Тема 1. Роль проблеми ціни і ціноутворення в економічній науці. Методологічні принципи дослідження

1.Місце теорії ціноутворення в економічній науці.

2.Зміст системи економічних відносин.

3.Характеристика методологічного принципу розвитку.

Визначення ціни і сам процес ціноутворення є актуальними впродовж усього розвинення економічної науки. Ціна є основним механізмом, який забезпечує пропорційність розвитку виробництва, а також єдність матеріальних інтересів виробників і споживачів. Це означає, що вона виступає найбільш узагальнюючим показником руху товарних відносин.

Основні питання наукового розроблення теорії вартості й ціни було сформульовано класиками економічної теорії А. Смітом та Д. Рікардо. У їхньому вченні надто важливу роль надано виявленню справжнього джерела вартості. Прагнучи відшукати найбільш загальні закономірності, вони довели, що корінне джерело мінової вартості полягає в праці. Це стало найважливішим кроком у розвиненні економічної науки. Проте ними не було виведено двоїсту природу останньої. Працю як просте перетворення природи з метою задоволення потреб людини можна схарактеризувати як загальну форму, притаманну кожній історичній формації. У цій якості праця характеризується як фізіологічне, а не економічне поняття. Тому працю як процес перетворення природи, здійснюваний людиною, не можна розглядати як джерело вартості. Приватна праця, лише набуваючи подвійного характеру як суспільна на відповідній стадії історичного розвинення, тобто виявляючись як загальна форма через рамки специфічної, стає підґрунтям формування вартості. Поділ праці, її спеціалізація призводять до відокремлення товаровиробників у їхньому матеріальному інтересі. Це спричинює потребу в обміні результатами праці, а отже, й потребу в порівнянні, сумірності зовні непорівнянних процесів праці. Саме поділ праці на конкретну та абстрактну створює цю можливість. А.Сміт та Д. Рікардо визначили підвалини вартості в праці. К. Маркс, розвиваючи трудову теорію вартості, довів, що не власне працю, а саме абстрактну працю покладено в основу вартості. "Моя теорія вартості, грошей та капіталу в її основних рисах, – пише Маркс, – є необхідним подальшим розвиненням вчення Сміта – Рікардо" [О.1, стор. 19]. У "Капіталі" К. Марксом уперше було застосовано методологічний принцип системного дослідження в політичній економії. Розглядаючи економічні відносини як органічну цілісність та виявивши елементарне відношення, ген усієї системи – товар, він пояснив природу ціни, її головний зміст та чинники, під впливом яких вона змінюється.

Слід звернутися до розглядання методологічних засад дослідження, застосованих К. Марксом у “Економічних рукописах 1857 - 1861 рр.” та “Капіталі”. Вони являють собою подальше розвинення в застосуванні до економічних досліджень гегелівської діалектичної логіки, котра вельми потужно вплинула на формування теорії та методології наукового пізнання в "Капіталі". Застосування К.Марксом гегелівського діалектичного методу ґрунтується на іншому сприйнятті ролі реальної практичної діяльності й теоретичному її осмисленні в наукових дослідженнях. "Для Гегеля, – пише К. Маркс, – процес мислення, котрий він перетворює навіть під ім'ям ідеї на самостійний суб'єкт, є деміург (творець) дійсного, котре становить лише його зовнішній вияв. У мене ж, навпаки, ідеальне є не що інше, як матеріальне, пересаджене до людської голови й перетворене в ній" [О.1, стор. 21]. "Метод сходження від абстрактного до конкретного є лише той спосіб, за допомогою якого мислення засвоює конкретне. Проте це в жодному разі не є процес виникнення власне конкретного" [О.2 стор. 37-38].

К. Маркс в єдності застосував методологічні засади діалектичної суперечності, сходження від абстрактного до конкретного та єдності логічного й історичного в дослідженні економічних відносин і окреслив їх як цілісну органічну систему. Проте не можна розглядати метод дослідження поза його зв'язком із предметом. Кожний метод – це є не що інше, як грань змісту, теорія розвинення предмета дослідження, що дозволяє відтворити закономірний зв'язок у невпинному русі, змінюванні органічної системи.

Аналіз економічних відносин має здійснюватися з позиції їхнього розглядання як органічної системи. Такий підхід надає можливість визначити її основні характеристики, виявити специфіку товарних відносин як речових. Об'єктивність розвинення економічної системи забезпечує можливість формування в її надрах відносин іншого, нетоварного характеру.

Відмітною рисою кожної органічної системи є наявність у ній безлічі внутрішніх та зовнішніх зв'язків. Внутрішні зв'язки поєднують елементи, що вони входять до системи, визначають роль та місце цих елементів в цілісності. При цьому елементи перебувають у рухомому стані, а наявні зв'язки поміж ними лише визначають ту головну вісь, навколо якої ці елементи рухаються. Ці зв'язки не є незмінними, вони виникають та відмирають, їхній рух також підпорядковано головному внутрішньому стрижневі системи. Зовнішні зв'язки визначають характер відносин системи з навколишнім середовищем та фіксують умови існування системи в ньому.

Соціальні системи через свою органічність являють собою найбільш складний тип. Це зумовлено тим, що наявність безлічі зв'язків усередині таких систем надає великий спектр імовірнісних тенденцій розвинення такої системи, котрі виявляються лише за умов єдності різноманітних форм, тобто вони виявляються як реальність, як історично необхідні.

Мінливість зв'язків соціальної органічної системи (як внутрішніх, так і зовнішніх) окреслює процес руху, розвинення, змінювання реальних економічних відносин. Проте не слід розуміти цей рух як розрізнені, не пов'язані поміж собою моменти. Цю мінливість підпорядковано внутрішній якісній певності, котра й формує цілісність. Саме через мінливість зв'язків, їхню здатність до самоперетворення досягаються оптимальні умови існування системи.

Дане положення можна проілюструвати чинністю закону вартості. Вартість товару зумовлюється витратами праці, взятими як суспільно необхідна величина. У ціні ж враховується відхилення від цієї величини, як в один, так і в інший бік. У ціні "може відбитися як величина вартості товару, так і той плюс чи мінус порівняно з нею, яким супроводжується відчуження товару за даних умов. Отже, можливість кількісної розбіжності ціни з величиною вартості, чи можливість відхилення ціни від величини вартості вміщено вже в самій формі ціни" [О.1стор. 112].

Ще одна відмінність органічної системи полягає в тому, що кожен її елемент, оскільки він є частиною цілого, живого, являє собою ціле. В кожному такому елементові відтворюється вся система. Тому, якщо певне відношення, стосовне системи, яке визначає її особливість, змінюватиметься, – отже, змінюватиметься й система в цілому. Разом з тим не можна стверджувати, що вся система складається із суми низки елементів і її може бути розкладено на елементи. Така система здатна еволюціонувати. Процес еволюціонування здійснюється як невпинний рух, саморозвинення, самофункціонування й полягає саме в тім, аби підпорядкувати собі всі елементи суспільства чи створити ще відсутні їй органи [Д.12, стор. 229]. Здатність до самоформування закладено в природі системи як органічної. Така здатність є притаманна всім елементам системи. Проте самовідтворюватися, оновлюватися вони можуть з різною швидкістю. Отже, частини органічної системи об'єктивно мають неоднаковий ступінь зрілості та вік. Якщо розглядати цілісну органіку капіталістичних відносин на світовому рівні, то в окремих національних державах, що вони є елементами певної системи, ці відносини так само мають різний ступінь зрілості.

Що ж поєднує органічну систему як цілісність? Що є передумовою розвинення органіки типу економіка? Для того аби відповісти на такі запитання, необхідно виявити головний зміст відносин системи, поданий в елементарній формі. Ці відносини мають бути притаманні всім елементам, у них має міститися суть природи цієї цілісності. При характеризуванні органічної системи слід виявити закономірний зв'язок у її розвиненні, віднайти внутрішню необхідність змінювання її різноманітних якісних станів. Закономірність має бути застосовна до всієї безлічі зовні непорівнянних елементів системи, але внаслідок того, що вони мають спільну природу, тобто є підпорядковані одній закономірності, ці елементи й може бути поєднано в живе ціле. Для економічних відносин таким геном, з якого розгортається вся цілісність, є система товарності. Цей елемент як історична передумова розвинення органічної системи не долучено до неї, тому що за відсутності необхідних умов для її розвинення він може зникнути. Лише після того, коли ця передумова перестає бути лише історичною і стає долученою до системи в цілому як відтворювана нею, вона перетворюється на її підґрунтя, ген, тобто система на підвалинах даної родової ознаки розгортається як цілісність. Отже, проаналізувати й теоретично обґрунтувати закон розвинення органіки окресленого типу можна лише тоді, коли вона є доволі розвинена й має різноманітність взаємодій елементів, долучених до системи, через які виявляється її сутність як цілісності. Високий ступінь розвинення системи передбачає наявність високого ступеня складності, відокремленості певних компонентів та взаємодії поміж ними, відтворюваної самою системою. Приміром, форма найманої праці є передумовою виникнення капіталу, але на початковому етапі свого розвинення вона не фіксує обов'язкової потреби наявності системи найманої праці як підвалини відносин капіталу. Лише тоді, коли капітал сам розпочав відтворювати найману працю й остання перетворилася на його власну передумову і результат, капітал розпочав існувати як цілісна система, в підґрунті якої перебуває наймана праця. «... Капітал повинен реалізовувати всі необхідні моменти свого самоформування й містити в собі умови для здійснення цього самоформування» [О.2, стор. 379], в такому разі він сформується як цілісність.

Економічні відносини можна розглядати як відкриту систему, що вона в перебігу саморозвинення переростає на органіку іншого, протилежного до існуючого, типу. Передумови такого переростання об'єктивно виникають усередині самої системи в перебігу її еволюції.

Цілісність системи капіталу характеризується заміною особистої залежності працівника, яка ґрунтується на відносинах панування й підпорядкування, речовою залежністю як загальною, економічно самовідтворюваною. При цьому всі суспільні, особистісні характеристики працівника як суб'єкта відчужено від нього й подано в речах як їхня цілісність, а не цілісність власне людини. Досліджуючи процес розвинення капіталу, К. Маркс розкриває, що соціальна реальність у формі уречевлених людських відносин є незалежна від діяльності людей об'єктивна дійсність. Він виявляє за рухом речей соціально-економічні відносини людей. Тому історична місія капіталу, можна стверджувати, полягає саме в закріпленні відносин відчуження, уречевлення як відносин, що вони набули всеосяжного характеру.

Людина, як частина природи, є активним суспільним суб'єктом. Перетворюючи природу, пристосовуючи її до своїх потреб, вона діє як суб'єкт. У цьому виявляється її сутність як людини. Тому діяльність людини, спрямована на змінювання природи, її зв'язок з природою можна розглядати як природний процес. Але на кожному етапі розвинення суспільства він не існує безпосередньо, а може виявитися лише в конкретних історичних формах через їхню специфіку й поза цими формами бути виявленим не може.

Приміром, відносини поміж економічно відокремленими виробниками, в яких виявляється суспільний характер їхньої діяльності, набирають форму суспільних відносин продуктів праці цих виробників як речей, тобто зримо, на поверхні у суспільні відносини вступають не люди, а речі. При цьому людина позбавляється всіх своїх суспільних зв'язків, вона є знеособлена і більш не може діяти як суб'єкт. Відчужені економічні відносини, фіксовані в економічних формах вартості, ціни й капіталу, перетворюються на самостійні сили. Об'єктом їхнього впливу є людина, яка вже не є в змозі управляти ані своєю працею, ані своїм життям. Усі її суспільні потенції відчужуються й повертаються до неї вже як чужа, керуюча нею сила. Уречевлена праця у вигляді суми засобів виробництва набирає форму абстрактного багатства й у цій формі панує над живою працею. Система всеосяжного уречевлення людських відносин реалізується у вигляді експлуатації чужої праці, влади речей над людиною, мертвої праці над живою.

Специфіку органіки товарних відносин розкрито К. Марксом у четвертому параграфі першого розділу "Капіталу" – Товарний фетишизм та його таємниця. Розглядання цього питання логічно узагальнює вивчення підвалин системи товарних відносин, розкриваючи об'єктивний закон руху цієї системи.