41.Мнимі(фіктивні) та удавані правочини

Удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Тут завжди має місце укладення двох правочинів: 1) реального правочину, вчиненого з метою створити певні юридичні наслідки; 2) правочину, вчиненого для приховання реального правочину.

В такому правочині відсутня підстава, тобто той юридичний результат, який повинен був би бути в дійсному правочині. В цьому правочині є воля, але вона спрямована не на те, щоб створити між її учасниками який-небудь юридичний зв'язок, а на те, щоб створити лише видимість цього зв'язку

Удаваний правочин завжди нікчемний і сам по собі жодних юридичних наслідків не створює.

Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовилися цим правочином.

При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Причому такі цілі можуть бути протизаконними, або фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, незалежно від того, в якій формі він вчинений, у тому числі у разі його нотаріального посвідчення та державної реєстрації.

Звертатися з позовом про визнання фіктивного правочину недійсним можуть сторона фіктивного правочину або інші заінтересовані особи.

Фіктивні угоди належать до оспорюваних правочинів.

42.Правові наслідки визнання правочину недійсним

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, передбачених законом, який визначає наслідки, що виникають у результаті вчинення недійсних правочинів. Закон вбачає юридичні й майнові наслідки недійсності правочинів.

Юридичні наслідки призводять до визнання правочину недійсним за умов нікчемності або оспорюваності. Як правило, правочини визнаються недійсними з моменту їх вчинення, а в окремих випадках передбачена можливість припинення їх дії у майбутньому.

Законодавством передбачений основний вид загальних майнових наслідків недійсності правочинів - двостороння реституція.

Двостороння реституція — у разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов´язана повернути іншій стороні у натурі все, що вона отримала від виконання цього правочину.

Двостороння .реституція застосовується у таких випадках, коли:

1) правочин визнаний недійсним внаслідок порушення письмової форми правочину;

2) правочин вчинений малолітнім, який не досяг 14 років та неповнолітнім віком від 14 до 18 років, за межами їх цивільної дієздатності;

3) правочин вчинений юридичною особою, яка не мала права його вчиняти;

4) правочин визнаний недійсним внаслідок помилки, обману, насильства та тяжкої обставини;

5) правочин визнаний недійсним, як такий, що вчинений у результаті зловмисної домовленості однієї сторони з іншою;

6) правочин визнаний судом фіктивним

43.Правові наслідки визнання правочину неукладеним

Встановивши, що правочин є неукладеним, суд на цій підставі залишає позов про визнання правочину недійсним без задоволення. Наслідки недійсності правочину до неукладеного правочину не застосовуються, оскільки вимога про визнання правочину неукладеним не відповідає способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених ст. 16 ЦК, відповідно, підстав для його задоволення немає.

Отже, результатом визнання правочину неукладеним буде відсутність наступних можливостей:

1.сторони правочину позбавлятимуться можливості взаємного спонукання до виконання умов неукладеного правочину;

2.неукладений правочин не може бути доповнений, змінений чи розірваний, оскільки подібні дії застосовуються тільки по відношенню до укладеного правочину;

3.за визнаним неукладеним правочином не існує можливості вимоги відшкодування збитків з винної сторони, пов'язаних з невиконанням чи неналежним виконанням правочину через те, що неукладений правочин не може встановити обов'язку виконання умов правочину, а це, в свою чергу, позбавляє можливості залучення винної сторони до відповідальності за невиконання правочину.