1. 2. Характеристика джерельної бази

Очевидно, що історіографічний процес в цілому, і, зокрема становлення будь-якої історіографічної концепції чи теорії не вичерпується тільки наочними дискретними моментами, пов’язаними з публікацією певних праць. Історіографічне дослідження, як це вже стає все більш зрозумілим новому поколінню науковців, не може обмежуватися оглядом друкованої наукової продукції, а має, безсумнівно, опиратися на залучення до аналізу архівного матеріалу (особливо, це стосується висвітлення історіографічних реалій ХХ ст.)⁵⁰. Адже відповідні складові історичної думки – ідея, парадигми, основні положення, концепція загалом – виникають та існують не лише в публікаціях. Здебільшого наукові концепції під час своєї апробації зазнають оприлюднення в усній чи письмовій формі, зафіксованих лише на рівні архівних матеріалів. Продуценти історичної думки впливають на розвиток історіографічного процесу, а також на формування історичної свідомості широкого загалу через посередництво багатьох чинників, серед яких власне публікації не завжди є вирішальними. Насамперед, важливу роль у формуванні історичних концепцій (й взагалі поширенні історичних знань) відіграють різноманітні наукові контакти в інтелектуальному середовищі (серед них – безпосередні стосунки поміж науковцями; участь у конференціях, семінарах, засіданнях, нарадах, сесіях тощо); проведення на практиці власного концептуального бачення процесу історичного розвитку через посередництво лекційних курсів, ведення семінарських занять тощо. В останньому випадку, вузівські професори відіграють неабияку роль у розповсюдженні і засвоєнні історичних знань та в процесі загального розвитку історичної думки⁵¹.

Порівняльний аналіз опублікованих і неопублікованих творів істориків дозволяє проникнути до творчої лабораторії певного вченого, зокрема простежити становлення і розвиток його міркувань стосовно відповідної проблеми⁵².

Ось чому для повноцінного розкриття теми, автор широко спиралася на залучені архівні джерела. Але для цього довелося провести довготривалу і складну евристичну роботу з пошуку необхідних архівних матеріалів, які, як виявилося, розпорошені у 55-ти фондах 24-х архівосховищ міст Києва, Москви та Санкт-Петербургу.

Отже, джерельна база монографії представлена комплексом різноманітних опублікованих та неопублікованих матеріалів. Вона складається з таких груп: наукові та науково-популярні праці дослідників, насамперед вказаного періоду, а також для з’ясування витоків та передумов формування концепції залучено доробок попередників; документальний матеріал, пов’язаний з діяльністю наукових установ історичного профілю; матеріали партійно-державних інституцій, які засвідчують їхню політику в галузі історичної науки; епістолярій істориків.

З неопублікованих матеріалів першої групи найбільш важливими для розкриття теми є матеріали істориків – фундаторів концепції давньоруської народності. Це – рукописи у вигляді автографічних та машинописних текстів, чернетки, підготовчі матеріали, що відклалися в особових та інших фондах архівосховищ. Їх залучення до історіографічного аналізу дає можливість краще простежити хід мислення і творчі потенції певних дослідників, встановити важливі хронологічні віхи процесу зародження та становлення концепції; допомагає глибше осягнути як внесок окремих науковців до означеного процесу, так і значно розширити межі дослідження в просторовому вимірі, в якому відбувалися інтелектуальні процеси.

Друга група неопублікованих джерел – документальний матеріал, пов’язаний з діяльністю наукових установ історичного профілю. Це стенограми, протоколи засідань вчених рад установ, науково-дослідні плани, листування з владними структурами тощо. У монографії використано матеріали, що висвітлюють діяльність академічних установ СРСР (Інституту історії, ДАІМК, ІІМК та ін.) та УРСР (Інституту історії України, ІМЕЛУ, українського філіалу ІІМК), а також історичних факультетів вищих учбових закладів. В цілому ці джерела допомагають простежити розвиток історичної науки в СРСР зазначеного періоду в контексті змін історіографічних ситуацій.

Третя група – документи і матеріали партійно-державних інституцій, які засвідчують їхню політику в галузі історичної науки. Дані джерела сприяють встановленню ступеня впливу вказаних інституцій на розвиток історичної науки в СРСР.

Залучені архівні епістолярні джерела (відклалися в особових фондах К. Гуслистого, М. Рубінштейна та В. Пічети, а також у Ф. 1304. Долінін А. С. (відділ Рукопису РДБ)) допомагають дещо докладніше уточнити як особливості творчого процесу дослідників, так і встановити деякі важливі історіографічні факти.

У монографії використано архівні справи з фондів двох головних архівосховищ України – ЦДАВО України і ЦДАГО України. Перший з них представлений матеріалами з фондів Ф. 3561 (Особистий фонд Оглобліна Олександра Петровича. 1899 – 1943 рр.) та Ф. 4708 (Особистий фонд Богомольца Олександра Олександровича), що допомагають висвітлити певні аспекти діяльності академічних історичних установ України в період 1930 – 1940-х рр. Значно більший пласт документів і матеріалів задіяний з Ф. 1 (ЦК КПУ) ЦДАГО України. Серед них важливим є лист М. Хрущова до Й. Сталіна з пропозицією відзначити 290-у річницю приєднання України до Росії та проект постанови ЦК КП(б)У з цього приводу, в яких аргументується позитивність події. В цілому документи і матеріали названого фонду сприяють відтворенню певних аспектів взаємовпливу між представниками історичної науки та владних структур, допомагають реконструювати роль ідеологічних чинників. Зокрема, залучені джерела підтверджують вагоме значення відроджуваної ідеології „возз’єднання” України з Росією в генезисі концепції давньоруської народності.

Важливий матеріал дають особисті фонди окремих вчених, що знаходяться у ЦДАМЛМ України та одному з структурних підрозділів НБУВ – Інституті архівознавства, де, згідно з правилами, знаходяться фонди член-кореспондентів Академії наук України. У першому з них зберігаються особові фонди С. Юшкова (Ф. 1292), М. Грунського (Ф. 154), В. Петрова (Ф. 243). Так, неопублікований доробок С. Юшкова показує, що вчений дійсно займався проблемами етногенезу східних слов’ян у теоретичному аспекті. Серед матеріалів С. Юшкова віднайдено тези двох доповідей, датованих 1940-х рр., де розглядаються теоретичні передумови етногенезу, аргументується доцільність впровадження до етногенетичної таксономії категорії народність на більш ранніх формаційних етапах розвитку людства. У фондах мовознавця М. Грунського та відомого історика, етнолога, археолога, літературознавця, мовознавця В. Петрова відклалися матеріали з етногенезу. Вони свідчать, що ще в 1930-і рр. цією проблематикою посилено займався В. Петров. Ці матеріали разом з тотожними з іншого особового фонду В. Петрова (Ф. 16, Науковий архів ІА НАН України) дають змогу представити ступінь розробки цим вченим-універсалом етногенетичної проблематики в зазначений період.

З особових фондів ІА НБУВ задіяні фонди українських радянських істориків М. Петровського (Ф. 230), К. Гуслистого (Ф. 32) та щойно опрацьований фонд С. В. Юшкова (Ф. 221). У монографічному дослідженні використано більшою мірою матеріали з фонду М. Петровського, оскільки К. Гуслистий зайнявся студіюванням проблематики давньоруської народності не раніше 1946 р. Тому погляди останнього залучаються лише принагідно. Залучені інваріанти праць М. Петровського дають змогу підтвердити ґрунтовність розробки ним теми. З фонду С. Юшкова задіяна лише одна справа, але вона становить неабиякий інтерес, адже її матеріали доказово підтверджують той факт, що основні положення вченого з площини його власних напрацювань щодо етногенетичної проблематики були оприлюднені вже 1941 р. в одному з українських академічних часописів.

Залучено також справи фондів й іншого підрозділу НБУВ – Інституту Рукопису. Це – Ф. 1 (Літературні матеріали) та Ф. Х (ВУАН). Відкладені тут джерела, загалом висвітлюють реалії, що стосуються стану та розвитку української науки 1920-х – першої половини 1930-х рр. У Ф. 1 цінним матеріалом є рецензія академіка Д. Багалія на “Нарис історії Київської Русі” М. Рубінштейна, в якій подається перша (й остання) реакція „старої” української історіографії на появу радянської версії місця Київської Русі в історії українського і російського народів. У свою чергу, важливою є неопублікована рецензія українського історика В. Данилевича на монографію О. Преснякова „Утворення великоруської держави”. Відгук відклався серед матеріалів журналу „Наше минуле” (Ф. Х). В ньому, зокрема, стверджується неприйнятність О. Пресняковим схеми М. Грушевського в частині давньої історії східних слов’ян.

З фондів Наукового архіву ІІУ НАН України та Архіву відділу кадрів ІА НАН України використані джерела, що допомагають висвітлити роботу співробітників цих академічних установ у царині етногенетичних досліджень.

Найбільше значення для розкриття досліджуваної теми мають документи і матеріали задіяних фондів державних і відомчих архівосховищ Російської Федерації (всього – 14 архівів м. Москви і м. Санкт-Петербургу).

В монографії залучені джерела з двох головних архівів Росії – ДАРФу та РДАСПІ, розташованих у м. Москві. З фонду Ф. Р-6646 (Слов’янський комітет СРСР) ДАРФу залученні справи, які допомагають підкріпити архівним матеріалом висловлену в монографії думку про важливе значення такого позанаукового фактору, що мав відчутний вплив на процес формування концепції, як ідеологія всеслов’янської єдності або поміркованого панславізму. Використані джерела з фонду Ф. 17 (ЦК КПРС) РДАСПІ також сприяють докладнішому реконструюванні ролі ідеологічних чинників, як у загальному історіографічному процесі в СРСР, так і в генезисі підставової концепції; відтворюють нюанси взаємин науковців з владними структурами. Зокрема, найбільш цінними є матеріали нарад істориків, що відбулися в 1944 р. при ЦК ВКП(б). В іншому фонді (Ф. 606. Академія суспільних наук при ЦК КПРС) даного архіву відклалися лекції провідних істориків, що стають у нагоді при поглибленому розкритті поглядів вчених на проблематику етнічних процесів давньоруської доби.

Достатньо велику кількість матеріалу залучено при опрацюванні особового фонду (Ф. 521) М. Рубінштейна, який зберігається в науково-дослідному відділі Рукопису Російської державної бібліотеки (м. Москва). Рукописні матеріали з фонду цього радянського історіографа, теоретика історичної науки доказово проілюстрували таку обставину: думки, викладені в книзі „Нарис історії Київської Русі”, не були для нього принагідними. Вчений дотримувався аналогічних міркувань і в інших неопублікованих працях. Матеріали фонду свідчать, що М. Рубінштейн впроваджував свою концепцію спільноруськості Київської Русі в історичну науку та освіту.

Матеріали аналогічного відділу Російської національної бібліотеки (м. Санкт-Петербург) містять джерела, що ілюструють вплив О. Преснякова на історіографічний процес в СРСР (Ф. 585. Платонов С. Ф.), а також сприяють чіткіше вияснити деякі нюанси з площини наукової діяльності історика В. Мавродіна та філолога Л. Якубинського; зокрема, в частині аспектів, що стосуються застосування етнокатегорії „народність” (Ф. 1304. Долінін А. С.).

Найбільший комплекс архівних джерел сконцентрований в Архіві Російської Академії наук (м. Москва). Представлений він двома великими групами: матеріалами, відкладеними в особистих фондах вчених (Ф. 624. С. В. Бахрушин, член-кореспондент; Ф. 1547. А. М. Насонов, професор; Ф. 1548. В. І. Пічета, академік; Ф. 1791. Л. В. Черепнін, академік) та репрезентованими загальними фондами академічних наукових підрозділів і установ (Ф. 394. Відділення суспільних наук АН СРСР, Ф. 457. Відділення історії і філософії АН СРСР, Ф. 142. Інститут етнографії АН СРСР, Ф. 1577. Інститут історії АН СРСР).

Матеріали першої групи складають стенограми вузівських та науково-популярних лекцій, неопубліковані доповіді, статті тощо названих істориків. Дані матеріали, зокрема, дають можливість простежити виникнення і впровадження до освітнього процесу і до широкого загалу, як ідей „спільно руськості” Київської Русі, так і міркувань з приводу етнічної цілісності східного слов’янства давньоруської доби. Стосовно цього аспекту найбільш джерельно насичений особовий фонд В. Пічети. Його неопубліковані праці суттєво доповнюють і уточнюють погляди вченого, висловлені в публікаціях. Особливо це стосується теоретичних питань етногенетики, а також питань, пов’язаних з встановленням зв’язку між концепцією давньоруської народності та ідеологіями „возз’єднання” і „триєдиноруськості”.

Змушені констатувати погану збереженість фондів зазначених академічних інституцій, особливо періоду німецько-радянської війни. Стосовно ж Ф. 1577 відмічаємо майже повну відсутність справ, які б розкривали характер функціонування Інституту історії. В зазначених фондах відклалися тематичні плани, особисті та загальні звіти, стенограми різноманітних засідань тощо. Значний і дуже цінний джерельний матеріал міститься у фонді Ф. 142. Це матеріали засідань сесій Комісії з етногенезу. Вони передусім допомагають встановити хронологію подій історіографічного процесу в частині етногенетичних досліджень в СРСР. Але – головне – виступи і доповіді на засіданнях сесій сприяють сутнісній реконструкції процесу формування концепції давньоруської народності. Найбільш важливе значення мають стенограми сесії 27 серпня – 3 вересня 1942 р. у м. Ташкенті, оскільки на ній вперше були сформульовані (а також обговорені учасниками під час дискусії) теоретичні засади як етногенетичних досліджень взагалі, так і підставової концепції.

Простежити етапи відновлення етногенетичних досліджень в СРСР, виокремити аспекти, що стосуються східнослов’янської проблематики допомагають матеріали (зокрема – стенограми) засідань сесій ВІФ АН СРСР, які зберігаються у фондах Ф. 394 та Ф. 457 А РАН.

Дещо менший джерельний пласт представлений в науковому архіві Інституту історії матеріальної культури (м. Санкт-Петербург). Це – Ф. 2. Державна Академія історії матеріальної культури (з річним описом), Ф. 35. Інститут історії матеріальної культури ім. Н. Я. Марра, Ф. 312. Інститут історії матеріальної культури, Ф. 29. К. К. Романов. Окрім протоколів, тематичних планів, стенограм засідань, тут відклалися деякі авторські рукописні праці (наприклад, О. Преснякова).

Задіяні в монографії джерельні матеріали А РАН, НА ІІМК РАН, до яких долучаються менші за кількісним обсягом, але вагомі справи з архівосховища філіалу А РАН у м. Санкт-Петербург (Ф. 133. Археографічна комісія Академії наук СРСР, Ф. 827. М. С. Державін, академік) свідчать про зв’язок з партійними директивами в галузі історичної науки; розкривають перспективні напрямки та хід і стан досліджень з етногенетичної проблематики, наочно ілюструють перебіг дискусій з актуальних питань києво-русистики. Все це – допомагає глибше розкрити наукові передумови виникнення досліджуваної концепції.

У науковому архіві Інституту історії РАН (м. Санкт-Петербург) знаходиться особовий фонд визначного російського вченого О. Преснякова (Ф. 193). Рукописні матеріали якого допомогли з’ясувати динаміку його поглядів на етнічні процеси давньоруської доби, краще охарактеризувати наукову діяльність цього вченого в останній період життя, коли він брав безпосередню участь у підготовці кадрів першого покоління радянських істориків, у тому числі й В. Мавродіна.

Особові справи істориків, причетних до процесу становлення концепції давньоруської народності, дають багато цінної й вагомої інформації для з’ясування різних аспектів власного внеску вчених у означений процес та уможливлюють встановлення низки хронологічних віх розвитку історичної науки. Це – справи В. Мавродіна (Ф. Особисті справи співробітників, які вибули з університету, Архів Санкт-Петербурзького державного університету, м. Санкт-Петербург) О. Удальцова (Ф. Р-6. Особисті справи співробітників, які вибули з Інституту, Науково-галузевого архіву ІА РАН, м. Москва), С. Юшкова (Ф. Виробничий архів, Науковий архів ІРІ РАН, Ф. 3038. Московський юридичний інститут при НКЮ СРСР, ЦМАМ – обидва архіви знаходяться в м. Москва). В цьому відношенні також прислужилися й протоколи засідань Вченої ради історичного факультету ЛДУ та Науково-дослідного історичного інституту (як структурного підрозділу вказаного факультету), відкладені у фонді Ф. 7240 (Ленінградський державний університет) ЦДА СПб.

З-поміж опублікованих матеріалів джерельну базу, в першу чергу, складають праці фахівців: наукові монографії, статті, брошури і стенограми лекційних курсів, праці науково-популярного характеру. Це – доробок як безпосередніх фундаторів концепції про давньоруську народність (Б. Греков⁵³, М. Державін⁵⁴, В. Мавродін⁵⁵, М. Петровський⁵⁶, В. Пічета⁵⁷, О. Удальцов⁵⁸), так і дослідників, що причетні до створення передумов виникнення цієї наукової побудови (М. Костомаров⁵⁹, В. Ключевський⁶⁰, І. Линниченко⁶¹, М. Рубінштейн⁶², О. Пресняков⁶³, Т. Флоринський⁶⁴, О. Шахматов⁶⁵ та ін.), а також і тих, хто частково (або згодом) долучився до генезису концепції (М. Артамонов⁶⁶, С. Бахрушин⁶⁷, К. Гуслистий⁶⁸, А. Козаченко⁶⁹, А. Насонов⁷⁰, Б. Рибаков⁷¹, М. Тихомиров⁷², П. Третьяков⁷³ та ін.). Для порівняння в окремому підрозділі монографії розглядаються погляди стосовно питання про „спільноруськість” Київської Русі українських вчених, що працювали поза межами радянської України. Маються на увазі праці М. Кордуби⁷⁴, В. Липинського⁷⁵, С. Томашівського⁷⁶, М. Чубатого⁷⁷ та ін.

З огляду на те, що опубліковані роботи всіх названих авторів аналізуються у відповідних структурних одиницях монографії, то не вважаємо за доцільне тут зупинятися на їх характеристиці.

Опублікований документальний матеріал, пов’язаний з діяльністю наукових установ історичного профілю, представлений в монографії лише українською складовою, тобто висвітлює діяльність українських радянських академічних структур. Насамперед, до дослідження залучені два збірники, упорядкованих і виданих в останнє десятиріччя – „У лещатах тоталітаризму: перше двадцятиріччя Інституту історії НАН України (1936 – 1956 рр.)” (в 2-х ч.)⁷⁸ та „Документи про створення і перші роки діяльності Інституту історії України АН УРСР (1936 – 1941 рр.)⁷⁹. У них висвітлюється діяльність ІІУ АН УРСР в окреслений хронологічний період. Також певне джерельне значення мають тогочасні статті, що висвітлюють діяльність академічних установ УРСР та в її складі функціонування ІІУ⁸⁰.

Документи і матеріали партійно-державних інституцій, які засвідчують їхню політику в галузі історичної науки, в першу чергу, представлені їх публікаціями в періодичних виданнях⁸¹ та в окремому збірнику „Матеріали до викладання історії народів СРСР”⁸² (який багато разів перевидавався), що вийшли в 1930-х рр. Означені вище джерела допомагають висвітлити взаємодію владних структур та інституцій історичної науки, виокремити вплив політико-ідеологічних чинників на формування підставової концепції.

Отже, джерельна база достатньо репрезентативна для того, щоби вповні дослідити особливості історіографічного процесу, з’ясувати нюанси певних історіографічних ситуацій на різних часових відтинках генезису концепції давньоруської народності в історичній науці СРСР в хронологічних межах, що зазначені. Одночасно цей джерельний пласт дозволяє простежити особливості внеску окремих науковців.