моральним явищем.Чи згодні ви з його думкою?