87. Західноукраїнські землі у повоєнні роки(1945-1955).

Незважаючи на складну обстановку в регіоні, швидкими темпами здійснювалась "радянізація" Західної України. Відомо, що Східна Галичина, Волинь, Північна Буковина і Закарпаття були аграрними окраїнами різних держав. Розуміючи, що поліпшивши цю ситуацію, можна здобути політичні дивіденди, радянський режим зробив значні капіталовкладення в промисловий розвиток краю. Тому розширилися старі виробництва, такі як видобуток нафти, лісорозробки, і створювалися нові галузі промисловості, включаючи виробництво автобусів, радіоапаратури тощо. Завдяки тому, що західноукраїнські підприємства були щойно збудованими та обладнаними устаткуванням, вивезеним з Німеччини, вони стали одними з найсучасніших в СРСР. У 1951 р. промислове виробництво в Західній Україні зросло в 2,3 раза порівняно з 1945 р. і становило 10 % промислового виробництва республіки порівняно з менш ніж 3 % в 1940 р.Украй негативний вплив на громадсько-політичну обстановку в західних областях мали репресивні заходи комуністичного режиму проти Української греко-католицької церкви. Апогеєм її насильницького закриття, руйнування і знищення стало скликання за вказівкою Сталіна 8—10 березня 1946 р. у Львові собору греко-католицької церкви, на якому інспірували рішення про "скасування" Берестейської унії 1596 р. та про розрив з Римом і повсюдне запровадження руської православної церкви як представника офіційної релігії. Більш довготривалої і більш виснажливою виявилася боротьба сталінського режиму проти Української повстанської армії (УПА) та підпілля ОУН, яка тривала в повоєнний період. З II пол. 1945 р. за вказівкою Центрального проводу було переведено реорганізацією УПА..Припинення добровільних зголошень для переселення змусило польський комуністичний уряд вдатися до примусового виселення. 29 березня 1947 р. Політбюро ЦК Польської робітничої партії, очолюване В. Гомулкою, своїм рішенням започаткувало акцію "Вісла" — виселення українських та змішаних українсько-польських сімей уже не до УРСР, Унаслідок операції "Вісла", яка тривала з квітня до серпня 1947 p., було примусово виселено 150 тис. українців.

88.Способи Лібералізації суспільно-політичного життя в Україгі у період десталінізації.5 березня 1953 року помер Йосиф Сталін. Після його смерті розпочався новий період радянської історії. Гостро постало питання про нового голову держави. Спочатку провідні позиції обійняв Георгій Маленков, якого було призначено головою Ради Міністрів СРСР. Однак до влади рвався керівник органів безпеки Лаврентій Берія. Вирішальним аргументом у сутичці за владу була військова сила. Військові на чолі з маршалом Георгієм Жуковим, який після смерті Сталіна одразу повернувся до Москви, заарештували Берію. Його звинуватили у спробі заколоту, шпигунстві та інших, зокрема, і надуманих злочинах і розстріляли. Після цього на провідні позиції у керівній верхівці висунувся Микита Хрущов. У вересні1953 року він став першим секретарем ЦК КПРС. На початку 1955 року Георгія Маленкова було усунуто з посади голови уряду й замінено Миколою Булганіним, який не претендував на головну роль у керівництві.Наступники Сталіна розуміли, що продовження політики «закручування гайок», терору й репресій безперспективне й приховує небезпеку могутніх соціальних вибухів. Попереджувальним дзвінком стали повстання в'язнів Воркути (1953) та інших таборів ГУЛАГу. Нове керівництво згодилося на деяку лібералізацію суспільно-політичного життя. Почався період хрущовської відлиги.Після смерті Сталіна нові радянські лідери оголосили амністію ув'язненим на термін до п'яти років. На волю вийшли здебільшого кримінальні злочинці, оскільки політичні в'язні мали триваліші терміни ув'язнення. Це спровокувало вибух злочинності в країні. Виправні трудові табори реорганізовувалися в колонії, скасовувались одіозні укази, серед них «Про судову відповідальність робітників і службовців за самовільний відхід з підприємств та установ і прогул без поважної причини». Після арешту Л. Берії розпочався перегляд справ політв'язнів. Десятки тисяч виправданих потягнулися з сибірських таборів, несучи правду про ГУЛАГ. Було ухвалено рішення про реабілітацію репресованих у роки війни народів та відновлення їхньої національно-територіальної автономії. Повернулися до рідних місць чеченці, інгуші, карачаївці, балкарці, калмики. Однак у праві на реабілітацію було відмовлено поволзьким німцям, кримським татарам та деяким іншим народам.Кульмінаційним моментом «відлиги» став XX з'їзд КПРС у лютому 1956 року. У доповіді на закритому засіданні М. Хрущов вперше розкрив страхітливі злочини, скоєні Сталіним та його оточенням. Однак нове партійно-державне керівництво, розвінчуючи «культ особи», прагнуло переконати, що сталінські злочини були лише «деформацією» соціалізму. М. Хрущов закликав відкинути сталінізм і повернутися до ідей Леніна, замовчуючи при цьому, що перший практик комуністичного будівництва започаткував масовий терор проти мирних людей, що саме за його наказом було створено перші табори та організовано ЧК — інструмент для придушення всякого інакодумства і невдоволення режимом.Переважна більшість радянського суспільства вітала критику сталінізму, незважаючи на її обмеженість і непослідовність. Натомість консервативні кола, а також чимало людей, запаморочених багаторічною більшовицькою пропагандою, розвінчання «великого вождя» сприйняли вороже. У жовтні 1956 р. у Тбілісі відбулася демонстрація.

89. Соціально-економічнийр розвиток УРСР у другій пол 1950 х першій 1960х.Середньорічний приріст промислового виробництва становив наприкінці 50-х років 10-12%, сільськогосподарського - 8%. Ці високі темпи зростання були досягнуті на екстенсивній основі. Промислове виробництво зростало головним чином за рахунок нового капітального будівництва, а також технічної реконструкції споруджених раніше заводів. Великі надії покладалися на розгортається в СРСР науково-технічну революцію. Створення швидкодіючих електронно-обчислювальних машин, досягнення промисловості полімерів, напівпровідників піднімали виробництво на новий рівень. У 1956 р. був затверджений Генеральний план електрифікації залізниць. У 1958 р. була розроблена розрахована на 15 років програма розвитку газової промисловості. На місце централізованих міністерств прийшли територіальні органи управління - ради народного господарства.

Це дало певний ефект, дозволило розумніше витрачати кошти, скоротити дрібні дублювали один одного виробництва. Проте після кількох років роботи число раднаргоспів на місцях збільшувалася, що вело до роздування бюрократичного апарату, ускладнення управління і зниження ефективності Підйом переживало сільське господарство. лике значення надавалося освоєння цілинних і перелогових земель. У 1956 р. валовий збір зерна досяг рекордної за всі попередні 40 років цифри. Почався падіж худоби. Витрати перестали окупатися, і освоєння цілини незабаром перестало приносити очікуваний прибуток. Невдалим виявилося і рішення 1958 р. про розформування МТС. Колгоспам не вистачало коштів, а ще більшою мірою механіків, які вміли ремонтувати техніку. Негативний результат дала і кукурудзяна епопея. Замість традиційних культур скрізь стали сіяти кукурудзу, в результаті різко скоротилося виробництво сільськогосподарської продукції. М. С. Хрущов поставив перед трудівниками села нездійсненне завдання - наздогнати і перегнати США з виробництва м'яса і молока на душу населення.

Робочий день знову скорочувався до 6-7 годин. Робочий тиждень зменшувалася на 2 години. З 1958 р. скарбниця перестала брати з одиноких жінок податок за бездітність. Президія Верховної Ради СРСР скасував стягування податку з холостяків, самотніх і малосімейних громадян, мали дітей. Особливих успіхів вдалося досягти у вирішенні житлової проблеми. У 50-ті роки стали надавати пільгові кредити забудовникам індивідуальних будинків. Це поліпшило становище з житлом у малих і середніх містах і сільській місцевості. Підвищився рівень народної освіти. Створена мережа шкіл, технікумів, вузів дозволила сформувати хороший кадровий потенціал країни, що позитивно відбилося на розвитку науки, культури. Головна небезпека для Хрущова виходила від верхів партійно-державного апарату. Вони були налякані постійними реорганізаціями. Серед них і народилася ідея змови проти Хрущова. У жовтні 1964 р. Хрущов змушений був піти у відставку. Першим секретарем ЦК КПРС був обраний Л. І. Брежнєв. Новий лідер радянського суспільства прийшов до влади під гаслом «стабільності», яка дуже скоро перетворилася в «застій».

90. Дисидентський, правозахисний і національно-визвольний рух в Україні у 1960-1980-х роках ХХ ст.. Опозиційний рух, що існував в УРСР (СРСР) впродовж 1965-1985 років прийнято називати дисидентським. Дисидентство – рух незгодних, рух інакомислячих. Проявом дисидентського руху стали протест проти антинародних дій партійно-державного режиму, недотримання ним конституційних положень та очевидних порушень соціальної справедливості. Його представники в Україні спочатку виступили проти недоліків існуючої системи, ігнорування законів, прав людини, свободи слова, совісті (віросповідання), друку, за вільний розвиток української мови і культури, за правду історії. Ідеологія дисидентства, зароджена як сумнів у доцільності окремих ланок існуючої системи, поступово викристалізувалась у тверде переконання необхідності докорінних змін у суспільстві, повалення комуністичного тоталітарного режиму. Саме тому правозахисний рух і став однією з основних форм (або течій) дисидентства. Дисидентський рух в Україні, що неминуче набрав національно-демократичного забарвлення, заявив про себе ще в середині 1950-х – на початку 1960-х років. Своєрідним підсумком діяльності дисидентів періоду «відлиги» стала робота І. Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?». Національно-демократичний рух 1960-х років заклав собою основу для подальшого розгортання дисидентського руху, у якому зрештою виділились три основні напрямки: 1) національно-визвольний (боротьба за вільний розвиток української мови й культури, за відновлення самостійної України); 2) правозахисний (вимоги дотримання в СРСР основних прав і свобод людини, викриття злочинів тоталітарної системи); Висновок: значення боротьби дисидентів полягало в тому, що відбувалося організаційне та ідейне оформлення національно-демократичного руху, викривалася тоталітарна суть й антиукраїнський характер радянського режиму, подальшого розвитку набули національна самосвідомість і національна культура, одночасно з тим підтримувалася віра в можливість опору репресивній державі.