Лекція 3 феодальна роздробленість київської русі (хіі-хііі ст.) План.

1. Причини феодальної роздробленості.

2. Київська держава за Ярославовичів.

3. Князь Володимир мономах.

4. Самостійні князівства на українських землях.

І.

1. Київська держава була найбільша у Європі: при малій густоті населення і слабких комунікаціях важко було утримати таку величезну територію під однією владою;

2. Раніше єдність держави утримувала династія на чолі з єдиним сеньйором. З часом члени династії поринули у князівські усобиці, чим розбили єдність держави;

3. Відсутність сталого порядку престолонаслідування;

4. Поява у суспільстві нових соціальних груп (бояри, “ліпші люди”). Які домагалися участі в управлінні державою;

5. Занепад міжнародної торгівлі, що єднала Азію з Європою, чорне море з Балтійським. (З часу хрестових походів торгові шляхи спрямовувались на Середземне море та Італію, а Україна опинилась осторонь світових ліній);

6. Напади кочових племен;

7. Головна причина занепаду Київської Русі: зростання великого феодального землеволодіння, особливо його вотчинної форми (вотчина – землеволодіння, що переходило у спадок від одного покоління до іншого). У зв‘язку із зміцненням власності на землю місцеві князі та бояри не були зацікавлені у сильній владі великого київського князя.

Київська держава за ярославовичів

1. По смерті Ярослава Мудрого (1054р.) набув чинності новий принцип престолонаслідування. Започатковане ним старшинство в межах родини – влада найстаршого з синів – запроваджувалося натомість старого спадкоє­мства "від батька до сина".

2. Згідно з заповітом Ярослава Київ переходив до старшого сина Ізяслава. Разом з великокняжим столом він дістав багату київську землю. Решта земель розподілялася за старшинством між іншими синами та племінниками: Чернігівська земля відійшла ло Святослава Ярославича, Переяславщину отримав третій Ярославич – Всеволод. Задум Яросла­ва Полягав у тому, щоб кожний з синів по черзі перебував на київсь­кому столі: щойно в якомусь із князівств звільнявся престол, як від­бувалося пересування братів на щабель вище і ближче до Києва. Нада­ючи в такий спосіб кожному синові можливість правити в Києві, Ярос­лав сподівався уникнути запеклих сімейних вар. Протезна думку дея­ких істориків, саме заповіт Ярослава Мудрого поклав початок роздробленості руських земель.

3. Закликаючи синів жити в злагоді й мирі, Ярослав підкреслював, що старшим серед них залишається київський князь Ізяслав. Він та двоє інших Ярославичів – Святослав і Всеволод, об'єднали зусилля, аби разом підтримати єдність величезної руської території та спільно боротися проти половців. Цей союз на чолі з Ізяславом протримався 15 років. Але 1068 р. він розпався.

4. У межах Переяславського князівства вдерлися половці (кипчаки) племена тюркського походження, які проживали у степах між р. Волгою та р. Дунаєм, вели кочовий спосіб життя, були войовничим народом, чинили набіги на сусідні землі. Ізяслав (князь київський) зі Святославом (князь чернігівський) виступали на допомогу володарю князівства – князю Всеволоду. На річці Альта відбулася битва (1068р.), в якій руські війська зазнали поразки. Ситуація ускладнювалася тим, що загроза на­паду половців постала й перед Києвом. Нерішучість і безпорадність князів обурила київських міщан. Кияни зібралися на Подолі й виріши­ли самотужки боротися з половцями. Спалахнуло повстання, що швидко охопило все місто. Обурені кияни попрямували на "Гору", погрожуючи карою Ізяславу та його воєводам. Ізяслав, наляканий погромами, непомітно залишив палац; фактично кияни вигнали його.

5. Великим київським князем повстанці проголосили Всеслава – полоцького князя, який за спробу відокремитися від Києва на той час пе­ребував у полоні. Його княжіння тривало трохи більше семи місяців. Проте якось виявити себе Всеславові за цей короткий термін не вда­лося. Знову повернувся Ізяслав.

6. Боярство значно збагатилось та закріпило своє панівне стано­вище у суспільстві завдяки досить стабільному правлінню протягом чотирьох поколінь князів Ростиславичів, а також торгівлі сіллю. В наслідок цього найбагатші бояри могли дозволити собі утримувати власні бойові дружини із бідніших бояр. Нарешті, через віддаленість Галичини від Києва київському князеві було важко втручатися у місцеві події, тоді як сусідство з Польщею та Угорщиною давало можливість звернутися по допомогу до чужинців у боротьбі проти князя.

7. Бояри Волинського князівства, на відміну від галицьких, за походженням, становищем і політикою були більш подібними до бояр основної частини київської держави. Більшість з них прийшли на ці землі у складі дружини своїх князів, що часто призначалися та знімалися київським великим князем. Бояри отримували земельні володіння за службу князеві. Волинська знать залежала від щедрості князя, і тому виявляла йому більшу відданість та підтримку. Власне з цієї саме волинські князі, а не галицькі,з могли об‘єднати обидва князів­ства в єдину державу.

8. Однак запобігти загостренню суперечок між представниками правлячого роду (1072р.) Вишгородська нарада не змогла. Більше того, у наступному 1073р. ці суперечки переросли у відвертий конфлікт: Святослав, підмо­вивши Всеволода, здійснив воєнний похід на Київ і вигнав звідти Ізяслава.

9. На початку свого княжіння Святослав Ярославич (1073-1078) вдався до заходів для зміцнення влади Києва і подолання прагнення удільних князів відокремитись і здобути зверхність над іншими. З цією метою новий Київський князь перерозподілив столи. За собою Святослав залишив ще й Чернігівське князівство, а в інших містах посадив своїх синів і племінників. Протягом короткого часу Святослав домігся визнання своєї зверхності над всіма князями. Особливо важливою для нього підтримка Київських бояр і духівництва. Та планам Святослава стати одноосібним правителем Русі перешкодила його смерть.

10. Позбавлений влади Ізяслав знову звернувся до Польщі. Проте цього разу вона не допомогла руському князю-вигнанцю. Тоді він направляється до германського імператора Генріха ІV. Але ні той, ні Папа римський Григорій VII, не спокусили багатими дарами й також нічим не допомогли йому. Так у мандрах Європою збігли для Ізяслава три ро­ки. Змінила ситуацію смерть Святослава. У 1078р. Ізяслав повернувся на Русь і знову зайняв київський стіл. За підтримки Всеволода йому вдалося позбавити влади синів Святослава і об єднати в своїх руках всю Русь. Та скривджені Святославові сини розпочали нові чвари. Про проти Ізяслава і Всеволода зі зброєю виступив Олег Святославич, намагаючись відвоювати чернігівський стіл. У жовтні 1078 р. ця спроба закінчилася для Олега поразкою, але в бою загинув винуватець – князь Ізяслав.

11. Після смерті Ізяслава київським князем став Всеволод (1078-1093). Протягом всього князювання йому доводилося захищатися від родичів – племінників, князів-ізгоїв тощо. Та поступово становище його родини зміцнилося. Отож, за Всеволода єдність руських земель була збережена. Коли 1093р. князь Всеволод помер, до Києва запросили Святополка Ізяслава з Турова.

Постійні набіги половців потребували рішучих дій. Насамперед пот­рібно було об'єднати сили всіх руських князівств. Але Святополк не виявив себе вмілим державним діячем і полководцем. Відтак замість згоди між князями вкотре посилилися чвари і розбрат.

У той с час, коли Святополк та син Всеволода Володимир (прозваний Мономахом, бо був онуком візантійського імператора Константина Мономаха) намагалися організувати оборону Русі від половців. Олег Святославич домовившись з половцями повів їх здобути Чернігів.

12. Покласти край князівським чварам та організувати спільну бо­ротьбу проти половців був покликаний перший об'єднавчий з'їзд кня­зів, який відбувся у листопаді 1097р. у Любечі. На з'їзд прибули Свя­тополк Ізяславич – київський князь, переяславський князь Володимир, Давид Ігорович – князь волинський, Василько Ростиславич - князь теребовлянський, Давид Святославич – князь чернігівський, Олег Святославич – князь новгородсіверський.

Князі ухвалили припинити усобиці та скасували порядок престолонаслідування, запроваджений Ярославом Мудрим. “Хай кожний тримає отчину свою”, - дійшли згоди князі, вважаючи, що кожний князь повинен воло­діти тими землями, які успадкував від батька. Для розв'язання спільних справ учасники з'їзду вирішили скликати княжі з'їзди і організува­ти спільні походи проти половців.

Проте і княжий з'їзд не зміг припинити усобиці. Після того як князь Давид Ігорович, зі згоди Святополка, осліпив теребовлянського князя Василька Ростиславича, міжкнязівська боротьба спалахнула з новою силою.

1. У 1103р. переяславський князь Володимир умовив київського князя Святополка виступити спільно проти половців. І ось квітневого дня у чистому полі зійшлися обидва війська. І вдарили дружно русичі – захитатися половецькі ряди, почали кочівники тікати. Двадцять половецьких ханів полягло у тій битві. Русичі повернулися додому з перемогою. Ще декілька разів водив русичів на половців князь Володимир і щоразу перемагав ворога. Завдяки цим походам він здобув славу оборонця рідної землі і авторитет у різних кінцях Руської землі.

2. У 1113р. знову повстало населення Києва, дізнавшись про смерть ненависного князя, Кияни почали громити будинки бояр та купців. Налякані цим, київські бояри та купці сховалися за стінами Софійського собору, де вирішили запросити до Києва нового князя, який би міг навести та придушити народне повстання. Вибір впав на переяславського князя Володимира Мономаха. До Володимира було послано посольство з проханням: ''Приходь, князю, до Києва; якщо не прийдеш, то знай, що багато лиха скоїтися - підуть на бояр та монастирі”. Новий князь прийшов до Києва з сильною дружною і придушив повстання.

3. З приходом Володимира Мономаха на київський стіл розпочалася нова, але остання сторінка історії могутньої єдиної Київської держави.