Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Зарубіжна література 10 клас.doc
Скачиваний:
18
Добавлен:
06.11.2018
Размер:
3.47 Mб
Скачать

Волт Вїтмен

1819 1892

Найвидатніший американський поет-новатор, осново­положник американської поезії. Творча спадщина Вол­га Вітмена складається з єдиної книжки поезій "Лис­тя трави", написаної білим, неримованим віршем. Но­ваторство поета виявилось у постійному прагненні знайти і утвердити нові прийоми поетичного зобра­ження дійсності, у багатстві і свіжості ідейного змісту його творчості.

Оптимістичний пафос поезії Вітмена ґрунтується на оригінальності його світогляду, безмежній вірі у людські можливості, здатності дивуватись і захоплюватись зе­млею та Всесвітом.

Основні твори: поетична збірка "Листя трави".

Народився В. Вітмен 31 травня 1819 р. на острові Лонґ-Айлеид у родині бідного фермера. Коли йому виповнилось чотири роки, сім 'я переїхала до Брукліна. Хлопчика віддали до школи, але через нестатки він не зміг її закінчити. З 1830 року починаються його трудові "університети". Спочатку він працював складачем і друкарем у редакції газети, у вісімнадцять років став сільським учителем, згодом був журналістом, головним редактором газети "Бруклін дейлі ігл" (1846 — 1848).

Опісля звільнення Вітмена з цієї посади він був змушений працювати теслею. Втім, як слушно зауважують дослідники його біографії, ці пошуки і зміни роботи аж ніяк не були для поета самодостатніми. Головним було накопичення життєвих вражень, які, зрештою і надихнули його на створення віршів "Листя трави".

"Листя трави". Ще задовго до громадянської війни за скасування рабства Вітмен уже писав вірші, у яких засуджував расовий гніт, звеличував працю американського народу, створюючи образи зви­чайних трудівників — дроворубів, землеробів, човнярів.

Поетична збірка Вітмена "Листя трави", до якої увійшли двана­дцять віршів і поем, вперше побачила світ у 1855 р. За життя автора книжка "Листя трави" витримала одинадцять видань, а перед смертю поет встиг відредагувати й дванадцяте, заповівши вва­жати його остаточним. Незмінною залишалася тільки назва ("Листя трави"). У кожному аступному виданні Вітмен доповнював книгу новими віршами і поемами, суттєво переробляв уже опублі­ковані твори, змінював композицію книжки.

Перше видання автор здійснив анонімно і власним коштом. Кращі вірші з цієї збірки увійшли до наступних видань.

"Добрий сивий поет". З початком громадянської війни між пів­нічними і південними штатами поет вступає до лав борців проти рабства. Він не лише гартує своїми піднесеними віршами підупалий після перших поразок дух товаришів, але й сам протягом двох років перебуває добровольцем у діючій армії Півночі і виконує важкі обов'язки санітара у госпіталі. Після перемоги аболіціоністів, що­правда, дуже потьмареної вбивством президента Авраама Лінколь­на, пам'яті якого поет присвячує кілька кращих своїх віршів, Віт­мен залишається у столиці і працює у Міністерстві внутрішніх справ, на чолі якого став колишній священик Джеймс Гарлан.

Дізнавшись про те; що серед службовців міністерства є автор "аморальної" книги (так деякі критики називали збірку "Листя трави"), Гарлан у червні 1865 р. звільнив його з роботи. На захист Вітмена і його збірки виступив друг поета О'Коннор, видавши брошур під назвою "Добрий сивий поет". Згодом слова "добрий сивий поет" стали постійними епітетами Вітмена. Його слава на той час була вже настільки гучною, що невдовзі поетові запропонували іншу посаду, яку Вітмен обіймав аж до важкої хвороби.

У 1873 році Вітмена розбив параліч, віднялася ліва половий! тіла. Поет переїхав у штат Нью-Джерсі і поселився у містечку Кемден. Тут він і помер 26 березня 1892 року.

Поезія Вітмена

У 1885 році була опублікована книга Вітмена "Листя трави" • найзначніший витвір поета. І хоча з часом лірико-філософська в своїй основі поезія Вітмена збагачувалась актуальними соціально-політичними темами кожного нового десятиліття, але головня тематична лінія віршів поета завжди була пов'язана з оспівуванням краси природи і величі людини. Поява "Листя трави" були підготовлена напруженими ідейно-естетичними шуканнями Вітмена на 40-50-х років.

Багато що зближує поета з трансценденталістами1, і перш за все віра в існування "наддуші", часточка якої є в кожній людині, котра відчуває своє злиття з природою. Ця близькість проявляється і в культі дружби, в заклику до єднання людей. Проте Вітмен, чий думка здатна линути в космічну далечінь, пов'язує свій ідеал з реальними завданнями боротьби за справедливість і щастя людей на землі. Він прославляє можливості науки і оспівує її досягнення.

Збірка "Листя трави" відкривається "Піснею про себе", що сталі своєрідним поетичним маніфестом автора. Вітмен проголошує єдність поета і народу, оспівує працю людей з білою і чорною шкірою, захоплюється їхньою силою і спритністю, проклинає рабство, прославляє любов до життя і засуджує пасивну покірність. Ліричний герой "Пісні про себе" — узагальнено-філософський образ рядового американця, людини з народу, яка зневажає лицемірну мораль пуритан, що все ще панувала у школах і коледжах за часів Вітмена.

У багатьох поезіях збірки звучить антирабовласницька тема. В аболіціоністській літературі творчість Вітмена вирізняється своє­рідним і новим трактуванням теми свободи. Виникає образ безстрашного звинувачувача деспотизму, образ бунтівника, вірного великій ідеї прогресу і свободи народу. Ліричний герой "Пісні про себе" роздумує про волю, про знищення рабства, він прагне злити гній голос з голосами незліченних поколінь рабів.

Ідеї братерства поет висловив у новій віршованій формі. Праг­нучи охопити "різноманітні, океанічні властивості Народу", велич його сил і талантів, могутність його душі, Вітмен виробив нові пое­тичні принципи. Він звернувся до вільного вірша, збагатив строфу довгими словесними періодами, ритмами та інтонаціями сучасної Мови. Його вірші — поетична мова оратора, що звертається до великої аудиторії. Одним із улюблених художніх прийомів пое­ти є прийом "каталогізації" — перелік явищ, предметів, подій, що допомагає створити враження велетенських масштабів, грандіозності зображуваного.

За Н. Михальською