Тема 3. Теорія граничної корисності.

1.Розвиток теорії граничної корисності в працях У.Джевонса, Е.Бем-Баверка, К.Менгера.

2.Субєктивна корисність, ієрархія потреб.

3.Гранична корисність факторів виробництва з точки зору їх участі в процесі виробництва.

Звернемося до розглядання теорії граничної корисності. Теорія граничної корисності носить суб’єктивний характер, але виникає необхідність коротко її охарактеризувати, так як увага, яка приділяється даній концепції, споживним властивостям товару та суб’єктивному сприйняттю цих властивостей споживачем, знайшло відбиття у наступних концепціях ціни.

Теорія граничної корисності набрала форму розгорнутої теоретичної системи в працях У. Джевонса, К. Менгера, Е. Бем-Баверка та ін.

Ця теорія відбиває припущення, що мінові пропорції, в які вступає один товар з іншими, ґрунтуються на суб'єктивній оцінці властивостей товарів кожним з учасників обміну. Залежать вони від тієї головної, первинної корисності, що її несе даний товар споживачеві до моменту початку його споживання, тобто коли потребу в цьому товарі цілковито не задоволено, а також від кількості товару, що запропоновано на ринку. Чим більша кількість товарів нам доступна, тим нижче нагальна потреба, що можемо задовольнити за допомогою даного товару. Тому підвалиною поняття цінності, відповідно до тлумачення маржиналістів, є суб'єктивна оцінка корисності товару. Сама цінність визначається граничною корисністю товару, тобто корисністю тієї одиниці запасу, котру призначено для найменш інтенсивної з потреб, що вони задовольняються.

«Цінністю називається те значення, котре подає матеріальне благо чи комплекс матеріальних благ з огляду на добробут суб'єкта» [О.4, стор. 20].

Маржиналісти у своїх дослідженнях акцентують увагу не на сфері виробництва, а на обігу, стверджуючи, що саме в обігові приховане джерело вартості. Визначальну роль у процесі ціноутворення вони надають споживчій вартості товару, розглядаючи її як суб'єктивну оцінку, що регулюється граничною корисністю. «Ціна, – за їхнім означенням, – є з початку й до кінця продуктом суб'єктивних означень вартості... Впродовж усього формування ціни ... не зустрічається жодної фази, жодного моменту, що вони не зводилися б до величини суб'єктивних оцінок предмета учасниками обміну як до своєї причини» [О.4, стор. 16].

Відповідно до даної теорії, ціна товару формується лише в перебігові обміну як результат взаємодії суб'єктивних оцінок продавців та покупців, тобто суб'єктивної споживчої вартості товару.

Отже, усе суспільство вони поділяють на дві групи відповідно до тієї ролі, яку відіграють ці групи на ринку, – ролі продавця чи покупця, цілковито ігноруючи те, що суспільство має класову структуру. Проте потреби людини пов'язані насамперед з тим, до якого класу – капіталістів чи найманих робітників – вона належить і матеріальні інтереси якого класу відбиває. Капіталістичні товарні відносини передбачають класовість як неодмінну умову їхнього розвинення. Вартість та форма її вияву – ціна – також містять в собі класову характеристику. Відповідно ж до теорії маржиналістів, ціна товару відбиває відносини, котрі складаються поміж самим товаром та його покупцем, і є суб'єктивною оцінкою даного товару з огляду на те, яку конкретну корисність несе в собі цей товар конкретному споживачеві в конкретний даний час. Класові відносини тут цілковито замасковано.

Перенісши сферу дослідження з виробництва на обіг, маржиналісти цілковито виключають відбиття в ціні жодних трудових витрат, витрат виробництва. Відповідно до цієї теорії, вартість засобів виробництва визначається тією цінністю, яку мають товари, у виробництві яких було використано дані засоби виробництва. Виходить, що цінність товару визначається його граничною корисністю, а цінність засобів виробництва визначається на підставі корисності товару, котра встановлюється з урахуванням цінності використовуваних у їхньому виробництві засобів виробництва. Тобто виходить замкнуте коло.

Маржиналісти вважали, що кожний з чинників виробництва оплачується за його граничною корисністю. При цьому виключалося саме поняття додаткової вартості, позаяк більш високий доход капіталістів та землевласників пояснювався тим, що їхні послуги задовольняють більш важливі потреби, аніж послуги, надавані найманими робітниками. Якщо ж всі чинники виробництва оплачуються на підставі їхньої граничної корисності, то експлуатація жодного з чинників відсутня. Що ж стосується праці, то, за тлумаченням маржиналістів, для неї не властива двоїстість як специфічна форма, притаманна системі товарності. Праця виступає як відмова від суб'єктивного блага – відпочинку чи окреслюється як «негативна корисність» людських зусиль. Таке тлумачення поняття праці виключає її розуміння як економічної категорії, тому що зводиться до розглядання праці як умови існування людей, тобто до процесу взаємодії людини й природи з метою задоволення власних потреб для забезпечення життя й діяльності.

Розглядання праці з цих позицій не надає характеристики системи товарних відносин. Таке її окреслення може бути застосовне на будь-якому етапі розвинення людства – від первісних громад до сучасного суспільства як цілковито фізіологічне поняття.

Праця стає економічною категорією лише за умов відокремленості матеріальних інтересів товаровиробників в наслідку дії розподілу праці й спеціалізації, коли виникає об'єктивна необхідність порівнювати результати праці. Коли відбувається процес обміну товарами, виявляється двоїста природа праці як абстрактної та конкретної. Це окреслює економічний зміст поняття приватної праці.