9.3. Теорії кредиту

Кредит є найдавнішою економічною категорією, що виникла у часи розвитку виробництва й обміну товарів. Проте наукове дослідження кредиту розпочалося тільки наприкінці XVIII століття, концентруючи увагу науковців біля питань сутності кредиту. У подальшому стали досліджувати механізм взаємозв’язку кредиту з економічним середовищем. Різні підходу у дослідженні сутності кредиту, його впливу на економіку держави призвели до існування двох концепцій – натуралістичної теорії кредиту та капіталотворчої теорії.

До засновників натуралістичної теорії кредиту можна віднести англійських економістів А. Сміта (1723-1790 рр.) і Д. Рікардо (1772-1823 рр.). Основні постулати цієї теорії:

• об'єктом кредиту є натуральні, тобто не грошові, матеріальні цінності,

• позиковий капітал ототожнюється з реальним капіталом,

• кредит виконує пасивну роль, а банки - це прості посередники.

Отже, кредит трактувався як засіб перерозподілу матеріальних цінностей в натуральній формі, не визнаючи ролі банків у створенні кредиту, участі кредиту в сприянні розширеного капіталістичного відтворення. Водночас представники натуралістичної теорії обґрунтували такі положення щодо кредиту:

• кредит не створює реального капіталу;

• кредит залежить від виробництва;

• кредит залежить від позикового відсотка, від коливань і динаміки прибутку.

Основні концепції капіталотворчої теорії були сформульовані англійським економістом Дж. Локк (1671-1729 рр.).

Згідно з його поглядами кредит займає становище, що незалежне від процесу відтворення і йому належить вирішальна роль у розвитку економіки. Кредит ототожнювався з грішми і багатством. Кредит може створювати багатство і капітал, а банки є творцями капіталу, а не простими посередниками. Головні положення цієї теорії були використані Дж. Кейнсом і його послідовниками, які обґрунтували принципи кредитного регулювання економіки через зниження норми позикового відсотка та відповідне розширення інвестицій, що призводить до збільшення виробничого і споживчого попиту, а відтак-до зменшення безробіття.

Послідовниками Дж. Кейнса виступили представники неокейнсіанської школи грошово-кредитного регулювання (П. Самуельсон, Л. Лернер, Дж. Гелбрейт). В основі їх поглядів − ідея Дж. Кейнса про активне втручання держави в господарські процеси, зокрема і за допомогою кредиту.

Капіталотворча теорія згодом отримує розвиток у теорії монетаризму (М. Фрідмен, А. Берне, О. Файт), згідно з якою основними інструментами регулювання економіки є зміни грошової маси і процентних ставок, що дає змогу застосовувати кредитну рестрикцію чи експансію.

9.4. Форми та види кредиту

Форма кредиту – це зовнішній конкретний прояв кредитних відносин. Класифікацію кредиту необхідно здійснювати за такими ознаками, як об’єкт та суб’єкт кредитних відносин.

До першої групи можна віднести товарну і грошову форми кредиту, що визначаються залежно від об'єкта кредитних відносин. У товарній формі кредиту виникають кредитні відносини між продавцями і покупцями, коли останні одержують товари чи послуги з відсуненням платежу (комерційний кредит, продаж товарів і надання послуг населенню в кредит тощо). У грошовій формі здійснюється рух переважної частини позикового фонду країни, тому й більшість позик надається і погашається грошима.

За суб'єктами кредитних відносин виділяють такі види кредиту:

• комерційний − надається одним товаровиробником іншому у вигляді продажу товарів з відкладенням платежу і, як правило, оформляється векселем;

• банківський − надається банками, як правило, у грошовій формі; банки можуть виступати не тільки кредиторами, але й позичальниками;

• державний − надається юридичними та фізичними особами державі (в особі центральних та місцевих органів влади);

• міжнародний − надаються позичкові капітали одних країн іншим у тимчасові користування на засадах зворотності, строковості, платності;

• споживчий – кредит, що надається торговими компаніями, банками та спеціалізованими небанківськими кредитними інститутами населення для придбання товарів довгострокового споживання;

• іпотечний – кредит, що надається банками та спеціалізованими кредитно-фінансовими установами для придбання або будування житла чи купівлю землі.

Провідним видом кредиту в ринковій економіці є банківський кредит, що базується на використанні таких принципів:

• цільовий характер кредитування передбачає вкладення позичених коштів конкретні господарські процеси;

• зворотність кредиту передбачає надання позики у тимчасове користуванні і повне повернення позичальником вартості основного боргу;

• строковість кредиту вимагає повернення позики у терміни, передбачені кредитною угодою;

• платність кредиту полягає в тому, що за користування позикою клієнт сплачує банку додаткову суму у вигляді процентів;

• забезпеченість кредиту полягає у відповідності між вартістю майна, що і заставою позики, і заборгованістю за позикою.

Існує дуже багато різних класифікацій банківських кредитів. Так, види банківського кредиту поділяються:

• за призначенням (на виробничі цілі (юридичним особам під заставу основних: засобів та обігових коштів); споживчий кредит (фізичним особам));

• за термінами користування (короткострокові (до 1 року), середньострокові (до 3 років), довгострокові (понад 3 роки));

• за забезпеченням (забезпечені заставою (майном, майновими правами цінними паперами), гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи),: іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації), незабезпечені (бланкові));

• за ступенем ризику (стандартні, нестандартні, сумнівні, небезпечні безнадійні);

• за методами надання (у разовому порядку, відповідно до відкритої кредитної лінії, гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання; за потребою));

• за строками погашення (водночас, на виплату, достроково (за вимогою кредитора або за заявою позичальника), з регресією платежів, після закінчення обумовленого періоду (місяця, кварталу)).

Основна маса кредитів видається під забезпечення. Захист майнових інтересів кредиторів на випадок можливого невиконання зобов’язань позичальника забезпечується у кредитах під заставу чи під фінансові гарантії. Комерційні банки використовують такі форми забезпечення:

• застава майна позичальника;

• гарантія, поручительство відомого банку, фінансового органу;

• переуступка вимог і рахунків позичальника до третьої особи на користь банку;

• дорожні і товарні документи;

• цінні папери;

• поліси страхування життя;

• інші вимоги позичальника до третіх осіб.

В умовах ринкової економіки основними видами матеріального кредиту є вексельний і лізинговий кредит. Розширення в процесі зростання збуту забезпечує факторинг. В сучасних міжнародних розрахунках все частіше використовуються операції кредитування експортерів на основі форфетингу.