1.Поняття про підприємство, його цілі і напрямки діяльності.

Підприємство – це організ. відокремлена та економ. самостійна первинна ланка сфери народного господарства, яка виконує роботи, виробляє продукцію, надає послуги з метою отримання прибутку. Місія підприємства – це головна мета його діяльності, яка полягає у виробництві продукції для задоволення потреб ринку та одержання максимального прибутку. Основними напрямками діяльності підприємства є: 1) вивчення ринку товарів : оцінка конкурентного середовища, рівня конкуренції, спроможність продукції, вимоги споживачів та формування попиту і каналів товаро-руху; 2) інноваційна діяльність – це здійснення науково-технічних розробок та формування інвестиційних ресурсів; 3) виробнича діяльність – полягає в обґрунтування обсягу випуску продукції у відповідності з потреб ринку. 4) комерційна діяльність – це комплекс організаційно-економічних заходів для досягнення очікуваної рентабельності виробництва; 5) після продажний сервіс – передб. гарант. обслуг. і ремонт і відпов. виробів та здійснення узьконалагодж. робіт. До інтегрованих видів діяльності належить: економічна і соціальна діяльність підприємства. Економічна діяльність повязаня з прогнозуванням, плануванням, ціноутворенням, оплатою праці, зовнішньо-економічною діяльністю, обліком та звітністю. Соціальна діяльність пов’язана з підготовкою і підвищенням кваліфікації персоналу, соціальним захистом населення та створення належних умов праці і відпочинку.

2. Поняття про виробничу програму підприємства. Натуральні і вартісні показники виробничої програми.

Виробнича програма – це система адресних завдань з виробництва і доставки продукції споживачам у розгорнутій номенклатурі, асортименті, відповідної якості і у встановлені терміни згідно договорів поставок. Оцінюється виробнича програма в натуральних і вартісних показниках. Натуральні показники обчислюються на основі обсягу поставок. 0В = ОП — Зн + Зк, де 0В — обсяг виробництва продукції в натуральних одиницях; ОП — обсяг поставок в натуральних одиницях; Зп, Зк — запаси продукції на складі відповідно на початок і на кінець року, натуральних одиниць. До основних вартісних показників виробничої програми належать: 1) товарна продукція; 2) валова продукція; 3) реалізована продукція; 4) чиста продукція; 5) валовий внут заводський оборот; 6) незавершене виробництво. Товарна продукція - економічний показник, що характеризує в грошовому виразі обсяг зробленої і готовий до реалізації продукції. В її склад, зокрема, включається: вартість зроблених у даному періоді і призначених для реалізації на сторону (іншим організаціям і підприємствам) готових виробів, вартість робіт і послуг промислового характеру, виконуваних сторонніми організаціями, а також вартість напівфабрикатів свого виробництва, реалізованих на сторону. Валова продукція — вартісний показник обсягу виробництва продукції, що характеризує загальний результат промислово-виробничої діяльності підприємства (фірми і т.п.) за визначений період. У її склад включається готова продукція, напівфабрикати, призначені для відпустки на сторону (іншим підприємствам і організаціям), вартість промислових робіт і послуг, вартість капітального ремонту, зміна (плюс чи мінус) залишків незавершеного виробництва, інструментів і пристосувань. Це єдиний оціночний показник діяльності підприємства, в обсяг якого включаються не тільки готові вироби, але і незавершене виробництво (заділи), зміна залишків напівфабрикатів. Реалізована продукція— це продукція, яка відвантажена споживачеві і за яку надійшли кошти на розрахунко¬вий рахунок підприємства — постачальника або мають надійти у зазначений термін. Чиста продукція – це новостворена вартість на підприємстві, яка кількісно розраховується: ЧП = ВП - МВ – А. Внутрізаводський оборот (ВЗО) — це та кількість продукції підприємства, яка використовується всередині нього для подальшої переробки. Незавершене виробництво — продукція, виготовлення якої не закінчене на даному підприємстві (така продукція може знаходитися на різних стадіях виробничого процесу — від запуску сировини і матеріалів на першу операцію до прийняття її технічним контролем чи включення її в товарну продукцію, здачі замовнику); елемент оборотних коштів.

3. Поняття про ОЗ. Класифікація ОЗ.

Основні засоби – це засоби праці, які функціонують у виробничому процесі тривалий час, мають вартість не менше 2,5 тис.грн і переносять її на готову продукцію поступово шляхом амортизаційних відрахувань. Взалежності від функцій, що виконують засоби праці у виробничому процесі вони класифікуються за виробничим призначенням на таку групи: 1. будівлі; 2. споруди; 3. передавальні пристрої. 4. машини і обладнання. 5. транспортні засоби; 6. інструменти; 7. виробничий інвентар; 8. господарський інвентар. З положення №7 визначає класифікацію основних фондів за групами: 1.Земельні ділянки.

2.Капіт витрати на поліпшення земель. 3.Будинки,споруди та передавальні пристрої. 4.Машини та обладнання. 5.Транспортні засоби. 6.Інструменти, прилади, інвентар. 7.Племенні тварини. 8.Багаторічні насадження. 9.Інші ОЗ. Виробнича або технологічна структура основних фондів показує співвідношення між активною і пасивною частиною. До активної частини належать основні фонди, що беруть безпосередню участь в процесі виробництва. Пасивна частина забезпечує зберігання активної частини і забезпечує нормальні умови виробництва.

4. Облік і оцінка ОЗ на підприємстві.

Оцінка основних фондів підприємства — це грошове вираження їх вартості. Така оцінка необхідна для того, щоб правильно визначити загальний обсяг основних фондів, їх динаміку і структуру, розрахувати економічні показники господарської діяльності підприємства за певний період. У цьому зв'язку оцінка проводиться з метою загального обліку фондів, встановлення ступеня зносу, планування витрат на оновлення, модернізацію та ремонт основних фондів. З огляду на тривале функціонування та поступове спрацювання засобів праці, постійну зміну умов їх відтворення існує кілька видів оцінки основних фондів.Види оцінки основних фондів:- Залежно від моменту проведення оцінки засоби виробництва оцінюються за первісною та відновною вартістю.

- З урахуванням стану основні фонди оцінюються за повною та залишковою вартістю. Первісна вартість основних фондів — це їх фактична вартість на момент уведення в дію або купівлі. Вона складається з прейскурантної ціни придбання засобів праці, витрат на доставку їх до місця використання, монтаж та інших передбачених для введення фондів в експлуатацію витрат. Відновна вартість — це вартість відтворення основних фондів у сучасних умовах виробництва. Вона враховує ті самі витрати, що й первісна вартість, але за сучасними діючими цінами. Оцінка основних виробничих фондів за відновною вартістю дає змогу порівняти вартість основних фондів, уведених в експлуатацію в різні роки. Повна вартість основних фондів — це їх вартість у новому, не спрацьованому стані, тобто без урахування вартості зносу. Саме за цією вартістю основні фонди заносяться на баланс підприємства впродовж усього періоду їх функціонування. У свою чергу, первісна та відновна вартості також не враховують вартість зносу основних фондів і тому залежно від терміну експлуатації та мети дослідження вони складають повну вартість засобів виробництва. Залишкова вартість основних фондів характеризує реально існуючу їх вартість, ще не перенесену на вартість виготовлюваної продукції (виконуваної роботи, здійснювані послуги). Вона є розрахунковою величиною і визначається різницею між повною первісною (відновною) вартістю та накопиченою на момент обчислення сумою спрацювання основних фондів. Залишкова вартість основних фондів на час спричиненого зношуванням їх вибуття має назву ліквідаційної вартості. В практиці господарювання її використовують для розрахунків норм амортизаційних відрахувань та визначення наслідків ліквідації спрацьованих основних фондів. Справедлива вартість - сума, за якою може бути здійснений обмін активу, або оплата зобов'язання в результаті операції між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами.

5. Ремонт ОФ. Види ремонтів та джерела їх фінансування.

Однією з форм відтворення основних фондів є їх ремонт. Своєчасний ремонт діючих основних виробничих фондів запобігає передчасному їх зносу і вибуттю, подовжує термін служби, підвищує експлуатаційні можливості й ефективність використання.Ремонт основних фондів — це усунення ушкоджень, поломок, вад основних засобів з метою відновлення їх експлуатаційних якостей.Розрізняють поточний, середній і капітальний ремонти основних засобів.Поточний ремонт — це ремонт, при якому заміняються зношені деталі машин, устаткування, ліквідуються незначні дефекти, несправності і поломки з метою підтримки в робочому стані машин, устаткування тощо.Середній ремонт — це ремонт, при якому заміняються зношені деталі, вузли, конструкції обмеженої номенклатури без повного розбирання об'єкта, що ремонтується.Капітальний ремонт — це ремонт, що передбачає повне розбирання об'єкта, що ремонтується, заміну всіх зношених вузлів, деталей, конструкцій тощо з метою відновлення робочого ресурсу, поліпшення експлуатаційних показників об'єкта, що ремонтується.Обсяг витрат на капітальний ремонт, що здійснюється підприємством у відповідному році, визначається при складанні плану капітального ремонту. План складається на основі кошторисно-фінансових розрахунків з ремонту окремих об'єктів виходячи з видів і кількості ремонтних матеріалів, вузлів, агрегатів, деталей, конструкцій, що витрачаються, витрат живої праці та діючих на них цін і тарифів. Складений план затверджується керівником підприємства.Капітальний ремонт основних фондів може здійснюватись як підрядним, так і господарським способами. Залежно від цього вибирається і порядок його фінансування ремонту.При підрядному способі виконання капітального ремонту машин, устаткування, транспортних засобів на підставі договорів або на-рядів-замовлень розрахунки з підрядником (виконавцем) здійснюються на підставі актів приймання цілком завершених ремонтом вузлів, агрегатів, машин тощо.При господарському способі виконання капітального ремонту об'єктів основних фондів розрахунки здійснюються, як правило, за елементами витрат (виплата заробітної плати ремонтникам, оплата матеріалів, деталей, використовуваних запасних частин тощо).Витрати на всі види ремонтів (поточний, середній, капітальний) об'єктів основних виробничих фондів протягом звітного року підприємства можуть включати у валові витрати в розмірі щонайбільше 10 % сукупної балансової вартості груп основних фондів на початок звітного року. У таких самих розмірах зазначені витрати відносять на собівартість виробленої продукції.Витрати на ремонти, що перевищують 10 % балансової вартості основних фондів, відносяться на збільшення балансової вартості фондів другої та третьої груп або балансової вартості окремих об'єктів основних фондів першої групи з наступним нарахуванням на цю вартість амортизації за нормами, передбаченими для відповідних видів основних фондів.Витрати на ремонти в межах встановлених обмежень можуть включатись у собівартість двома методами:• повного їх віднесення на собівартість в обсязі вартості фактично виконаних ремонтів за відповідний звітний період;• віднесення цих витрат на ремонтний фонд, створюваний за рахунок собівартості продукції.Витрати на ремонт основних невиробничих фондів покриваються за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства.Витрати на капітальний ремонт орендованих основних фондів здійснюються за рахунок коштів орендаря, якщо це передбачено договором оренди. У цьому разі відрахування на капітальний ремонт не повинні включатися в суму орендної плати.У разі виконання капітального ремонту орендованого майна орендодавцем витрати на такий ремонт включаються в орендну плату й оплачуються орендодавцем.

6. Показники оснащеності підприємства.

Для характеристики забезпеченості підприємства основними засобами використовують показники: 1. Фондозабезпеченість. 2. Механозабезпеченість. 3. Енергозабезпеченість. 1 Х-зує потребу в основних засобах для виробництва одиниці продукції. Визначається як відношення балансової вартості до обсягів виробленої продукції. 2. Х-зує потребу підприємства в механ або актив частині для виконання одиниці робіт. Розраховується як відношення балансової вартості активної частини до обсігів виробленої продукції. 3. Х-зує потребу у потужності двигунів чи засобів енергетики для виконання одиниці робіт.

Для х-ки забезпеченості робітників основними засобами використовуються показники.1. Фондоозброєність праці. Х-зує вартість ОФ, що припадає на одного робітника. 2. Механоозброєність. Визначає співвідношення між величиною засобів механ і чисельністю робітників.3. Енергоозброєність праці показує яка потужніть енерг прилад на одного робітника.

7. Поняття про знос ОФ. Види зносу і їх визначення.

У ході виробничого процесу будівлі, машини й інші засоби праці поступово втрачають частину своїх корисних властивостей, інакше кажучи відбувається їхній знос.

Розрізняють два види зносу основних фондів - фізичний і моральний.

Фізичний знос - це поступова втрата основними засобами споживної вартості в процесі експлуатації, тобто суто матеріальний знос їх окремих елементів. Фізичний знос залежить від багатьох факторів, зокрема: особливостей технологічного процесу; якості обслуговування основних засобів; кваліфікації робітників та їхнього ставлення до основних засобів у процесі використання, інтенсивності та умов їх використання. Розрізняють повний і частковий знос основних засобів.

Повний знос передбачає повну заміну зношених основних засобів шляхом нового капітального будівництва або придбання нових основних засобів.

Частковий знос компенсується здійсненням капітального ремонту основних засобів.

Моральний знос - це знос основних засобів внаслідок створення нових, більш прогресивних і економічно ефективних машин та устаткування. Поява досконаліших видів устаткування з підвищеною продуктивністю робить економічно доцільною заміну діючих основних фондів іще до їх фізичного зносу.

Несвоєчасна заміна морально застарілих основних виробничих фондів призводить до того, що собівартість підвищується, а якість знижується порівняно з продукцією, виготовленою на досконаліших машинах та устаткуванні.

Моральний знос зменшує вартість основних виробничих фондів через скорочення суспільно необхідних витрат на їх відтворення. Сума нарахованого зносу характеризує стан основних виробничих фондів. Вирахуванням з первісної вартості основних виробничих фондів суми зносу визначають залишкову вартість основних виробничих фондів.

Необхідною умовою відновлення засобів праці у натуральному вигляді є їх відшкодування у вартісній формі, яке здійснюється через амортизацію.

8.Показники ефективності використання ОФ. Шляхи покращення використання ОФ.

Вартісні показники використання основних виробничих фондів: 1. Фондовіддача – відбиває відношення вартості продукції до вартості фондів (можна використовувати показник валової, товарної або реалізованої продукції). 2. Фондоємність – відношення вартості фондів до вартості виробленої продукції (валової, товарної, реалізованої). 3. Фондоозброєність – відношення вартості основних фондів до середньосписковї чисельності промислово – виробничого персоналу. 4. Рентабельність – відношення балансового прибутку до вартості ОФ, помноженій на 100%. Вплив використання ОФ на фінансово-господарську діяльність підприємства відбувається через: - собівартість продукції; - показники фондовіддачі.

Шляхи підвищення використання ОФ:

-екстенсивний;

-інтенсивний.

Екстенсивний шлях передбачає збільшення тривалості роботи ОЗ на протязі року. Це досягається за рахунок ліквідності простоїв основних засобів, зменшення тривалості ремонту та інше. Інтенсивний передбачає підвищення продуктивності ОФ за одиницю робочого часу.Здійснюється за рахунок підвищення кваліфікації кадрів, впровадження нових технологій.

9.Показники стану та руху основних фондів.

Показники руху ОФ:

-коеф вибуття

-коеф оновлення

-коеф інтенсивного оновлення

-коеф росту.

Для х-ки стану:

-коеф зносу

-коеф придатності показує,яка частка ПВ ОФ перенесена на готову продукцію.

10.Склад і структура оборотних коштів.

11.Джерела утворень оборотних коштів на підприємстві:

*власні кошти

*кошти що прирівнені до власних

*позичкові кошти

1)Потреба підпр в власних об коштах визнач в процесі нормування, тобто при визначенні нормативу власн об кошт. Власні об к призначені для покриття мін запасів тов-матер цінностей. Нестача об к покрив за рахунок частини нерозпод прибутку звітного року, тобто ЧП

2)Ці кошти не належать підпр, але воно використ їх у своїх господ діяльн. До стійких пасивів відносять:

-постійна, норм заборг працівникам підпр позарплаті, яка повяз з періодичн оплати працівників

-постійна, норм заборг по відпускним

-пост норм заб фін організаціям, яка повязана з певною періодичністю сплати податків.

-заборг постач за матеріальні цінності

3) Позичкові кошти:

-коротк банк кредити

-комерц кредити, зокрема вексель

-кошти, які одержані підпр в рузьльтаті емісії цінних паперів

-суди комерц банківські

Сума власних коштів і прирівн до власних має відповідати загальному або зведеному нормативу об к

12.Поняття про норматив оборотних коштів(ОбК). визначення нормативу по окремих елементах ОбК.

Нормування- це процес визначення науково-обгрунтув нормативу об к

Норматив об к-мінім потреба підпр у запасах, тов-матер цінностей для забезпечення безперервного процесу в-цтва.

Таким чином в основу нормув покладено принцип мінім потреби об к

Нормування здійсн за певною методикою,яка включ наступні методи визначення нормативу:

*аналогічний або дослідно-статистичний

*коефіцієнтний

*метод прямого розрахунку

Аналітичний метод передбачає аналіз наявних тов-мат цінностей та виключення з них надлишкових

Коеф метод полягає в уточненні розрах нормативу об к і відповідності з динамікою виконання робіт

Метод прямого розрах поляг в обгрунтув нормативу кожного елемента об к і він є найбільш точним.

До нормованих елементів належ: -виробничі запаси

-незав в-цтво

-витрати майб періодів

-готова прод

Не нормуються:

-відвант прод

-кошти на рах і в касі

-дебіт заборг

-пот фін інвест

-інші об к

Методика нормув полягає у:

визнач норма запаса в цілях або в процентах ненорм

визнач часткові нормативиоб к тобто нормативи по окремих нормваних елементах

сукупний норматив об к який відповідає потребі у власних об к

Визначення нормативу у вироб запасах:

Нвз=Двз*tзап

Незав виробн: Ннзв=Втп*Тц*Кнз

К нз=(Сума С/Тц)*Св

Витрати майб періодів

Норматив витрат:

Нвзп=ВМПпр+ВМПрр-ВМПсв

Готова прод

Нгп=Дгп*tзап

Зведений норматив

Сума Нок=Нвз+Ннзв+Нгп

13.Показники оборотності ОбК шляхи прискорення ОбК

Для характер оборотн використ сист показників швидкості обертання

До них належать:

*коеф оборотності об к (к-ть об)- він показує скільки разів об к на протязі року пройшли всі 3 стадії кругообігу

Ко=Ор/Ок

*швидкість обертання, трив 1 обороту

Тоб=Д(360)/Ко

*коеф -взаємооберн до Ко, пок потребу підпр в об к для вигот 1 прод

Кз=1/Ко=ОК/Ор

*рентаб об к-відносний показник, обч як відношення прибутку (заг або чистого) до середрічного залишку об к

Рок=Пзаг(ЧПР)/ОК*100% Напрямки покращення використ об к

-оптимізація запасів матер ресурсів

-прискор процесу реаліз гот прод

-поліпшення матер-техн постачання, зміцнення плат дисципліни

14.Методи вимірювання продуктивності праці, їх переваги та недоліки

Для визначення рівня продуктивності праці використовується два показники: виробіток; трудомісткість.

Виробіток – к-сть продукції, що виробляється за одиницю РЧ або на одного середньоспискового працівника. В залежності від того в яких одиницях вимірюється к-сть продукції розрізняють два методі визначення виробітку: натуральний, вартісний.

Натуральний – застосовується у випадках коли обсяг продукції виробляється у натуральних одиницях і тоді виробіток буде обчислюватись: Вн=Он/ЗП, де Он-обсяг продукції виробленої у натуральному виразі.

Застосування цього методу можливо лише у випадку коли підприємство виготовляє лише 1 вид продукції або 1 вид робіт, тому цей метод має недолік, що не можна визначити загальний обсяг різної продукції. Перевага цього методу полягає в тому. Що він достовірно відображає затрати праці кожного працівника і його можна використовувати при розподілі ЗП у колективі. Основний показником продуктивності праці на підприємстві є середньорічний виробіток. Недолік цього методі полягає в тому, що чим дорожчі сировина і матеріали, тим більший буде обсяг продукції у грошовому виразі, тобто на вартісний виробіток впливає матеріаломісткість виробленої продукції і структури виконаних робіт. Для запобігання цього впливу доцільно обчислювати виробіток за чистою продукцією. Вв=ОЧП/ЗП.

ЧП – це новостворена вартість на підприємстві, яка обчислюється як різниця між валовою продукцією, матеріальними витратами і амортизацією.

Трудомісткість – як показник рівня продуктивності праці визначається як відношення затрат праці до обсягів виготовленої продукції у натуральному виразі. Тобто основою визначення трудомісткості є облік праці у натуральному виразі. Тм=1/Вн=ЗП/Он.

15.Показники ефективності використання персоналу підприємства

Для характеристики руху РС на підприємстві застосовують показники: 1. коефіцієнт обороту РС по прийому Копр=Чпр/Ч; 2. коефіцієнт обороту РС по звільненню Козв=Чзв/Ч

3. коефіцієнт плинності: Кпл=Чуб+Чптд +Чаш/Ч

Звільнені з усіх причин: по хворобі, на пенсії, служба в армії, навчання, скорочення штабу, прогули.

Основні причини плинності кадрів: важкі умови праці; незадовільні умови оплати праці; відсутність соціальної інфраструктури підприємства; ненормальний мікро-психологічний клімат в колективі.

Плинність РС завдає збитків, які виражаються в наступному: 1. зниження продуктивності праці працівника, який подав заяву на звільнення. 2. Втрати на навчання зростають для знову нових прийнятих працівників. 3. збитки внаслідок рекламації на неякісну продукцію чи роботу і необхідність ліквідації браку.

Інформація про стан використання РС на підприємстві знаходиться у звіті з праці.

Для х-ки використання РЧ на підприємстві складають баланс в якому розраховують:

- календарний фонд РЧ = числу календарних днів.

- номінальний фонд РЧ = календарний фонд – вихідні та святкові дні.

- корисний фонд =номінальний фонд – невиходи.

Невиходи на роботу – чергові та додаткові відпустки, невиходи по лікарняних, на навчання, з дозволу адміністрації, час виконання державних обов’язків, декретні відпустки, прогули.

На підставі балансу розраховується коефіцієнт використання календарного. Корисного і номінального фондів.

Основними одиницями вимірювання затрат праці є: людино/година; людино/день; затрати праці одного середньоспискового працівника.

16.Шляхи і резерви підвищення продуктивності праціПідвищення продуктивності праці означає економію затрат праці на виготовлення одиниці продукції. Між приростом продуктивності праці і економією трудових затрат існує залежність. ∆В=∆ЗП/100-∆ЗП*100%; ∆ЗП=∆В/100-∆В *100%.

Підприємства самостійно планують продуктивність праці, визначають її рівень забезпеченості при цьому випередження росту продуктивності праці у порівнянні з ростом середньої ЗП і ростом фондоозброєності праці.

Рівень продуктивності праці визначається факторами: матеріально-технічні; організаційні; економічні; соціальні; природні.

Фактори – це умови, за яких можливе підвищення продуктивності праці.

Матеріально-технічні: склад і технічний рівень знарядь праці; якість і види предметів праці; ступінь механізації і автоматизації виробництва; рівень прогресування технологій.

Організаційні: ступінь ритмічності виробництва; удосконалення управління виробництвом; організація робочих місць; створення безпечних умов виробництва.

Економічні: матеріальна зацікавленість колективу і кожного працівника у підвищенні ефективності виробництва; створення фінансових і економічних стимулів росту продуктивності праці.

Соціальні: рівень кваліфікації праці; умови праці.

Природні: стан навколишнього середовища; якість природних, земельних та водних ресурсів.

В економічній літературі розрізняють два шляхи підвищення продуктивності праці:

Екстенсивний – здійснюється тільки за рахунок зниження трудомісткості виробництва продукції, при незмінному або навіть і меншому обсягу продуктивності.

Інтенсивний - супроводжується збільшенням виробництва продукції при цьому витрати праці можуть скорочуватись, залишать незмінними або навіть зростати однак меншими темпами ніж виробництво продукції.

Підприємство виходячи з фактичної підвищеності продуктивності праці випускає відповідні резерви – це не використані можливо, які поділяються на поточні і перспективні.

Поточні – не потребують перебудови, організації та технологічного виробництва і можуть бути використані негайно.

Перспективні – пов’язані з НТП і вимагають значних фінансових втрат.

17.Поняття про інвестиції.видовий склад інвестицій

Значну частину у складі ресурсів підприємства становлять інвестиційні ресурси. Їх формування і використання регулюється законом України про інвестиційну діяльність.

До складу інвестицій належать: цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери; рухоме та нерухоме майно; сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань оформлені у вигляді технологічної документації, але не ноу-хау; права користування землею, водою, будинки, споруди, обладнання, а також інші майнові права; інші цінності.

Юридичні та фізичні особи, які здійснюють вклад капіталу називаються інвесторами.

Інвестиційна діяльність – це сукупність практичних дій інвесторів та учасників, щодо здійснення інвестицій з метою одержання прибутку.

Основною метою інвестиційної діяльності є: досягнення високих темпів економічного розвитку підприємства; максимізація доходів від інвестиційної діяльності; мінімізація інвестиційних ризиків; забезпечення фінансової стійкості та платоспроможності підприємства.

Інвестиційні класифікаційні ознаки: об’єкт інвестування; х-ер інвестування; період інвестування; форма власності на інвестиційні ресурси.

Сутнісна х-ка деяких видів інвестицій: фінансові інвестиції - це вкладення коштів чи інших активів у цінні папери суб’єктів господарської діяльності з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту. Реальні інвестиції - це вкладання коштів в реальний (основний та оборотний) капітал, спрямоване на приріст виробничих фондів та матеріально-технічних запасів.

До матеріальних належать: будинки, споруди, обладнання, передавальні пристрої, транспортні засоби, тобто об’єкти основних фондів.

Нематеріальні активи – це техніка, технології, патенти, ліцензії та ноу-хау підприємства.

Реальні інвестиції спрямовані у виробництво, тому їх називають виробничими інвестиціями або просто капітальні вкладення.

Прямі інвестиції — це вкладення капіталу з метою набуття довгострокового економічного інтересу та отримання підприємницького прибутку (доходу), що забезпечує контроль інвестора над об’єктом інвестування.

Непрямі інвестиції – це опосередкована участь у виборі об’єкта інвестування і вкладання коштів іншими способами.

Приватні інвестиції – це вкладання коштів які роблять громадяни та приватні підприємства.

Державні інвестиції – це вкладання капіталу яке провадять центральні та місцеві органи влади й управління бюджетних, позабюджетних фондів і позичених коштів.

Іноземні інвестиції – це вкладання капіталу іноземних громадян, юридичних осіб і держав.

Спільні інвестиції – це вкладання юридичних осіб та громадян країни та іноземних держав

18.Оцінка економічної ефективності виробничих інвестицій

Ефективність виробничих інвестицій (капітальних вкладень) характеризує економічні, соціальні або інші результати і господарську доцільність їхнього здійснення. Основою оцінки доцільності капітальних витрат служить порівнювання вигідності того чи того проекту за умови обмеженості капіталу як ресурсу та забезпечення найбільших прибутків через реалізацію найліпшого з кількох варіантів (проектів) інвестицій. Офіційна методика оцінювання ефективності (доцільності) капітальния вкладень передовсім визначає загальні положення. Найбільш суттєвими з них є такі. По-перше, розрахунки економічної ефективності капітальних вкладень застосовуються за: розробки різних проектних і планових (прогнозних) документів; оптимізації розподілу реальних інвестицій за різними формами

відтворення основних фондів; оцінювання ефективності витрачання власних фінансових коштів підприємства. По-друге, у розрахунках визначають загальну економічну ефективність як відношення ефекту (результату) до суми капітальних витрат, що зумовили цей ефект. Витрати та результати обчислюють з урахуванням чинника часу. На підприємствах економічним ефектом капітальних вкладень служить приріст прибутку (госпрозрахункового доходу). По-третє, з метою всебічного обгрунтування та аналізу економічної ефективності капітальних вкладень, виявлення резервів її підвищення використовують систему показників — узагальнених і поодиноких. До узагальнених показників належать період окупності капітальних витрат (кількість років або місяців, за які відшкодовуються початкові інвестиції) та питомі капітальні вкладення (у розрахунку на одиницю приросту виробничої потужності або продукції) — капіталомісткість. Окрім узагальнених до системи входять такі поодинокі показники, що підлягають спільному комплексному аналізу: продуктивність праці; фондовіддача; матеріаломісткість (енергоємність), собівартість, якість і технічний рівень продукції; тривалість інвестиційного циклу; величина соціального ефекту (як порівняти із соціальними нормативами); показники, що характеризують поліпшення стану навколишнього середовища. По-четверте, за визначення ефективності капітальних вкладень має бути виключений вплив на сумарний ефект так званих неінвестиційних чинників, тобто заходів, здійснення яких не потребує капітальних вкладень. Це означає, що з одержаного підприємством загального ефекту (прибутку) треба вилучати ефект від повнішого використання введених раніше виробничих потужностей, збільшення коефіцієнта змінності роботи устаткування, запровадження прогресивних форм організації виробництва, праці та управління, підвищення професійної підготовки й майстерності персоналу тощо.

19.Склад витрат підприємства що враховуються при визнченні собівартості продукції

У процесі господарської діяльності аграрні підприємства несуть різні витрати. Проте не всі вони включаються у собівартість продукції. З метою забезпечення єдиних методологічних засад формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття у фінансовій звітності, а також дотримання однакових підходів до визначення складу витрат і віднесення їх на собівартість продукції в 2000 р. прийнято Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», в якому названі питання знайшли своє відображення і врегулювання. В загальноекономічному розумінні витрати звітного періоду, згідно з вказаним стандартом, визнаються або як зменшення активів, або як збільшення зобов’язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.Витрати, які несуть підприємства в процесі здійснення всіх видів своєї діяльності, є надзвичайно різноманітними. За характером виникнення і функціональним призначенням усі витрати можна поділити на такі групи: операційні витрати, що виникають в процесі операційної діяльності підприємства; фінансові витрати; витрати, що виникають в процесі звичайної діяльності і не є операційними та фінансовими; надзвичайні витрати. Склад операційних витрат є також різноманітним, тому не всі вони включаються до виробничої собівартості продукції До складу прямих витрат на оплату праці включають заробітну плату та інші виплати працівникам, безпосередньо зайнятим на виробництві продукції (виконанні робіт, наданні послуг), які можуть бути прямо віднесені до конкретного об’єкта витрат. До інших прямих витрат відносять усі інші витрати, що можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат. Найбільш важливими серед них у сільськогосподарському виробництві є орендна плата за майно і за земельні ділянки, амортизація основних засобів, відрахування на соціальні заходи. В промисловості до цих витрат, крім останніх двох видів витрат, відносять витрати від браку, які становлять вартість остаточно забракованої продукції, та витрати на виправлення браку за вирахуванням остаточно забракованої продукції за справедливою вартістю тощо. Загальновиробничі витрати охоплюють досить широке коло витрат, зокрема витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, бригадами, фермами, дільницями, відрахування на соціальні заходи і медичне страхування вказаного апарату, витрати на службові відрядження персоналу цехів, бригад тощо), амортизацію основних засобів загальновиробничого призначення, орендну плату за основні засоби та інші необоротні активи зазначеного призначення, витрати на вдосконалення технології й організації виробництва, витрати на опалення, освітлення, водопостачання та інше утримання виробничих приміщень і деякі інші витрати. Загальновиробничі витрати між окремими об’єктами витрат розподіляються пропорційно до суми прямих витрат (без витрат основних матеріалів: кормів, насіння, сировини). Адміністративні витрати — це такі загальногосподарські витрати, які спрямовані на управління підприємством в цілому та його обслуговування. Вони займають досить велику питому вагу серед операційних витрат, що не включаються до виробничої собівартості продукції. До складу адміністративних витрат відносять витрати на утримання апарату управління підприємством та іншого загальногосподарського персоналу; загальнокорпоративні витрати (представницькі витрати, витрати на проведення річних зборів тощо); витрати на утримання основних засобів, нематеріа­льних активів загальногосподарського використання; оплату юри­дичних, аудиторських та інших послуг; витрати на зв’язок, на відрядження апарату управління підприємством; витрати на врегулювання спорів у судових органах і деякі інші витрати. Витрати на збут продукції (робіт, послуг). В умовах ринкової економіки ці витрати набувають особливого значення через дію відомого ринкового принципу: головне — не виробити товар, а його продати. Тому сума цих витрат тепер формується за рахунок не лише традиційних витрат, таких як наприклад, витрати на пакування і затарювання готової продукції, на її транспортування, перевалку і страхування, на утримання основних засобів, пов’я­заних з реалізацією товару, а й витрат, що відіграють велику роль у просуванні готової продукції на ринок: витрат на рекламу і дослідження ринку, комісійні винагороди торговим агентам, продавцям фірмових магазинів та ін. До інших операційних витрат, що не включаються у виробничу собівартість продукції, відносять суми безнадійної дебіторсь­кої заборгованості, втрати від операційної курсової різниці (зміни курсу валюти за операціями, активами і зобов’язаннями, пов’яза­ними з операційною діяльністю підприємства); втрати від знецінення запасів; визнані штрафи, пеня, неустойка; витрати на утри­мання об’єктів соціально-культурного призначення, собівартість реалізованих виробничих запасів і деякі інші витрати.

20.Групування витрат підприємства за елементами витрат.

Дане групування здійснюється з метою складання кошторису виробництва.

Елементи витрат - це сукупність єдиних за економічним змістом витрат.

Кошторис виробництва – це підрахунок сукупних витрат, які пов’язані з основною діяльність підприємства за певний період незалежно від того, чи відносять їх на собівартість продукції в цьому періоді чи ні.

Згідно ПСБО-3 «звіт про фінансові витрати» виділяють такі елементні витрати: матеріальні витрати, оплата праці, відрахування на соціальні заходи, амортизація, інші витрати.

Матеріальні витрати включають: 1. витрати на сировину, основні та допоміжні матеріали. 2. витрати на покупку напівфабрикатів та комплектуючих засобів. 3. оплата послуг виробничого характеру сторонами підприємства, які необхідні для виготовлення продукції. 4. витрати на паливо та електроенергію. 5. витрати на пошук і використання природної сировини.

Елементна оплата праці включає всі форми оплати праці штатного і позаштатного виробничого персоналу. Елементні відрахування на соціальні заходи включають такі відрахування із заробітної плати працівників: прибутковий податок; відрахування у пенсійний фонд; у фонд соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності; у фонд безробіття; у фонд страхування від нещасних випадків на виробництві.

Амортизація включає витрати на повне відтворення основних засобів.

Інші витрати – це такі витрати, які не можна віднести до вищеназваних елементів (на оплату послуг, зв’язку, на відрядження, на страхування майна).

11.Джерела утворень оборотних коштів на підприємстві:

*власні кошти

*кошти що прирівнені до власних

*позичкові кошти

1)Потреба підпр в власних об коштах визнач в процесі нормування, тобто при визначенні нормативу власн об кошт. Власні об к призначені для покриття мін запасів тов-матер цінностей. Нестача об к покрив за рахунок частини нерозпод прибутку звітного року, тобто ЧП

2)Ці кошти не належать підпр, але воно використ їх у своїх господ діяльн. До стійких пасивів відносять:

-постійна, норм заборг працівникам підпр позарплаті, яка повяз з періодичн оплати працівників

-постійна, норм заборг по відпускним

-пост норм заб фін організаціям, яка повязана з певною періодичністю сплати податків.

-заборг постач за матеріальні цінності

3) Позичкові кошти:

-коротк банк кредити

-комерц кредити, зокрема вексель

-кошти, які одержані підпр в рузьльтаті емісії цінних паперів

-суди комерц банківські

Сума власних коштів і прирівн до власних має відповідати загальному або зведеному нормативу об к

12.Поняття про норматив оборотних коштів(ОбК). Визначення нормативу по окремих елементах ОбК.

Нормування- це процес визначення науково-обгрунтув нормативу об к

Норматив об к-мінім потреба підпр у запасах, тов-матер цінностей для забезпечення безперервного процесу в-цтва.

Таким чином в основу нормув покладено принцип мінім потреби об к

Нормування здійсн за певною методикою,яка включ наступні методи визначення нормативу:

*аналогічний або дослідно-статистичний

*коефіцієнтний

*метод прямого розрахунку

Аналітичний метод передбачає аналіз наявних тов-мат цінностей та виключення з них надлишкових

Коеф метод полягає в уточненні розрах нормативу об к і відповідності з динамікою виконання робіт

Метод прямого розрах поляг в обгрунтув нормативу кожного елемента об к і він є найбільш точним.

До нормованих елементів належ: -виробничі запаси

-незав в-цтво

-витрати майб періодів

-готова прод

Не нормуються:

-відвант прод

-кошти на рах і в касі

-дебіт заборг

-пот фін інвест

-інші об к

Методика нормув полягає у:

визнач норма запаса в цілях або в процентах ненорм

визнач часткові нормативиоб к тобто нормативи по окремих нормваних елементах

сукупний норматив об к який відповідає потребі у власних об к

Визначення нормативу у вироб запасах:

Нвз=Двз*tзап

Незав виробн: Ннзв=Втп*Тц*Кнз

К нз=(Сума С/Тц)*Св

Витрати майб періодів

Норматив витрат:

Нвзп=ВМПпр+ВМПрр-ВМПсв

Готова прод

Нгп=Дгп*tзап

Зведений норматив

Сума Нок=Нвз+Ннзв+Нгп

13.Показники оборотності ОбК шляхи прискорення ОбК

Для характер оборотн використ сист показників швидкості обертання

До них належать:

*коеф оборотності об к (к-ть об)- він показує скільки разів об к на протязі року пройшли всі 3 стадії кругообігу

Ко=Ор/Ок

*швидкість обертання, трив 1 обороту

Тоб=Д(360)/Ко

*коеф -взаємооберн до Ко, пок потребу підпр в об к для вигот 1 прод

Кз=1/Ко=ОК/Ор

*рентаб об к-відносний показник, обч як відношення прибутку (заг або чистого) до середрічного залишку об к

Рок=Пзаг(ЧПР)/ОК*100% Напрямки покращення використ об к

-оптимізація запасів матер ресурсів

-прискор процесу реаліз гот прод

-поліпшення матер-техн постачання, зміцнення плат дисципліни