- •Періодизація історії держави і права Риму
- •1. Виникнення Риму. Римське суспільство у переддержавний (царський) період (VIII-VI ст. До н.Е.)
- •2. Реформи Сервія Туллія. Виникнення Римської держави
- •Римська держава в період республіки (VI-I ст. До н.Е.)
- •3. Суспільний лад
- •4. Державний устрій в період республіки
- •Центуріатні коміції (comitia centuriata);
- •Трибутні коміції (comitia tributa).
- •Джерел права римської республіки
Періодизація історії держави і права Риму
Історію Римської держави дослідники поділили на такі періоди:
1) царський період (754 р. до 509 р. до н.е.). Протягом цього періоду відбувається формування суспільних класів і державного апарату.
2) період республіки (509 – 27 рр. до н.е.).
3. Період монархії (імперії) (27 р. до н.е. — 476 р. н.е.).
Цей період поділяється на дві епохи:
а) принципат (27 р. до н.е. — 284 р. н.е.);
б) домінат (абсолютна монархія) (284-476 pp. н.е.).
1. Виникнення Риму. Римське суспільство у переддержавний (царський) період (VIII-VI ст. До н.Е.)
Стародавній Рим був цивілізацією, яка виросла з маленької землеробської громади, заснованої на Апенінському п-ві ще в Х ст. до н. е. З часом Рим розширив свої території вздовж Середземного моря, Римська держава з часом стала однією з найбільших імперій Давнього
Становлення Римської держави. Рим (Roma), за легендою, заснований нащадками Енея — Ромулом і Ремом у 753 р. до н.е.
Ромулу приписується організація римської общини: населення розділяли на три триби (племінні) — общини, триби поділялися на 10 курій, кожна курія на 10 родів, у кожному роді було 10 сімей. Отже, римський народ налічував 3 триби, ЗО курій, 300 родів і 3000 сімей.
Суспільний устрій Давнього Риму. Сукупність римських громадян — народ римський — називалася у старовину квіритами — populus romanus guirites (дітьми бога Квірина). Основною суспільною одиницею був батьківський екзогамний рід. Справи роду вирішувалися на зборах роду, до складу яких входили всі члени роду (чоловічої статі). Очолював рід виборний старійшина. Разом з майновою і соціальною диференціацією владу в родах захоплюють найбагатші впливові люди, з середовища яких і обираються старійшини. Так формувалась спадкова аристократія з її привілейованим становищем. За нею закріплюється назва патриції. Згодом патриціями стали називати всіх повноправних римлян — членів 300 родів.
З послабленням родових зв'язків посилювалась римська сім'я (familia). Римська сім’я — це не тільки подружжя та їхні діти, а організм значно ширший. Сюди входили й усиновлені діти, і клієнти, інші близькі й залежні від сім'ї люди, раби. Очолював сім'ю її глава (батько — pater familias). Влада його над дружиною, дітьми та іншими членами сім'ї була необмеженою. Він мав над ними право життя і смерті. Всі особи, котрі перебували під владою батька, називалися агнатами. До них належали не тільки його дружина і власні діти, а й усиновлені, дружини синів, онуки, якщо вони жили в його сім'ї. Поряд з поняттям агнатства існувало ще поняття когнатів. Це кровні родичі, які вийшли з-під влади батька (наприклад, заміжня дочка, котра пішла в іншу сім'ю, де стала агнатом).
Крім повноправних громадян-патриціїв у складі римського населення були ще клієнти та плебеї.
Клієнти (лат. clientis — вірний, слухняний). Ця соціальна верства утворилася, зокрема, з чужинців, відпущених на волю рабів, незаконнонароджених дітей. Клієнти перебували в особистій і спадковій залежності від повноправних римлян — так званих патронів (patrones). Клієнт діставав від патрона землю, худобу, інвентар, входив у сім'ю патрона на правах молодшого члена,брав участь у релігійних, сімейних і родових обрядах, святах, йшов разом з патроном на війну (проте у війську не служив), був зобов'язаний надавати патрону всіляку моральну і матеріальну підтримку. Клієнти — це вільні люди, котрі могли розпоряджатися своїм майном, торгувати на ринку тощо. Однак не мали права набувати нерухомість. На одруження клієнт повинен був отримати дозвіл патрона. У свою чергу патрон опікував клієнта, захищав його інтереси, честь і гідність, майно та ін.
Відносини між клієнтами, а також між патронами та клієнтами ґрунтувалися на взаємному довір'ї, вірності, закріплювалися звичаями, релігією і законами.: "Буде відданий підземним богам" (тобто проклятий) той патрон, який (навмисне) завдасть шкоду клієнтові (Закони ХІІ таблиць, таблиця VІІІ).
Іншу велику групу вільного, але нерівноправного, другорядного населення становили плебеі (лат. plebs — простий народ, простолюдини). Це населення Риму, яке складалося з жителів сусідніх, підкорених і приєднаних до Риму латинських общин. Вони були близькими до римлян за мовою, релігією, звичаями, способом життя (на відміну від клієнтів, котрі вважалися "віддаленими" чужинцями, здалеку). Вони стояли поза сімейною і родовою організацією римської общини патриціїв, не брали участі в зборах общини, не мали жодних політичних прав. Вони повинні були сплачувати податки, виконувати різні громадські функції, служили у римському війську, могли самостійно набувати будь-яке майно, укладати угоди, захищати в суді свої інтереси, тобто мали цивільну (але не політичну) громадянську правоздатність (jus commercii). Отож, вони не потребували патронів. Однак їм не дозволялось брати шлюб з патриціями, їх не обирали на жодні громадські посади; вони не одержували частки під час поділу державних чи захоплених у сусідів земель.
Органи управління суспільством. Держави у Римі в той час ще не існувало. Але певні органи управління суспільством були сформовані.
Н а р о д н і з б о р и. У них брали участь усі дорослі повноправні громадяни, чоловіки. Народ збирався по куріях, тому збори називалися куріатними коміціями. Повноваження: питання війни і миру, прийняття нових общин до складу римського народу, обирали службових осіб та вождя, заслуховували звіти попередніх, справи культу, про спорудження нових храмів і громадських будівель, суд над громадянами, винних у скоєнні тяжких злочинів, розглядали скарги громадян, присуджених до смертної кари, затверджували усиновлення та заповіти.
Рішення приймалося за більшістю голосів. Але голосування проводили у куріях, яких налічувалося 30. Кожна курія мала один голос. Для цього кожна курія збиралася окремо і за більшістю голосів приймала рішення, яке потім на зборах від імені курії висловлював її старійшина.
Ц а р (вождь) — рекс (rex). Очолював римський народ цар. Посада була не спадкова, а виборна. Обирали царя на Народних зборах пожиттєво. Народні збори в будь-який момент могли зняти царя з посади, притягнути до відповідальності. Зовнішні відмітні знаки царя — пурпурова мантія, золота діадема, скіпетр з орлом, крісло зі слонової кістки — так зване курульне крісло.
Рекс найперше вважався воєначальником, верховним жерцем, суддею. Він здійснював поточне управління суспільством, розв'язував різні суперечки, конфлікти тощо. Межі його влади визначали звичаї. Він не був самодержцем, не мав необмеженої влади. Над ним стояли Народні збори, а нарівні з ним — сенат.
С е н а т (senatus). Кількість 100 осіб, потім збільшено до 300 — за кількістю родів.
Сенат вважався дорадчим органом при рексі, який повинен був узгоджувати з ним усі важливі ухвали. В сенаті попередньо обговорювались усі основні питання, що розглядали Народні збори, і вносились свої пропозиції стосовно їх розв'язання. Всі рішення куріатних коміцій повинні були дістати схвалення сенату. Сенат оберігав батьківські традиції, брав безпосередню участь у справах управління, мав право укладати мир, договори з іншими народами та ін.
г) Ж р е ц ь к і к о л е г і ї. Жерці вважалися виразниками волі богів. При рексі створено три основні колегії жерців, котрі відігравали велику роль у житті суспільства. Це були колегії авгурів, понтифіків і феціалів.
Авгури на основі релігійних ворожінь (за зорями, нутрощами жертовних тварин і птахів та за іншими прикметами) визначали волю богів стосовно тих чи інших дій і вчинків (так звані ауспіції). Вони не передбачали майбутнє, а визначали, чи сприятимуть боги задуманим діям.
Понтифіки оберігали і тлумачили звичаї, а в подальшому — звичаєве право. Вони наглядали за усіма громадськими і приватними богослужіннями, дотриманням обрядів, відали складанням календаря, веденням літописів; розглядали спірні справи і суперечки громадян, зокрема на релігійному тлі. Вони мали право засуджувати людей за релігійні злочини навіть до страти.
Феціали відали "міжнародними" відносинами: виконували посольські функції, вели переговори з іншими общинами і народами, укладали з ними договори, які затверджувалися потім Народними зборами чи сенатом. Феціали відали й ритуалом оголошення війни: вмочували спис у кров жертовної тварини, йшли на територію ворога й встромлювали у неї спис.