Тема 10 : Виробнича структура та інфраструктура підприємства

1. Виробнича структура підприємства. Виробнича та соціальна інфраструктура.

2. Типи організації виробничої структури.

1. Організація виробництва охоплює всі ланки - від галузі народного господарства до робочого місця.

У рамках великого підприємства можна виділити три рівня організації виробництва:

1. Організація процесу на робочому місці полягає в чіткому поєднанні елементів процесу праці. Така організація повинна забезпечити раціональну відповідність основних параметрів верстата, використовуваного інструмента, рівня кваліфікації робочого, особливостей використовуваних матеріалів і виконуваних робіт.

2. Внутрішньоцехова організація виробництва забезпечує поєднання виробничих процесів, які проводяться на робочих місцях, що входять в одну стадію технологічного процесу або в один окремий виробничий процес. Організаційно така стадія виробництва може бути оформлена як дільниця або цех.

3. Міжцехова організація виробництва включає проведення заходів по просторовому і одночасовому поєднанню великих стадій виробничого процесу. Кожна з таких стадій - досить закінчений процес.

Розглянемо більш конкретно виробничу структуру.

Виробнича структура - форма організації виробничого процесу, а саме кількість, склад і розміщення виробничих підрозділів і характер виробничих зв'язків між ними. До виробничих підрозділів відносять робоче місце, основні й допоміжні цехи, ділянки, лабораторії, обслуговуючі господарства та служби.

Первинним підрозділом організації процесу виробництва є робоче місце - частина виробничої площі, де робітник або група робітників виконує окремі операції по виготовленню продукції або обслуговуванню процесу виробництва, використовуючи при цьому відповідне устаткування й технічне оснащення.

Основною структурною виробничою одиницею підприємства є цех - адміністративно відособлений підрозділ, що виконує певну частину загального виробничого процесу. На великому (середньому) підприємстві цехи підрозділяються на чотири групи: основні, допоміжні, побічні й підсобні.

В основних цехах виконуються операції по виготовленню продукції, призначеної для реалізації. Основні цехи звичайно діляться на заготівельні, обробні й складальні. До заготівельних цехів відносяться ливарні, ковальсько-штампувальні, ковальсько-пресові тощо; до обробних - механообробні, деревообробні, термічні, гальванічні, лакофарбувальні; до складальних - цехи складання виробів, комплектації запасними частинами й зйомним устаткуванням.

Допоміжні або обслуговуючі цехи: інструментальний, нестандартного устаткування, модельний, ремонтний, енергетичний, транспортний.

Побічні цехи: утилізації й переробки використовуваних відходів, цехи товарів широкого вжитку.

Підсобні цехи виготовляють тару для упакування продукції, друкують інструкції з її використання.

Крім цих цехів майже на кожному заводі є цехи, служби й відділи, що обслуговують непромислові господарства. До них відносять житлово-комунальні, культурно-побутові відділи.

Певне місце в структурі заводів займають складське господарство, очисні спорудження й комунікації ( електро-мережі, газо- і повітропроводи, опалення, вентиляції, упоряджені дороги рейкового й безрейкового транспорту).

Особливу роль у виробничій структурі підприємства грають конструкторські й технологічні підрозділи, лабораторії й науково-дослідні інститути. В них розробляються нові вироби, технологічні процеси для одержання цих виробів, проводяться експериментальні й дослідно-конструкторські роботи.

До складу цехів входять виробничі ділянки - сукупність робочих місць, де колектив робітників виконує або певний етап виробничого процесу, або частину продукції, що випускається цехом. Виробничі ділянки підрозділяються на основні й допоміжні.

Основні виробничі ділянки створюються за технологічним або предметним принципом. На ділянках, організованих за принципом технологічної спеціалізації, виконуються технологічні операції певного виду. У ливарному цеху, наприклад, можуть бути організовані ділянки по наступних технологічних напрямках: землеприготування, виготовлення стрижнів, ливарних форм, обробка готового лиття. На ділянках, організованих за принципом предметної спеціалізації, здійснюють не окремі види операцій, а технологічні процеси в цілому. У результаті одержують закінчену продукцію для даної ділянки.

До допоміжних відносять ділянки по поточному ремонту й обслуговуванню устаткування; транспортну службу, майстерню з ремонту інструментів.

Важливі показники, що характеризують виробничу структуру підприємства, - це число цехів, ділянок, а усередині них - робочих місць, і інших підрозділів і їхнє питоме значення у виробництві. Як останній показник застосовують у трудомістких виробництвах - питома вага числа працівників кожного підрозділу в загальній чисельності підприємства, а у фондомістких - питома вага вартості основних фондів у загальній їхній сумі по підприємству.

Ефективність роботи будь-якого підприємства визначається не тільки рівнем організації основних виробничих процесів. Важливим є рівень організації інфраструктури підприємства.

Інфраструктура ( від лат. infra –“ нижче , під “ та structura – “побудова, розміщення ” ) – це сукупність складових частин будь-якого об’єкту, що мають підпорядкований ( допоміжний ) характер і забезпечують умови для нормальної роботи об’єкта в цілому.

Інфраструктура підприємства – це комплекс цехів, господарств і служб підприємства, які забезпечують необхідні умови для його функціонування. Це “ тил виробництва “, без якого неможлива його нормальна робота.

Розрізняють виробничу та соціальну інфраструктури.

До виробничої інфраструктури належать підрозділи, які не беруть безпосередньої участі у створенні профільної продукції, але своєю діяльністю створюють умови, необхідні для роботи основних виробничих цехів. Сюди входять :

• Допоміжні та обслуговуючі цехи, дільниці і господарства. головним чином, це система технічного обслуговування підприємства;

• Комунікаційні мережі;

• Засоби збирання та обробки інформації;

• Природоохоронні споруди.

В свою чергу до системи технічного обслуговування підприємства відносять:

• ремонтне господарство ( ремонтно-механічний та ремонтно-будівельний підрозділ );

• інструментальне господарство;

• транспортне господарство ( автомобільний, залізничний, електрокарний транспорт );

• енергетичне господарство ( електросилове, теплосилове, газове, пічне тощо );

• складське господарство ( матеріальні, виробничі склади та склади готової продукції ).

Зростання значення виробничої інфраструктури пояснюється тим, що перехід до нових технологій та ускладнення виробничих процесів потребує збільшення:

- обсягу ремонтних та налагоджувальних робіт, розширення інструментальної бази ;

- потреби у різних видах енергії;

- обсягу робіт з транспортування вантажів ( сировини, матеріалів, напівфабрикатів тощо ) між виробничими підрозділами підприємства;

- навантаження на комунікаційні мережі та природоохоронні споруди.

Соціальна інфраструктура забезпечує задоволення соціально-побутових і культурних потреб працівників підприємства, створення комфортного соціального середовища, сприятливого психологічного клімату у трудовому колективі і мотивацію праці. Усе це безпосередньо впливає на продуктивність праці та кінцеві результати діяльності підприємства. До соціальної інфраструктури відносять :

• Заклади громадського харчування;

• Установи охорони здоров’я;

• Спортивні споруди;

• Дитячі дошкільні заклади;

• Заклади освіти;

• Заклади культури та відпочинку;

• Житлово-комунальне господарство.

У цілому успішне господарювання неможливе без збалансованого розвитку як основного виробництва підприємства , так і його інфраструктури.

2.

Залежно від форми спеціалізації виробничі підрозділи підприємства організуються по наступних типах виробничої структури: технологічному, предметному й змішаному .

Технологічна структура визначає чітку технологічну відособленість. Отже, устаткування розташоване не по ходу технологічного процесу, а по групах. Наприклад, на текстильних підприємствах організуються прядильні, ткацькі, оздоблювальні цехи; на металургійних - доменні, сталеплавильні, прокатні. Усередині цехів за принципом технологічної однорідності створюються ділянки. При такій структурі цехи й ділянки виконують певні операції на встаткуванні, розташованому по однотипних групах. Цей тип виробничої структури спрощує керівництво цехом або ділянкою: майстер, відповідальний за групу однорідних верстатів, може всебічно вивчити їх; при надмірному завантаженні одного верстата робота може бути передана на будь-який звільнившийся верстат.

Технологічна структура дозволяє маневрувати розміщенням людей, полегшує перебудову виробництва з однієї номенклатури виробів на іншу, що особливо важливо в умовах ринкової економіки. Але, не дивлячись на це даний вид виробничої структури, вважається самим не ефективним, що пов'язане з неминучістю частих переналагоджень устаткування, тому що на кожному з них обробляються різні види продукції, обмежуючи цим можливість застосування спеціальних верстатів, інструментів, пристосувань. Крім того, при технологічній виробничій структурі немає відповідальності за якість кінцевої продукції, тому що кожний цех, ділянка виконує тільки частину технологічного процесу. Зростають транспортні перевезення, зустрічні вантажопотоки, тому що встаткування розставлене не по ходу технологічного процесу.

Не дивлячись на неефективність такої побудови виробничої структури, її застосування неминуче в умовах одиничного й дрібносерійного типу виробництва з великою номенклатурою деталей.

Предметний тип виробничої структури - самий прогресивний. Але його застосування в чистому виді можливо лише в крупносерійному і масовому виробництві. Всі цехи й ділянки спеціалізуються по предметному принципу, що дозволяє розташувати встаткування по ходу технологічного процесу, застосовувати високопродуктивні верстати, інструменти, штампи, пристосування. Устаткування встановлюється так, щоб забезпечити прямолінійний рух деталей, що закріплюється за ділянкою. Деталі обробляють партіями, деталі під час роботи зберігають біля верстатів і потім транспортуються всією партією. Предметні ділянки прагнуть по можливості здійснити закінчений (замкнутий) цикл виробництва виробів. При організації цехів і ділянок по предметному принципу створюються сприятливі умови для застосування передових методів організації виробництва й праці. Розміщення встаткування по ходу виконання технологічних операцій різко скорочує шлях руху оброблюваних деталей і витрати часу на їхнє транспортування. Виникають сприятливі передумови для організації потокових і автоматичних ліній, більш повно використовується устаткування, робітники спеціалізуються на виконанні вузького кола операцій, у результаті чого підвищується їхня кваліфікація, поліпшується організація праці, підсилюється відповідальність за якість виробів, що випускаються. При цьому майстер повністю відповідає за весь цикл виготовлення виробу. Все це веде до росту продуктивності праці й зниженню собівартості продукції. До недоліків, властивим предметним цехам і ділянкам, можна віднести не повне завантаження встаткування на окремих операціях внаслідок невеликого обсягу робіт.

Змішана структура характеризується наявністю на тому самому підприємстві основних цехів, організованих і по предметному, і по технологічному принципу. Звичайно заготівельні цехи організуються по технологічному принципу. Це пов'язане з тим, що в заготівельних цехах потужне встаткування, на якому провадяться заготівлі для будь-якого виду продукції, тому що в противному випадку воно буде недовантажено. Обробні й складальні цехи створюються по предметному або змішаному принципі залежно від масовості продукції, що випускається.