2.4.4.3. Четвертинна система

Четвертинним відкладам УЩ та його схилів властиві різноманітний літологічний склад, відносно невелика потужність та генетичне розмаїття. Діюча стра­тиграфічна схема четвертинної системи України розроблена М.Ф.Векличем, Н.А.Сіренко, Ж.М.Матвіїшиною. На УЩ і його схилах виділяються континента­льні утворення рівнинно-льодовикової та лесової країн, яким відповідають те­риторії поширення відповідно рівнинно-льодовикової та лесової формацій. Країни поділяються на області: Українське Полісся, лесова область дніпровсь­кого льодовикового язика, північно-західна лесова область; північна й південна лесові області позальодовикової зони (рис. 2.6).

Стратиграфія четвертинних відкладів базується на вивченні літології, фауни крупних і дрібних ссавців, прісноводних і наземних молюсків, спорово-пилкових комплексів, ґрунтів із застосуванням палеомагнітних, палеокліматичних, палео географічних, ізотопних, термолюмінісцентних та інших методів досліджень. У четвертинній системі України виділяються два відділи (плейстоцен і голоцен). Плейстоцен ділиться на два розділи: еоплейстоцен і неоплейстоцен, які в свою чергу складаються з ланок, У регіональній стратиграфічній схемі виділяється 20 основних стратиграфічних горизонтів з географічними назвами: 3-у еоплейс-тоцені, 6-у нижньому неогілеистоцені, 4 - в середньому, 6-у верхньому, 1-у голоцені. Горизонти мають стратотипи. Вони згруповані в надгоризонти за па-леокліматичними ознаками (табл. 2.15). Надгоризонти мають двочленну будову: нижній горизонт відповідає теплому етапу, верхній - холодному.

Згідно з прийнятим районуванням Українське Полісся - єдина область, яка знаходиться у межах рівнинно-льодовикової країни. Рівнинно-льодовикові від­клади (в т. ч. і крайових льодовикових утворень) утворюють різні генетичні типи, серед яких найбільш поширені льодовикові та водно-льодовикові. Вони виникли в результаті середньоплейстоценового дніпровського зледеніння, що досягало району Дніпродзержинська. Льодовикові відклади, або морена, явля­ють собою невідсортовані уламки корінних порід, валунні суглинки, супіски, глини. їх потужність змінюється в широких межах - від 0,5 до 18 м. Водно-льодовикові утворення підстеляють і перекривають морену, утворюючи окремі форми рельєфу - ками, ози, зандри, що складені пісками, супісками, суглинка­ми і глинами потужністю від 3 до 50 м, що може збільшуватись до 100-120 м у долинах льодовикового виорювання.

Для Українського Полісся типові також еолові, еолово-делювіальні і елювіальні відклади верхнього плейстоцену, що є аналогами лесово-ґрунтових порід південних областей.

Лесова область дніпровського льодовикового язика - один із найбільш вивчених регіонів поширення лесової формації України. Особливо це стосується Лівобережжя, де горизонти еоплейстоцену і неоплейстоцену мають найбільші потужності. На інтенсивно розчленованому Правобережжі їх потужності скоро­чені, а горизонти невитримані. Повні розрізи субаеральпих плейстоценових відкладів зустрічаються рідко. В еоплейстоцені переважають фації ґрунтів, а у неоплейстоцені Правобережжя - полігонні утворення.

У зведеному розрізі північно-західної лесової області описано 16 горизонтів неоплейстоцену і 3 - еоплейстоцену (переважно у басейні Дністра). Лесово-ґрунтові відклади тут часто деформовані мерзлотними процесами. Повні розрі­зи субаеральпих відкладів зустрічаються рідко. На Волинській височині потуж­ність лєсово-ґруитового покриву досягає 15-30 м, на вододільних ділянках По­дільської височини - перших метрів. Поширені переважно середньо- і верхньо-плейстоценові відклади. У півиічно-західній частині області виявлена морена дніпровського й тилингульського віку (нижній-середній плейстоцен).

Лесові області позальодовикової зони розміщені у південній частині УЩ і його південному схилі. Тут досліджені найбільш повні розрізи еоплейстоцену і неоплейстоцену, що складені субаеральними утвореннями всіх стратиграфіч­них горизонтів, сумарна потужність яких коливається від 12-15 на півдні до 40-60 м у північних районах. Найбільш чіткі стратиграфічні репери - горизонти різновікових викопних ґрунтів. Вони мають вікові, зональні й регіональні відмін­ності, обумовлені змінами природних умов, що існували під час їх утворення. У північних районах горизонти ґрунтів часто змінені кріогенними процесами і гідроморфізмом. У нижньому плейстоцені переважають коричневоземні ґрунти, у середньому - різнофаціальні чорноземи, у верхньому - дернові, чорноземні, бурі й червонувато-бурі степові ґрунти. Викопні ґрунти розділяються лесовими шарами, які часто змінені процесами ґрунтоутворення. Потужність лесових шарів зменшується з півночі на південь, а ступінь зміненості процесами ґрунто­утворення, навпаки, зменшується з півдня на північ.

Один з опорних розрізів четвертинної системи розташований поблизу Дніпропетровська (с. Старі Кайдаки). Тут у великому яру на неогені залягають нижньонеоплейстоценові (приазовський, мартоноський, сульський, лубенський, тилингульський горизонти), середньонеоплейстоценові (завадівський, дніпров­ський, кайдацький, тясмінський горизонти) і верхньонеоплейстоценові (прилу­цький, удайський, витачівський, бузький, дофіновський горизонти) континента­льні утворення. Їх сумарна потужність досягає 50 м.

Окремий генетичний тип четвертинних відкладів утворюють алювіальні утворення. До голоцену належить алювій заплав. Більш давні надзаплавні те­раси мають неоплейстоценовий, еоплейстоценовий та більш давній вік. У до­линах сучасних рік їх звичайно налічується декілька. Всього ж у четвертинній системі виділяється 10 надзаплавних терас, звичайно складених валунами, галечниками, гравієм, пісками, суглинками та глинами. Потужність цих порід може досягати 25 м.

Крім алювію заплав, до голоцену належать також локально поширені озер­но-болотні відклади та сучасні ґрунти.

Останнім часом колективом дослідників Ін-ту геол. наук НАН України запропонована модернізована відповідно до вимог Стратиграфічного кодексу України Загальна стратиграфічна схема четвертинних відкладів України (кореляційна), 2003 р. [26]. В ній для континентальної частини України автори вводять кліматостратиграфічні одиниці - кліматоліт і стадіал, відмовляючись від використання горизонтів та надгоризомтів (табл. 2.16). Використовується палеонтологічний, палеомашітний, термолюмінісцентний та ізотопний методи. Контине­нтальні стратиграфічні підрозділи зіставлені з морськими горизонтами і вествами півдня України. Нижня межа четвертинної системи проводиться по підошві червоно-бурих (скіфських) глин, що відповідає палеомагнітному епізоду Олдувей (1,8 м.пн років) та корелюється з покрівлею морських акчагильських (куяльницьких) відкладів.