- •1. Предмет політології, її виникнення та основні етапи розвитку.
- •2. Особливості об’єкта політології; система спеціальних політичних науки.
- •3. Система політологічних категорій.
- •4. Методологія та функції політичної науки.
- •5. Політична думка Стародавніх Індії й Китаю.
- •6. Політичні погляди мислителів Стародавньої Греції й Риму. Греція
- •Стародавній Рим
- •7. Теологічна та раціонально-юридична течії політичної думки в епоху Середньовіччя. Ідеї н. Макіавеллі.
- •8. Ідеї утопічного соціалізму т. Мора і т. Кампанелли.
- •9. Основні суспільно-політичні теорії Нового часу та їх видатні представники.
- •10. Зародження та основні риси класичного лібералізму й консерватизму (д. Локк, е. Берк, і. Бентам).
- •11. „Практичний комунізм” р. Оуена. Сутність історико-матеріалістичного вчення марксизму.
- •12. Державницькі погляди української політичної еліти періоду Гетьманщини (друга половина XVII – XVIII ст.). „Конституція” п. Орлика.
- •13. Основні напрями розвитку української політичної думки середини XIX – першої половини XX ст. ( кирило-мефодіївці, м. Драгоманов, м. Грушевський, м. Міхновський, д. Донцов, в. Липинський).
- •14. Походження політики, її сутність і властивості.
- •15. Структура політики, її об’єкти і суб’єкти.
- •16. Види і функції політики.
- •17. Політика як наука і мистецтво.
- •18. Співвідношення мети і засобів у політиці; проблема меж політики.
- •19. Сутність понять: „політична діяльність”, „політична участь”, „політична поведінка” та співвідношення між ними.
- •20. Політична влада: сутність й теорії походження.
- •21. Структура й види політичної влади.
- •22. Ресурси політичної влади.
- •23. Функції політичної влади; способи й засоби політичного владарювання.
- •24. Поняття легальності та легітимності політичної влади; типи легітимності.
- •25. Криза легітимності політичної влади: ознаки і причини.
- •26. Влада й опозиція: український варіант.
- •27. Поняття „політична система суспільства”; теорії політичних систем д. Істона й г. Алмонда.
- •28. Структура й функції політичної системи.
- •29. Закономірності функціонування політичних систем.
- •30. Типи політичних систем.
- •31. Політична система України: стан і основні тенденції розвитку.
- •32. Поняття держави та її ознаки.
- •33. Основні концепції історичного походження держави.
- •34. Призначення держави, її внутрішні та зовнішні функції.
- •35. Форми державного правління.
- •36. Форми державного устрою.
- •Поняття та характеристика основних типів політичних режимів.
- •Сутність і зміст понять: “правова держава”, “громадянське суспільство”.
- •Соціально-економічна складова політики держави.
- •40. Етнонаціональна складова політики держави.
- •41. Поняття політичної партії; типологія політичних партій.
- •Інституціоналізація й функції політичних партій.
- •Поняття партійної системи; типологія партійних систем.
- •Поняття виборчої системи та її структурні елементи.
- •45. Мажоритарна, пропорційна та змішана виборчі системи.
- •46. Поняття й структура політичної культури.
- •Типи політичної культури.
- •48. Функції політичної культури.
- •49. Сутність і стадії політичної соціалізації.
- •50. Чинники політичної соціалізації; типи політичних особистостей.
- •51. Політичні еліти та їх роль в житті суспільства.
- •52. Політичний лідер: поняття, властивості й функції.
- •Теорії політичного лідерства.
- •54. Типи політичних лідерів.
- •55. Політичне лідерство в Україні (персоналії й типологічні особливості).
- •56. Поняття і структура політичної свідомості.
- •57. Буденна й теоретична політична свідомість.
- •58. Індивідуальна, групова й масова політична свідомість.
- •59. Сутність та характерні риси політичної ідеології
- •60. Структура політичної ідеології.
- •61. Функції та класифікація політичної ідеології.
- •62. Ліві ідейно-політичні доктрини: види й загальна характеристика.
- •63. Праві ідейно-політичні доктрини: види й загальна характеристика.
- •64. Центристські ідейно-політичні доктрини: види й загальна характеристика.
- •65. Поняття політичного екстремізму та його різновиди.
- •Основні політико-ідеологічні течії в сучасній Україні.
- •67. Сутність і типи міжнародних відносин.
- •68. Зовнішня політика держави в системі міжнародних відносин: мета, функції, засоби.
- •69. Глобальні проблеми людства та шляхи їх вирішення.
- •70. Місце та роль України в системі міжнародних політичних відносин.
17. Політика як наука і мистецтво.
Говорити про політику як науку й мистецтво можна лише умовно, оскільки сама по собі як практична діяльність вона не є ні наукою, ні мистецтвом у прямому значенні цих слів. Поширені в літературі з політології характеристики політики як науки й мистецтва пов'язані з образною оцінкою її В. І. Леніним, який писав, що «політика є наука і мистецтво, яке з неба не падає, даром не дається.
Науковість політики, за В. І. Леніним, полягає в тому, що вона повинна здійснюватись на наукових засадах. Це вимагає, по-перше, врахування досвіду інших країн; по-друге, врахування всіх сил, груп, партій, класів, мас, що діють всередині даної країни, аж ніяк не визначення політики на підставі тільки бажань і поглядів, ступеня свідомості й готовності до боротьби однієї тільки групи або партії.
Проти цих настанов важко щось заперечити. Будь-яка політика вимагає врахування чужого досвіду та співвідношення сил. Однак для науковості політики лише цього замало. Глибинною науковою засадою політики є пізнання закономірностей суспільного, особливо політичного, розвитку та врахування їх у практичній діяльності. Ця засада робить проблематичною науковість реальної політики, оскільки конкретні такі закономірності і навіть узагалі сама їх наявність нерідко беруться під сумнів або й заперечуються в принципі. Як уже зазначалося, позитивізм заперечує існування закономірностей суспільного розвитку, а на цій підставі — і науковий статус суспільствознавства.
Проблематичною науковість політики робить і її ідеологічний характер. Політика є найбільш ідеологізованою сферою людської діяльності, оскільки безпосередньо пов'язана з соціальними інтересами, здійснюється політичними силами як виразниками тих чи інших соціальних інтересів і має певне ідеологічне, отже, й ціннісне, а не лише суто наукове, обгрунтування. У політиці звичайними є прагнення політичних сил монополізувати істину, намагання видати бажане за дійсне. Що сталося з одним із таких «єдино вірних вчень» — марксизмом-ленінізмом, як теоретичним обгрунтуванням комунізму, — загальновідомо. Однак не варто було б перебільшувати й науковість, істинність інших ідейно-політичних течій — лібералізму, консерватизму чи соціал-демократизму.
Найефективнішою є не та політика, що послідовно грунтується на якомусь ідейно-політичному вченні, спрямована на досягнення якоїсь кінцевої мети, а та, яка прагматично зорієнтована, відповідає насущним інтересам і потребам якомога більшої частини членів суспільства.
Науковість політики полягає не в її відповідності якому-небудь ідейно-політичному вченню, а у всебічному науковому обгрунтуванні конкретних політичних рішень, особливо у прогнозуванні наслідків їх реалізації, в межах визначеного на основі суспільного консенсусу політичного курсу з урахуванням, звичайно, об'єктивних тенденцій суспільного розвитку, співвідношення сил, чужого досвіду тощо.
Політика як мистецтво має справу з суб'єктивною стороною здійснення влади. Вона пов'язана з людьми, багато в чому залежить від індивідуальних здібностей політика, його особистої ініціативи й навіть інтуїції. Політика — це сфера продуманих кроків, заходів, маневрів, компромісів, угод, поступок, обходів, натисків, розрахунків тощо. Мистецтво політичного діяча виявляється в умінні вибрати найоптимальніші для даних конкретних умов форми й засоби досягнення політичних цілей. Тому політику називають іще мистецтвом можливого.
Успіх у політиці значною мірою залежить від уміння політика працювати з людьми, його здатності оцінити не тільки їхні ділові, а й психологічні якості — комунікабельність, рішучість, відповідальність тощо.
Мистецтво в політиці включає інтелектуальні, раціональні та інтуїтивні засади. За наявності відповідних знань оволодіти мистецтвом політики можна або на власному досвіді, або вивчаючи досвід інших та пропускаючи його крізь свої знання, здібності й можливості. Безумовну перевагу потрібно віддати другому шляху, бо перший — шлях спроб і помилок — обходиться суспільству надзвичайно дорого. Помилки і прорахунки в політиці є найбільш згубними для суспільства. Вони страшніші, ніж навіть помилки в медицині, бо помилка лікаря завдає шкоди окремій людині, тоді як від помилок політиків можуть постраждати все суспільство й загинути мільйони людей.
Лише органічна єдність науки, що стала надбанням політика, й мистецтво реалізації науки про політику забезпечують політичне керівництво та управління суспільством із найбільшою ефективністю і найменшими втратами. І навпаки, відсутність у політика наукових знань про керівництво та управління суспільними процесами, здійснення влади, вміння і досвіду творчого застосування їх на практиці обертається для суспільства та його окремих ланок, долі багатьох людей вкрай негативними наслідками.