Лекція по темі: “Громадянські права і свободи людини та громадянина”

П Л А Н :

1. Правовий статус людини і громадянина, як інститут конституційного права.

2. Поняття і види основних прав, свобод та обов’язків людини і громадянина.

3. Механізм реалізації і гарантії прав і свобод людини і громадянина.

1. Правовий статус людини і громадянина, як інститут конституційного права

Положення людини в суспільстві, як відомо, визначається пра­вовими та іншими видами соціальних норм. Воно називається суспільним статусом людини. Частину суспільного статусу осо­би становить її правовий статус. Він стосується винятково її якості людини та громадянина, зв'язків особи тільки й саме з державою, а не з суспільством в цілому.

Правовий статус особи визначається як юридичне закріпле­не положення особи в державі й суспільстві. Він являє собою систему визнаних і закріплених державою в законодавчому порядку прав, свобод і обов'язків, а також законних інтересів особи як суб'єкта права. Права та свободи являють собою со­ціальні можливості громадянина, які визначаються й забезпечу­ються державою; обов'язки — тільки соціальні можливості, які виражають претензії держави до громадянина, його поведінки.

Розрізняють загальний (конституційний) статус людини і громадянина; спеціальний (родовий) статус певної категорії громадян; індивідуальний статус, який характеризує стать, вік, сімейний стан і т. ін.; статус іноземців і осіб без громадянства, осіб із подвійним і потрійним громадянством; галузеві правові гатуси (кримінально-процесуальний, адміністративно-проце­суальний та ін.); статус фізичної особи тощо.

Загальний, конституційний статус — єдиний і однаковий для всіх громадян держави. Він не залежить від конкретних обставин, тобто є базовим, вихідним, а всі інші — похідними від нього, такими, що доповнюють його.

Правове становище громадянина в повному обсязі — це сукупність прав, свобод і обов'язків, якими він наділяється як правовідносин. Кожна з галузей права закріплює деяку частину прав і свобод у певній сфері суспільних відносин: трудових, сімейних, фінансових. Конституційне право закріплює основи правового статусу особи; у цілому ж права та свободи людини не є вичерпними.

Правова система взаємовідносин держави й особи включає:

- норми Конституції, пов'язані з визначенням належності до громадянства та регулюванням відносин з приводу громадянства;

- норми Конституції, що закріплюють загальні принципи статусу особи (рівність громадян, обов'язок держави щодо особи тощо);

- юридичне закріплені в усіх без винятку галузях права, права, свободи та обов'язки.

Під конституційним статусом особи розуміють загальні, осно­воположні начала, за допомогою яких у Конституції визнача­ються основні права, свободи й обов'язки людини та громадя­нина; гарантії їх здійснення, тобто можливість мати, володіти, користуватися та розпоряджатися економічними, політични­ми, культурними та соціальними цінностями, благами, а та­кож користуватися свободою дій і поведінки в межах Консти­туції та інших законів.

Конституційний статус громадянина — це поняття, яке відо­бражає тільки те, що властиве всім і кожному члену суспіль­ства, і "залишає" за своїми рамками все приватне, індивідуаль­не, що стосується конкретних осіб або груп осіб.

Основи правового статусу людини та громадянина як за­гальний інститут конституційного права містять в собі такі інститути конституційного права:

- громадянства України;

- загальної правосуб'єктності громадян України;

- основних принципів статусу людини та громадянина;

- основних прав, свобод, законних інтересів і обов'язків;

- гарантій прав і свобод;

- правового статусу іноземців;

- права притулку.

Основні принципи статусу людини та громадянина визначені Конституції. До них належать:

- закріплення в національному праві прав і свобод, уста­новлених нормами міжнародного права; принцип не відчужуваності та непорушності основних природних прав і свобод людини та належність їх їй від народження (стаття 21);

• принцип рівності конституційних прав і свобод грома­дян (стаття 24);

• принцип єдності прав і обов'язків перед суспільством людини (стаття 23);

• принцип гарантованості прав і свобод людини та грома­дянина (стаття 22).

Правосуб'єктність — це визнана державою в законодавстві здатність індивідів і організацій бути суб'єктами права, учас­никами правовідносин. Вона включає в себе правоздатність і дієздатність, її зміст, зумовлений соціально-політичними фак­торами, визначають правові акти держави.

Правоздатність — це здатність фізичної особи бути носієм громадянських прав і обов'язків, які допускаються правом даної держави. Основним принципом, з якого виходить право розвинених країн, є принцип рівної громадянської правоздатності незалежно від статі, майнового стану, кольору шкіри, раси. Правоздатність набувається з народженням і зникає зі смертю людини. За життя вона може бути обмежена судом.

Дієздатність - це здатність громадянина своїми діями здійснювати громадянські права, створювати для себе громадянські обов'язки й виконувати їх.

В Україні дієздатність громадянина в повному обсязі настає з повноліттям, тобто при досягненні ним віку громадянин не може бути обмежений у дієздатності у випадках і порядку, встановленому законом. Не віком від 14 до 18 років, а також малолітні віком років наділені частковою дієздатністю.

Конституційні права та свободи — це встановлені державою й закріплені в її Конституції та інших нормах певні можливості, які дозволяють кожному громадянину обирати вид своєї поведінки, користуватися економічними, соціально-політичними свободами та соціальними благами в особистих, так і в суспільних інтересах.