Київський національний університет імені Тараса Шевченка

ПОЛІТИЧНИЙ ПОРТРЕТ

Ангели Меркель

робота студента

механіко-математичний факультету

4 курсу, групи статистика

Затули Дмитра

Київ – 2010

План

Вступ	3
1) Біографія і шлях у політику	4
2) Соціальна політика Ангели Меркель	10
3) Посада та політичний імідж	11
4) Взаємодія із засобами масової інформації	12
5) Аналіз діяльності	13
Висновок	15
Список використаних джерел	16

Вступ

Наразі українське суспільство зайняте більше повсякденними проблемами, аніж аналізом діяльності влади у нашій країні. Та й сама влада не проявляє великої зацікавленості проблемами своїх громадян. Постійні чвари, з’ясування стосунків між політиками не тільки нижчих ланок, а й найголовнішого законодавчого органу країни – Верховної Ради, вже стали так би мовити невід’ємною частиною політичного життя України.

Серед політиків нашої держави наразі можна назвати максимум десяток тих, хто заслуговує на всебічне схвалення з боку народу. Тому, на мою думку, розглядати когось з впливових людей країни на даний момент недоцільно. Набагато корисніше проаналізувати успіх найбільш розвинених країн світу, яким чином вони досягли свого розквіту, завдяки кому і яким подіям, а тоді вже зробити висновки в українських реаліях, що могло б допомогти й нам не відставати від «великої вісьмірки». Якби ще цим переймалась наша владна верхівка…

Як на мою думку, зараз у Європі однією з найвпливовіших і найрозвиненіших країн є Німеччина. Взірець для інших, вона впевнено крокує назустріч майбутньому на чолі з канцлером Ангелою Меркель. Ще у 2005 році, вперше з’явившись на цій посаді, вона викликала батато симпатій у своїх співвітчизників і цікавість у бататьох мільйонів європейців. На перший погляд звичайна жінка, без особливих натяків на харизму чи вольове вирішення спірних питань, з природничою освітою, і … канцлер! З часом її позиції у Німеччині і у ЄС тільки укріплювались. Що ж це за «феномен Меркель», про який без утоми пишуть провідні європейські газети?

Тому ціль даної роботи – розглянути діяльність федерального канцлера Німеччини – Ангели Меркель, її біографію, шлях у політику, діяльність на її нинішньому посту і проаналізувати вклад у розвиток Федеративної Республіки Німеччина.

1) Біографія і шлях у політику

Ангела Доротея Каснер народилася в 1954 році в Гамбурзі. Вона була третьою дитиною в родині лютеранського пастора Хорста Каснера і вчительки Герлінди Каснер. Після її народження сім'я переїхала в НДР, де її батько очолив прихід у містечку Темплін. Її батько, лютеранський пастор, відкрив семінарію в НДР і керує будинком для інвалідів. Він утримується від будь-якої публічної критики режиму, що дає йому привілейоване положення: у його розпорядженні два автомобілі і можливість часто виїжджати на захід. Таким дивним чином східнонімецька влада виражала йому свою довіру, впевнена в тому, що пастор – переконаний комуніст. В юності Ангела була в піонерській організації, Комуністичному союзі молоді, і одночасно була членом молодіжної організації християнських демократів. У школі добре опанувала російську мову. Пізніше вивчила англійську.

Як тепер зізнається Ангела, у неї є мрія. Їй хочеться прокатитися на Транссибірському експресі від Москви до Владивостока. І це легко здійснити, оскільки вона настільки добре вивчила російську мову, що у 14 років вона навіть приїжджала в Москву як фіналістка Олімпіади з російської мови. Тому якщо буде необхідність, може домовитися з Володимиром Путіним на його мові. Але, за її словами, це малоймовірно, тому що російський президент вільно володіє мовою Гете і Шіллера, і якщо доведеться розмовляти без перекладача, то це легше буде зробити по-німецьки.

У 1978 році вона закінчила фізичний факультет Лейпцигського університету, у 1986 захистила дисертацію. З 1978 до 1990 працювала в Центральному інституті фізичної хімії Академії наук НДР.

Під час навчання в 1974 році на одній зустрічі з молодіжного обміну зі студентами-фізиками із Москви і Ленінграду Ангела познайомилась із своїм першим чоловіком, студентом-фізиком із Фогтланда Ульріхом Меркелем.

Отримавши відмову в працевлаштуванні від Вищої технічної школи Ільменау, подружжя переїхало до столиці. Дипломований фізик отримала місце в Центральному інституті фізичної хімії при Академії наук НДР, розташованому в берлінському районі Адлерсхоф. У 1981 році подружжя розійшлося, розлучення бездітної пари було оформлене у 1982 році. У 1984 році на роботі Ангела Меркель познайомилася зі своїм нинішнім чоловіком Йоахимом Зауером, вони одружилися в 1998 році. Відомо, що спільних фотографій у них небагато. І хоча їх професійні шляхи розійшлися, кожен досяг успіху у своїй галузі. Наукові заслуги Йоахима, напевно, не менші, ніж політичні досягнення його дружини. Він – вчений з ім'ям, і те, що він у тіні, – його вибір. Іноді колеги називають пана Зауера "пан Меркель", але він реагує так, як ніби це дійсно його прізвище. У сім'ї, за твердженням друзів, головний – Йоахим. Більше того, ходять чутки, що він частенько консультує Ангелу і з питань політики.

Ангела Меркель працювала у відділі теоретичної хімії. 8 січня 1986 року вона захистила дисертацію. Отримавши ступінь доктора природничих наук, вона перейшла у відділ аналітичної хімії, яким керував Клаус Ульбріхт.

На роботі Ангела Меркель активно брала участь у політичному житті: вона була членом районного комітету СВНМ і секретарем з агітації і пропаганди. Цю свою діяльність вона називає культурно-просвітницькою роботою, яка за її зізнанням в одному з інтерв'ю 1992 їй подобалася. Ангела Меркель не вступала ні в СЄПН, ні в іншу партію демократичного блоку НДР і не брала участь в опозиційному русі.

Восени 1989 року після падіння Берлінської стіни на тлі радикальних змін стало очевидним, що в НДР з одного боку починається процес утворення нових демократичних партій, а з іншого – Академія наук НДР у тій своїй формі перестане існувати (фактично вона була розпущена 31 грудня 1991). У цей момент Ангела Меркель поступила на роботу в нову партію «Демократичний прорив» (нім. Demokratischer Aufbruch) спочатку, з грудня 1989 року, в якості тимчасового адміністратора ЕОМ, а з лютого 1990 року вона отримала ставку референта в штаті голови партії Вольфганга Шнура. Пізніше їй було доручено розробку партійних листівок, а потім вона отримала посаду фактично прес-секретаря.

Біограф Ангели Меркель Герд Ланггут відзначає, що її численні друзі і знайомі по 70-80-х років були дуже здивовані її політичною кар'єрою в ХДС, оскільки за своїм світоглядом Меркель була швидше близька до «зелених». Після об'єднання Німеччини мати Ангели Меркель активно брала участь у роботі СДПН, та й Хорст Каснер також не був помічений в особливих симпатіях до ХДС.

Втім, і політичний курс молодої партії «Демократичний прорив» змінювався кілька разів. Спочатку її, як і інші громадянські рухи «Новий форум» (нім. Neues Forum), «Демократія зараз» (нім. Demokratie Jetzt), відносили до лівих партій, проте незабаром явно оформилася принципова відмова партії від ідей соціалізму. На початку 1990 року західнонімецькі політики консервативного спрямування взяли участь у виборах до Народної палати НДР, призначених на 18 березня 1990 року, і генеральний секретар ХДС Фолькер Рюе очолив створений ним 5 лютого 1990 «Альянс за Німеччину». У цьому новому громадському русі «Демократичний прорив» грав ключову роль: Гельмут Коль, тоді голова ХДС і федеральний канцлер, у передвиборній боротьбі вирішив не робити ставку виключно на колишню партію з демократичного блоку НДР ХДС і близький до ХСС Німецький соціальний союз.

Авторитет «Демократичного прориву» серйозно постраждав після того, як через кілька днів після парламентських виборів стало відомо, що голова партії Вольфганг Шнур співпрацював з Міністерством держбезпеки НДР. Ангела Меркель вела прес-конференцію, де правління партії давало свою оцінку події.

Перші вільні вибори в Народну палату 18 березня 1990 закінчилися для партії Ангели Меркель нищівною поразкою: партія зібрала лише 0,9% голосів. Однак завдяки несподіваному результату в 41% голосів, який показала інша партія передвиборчого блоку, східнонімецька ХДС, «Альянс за Німеччину» вийшов фактичним переможцем на виборах. Перший номер у списку від цієї партії Лотар де Мезьєр сформував коаліцію, що складалася з «Альянсу», соціал-демократів і лібералів. 12 квітня Лотар де Мезьєр став новим головою Ради міністрів НДР. В результаті розподілу портфелів між членами передвиборчої коаліції Ангела Меркель отримала посаду заступника прес-секретаря першого і останнього вільно обраного уряду НДР.

Через кілька тижнів після парламентських виборів в НДР в центрі бурхливого політичного життя виявилося питання про об'єднання Німеччини. На своїй новій посаді Ангела Меркель була присутня на багатьох попередніх переговорах, що проводилися в рамках підготовки підписання Державного договору про створення валютного, економічного і соціального союзу, яке відбулося в Бонні 18 травня 1990. Сторону НДР на переговорах представляв парламентський держсекретар при голові Ради міністрів НДР Гюнтер Краузе, який відіграв велику роль у просуванні політичної кар'єри Меркель. 31 серпня 1990 Краузе і міністр внутрішніх справ ФРН Вольфганг Шойбле підписали Договір про об'єднання ФРН і НДР. Як заступник прес-секретаря уряду, Ангела Меркель супроводжувала Лотара де Мезьєра в його закордонних поїздках і була присутня при укладанні Договору про остаточне врегулювання відносно Німеччини (так званого Договору «Два плюс чотири»). До цього моменту вже стала відома нова ключова дата у політичному житті об'єднаної Німеччини: перші спільні вибори в бундестаг були призначені на 2 грудня 1990 року.

Невдалі для «Демократичного прориву» вибори в Народну палату в березні 1990 року і ситуація, що склалася в наступні місяці, призвели до його зближення з ХДС, в яке внесла свій вклад і Ангела Меркель. 4 серпня 1990 позачерговий з'їзд партії більшістю голосів прийняв рішення про входження до складу західнонімецького ХДС після його злиття з однойменною східнонімецької партією. Меркель була в числі трьох делегатів від «Демократичного прориву» на об'єднавчому з'їзді ХДС, що проходив у Гамбурзі 1-2 жовтня 1990 року. У своїй промові на з'їзді Меркель представилася як колишній прес-секретар «Демократичного прориву» і співробітник апарату де Мезьєра. Напередодні цього тридцять восьмого з'їзду ХДС з ініціативи Ангели Меркель відбулася її перша особиста бесіда з головою ХДС і федеральним канцлером Німеччини Гельмутом Колем.

Діяльність Ангели Меркель на посаді заступника прес-секретаря уряду НДР закінчилася 3 жовтня 1990 року, у день об'єднання Німеччини. Меркель отримала штатну посаду в чині міністерського радника в Федеральному відомстві друку та інформації ФРН (нім. ВРА). Повернутися на колишнє місце роботи в інститут, де Меркель пропрацювала 12 років, було б навряд чи своєчасним рішенням, оскільки ліквідація Академії наук НДР була прописана в Договорі про об'єднання. Забезпечивши собі місце роботи у BPA, Меркель вирішила стати депутатом бундестагу. Завдяки посередництву Гюнтера Краузе, який очолював відділення ХДС у новій федеральній землі Мекленбург - Передня Померанія, Ангела Меркель стала одномандатним кандидатом у депутати бундестагу по виборчому округу Штральзунд-Північна Передня Померанія-Рюген і одночасно займала шосту позицію в партійному списку.

На перших загальнонімецьких виборах в бундестаг 2 грудня 1990 Ангела Меркель зібрала у своєму виборчому окрузі 48,5% голосів. На установчому засіданні бундестагу нового скликання, яке відбулося 20 грудня 1990 року, вона отримала мандат депутата.

Після ще однієї розмови з переможцем на виборах Гельмутом Колем, на яку в листопаді 1990 року Меркель була запрошена у відомство федерального канцлера в Бонні, вона була несподівано заявлена на посаду міністра в четвертому кабінеті Гельмута Коля. З ліквідованого федерального міністерства у справах молоді, сім'ї, жінок та охорони здоров'я було виділено три: федеральне міністерство охорони здоров'я (Герда Хассельфельдт), федеральне відомство з питань сім'ї та літнього населення (Ханнелоре Ренш) та федеральне відомство у справах жінок і молоді. Керувати цим невеликим міністерством з досить скромним колом компетенцій було доручено Ангелі Меркель.

Після наступних виборів до бундестагу, що відбулися 16 жовтня 1994 року, Ангела Меркель отримала в новому уряді Гельмута Коля портфель федерального міністра з охорони навколишнього середовища, охорони природи і ядерної безпеки.

Вибори в бундестаг, що проходили 27 вересня 1998 року, закінчилися для блоку ХДС / ХСС і його кандидата у федеральні канцлери Гельмута Коля повним провалом. Партійний блок показав на виборах гірший результат з 1949 року: вперше чинний уряд не отримало повноважень на новий термін.

У листопаді 1999 року вибухнув скандал з приводу незаконного фінансування ХДС. Після інтерв'ю Гельмута Коля, яке він дав каналу ZDF 16 грудня 1999, стало очевидно, що в обхід Закону ФРН «Про політичні партії» колишній федеральний канцлер і діючий почесний голова ХДС отримував фінансові кошти для партії, що обчислювалися мільйонами. Коль відмовився назвати імена спонсорів, пославшись на дане ним слово честі. 22 грудня 1999 в газеті «Frankfurter Allgemeine Zeitung» була опублікована стаття генерального секретаря Ангели Меркель, в якій автор піддала критиці поведінку Гельмута Коля і закликала партію рішуче порвати зі «старою гвардією».

18 січня 2000 президія і федеральне правління ХДС зажадали від Гельмута Коля скласти повноваження почесного голови партії до тих пір, поки не будуть названі імена спонсорів. У відповідь Коль подав у відставку з посади почесного голови партії.

16 лютого 2000 Вольфганг Шойбле заявив в парламентській фракції ХДС / ХСС про свій відхід з поста голови партії і лідера фракції. Кілька тижнів партія залишалася без керівництва, і Ангела Меркель як генеральний секретар займала ключове положення в партії. У цей період пройшли дев'ять так званих «регіональних конференцій», на яких відбулось обговорення та опрацювання наслідків фінансової скандалу з рядовими членами партії. На цих місцевих партзборах і відбулася консолідація сил, які підтримали кандидатуру Меркель на посаду голови партії. Тепер пізній початок кар'єри в партії зіграв на руку Ангелі Меркель: в очах громадськості та членів партії вона була не причетна до фінансових афер.

2003 рік був відзначений для ХДС та її голови успіхами на парламентських виборах у Гессені і Нижній Саксонії. Посилена присутність ХДС в бундесраті дозволило Ангелі Меркель брати участь в управлінні країною, перебуваючи в опозиції.

30 травня президії ХДС і ХСС на спільному засіданні обрали Ангелу Меркель кандидатом на посаду федерального канцлера від своїх партій. Її статус у партії не піддавався сумнівам, а її внутрішньопартійні противники були знищені. «Тіньовий кабінет» Меркель з урахуванням передбачуваної коаліції з Вільною демократичною партією був представлений у скороченому складі як «команда професіоналів».

На дострокових виборах у бундестаг, що відбулася 18 вересня 2005 року блок ХДС / ХСС на чолі зі своїм першим номером Ангелою Меркель отримав 35,2% (у 2002 році - 38,5%) проти 34,2%, відданих за СДПН.

22 листопада 2005 Ангела Меркель була обрана на посаду федерального канцлера ФРН, отримавши 397 з 611 голосів депутатів бундестагу дванадцятого скликання. Вона стала першою жінкою-федеральним канцлером і одночасно в свої 1951 наймолодшим федеральним канцлером за всю історію ФРН. Вона також перший представник нових федеральних земель на цій посаді і перший федеральний канцлер з природничою освітою.