91. Соціально-економічний розвиток урср 1964-1985рр.

Із усуненням 1964 р. від влади М. Хрущова настала «ера» Л. Брежнєва. Хрущовські реформи було згорнуто. З вересня 1965 р. децентралізовану систему управління (раднаргоспи) змінила випробувана — централізована. Загальносоюзним міністерствам знову була підпорядкована переважна більшість підприємств. Таким чином, корінних змін не планувалося. У промисловості планувалося посилення економічного стимулювання виробництва, розширення сфери госпрозрахункових відносин, створення ефективної системи стимулювання, скорочення кількості диктованих згори показників.Спочатку такі заходи дали певні наслідки. Результати восьмої п'ятирічки (1965— 1970) підбадьорювали. Її підсумки були найкращими за останні 35 років. Дві третини промислової продукції було одержано завдяки підвищенню продуктивності праці.Однак це був тимчасовий успіх. Акцент дедалі більше робився на безоглядній експлуатації сировинних запасів, зокрема нафти і газу, на досягненні миттєвого успіху будь-якими методами. Країна продовжувала йти традиційним для неї шляхом екстенсивного розвитку.Економіка України не мала замкнутого технологічного циклу, тобто паливо і комплектуючі завозилися з інших регіонів СРСР. ВПК поглинав більшу частину капіталів, людських ресурсів, тому економіка мінімально турбувалась про людей та задоволення їх потреб. Освіта, наука, культура, медицина фінансувались за залишковим принципом. Таким чином, соціально-економічне життя переживало період застою.

92. Наростання соцыальних кризових явищ в політичному житті України (1985—1991.).У першій половині 80-х років адміністративно-командна система управління народним господарством, тоталітарний політичний режим в СРСР привів країну до глибокої соціально-економічної та суспільно-політичної кризи. Це засвідчила зростаюча науково-технічна відсталість порівняно з передовими західними країнами, уповільнення темпів економічного розвитку, низька якість більшості вітчизняних промислових товарів, неспроможність колгоспно-радгоспної системи створити країну сільськогосподарською продукцією, вражаюча безгосподарність, нездатність режиму забезпечити своїм громадянам задовільний рівень життя, дефіцит найнеобхідніших товарів, нещадне переслідування владою інакомислення та опозиції, всевладдя партноменклатури, поширення корупції, соціальна апатія, пияцтво та інші негаразди.Партійно-радянське керівництво знало про кризові явища, але ретельно приховувало цю інформацію від громадськості. У верхніх ешелонах влади не було єдності щодо шляхів розвитку країни. Одна група керівників вважала, що потрібно посилити адміністративно-командні методи, навести дисципліну; інша твердила, що ніяких істотних змін не потрібно і можна проіснувати в "застої" ще багато років; третя схилялася до необхідності проведення реформ. З обранням у березні 1985 р. Генеральним секретарем партії М. Горбачова перемогли прибічники реформ.Термін "перебудова" з'явився пізніше. Першим гаслом, проголошеним у її процесі, було "прискорення". Курс на прискорення був закріплений в "Основних напрямках економічного і соціального розвитку СРСР на 1986—1990 pp. і на період до 2000 року", прийнятий XXVII з'їздом КПРС (1986). Передбачалося до 2000 р. створити виробничий потенціал, що дорівнював би створеному за всі попередні роки радянської влади. Утопічність цього була очевидною, а замість "прискорення" розпочався спад промислового виробництва. У 1987 р. проголошено необхідність змін в економічній політиці, переходу від адміністративно-командних до економічних методів управління народним господарством. Але існуючий адміністративно-командний економічний механізм не підлягав реформуванню, радянське планово-директивне господарство не сприймало законів ринкової економіки.

Економічні підсумки 1985—1991 pp. були незадовільними. Рівень життя людей невпинно знижувався, до того ж у квітні 1986 р. Україну спіткала аварія на Чорнобильській АБС — найбільша екологічна катастрофа XX ст. Від радіоактивного опромінення в перші дні після катастрофи померло кілька десятків людей. У ліквідації наслідків аварії було задіяно до 600 тис. осіб. Десятки тисяч з них стали інвалідами, багато померло. Наслідки аварії негативно позначилися на здоров'ї 2,5 млн людей. Лише прямих збитків було завдано на 10 млрд доларів США. Крім прямих витрат на ліквідацію аварії, потрібно було у стислі строки відселити 160 тис. осіб, побудувати їм житло. Із сільськогосподарського обігу було вилучено 190 тис. гектарів угідь, а забруднено радіонуклідами до 50 тис. кв. км (8,2 % території республіки).

93. Загострення екологічних проблем в Україні з другої половини ХХ ст. Чорнобильська катастрофа та її наслідки. У 70-80-тї роки економіка СРСР розвивалась в основному екстенсивним шляхом. Це мало негативний відбиток на Україні. У ці роки за рішенням центру споруджували гіганти індустрії, що були зорієнтовані на випуск продукції для Союзу. У цьому плані розвивалися підприємства ВПК, яких в Україні було багато, а також металургійні, верстато- та машинобудівні гіганти. Чимало їх, в тому числі гіганти металургії, гірничі та хімічні комбінати, споруджували з орієнтацією на старі технології й проекти. Експлуатація їх надзвичайно погіршувала екологію довкілля, а за забрудненістю повітря, зокрема в Донбасі, середньому Подніпров'ї тощо, Україна була однією з найбільш забруднених регіонів колишнього Союзу. Кожне п'яте з найбільш забруднених міст було в Україні. Серед них виділялися Дніпропетровськ, Кривий Ріг, Запоріжжя, Маріуполь, Горлівка, Нікополь та ін.Та особливо страшною виявилася аварія на Чорнобильській АЕС, що сталася в ніч з 25 на 26 квітня 1986 р. За наслідками забруднення вона була справді світовою катастрофою, особливо для країн Європи. Довкола ЧАЕС утворено спеціальну З0-кілометрову зону, з якої було відселено все населення. Спорожніло м. Прип’ять, в якому свого часу налічувалося близько 35 тис. населення, бовваніючи пусткою нестерпного докору колишній тоталітарній системі. В Україні, за офіційними, применшеними, даними, вважають забрудненими території 16 областей, а фактично — всі області республіки, в тому числі її столицю м. Київ. На ліквідацію наслідків катастрофи тільки в 1988—1990 pp. витрачено в тодішньому масштабі цін понад 20 млрд. крб. — сума для тих часів буквально феноменальна. Уже в умовах незалежності держава виявила "піклування" про долю населення України і переклала всі матеріальні клопоти на плечі трудівників шляхом введення спеціального так званого чорнобильського податку, який становить 12%.Радіаційне забруднення після катастрофи с збудником ракових захворювань серед населення, зокрема малечі, дітей дошкільного та шкільного віку. Воно дуже шкідливо позначається на загальному стані здоров'я населення, внаслідок чого багато людей пішло з життя.

94. Становлення багатопартійної системи в Україні Головним напрямом політичної трансформації став перехід від монопартійності до багатопартійності.Багатопартійна система в Україні представлена партіями всього загальновизнаного політичного спектра. Серед них поступово викристалізувалися п'ять основних течій: націонал-радикальна, націонал-демократична, центристська, соціал-демократична, ліве крило. Націонал-демократична течія представлена 11 найбільш впливовими політичними партіями.Ідейно-теоретичною основою націонал-демократичних партій є мінімальне втручання держави в економіку та поміркований націоналізм (баланс інтересів нації і особи, єдність прав нації і прав людини. В центристській партії основою є лібералізм, який проголошує свободу людини вищою цінністю, коли держава існує заради людини, а не навпаки. Матеріальною основою свободи людини є приватна власність. Важливе значення надається створенню вільного демократичного громадянського суспільства, побудові правової держави. Серед цих партій спостерігаються різні підходи до проблем державного устрою — від унітаризму до адміністративної автономії та регіонального самоврядування. Соціал-демократичнїй течїі основою цих партій є соціал-демократичні цінності та ідеали. Відстоюється соціально-орієнтована ринкова економіка, підтримуються реформи, які враховують інтереси більшості населення.

У лівого крила Ідеологічноа засада базуваласьна марксизмі-ленінізмі, модернізованому відповідно до сучасних умов. Соціалізм вони вважають суспільством соціальної справедливості із сильним соціальним захистом населення (право на працю та відпочинок, безплатна освіта і медицина, матеріальна підтримка непрацездатних). Безумовний пріоритет надається колективним формам власності. Партії визнають планово-ринкову економіку при збереженні у держави значних контрольно-розпорядчих . Таким чином, упродовж 90-х років Україна відійшла від тоталітарної однопартійності і опинилася в гіпертрофованій багатопартійності. Поєднуючи інтереси громадянського суспільства з державою, політичні партії сприяють подоланню або пом'якшенню конфліктів. Тому формування кількох впливових політичних партій, здатних запобігти політичним потрясінням і забезпечити розподіл влади між різними суспільними силами, набуло нині важливого значення.

95. Україна на шляху до незалежності. Декларація про державний суверенітет.ДО своєї незалежності Україна йшла довгим, тяжким, жертовним шляхом і дорого за неї заплатилаЗдобутки безсумнівні: широке міжнародне визнання; серія політичних і економічних угод із сусідніми і далекими державами, що визначає наше місце у світовому співтоваристві; конструювання структури державності. І головний наш здобуток — збереження міжнаціонального спокою, завдяки чому Україна залишається однією з небагатьох мирних зон не лише в Співдружності Незалежних Держав, а у в усьому нинішньому світі. Незалежність України — заслуга не лише певних політичних сил та рухів, а й усього народу, багатьох його поколінь. За нею — і три роки національної революції та драматичної самооборони Української Народної Республіки, і десять років національно-культурного будівництва часів «українізації», і всенародне протистояння гітлерівському нашестю, і тяжка праця народу в післявоєнній відбудові та у створенні індустріальної потуги сучасної України… Декларація про державний суверенітет України — документ про проголошення державного суверенітету України. Прийнята Верховною Радою Української PCP 16 липня 1990 року. Декларація приймалася в роки розвалу СРСР. Міжнаціональна напруга в азійських і кавказьких республіках подекуди виплеснулася у криваві міжетнічні сутички. 11 березня 1990 року Литва вже проголосила свою незалежність від СРСР, Латвія і Естонія активно готували відновлення незалежності. На вулицях українських міст Українська Міжпартійна Асамблея вже вела реєстрацію громадян Української Народної Республіки. 12 червня 1990 була прийнята Декларація про державний суверенітет РРФСР, основною метою якої був перерозподіл владних повноважень і власності від союзного центру до республіки. Перебуваючи під тиском суспільних настроїв, XXVIII з'їзд КПУ прийняв резолюцію «Про державний суверенітет Української РСР»(16 липня 1990р.). Оскільки більшість у Верховній Раді УРСР формально складали комуністи, депутати Верховної Ради УРСР прийняли Декларацію на виконання резолюції з'їзду. Проте Декларація про державний суверенітет України далеко випередила декларації Росії і комуністів. По-перше, це фактично була програма побудови незалежної держави. По-друге, Декларація надала поштовх і напрямок процесу утворення національних держав на теренах падаючої комуністичної імперії. За місяць Верховна рада Білоруської РСР прийняла декларацію про суверенітет республіки, яка повторювала тези української декларації про побудову самостійної держави. День прийняття Декларації був оголошений святковим і вихідним на території України. На час прийняття Декларації Конституція УРСР була чинною. Отже, УРСР не мала свого громадянства. Її територію всуціль заселяли громадяни СРСР, відтак народу України не існувало. Джерелом влади при прийнятті Декларації була КПУ, але не як самостійна партія, а як регіональний підрозділ КПРС.

96. Спроба державного перевороту у серпні 1991 р. Здобуття Україною незалежності. Аби запобігти розпаду СРСР, союзне керівництво на чолі з М. Горбачовим намагалося якнайшвидше підписати новий союзний договір. Улітку 1991 р. у підмосковному Ново-Огарьово відбулися переговори президента СРСР М. Горбачова з керівниками дев'яти союзних республік, включаючи й Україну. Попереднє підписання договору планувалося провести наприкінці літа 1991 р.Але 19—21 серпня 1991 р. в СРСР було здійснено спробу державного перевороту. Президент СРСР М. Горбачов був ізольований на дачі «Форос» у Криму і відсторонений від влади. Організаторами заколоту був створений Державний комітет з надзвичайного стану (ДКНС) у складі Г. Янаєва, В. Павлова, Д. Язова, В. Крючкова, Б. Пуго, О. Бакланова, Д. Стародубцева. До Москви вводилися війська. На території СРСР на шість місяців був оголошений надзвичайний стан. Свої дії члени ДКНС мотивували тим, що вони йдуть назустріч народу, прагнуть забезпечити законність і правопорядок у СРСР, запобігти загальнонаціональній катастрофі. На захист ДКНС виступили більшість членів КПРС. Вони закликали пересічних комуністів підтримати дії путчистів. Але народ не пішов за змовниками. У Москві відбулися зіткнення. Росіяни підтримали Б. Єльцина, який тимчасово взяв на себе функції Президента СРСР. Армія теж не підтримала путчистів. 21 серпня змовники визнали свою поразку.Підсумком цих подій для України стало прийняття 24 серпня 1991 р. Акту проголошення незалежності України, у якому зазначалося: «Територія України є неподільною і недоторканною. Відтепер на території України діючими є винятково Конституція і закони України». 1 грудня 1991 р. був проведений всеукраїнський референдум про підтвердження незалежності України. Майже 90,3 % громадян, що брали участь у референдумі, висловилися за незалежність України.

97. Конституція України . Основний закон держави( 28 червня 1996р.) Центральною подією всього конституційного процесу в сучасній історії України стало прийняття 28 червня 1996р. Верховною Радою України нової Конституції України.Конституція України складається з Преамбули, 15 розділів, 161 статті й 14 пунктів Перехідних положень.

Конституція України як вищий законодавчий акт визначила базові принципи організації вищих органів держави і місцевого самоврядування, їхні відносини та компетенцію, а також права, свободи й обов'язки громадян. Затвердження Основного Закону держави створило юридичне підґрунтя для ефективної та раціональної розбудови політичних структур, стабілізації економіки, формування розвиненого громадянського суспільства, органічного входження України до світової спільноти. Історичне значення Конституції 1996р. Конституція 1996 р. стала першою Конституцією незалежної України; вона стала продовженням багатовікових конституційно-правових традицій українського народу.Конституція України закріпила правові основи незалежної України, її суверенітет і територіальну цілісність.Прийняттям Конституції були визначені базові координати й орієнтири, сукупність суспільних цінностей - усе те, що формуєполітико економічну систему.Створено передумови для того, щоб функціонування і розвиток держави і суспільства не залежали від політичної орієнтації партій чи окремих політичних діячів. Окреслено відносини держави і громадянина, їхні права і взаємні обов'язки. Установлено межі втручання держави в життя суспільства й окремої особистості.Прийняття Конституції внесло стабільність у політичне життя українського суспільства, законодавчо розмежувавши права й обов'язки різних гілок влади, політичних партій і громадських організацій.Прийняття демократичної за своїм характером Конституції зміцнило міжнародний авторитет молодої держави.

98. Зовнішня політика України в добу незалежності. Державотворчі процеси в Україні після здобуття незалежності відбувались, як уже зазначалось, за вкрай складних і несприятливих умов, пов'язаних насамперед з важким тягарем проблем, отриманих у спадщину від СРСР. Головною з них була та, що Україна, як і інші республіки колишньої радянської імперії, не мала скільки-небудь серйозного досвіду власного національного державотворення. Поновилася практика двосторонніх відносин. УРСР поступово виходила за межі діяльності тільки ООН, її органів чи спеціалізованих установ. Політичні партії й рухи України обстоювали різні, нерідко полярні позиції в питаннях зовнішньої політики.Основним документом, що визначав принципові засади розбудови державотворчих процесів, у тому числі й у сфері зовнішньої політики, став Акт проголошення незалежності України, прийнятий 24 серпня 1991 р. Виходячи з цього документу, Верховна Рада України 2 липня 1993 р. схвалила «Основні напрямки зовнішньої політики України». У них, зокрема, наголошується, що неодмінною умовою розбудови незалежної Української держави є її активне та повномасштабне входження до світового співтовариства. Зовнішня політика України - як з огляду її розробки, так і в плані реалізації - пройшла два етапи: перший - від серпня 1991 р. до середини 1994 р. і другий - від середини 1994 p. і до цього часу. Виникало, однак, і чимало гострих проблем. Однією з них стало виконання нашою державою своїх зобов'язань щодо практичної реалізації без'ядерного статусу. Серйозне занепокоєння викликав і стан україно-російських взаємин. Підводячи підсумки зовнішньої політики України з моменту проголошення її незалежності до початку XXIст., маємо зазначити, що за цей час попри всі негаразди та проблеми було досягнуто вагомих результатів. Головним з них, безумовно, є те, що Україна відбулася як незалежна держава, як загальновизнаний суб'єкт міжнародних відносин. У політичному сенсі наша держава користується авторитетом ініціативного, самодостатнього і конструктивного учасника міжнародного життя.

99.Національно-культурний розвиток українського народу на сучасному етапі. Проголошення незалежності України створило принципово нові умови для розвитку національної культури. Необхідно перебороти негативну спадщину у сфері культури, що залишилися від радянських часів: партійно-класовий підхід до оцінок досяг нень культури; русифікацію; залишковий принцип у фінансуванні культури. Головним завданням культурного будівництва стало національно-культурне відродження України.У 1991 р. Верховна Рада України прийняла Закон «Про освіту» , де школа визначалася як основа духовного розвитку держави. Реалізація Закону передбачає зміцнення матеріально-технічної бази освіти, видання нових підручників, урізноманітнення форм і методів навчання, широке впровадження в навчальний процес досягнень науки і техніки. Освітня система стає гнучкішою і різноманітнішою. Разом із державними з'являються приватні ліцеї, коледжі, гімназії. Зроблено деякі кроки до гуманізації освіти. Важливим завданням є забезпечення виконання в навчальних закладах «Закону про мови в Українській РСР», прийнятого ще в 1989 p., що передбачає перехід на україномовний режим навчального процесу. За декілька років кількість першокласників, що навчаються українською мовою, зросло з 43,5 до 67,7%, а у вищих навчальних закладах українською мовою викладання велося в 37% академічних груп. Здійснюється перехід на триступеневу підготовку у вузах — бакалавр, спеціаліст, магістр. Вузи стають автономнішими у своїй діяльності. Проте економічний стан істотно впливає на розвиток освіти, його фінансування, стан робітників цієї сфери. Українською мовою навчається 71,7% школярів проти 58,3% шість років тому. У 983 вищих навчальних закладах усіх рівнів акредитації у 2002 р. навчалося 2109 тис. студентів, що на 9 % більше, ніж у попередньому році. Серед студентів, що одержують вищу освіту, жінок 53 %. У достатньо складному становищі виявилася наука.

Серйозними проблемами є недостатня розробка фундаментальних досліджень і дуже слабке впровадження нових технологічних досягнень у виробництво (впроваджується лише 10% розробок). Загальна кількість науковців в Україні — майже 300 тис. — удвічі більше, ніж у Франції, але ефективність їхньої праці набагато нижча, ніж у Європі. Визначні успіхи досягнуті у сфері гуманітарних наук, особливо історичній.Головне місце належить публіцистиці, триває публікація дореволюційних, 20—30-х роках, із діаспори письменників і поетів. Проте тривожна тенденція склалася з книговидавництвом українською мовою. Україномовний наклад складає 27% від усього книжкового накладу.Позитивні зміни відбуваються в роботі українського телебачення. Підвищився аналітичний рівень інформаційних передач, ток-шоу, урізноманітнилися розважальні програми.Значними можна назвати Досягнення у сфері пісенної творчості. Регулярно відбуваються пісенні фестивалі «Червона рута», «Пісенний вернісаж»,т.д.Велику популярність здобули естрадні співаки П. Зібров, А. Кудлай, В. Білоножко, т.д.Великих успіхів досягли українські спортсмени на літніх Олімпійських іграх 1996 р. у м. Атланта (США), посівши почесне 9 командне місце й увійшовши до числа головних спортивних країн світу.

100. Соціально-економічний розвиток України в добу незалежності. Більшість колгоспів і радгоспів ставали безнадійними боржниками, трансформувалися в КСП, а обсяги виробництва сільськогосподарської продукції щорічно падали.Вихід із «рубльової» зони вимагав створення власної фінансової системи й грошової одиниці. Однак у першій половині 90-х років не було зроблено нічого, що могло б принести позитивні результати. Темпи інфляції в Україні були чи не найвищими в світі, за винятком хіба що тільки тих регіонів, на території яких палахкотіли війни. Затягування із уведенням повноцінної української грошової одиниці (гривні), силові методи здійснення монетарної політики в умовах постійного зростання бюджетних витрат призвели до подальшого розбалансування фінансової системи. Незважаючи на складності з її реалізацією, численні прорахунки, в 1999-2000 рр. в економіці України настала довгоочікувана стабілізація. За 2001 р. на 9% виріс реальний валовий доход держави в порівнянні з 2000 р. Найбільш активно розвивалися оптова й роздрібна торгівля, обробна промисловість і сільське господарство. Кількість безробітних у 2001 р. сягнула 971 тис. чоловік — 3,5% працездатного населення (у 2000 р. — 4,2%). Зависновками уряду, на межі тисячоліть Україна минула пік системної кризи, настав період стабілізації й поступове зростання української економіки. Цьому сприяли роздержавлення й приватизація українських підприємств, реформа аграрного сектора економіки й поступове формування в ньому нових виробничих відносин, власної фінансово-грошової системи (введення національної валюти — гривні — у вересні 1996 р.), активна зовнішньоекономічна діяльність. Однак ці паростки економічного процесу ще досить незміцнілі й будь-які непродумані дії можуть їх знищити. Погіршилися демографічні показники — знизилася народжуваність, збільшилася смертність, почалася депопуляція. Знизився життєвий рівень переважної більшості населення. Інфляція повністю знищила скромні заощадження, накопичені частиною громадян протягом свого життя Дестабілізації соціальних процесів сприяли високі темпи майнової і соціальної диференціації населення, різка поляризація населення на «нових багатіїв» та бідняків, фактична відсутність «середнього класу», що є гарантом суспільної стабілізації більшості економічно розвинутих країн. Катастрофічно погіршилась екологічна ситуація.

101.Президенські вибори 2014 року. Вибори Президента України 2014 — позачергові вибори Президента України, що відбулися 25 травня 2014 року. Спочатку були заплановані як чергові на 2015 рік, але призначені на раніший термін у зв'язку з усуненням Верховною Радою Віктора Януковича з поста Президента 22 лютого 2014 року.За офіційними даними, після опрацювання 100,00% протоколів: Петро Порошенко набирає 54,70% серед тих, хто взяв участь у голосуванні, Юлія Тимошенко набрала 12,81%, Олег Ляшко — 8,32%, Анатолій Гриценко — 5,48. За повідомленням голови Центральної виборчої комісії Михайла Охендовського, переважна більшість виборчих дільниць в Україні на позачергових виборах 25 травня відкрилися вчасно. Лише на Донбасі не відкрилися більше половини дільниць, у Луганській області вибори проходили у 2 округах із 12, у Донецькій — в 7 з 22. У Луганській області в голосуванні взяли участь мешканці 4 районів Біловодсько, 6 районів Сватівської; через побоювання нападів сепаратистів жодної виборчої дільниці не було відкрито на території Слов'яносербського та Станично-Луганського районів.Виконувач обов'язків Президента України Олександр Турчинов заявив, що у Донецькій області може запрацювати восьма окружна виборча комісія. Заступник голови ЦВК Жанна Усенко-Чорна повідомила, що станом на 14.30 дільницю було відкрито, однак вона не повідомила, на якому саме окрузі розпочалося голосування.

У Донецьку, Луганську та Слов'янську голосування не відбувалося, оскільки на виборчі дільниці цих міст виборчі бюлетені не було доставлено.

102. Вибори до верховної ради України 2012 року. Вибори до Верховної Ради України, згідно з чинним законодавством, проходять 28 жовтня 2012 року на основі Закону України «Про вибори народних депутатів України» від 17 листопада 2011 року.Цим законом встановлено п'ятивідсотковий прохідний бар'єр і змішану систему: 225 депутатів обираються в загальнодержавному багатомандатному окрузі за виборчими списками від політичних партій, а інші 225 — за мажоритарною системою в одномандатних округах. Участь у виборах беруть тільки політичні партії; участь блоків, які складаються з партій, не передбачено. Офіційна виборча кампанія розпочалася 30 липня 2012 року.Зміни до виборчого законодавстваЗ ініціативи провладної фракції Партії Регіонів було змінено виборче законодавство за рік до виборів. Зокрема в новому законі заборонено брати участь у виборах політичним блокам, що на думку експертів, зроблено для того, щоб не дати об'єднатися розрізненій опозиції («Батьківщина», «Фронт Змін», «НУНС», ВО «Свобода», «Громадська Позиція», «УДАР»).Було підвищено прохідний бар'єр з 3% до 5%, що на думку експертів зроблено для недопущення в Парламент багатьох розрізнених опозиційних партій.

Закон проголосований також частиною опозиції, що викликало черговий конфлікт у її рядах. Зокрема лідер ВО «Свобода» Олег Тягнибок заявив, що в знак протесту його партія залишить «Комітет опору диктатурі»] також із незгодою його прийняття виступили Анатолій Гриценко, «Наша Україна», «УДАР» Віталія Кличка.Проти даного закону виступила лідер «Батьківщини» Юлія Тимошенко. Натомість Президент України, який підписав даний закон, запевнив, що вибори будуть чесними і демократичними.Новий закон майже подібний до закону, за яким проводились вибори до ВР у 2002, який, на думку політологів та експертів, дозволить Партії Регіонів повторити результат колись провладного блоку «ЗАєдУ» («За єдину Україну») на парламенських виборах 2002, який, маючи до виборів рейтинг 6%, отримавши на виборах 11%], зумів сформувати більшість у Верховній Раді 2002 .