Школа для дітей із тяжкими порушеннями мовлення

У тих випадках, коли порушення мовлення набуває вираз- ii<iio характеру і не може коригуватись в умовах шкільного ло- мніункту, а дитина через наявне порушення не може вчитися на- l>linii із ровесниками у масовій школі, навчання здійснюється у

іісціальних загальноосвітніх школах (школах-інтернатах) для ІИСІІ із тяжкими порушеннями мовлення. Відповідно норматив- iin\ документів до цих шкіл приймаються діти із нормальним і ivxoM га первинно збереженим інтелекгомСпеціальні загальноосвітні школи (школи-інтернатн) для дітей із тяжкими порушеннями мовлення, як правило мають два відділення:

0 до I відділення приймаються діти, які мають загальний недорозвиток мовлення, зумовлений алалією, афазією, дизартрією, ринолалією. При зарахуванні до першого відділення враховується рівень мовленнєвого розвигку; 0 до II відділення приймаються діти із тяжким ступенем заїкання і нормальним мовленнєвим розвитком.

B обох відділеннях наповнюваність класів 10-12 дітей. У кожному класі окрім вчителя загальноосвітніх предметів передбачається посада вчигеля-логопеда. Навчання здійснюється за спеціальними корекційно спрямованими програмами, базується на принципах логодидактики із використанням специфічних методів і прийомів корекційно-виховного впливу. Завданнями корекційної роботи є:

• подолання порушень усного та писемного мовлення на основі індивідуального та диференційованого підходу;

* нормалізація психічного розвитку та комунікативної поведінки учнів;

• забезпечення шкільної успішності в межах стандарту спеціальної освіти з урахуванням можливостей кожної дитини;

• підготовка учнів до самостійного життя, соціально-побутової і трудової інтеграції в суспільство.

ГІодолання порушень мовлення забезпечується з одного боку раціональним поєднанням фронтальних, підгрупових та індивідуальних логопедичних занять, а з другого — логопедиза- цією усього навчально-виховного процесу. Корекція та розвиток мовлення учнів здійснюються, як у навчальному процесі, так і у позакласній діяльності усіма вчителями й вихователями у поєднанні з лікувально-оздоровчою і психологічною роботою.

Отже, успішність навчальної та корекційно-виховної роботи у спеціальній загальноосвітній школі (школі-інтернаті) для дітей із тяжкими порушеннями мовлення забезпечується узгодженими діями логопедів, вчителів, вихователів, психологічного та медичного персоналу, співпрацею з родинами учнів.

Логопедична допомога в системі охорони здоров'я

Діти з порушеннями мовлення можуть одержувати логопедичну допомогу і по лінії Міністерства охорони здоров'я, зокрема:

- у логопедичних кабінетах при дитячих поліклініках;

ммнішм/ iiui особлшюспи роботи з ними в умовах шгрекціітп та тклюзивноі гквіти

і - у стаціонарах при дитячих лікарнях і психоневрологічних диспансерах (дитячих санаторіях).

./Іогогіед дитячої поліклініки надає допомогу дітям з усіма иидлми мовленнєвої патології незалежно від рівня інтелекту та км |.гженості фізичного слуху. Найбільш тісними мають буги иГн ти логопеда із дошкільними закладами, особливо з тими, де т ії vnii спеціальні логопедичні групи.

У спеціальних відділеннях стаціонарів надається лікувально- шдоронча та психолого-педагогічна допомога дітям, які окрім Міні іспнєвих порушень мають й інші відхилення у психофізич- Ііпму розвитку.

.4. Особливості роботи вчителя 3 дітьми, іцо потребують логопедичної допомоги, в умовах загальноосвітніх закладів

Успішність навчання дитини з порушеннями мовлення за- н iiuiTb не лише від виправлення в неї вад, а й від правильного

• ммлення вчителя, урахування у навчальному процесі наявних проблем дитини. Зупинимось на деяких особливостях роботи м'іиіеля з такою дитиною.

Передусім дитина-логопат потребує сприятливого режиму н.іи'ідпня, що виражається у доброзичливому ставленні вчителя, Ііпіумінні та урахуванні ним у навчальному процесі особливос- и її особистості дитини (особливо при таких складних діагнозах, Hh дизартрія, ринолалія, заїкання), психологічній підтримці з OiiKV вчителя — підбадьорювання, заохочення успіхів.

Нажливим завданням є стимулювання пізнавальної й мов- Ii ііік вої активності дітей, адже у багатьох з них через норушен- IiH мовлення комунікативна діяльність є зниженою, вони невнев- Hi iii и собі, є пізнавально пасивними. Слід спочатку залучати iiii ii до таких видів діяльності (як на уроках, так і у позаклас- iiiii роботі), де можна сформувати ситуацію усгііху, віру в себе, пріанізувати позитивне спілкування з однокласниками.

Варто пам'ятати, що в учнів-логопатів можуть бути проб- н'ми і у розумінні мовлення, тому слід давати детальний ін-

• ірукгаж перед виконанням завдань і переконатись, що дитина Піно зрозуміла. Мовлення педагога має бути зразковим, чітким, ■ мпціііно виразним, складатись із коротких зрозумілих речень.

Модуль 11. Пситхмоа>педа2огічна .гарактершгтг/ка дітей з гщууииптями псшоофізичтко

Велику увагу слід приділяти формуванню прийомів розумової роботи, необхідних для оволодіння граматикою; з метою розвитку зв'язного мовлення — вчити дитину міркувати, робити розгорнуті висновки.

Вчитель, як і логопед, має допомагати дитині планувати своє висловлювання, контролювати його, слідкувати за використанням у самостійному мовленні навичок, набутих на логопедичних заняттях.

У багатьох дітей-логопатів виявляються недорозвиненими гакі важливі для шкільного навчання функції, як: просторове сприймання і аналіз, просторові уявлення; зорове сприймання, аналіз і синтез; координація системи «око-рука»; складна координація рухів пальців і кисті рук; фонематичне сприймання, фонематичний аналіз і синтез. Ці функції мають стати об'єктом корекційної роботи педагога, яка може здійснюватись як на навчальному, так і позанавчальному матеріалі. При суттєвому порушенні цих функцій дитина може потребувати й спеціального впливу психолога, з яким вчителю також необхідно узгодити зміст і прийоми роботи.

Наголосимо, що індивідуальний підхід до дітей, конкретний зміст і прийоми корекційної роботи залежать від клінічного діагнозу дитини, її психологічних особливостей і мають ретельно узгоджуватись із логопедом, психологом. Наприклад:

• форма опитування дитини із заїканням (усна чи письмова відповідь, з місця чи біля дошки, на уроці чи після уроку) залежить від етапу корекційного впливу;

• при грубих і стійких помилках дитини у письмі й читанні не варто давати додаткові завдання, а узгодити із логопедом спеціальні, що враховують специфіку цих помилок;

• у дітей, що мають фонетико-фонематичний недорозвиток, необхідно розвивати фонематичне сприймання, фонематичний аналіз і синтез.

Навчання і виховання дитини з вадами мовлення має бути поєднаним із оздоровленням, логопедичними заняттями, но необхідності — із лікуванням, психотерапевтичним і психокорек- ційним впливом, занягтями з ЛФК.

Вагомого значення для включення дітей з порушеннями мовлення у навчальний процес має підготовка учнівського колективу до позитивного сприймання такого однокласника. Вчитель має пояснити, що в класі є дитина, яка невиразно говоригь (чи з помилками пише, читає, робить запинки у розмові і т. ін.), іцо такий учень потребує підтримки й допомоги однокласників,

ШШтпху пш осо&ішвоспи jxßornu з нгши в улювах корекційшл rm інклюзившп <x:tnrrm

пні для подолання мовленнєвих проблем потрібен час. Водночас іИ'даї'ог разом із психологом мають залучати дитину-логопата до ИІМСКТИВНИХ форм діяльності, у якій їй буде комфортно й пору- Ііісиня мовлення не висуватимуться на перше місце.

Особливу роботу логопеду, вчителю й психологу слід про- Іести з родиною учня з порушенням мовлення, адже співпраця гміьків із спеціалістами є запорукою успішності корекційно- ипховноїроботи

Клінічна класифікація (у основі лежить вивчення причин і патологічних проявів мовної недостатності) : Дисфонія відсутність або розлад фонации внаслідок патологічних змін голосового апарату. Проявляється у вигляді відсутності фонации (афонія) або в порушенні сили, висоти і тембру голосу (дисфонія). Брадилалия патологічно уповільнений темп мови. Тахілалія патологічно прискорений темп мови. Заїкання (логоневроз) порушення темпоритмической сторони мови, обумовлене судорожним станом м'язів мовного апарату. Дислалія порушення звукопроизношения при нормальному слуху і підлягаючій зберіганню іннервації мовного апарату. Ринолалия порушення тембру голосу і звукопроизношения, обумовлене анатомофизиологическими дефектами мовного апарату. Дизартрія порушення звукопроизносительной сторони мови, пов'язане з органічною поразкою центральної нервової системи. Страждає не лише звукопроизношение, але і темп, виразність, модуляція. Алалия відсутність або недорозвинення мови внаслідок органічної поразки мовних зон кори головного мозку у внутріутробному або ранньому періоді розвитку дитини (до формування мови). Афазія повна або часткова втрата раніше сформованої мови, пов'язана з локальними ураженнями головного мозку в результаті важких травм головного мозку, запальних процесів і пухлин, судинних захворювань і порушень кровообігу. Порушення письмової мови : Дислексия порушення читання, проявляється в утрудненні при розпізнаванні і пізнаванні букв, при злитті букв в склади і складів в слова, що призводить до нерозуміння навіть простого тексту. Дисграфія специфічний розлад процесу листа. Проявляється в нестійких оптико-пространственных образах букв, в спотвореннях звукослогового складу і структури пропозиції. Психолого-педагогічна класифікація (враховує міру порушення мовних засобів спілкування в процесі мовної комунікації) : 1 група: фонетичне недорозвинення; фонетико-фонематическое недорозвинення; загальне недорозвинення мови (ОНР). 2 група: заїкання. Кожна група дефектів у свою чергу розрізняється за формою (природі) порушення і міри його вираженості. Клінічна і психолого-педагогическая класифікації порушень мови взаємно доповнюють один одного. Джерело: http://www.defectolog.ru

сі види мовних порушень у клініко-педагогічної класифікації ділять на 2 групи.

 

1. Порушення усного мовлення.

А) порушення фонаціонного (зовнішнього) оформлення мови:

Афоня, дисфонія - відсутність або розлад голосу, браділалія - ​​патологічно уповільнений темп мови, тахілалія - ​​патологічно прискорений темп мовлення, заїкання - порушення темпо-ритмічної сторони мови, обумовлене судорожним станом м'язів мовного апарату, дислалия - порушення звуковимови при нормальному слуху і сохранной іннервації (забезпеченість органу або тканини нервовими волокнами і нервовими клітинами) мовного апарату, ринолалия - порушення тембру голосу і звуковимови, обумовлене анатомо-фізіологічними дефектами мовного апарату , дизартрія - порушення произносительной сторони мови, обумовлене недостатньою іннервацією мовного апарату-

б) порушення структурно-семантичного (внутрішнього) оформлення мови:

алалія - ​​відсутність або недорозвинення мови внаслідок органічного ураження мовних зон кори головного мозку, афазія - повна або часткова втрата мови, пов'язана з локальними ураженнями головного мозку.

2. Порушення писемного мовлення:

а) дислексія (алексія) - часткове (повне) порушення читання,

б) дисграфія (аграфия) - часткове (повне) порушення письма.

lady-live.ru