3.1.2. Структура аналізатора.

В принциповому структурному відношенні всі аналізатори однотипні і складаються з трьох частин (периферичної, провідникової і центральної):

1) Рецептор — це специфічне структурне нервове утворення (“датчик аналізатора”), яке при взаємодії з подразником здатне збуджуватись з подальшим перетворенням енергії дії подразника в нервовий імпульс — складне біоелектричне явище кодування інформаційного сигналу.

Розрізняють такі основні види рецепторів:

а) фоторецептори — налаштовані на сприйняття електромагнітних коливань видимого діапазону (зоровий аналізатор);

б) хеморецептори реагують на вплив хімічних речовин (нюховий і смаковий аналізатори);

в) терморецептори реагують на зміну температури в середині організму та в навколишньому середовищі (температурна чутливість);

г) механорецептори сприймають механічні коливання середовища (слуховий аналізатор, вібраційна чутливість);

д) тактильні рецептори реагують на дотик;

е) рецептори вестибулярного апарату реагують на зміну положення тіла відносно вектора гравітації;

є) пропріорецептори м’язів та сухожиль налаштовані на сприйняття змін положень частин тіла одна відносно іншої та тонусу м’язів (руховий аналізатор);

ж) баро- та осморецептори реагують на зміни гідростатичного та осмотичного тиску крові;

з) рецептори болю, які збуджуються надмірними механічними, хімічними та температурними подразнювачами.

Кожен вид рецепторів сприймає тільки один свій вид подразнень. Це зумовлює надзвичайно високу чутливість рецепторів до адекватних подразників. Дана чутливість близька до теоретичної межі й у сучасній техніці поки що не досягнута. Кількісною мірою чутливості рецептора є гранична (порогова) інтенсивність подразника, тобто найменша інтенсивність дії подразника, що призводить до збудження рецептора.

Так, наприклад, адаптоване до темряви око реагує на 12 квантів світла – у погожу зоряну ніч око здатне бачити полум’я свічки за 48 км. Барабанна перетинка реагує на переміщення в 0,0000000001 см – вухо чує цокання ручного годинника у повній тиші на відстані до 6 метрів. Терморецептори збуджуються при підвищенні температури середовища на 0,007 С та при зниженні на 0,012 С. Смакові рецептори здатні сприймати присутність однієї чайної ложки цукру у 8 літрах води. Нюх людини має здатність сприймати присутність парфумів при одній краплі у кілька кімнатному приміщенні, а таку сильно пахучу речовину як етілмеркаптан навіть при вмісті 0,00019 мг в 1 л повітря. Тактильні аналізатори сприймають рух повітря, спричинений падінням крила мухи на поверхню шкіри з висоти 1см.

2) Провідні нервові шляхи — послідовності сенсорних нейронів і синапсів (контактів між нервовими клітинами), по яким нервові імпульси передаються в задану ділянку кори головного мозку, що відповідає за роботу конкретного аналізатора (V120 м/с);

3) Мозковий центр (кінець) аналізатора — ділянка (зона) кори великих півкуль головного мозку (рис 3.1), в якій нервові імпульси, що надійшли від даного рецептора, в процесі аналізу і синтезу перетворюються в певні суб’єктивні відчуття. До складу мозкового кінця аналізатора входять ядро та розсіяні по корі головного мозку елементи, які забезпечують нервові зв’язки між різними аналізаторами. Між мозковим центром і відповідними рецеп-торами існує двосторонній зв’язок, що забезпечує саморегуляцію аналізатора.

Рис. 3.1. Розміщення нервових центрів аналізаторів у корі великих півкуль головного мозку.

Ушкодження будь-якої з трьох частин аналізатора призводить до втрати здатності розрізняти певні подразнення.

Крім того, слід враховувати, що хоча за допомогою аналізаторів людина одержує величезний об’єм інформації про навколишній світ, проте у корі головного мозку аналізується й оцінюється не вся інформація, що надходить, а найбільш важлива. Так, потік інформації тільки через зоровий рецептор складає 10⁸10⁹ біт/с, нервові шляхи пропускають 210⁶ біт/с, а у оперативній пам’яті міцно затримується тільки 1 біт/с.

Різноманітні вади органів чуття стійко підвищують імовірність наразитись на небезпеку, наприклад, часткова втрата зору, слуху. Зрозуміло, що дефекти органів чуття можуть мати різну ступінь, однак навіть мінімальний дефект підвищує імовірність нещасного випадку. Важливе значення у підвищенні безпеки осіб з такими вадами відіграє набуття необхідних навичок, практика та загальне відповідальне ставлення до виконуваної діяльності.

Також підвищують імовірність наразитись на небезпеку порушення зв’язку між сенсорними та руховими центрами вищих відділів нервової системи. Внаслідок таких порушень людина не здатна з необхідною швидкістю та точністю реагувати на зовнішні впливи, що сприймаються її органами чуття. Серед фахівців в галузі безпеки життєдіяльності переважає думка про те, що порушення узгодженості між сенсорними та моторними процесами відіграють значну роль у виникненні багатьох нещасних випадків. Вказані порушення можуть бути компенсовані в першу чергу завдяки правильному розподілу уваги. Значну роль також відіграє доведена до автоматизму належна ступінь відпрацювання навичок, що дозволяє людині відповідати на зовнішні подразнення не тільки з рефлекторною впевненістю, але й з потрібною точністю і саме в даний момент.