6. Право і релігійні норми.

Релігія (лат. Religio – зв’язок) – це особлива форма усвідомлення віту, основою якого є віра в надприродне регулювання … життя, яка включає в себе сукупність моральних норм і типів поведінки, обрядів, культових дій, правил об’єднання людей в певні організації (церкву, релігійну громаду).

Релігійні норми – це норми, що регулюють поведінку людей та їх великих груп, об’єднаних спільною вірою, релігією, церквою, відносини між ними в цій соціальній сфері.

Звідки головними критеріями виокремлення релігійних норм є специфічна сфера пов’язана з вірою, релігією, церквою.

Специфічні джерела – релігійні першоджерела (Біблія, Коран, Мергуні).

Офіційні (канонічні) джерела їх тлумачення – рішення релігійних органів (їх соборів) правила релігійних організацій, тощо.

Характер релігійних норм можуть набувати норми моралі, звичаї у разі попадання в цю сферу (якщо переходять в іншу сферу, то набувають інших рис).

При цьому існує і двосторонній зв’язок. Так, наприклад, 10 заповідей стали загальновживаними нормами моралі, й підґрунтям норм права. Релігійні обряди стають загальновживаними звичаями (наприклад: виготовлення пасок, куті, фарбування яєць).

Є обов’язковими виключно для віруючих, при чому рівень обов’язковості залежить від канонів та поглядів певної релігії. Закріплюються в релігійних джерелах та свідомості віруючих.

Право (див. вище)

7. Право і корпоративні норми.

Корпоративні норми – це норми об’єднання громадян (підприємств, установ, політичних партій громадських організацій, тощо).

Звідси головними критеріями виокремлення є специфічна сфера (відносини в певній корпорацій) і специфічні джерела (документи видані органами управління корпорації), рішення зборів, статути, правила внутрішнього трудового розпорядку (обов’язкові тільки для членів корпорації (не для всіх).

Є обов’язкові для членів корпорації, забезпечені санкціями, що визначаються керівними документами та нормами корпоративного права (виключення з учасників підприємства, догана, тощо). Крім …товариств.

Усі наведені норми не можуть суперечити нормам права, а останні з точки зору природного право розуміння – нормам моралі.

Позитивістська – право – мораль – політика

Природне право – мораль – право - політика .

Тема 11. Формування та джерела права (право розуміння)

Правоутворення (формування права) – варто розглядати, як постійний безперервний процес:

1. Формування людською спільнотою, суспільством на ґрунті повторюваності суспільних відносин, уявлення про справедливість, визначення міри свободи та рівності, що відповідають цим уявленням та потребам суспільного розвитку.

2. З подальшим визнанням схваленням (взяттям державою під охорону цих відносин шляхом відбору найважливіших з них, визначення існуючих або встановлення оригінальних ефективних правил їх урегулювання та надання цим правилам статусу загальнообов’язкових норм права, шляхом їх закріплення у визначених формах (закон, кодекс, судові рішення) і взяття під охорону.

Ознаки:

1. Є постійним безперервним процесом, складником єдиного процесу соціального регулювання (див. пит. 1 теми 10.)

2. Суб’єктами цього процесу є людська спільнота вцілому, конкретне суспільство та держава.

3. У більшості випадків держава не започатковує цей процес, а приєднується до нього, не утворює право одноособово, а приймає участь в його формалізації, шляхом визнання , схвалення та взяття під охорону правил, що вже сформувалися природним шляхом.

4. Засобом формалізації права є його закріплення в юридичних нормах й забезпечене засобами державного примусу.

5. Є процесом, що складається з певних етапів

Етапи формування права:

1. Позадержавний – природний, стихійний

2. Державний – закріплення права в офіційних, юридичних нормах (нормотворення, право закріплення)

З точки зору юридичного позитивізму, цей етап є першим й іменується правотворчістю.

З точки зору природного право розуміння правила, що не відповідають усталеним уявленням про справедливість, свободу, рівність суперечать природним правам людини, не відповідають суспільним нормам моралі не можуть вважатися правовими, отже не можуть визначатися державними правом схвалюватися чи братися під охорону держави, а якщо навіть легалізуються державою все одно не є правом.