2.4.2.4. Девонська система

Поширена, в основному, за межами УЩ, де складає окремі палеоструктури південно-західної окраїни СЄП (Волино-Подільська і Молдавська плити, Львів­ський палеозойський прогин, Придобрузький крайовий палеозойський прогин), а також Прип'ятсько-Дніпровський грабен. Докембрійський фундамент у межах цих структур занурений на значні глибини. І лише в південній частині Донбасу та на північному схилі УЩ девон виходить на денну поверхню, або знаходиться на незначних глибинах, контактуючи з докембрійським фундаментом.

У Донбасі девон відслонюється у басейні р. Мокра Волноваха поблизу с. Ніколаєвка. Ці виходи відомі дуже давно і детально вивчені. Стратиграфіч ний поділ девонських відкладів Донбасу вперше обґрунтував А.П.Ротай (1934), який виділив тут три світи: "білий" девон, "бурий" девон і "сірий" девон.

У сучасній стратиграфічній схемі, розробленій Д.Є.Айзенвергом, О.Ю.Котляром, В.А. Матюшонком та ін., світа, що безпосередньо залягає на кристалічному фундаменті, дістала назву ніколаєвської. У її складі виділяють дві підсві­ти. В основі нижньої залягають пісковики та гравеліти, які вище за розрізом зміню­ються теригенно-карбонатними і карбонатними породами. У нижній підсвіті часто зустрічається луска риб Dipterus, Coccosteus, Antiarchi та ін., залишки рослин Calamophyton, Asteroxylon. Потужність підсвіти - до 140 м. У складі верхньої підсвіти переважають карбонатні та вулканогенні породи: вапняки, вапнякові брекчії, туфи, лужні базальтоїди. Зустрічаються прошарки пісковиків і алевролітів. У вапня­ках знайдені брахіоподи і форамініфери. Потужність верхньої підсвіти - до 190 м. Незгідно на ніколаєвській залягає антонівська світа ("білий" девон). Це чергування основних ефузивів і пірокластів. Їх ізотопний вік - 280-360 млн років. Потужність антонівської світи - до 500 м. Вище розміщується долгінська світа ("бурий" девон), що складена теригенними породами - аргілітами, алевролітами, пісковиками, гра­велітами і конгломератами бурими та червоно-бурими. Знайдені численні залишки іхтіофауни. Потужність світи - до 170 м. Бурі й червоно-бурі теригенні породи дол-гінської світи змінюються потужною (до 373 м) товщею сірих і зеленувато-сірих пісковиків, гравелітів, конгломератів з туфітами і туфами основного складу, що інколи мають яшмовидний вигляд у верхній частині. Знайдена флора Helenia karakubensis. Товща дістала назву роздольненської світи ("сірий" девон). Вона за­лягає на долгінській з явною перервою, інколи з кутовою незгідністю.

Завершує розріз девону новотроїцька світа, що складається з двох підсвіт, які отримали власні назви. Нижня - мафхаїнська підсвіта - це вапняки й доло­міти сірі та світло-сірі з прошарками аргілітів і товщею кварцових пісковиків у підошві. Потужність підсвіти перевищує 65 м. Верхня - порфіритовська підсвіта - складена вапняками чорними глинистими, подекуди доломітизованими з прошарками чорних аргілітів. Потужність - більше 50 м. Новотроїцька світа охарактеризована багатим комплексом органічних решток. Серед них форамі­ніфери Quasiendothyra ex qr. kobeitusana, остракоди, конодонти, брахіоподи, корали, а також строматопороідеї і різноманітні водорості.

Комплекси органічних решток девону Донбасу дозволяють відносити ніколаєвську світу до ейфельського і більшої частини живетського ярусів середнього девону загальної стратиграфічної шкали (табл. 2.6). Антонівська світа нале­жить до верхів живетського та франського ярусу середнього відділу. Франський вік має також долгінська світа. Роздольненська і новотроїцька світи відповіда­ють фаменському ярусу верхнього девону.

Девонський магматизм зони зчленування Приазовського докембрійського масиву і Складчастого Донбасу обумовив формування Покрово-Киреївського лужного інтрузивного комплексу, що супроводжується проявами кольорових і рідкісних металів, флюориту. З ламроїтами пов'язані перспективи алмазоносності території. До середнього девону відносять породи приазовського інтрузи­вного комплексу (перидотити та піроксеніти). Останнім часом встановлена еволюція девонського магматизму цієї території [7, с.174-175]: від базит-ультрабазитового (D₂) до базальтоїдного (D₃fr) та лужного (D₃fm).

На північному схилі УЩ девон незгідно залягає на волинській серії венду та докембрії. У межах України міститься південне крило Прип'ятської западини. Тут поширений лише живетський ярус середнього відділу та франський ярус верхнього відділу, що розкриті свердловинами на глибині до 50 м. Більш повні розрізи знаходяться північніше, на території Білорусі.

У нижній частині живету залягає базальна піщана строкатоколірна пачка. Вище вона змінюється карбонатними породами з частими прошарками різнозернистих пісковиків сірих і червоноколірних. Знайдені залишки риб, брахіопо­ди Lingula bicarinata, комплекси спор. Потужність живету-до 115 м.

Франський ярус складений переважно карбонатними породами з прошар­ками теригенних. Зустрічаються брахіоподи і коніконхії. Потужність збільшуєть­ся у північному напрямі, складаючи в межах України перші десятки метрів.