4. Сучасні підходи до визначення ролі держави у перерозподілі ввп. Вплив публічного споживання на фактори економічного розвитку

Сучасні підходи до визначення ролі держави у перерозподілі ВВП поєднують в собі принципи максимізації доходу Д. Рікардо та принципи максимізації добробуту А. Пігу: добробут є тим більшим, чим вищим є національний дохід, і чим рівномірніше він розподіляється.

У західній економічній науці переважає підхід, згідно з яким зростання державних витрат негативно впливає на темпи економічного розвитку. На основі проведеного ЄЦБ у 2003 році дослідження, було встановлено, що оптимальний розмір частки державних витрат у ВВП ( з урахуванням соціальних трансфертів та пенсійних виплат) не повинен перевищувати 40% ВВП.

Протягом 1997 – 2007 років тенденція до зниження частки державних витрат відносно ВВП спостерігалася у всіх європейських країнах ( за винятком Португалії та Великої Британії). Сучасна фіскальна політика спрямовується на економію державних витрат для підвищення конкурентоспроможності національних економік.

Так, дослідження Д. Авільї та Р. Строча (2003р.) довели, що зростанню частки державних витрат у ВВП на 1,0 п.п. відповідає уповільнення темпів економічного зростання на 0,5 п.п.

Слід, однак, зауважити, що занижений обсяг державних витрат також не сприяє економічному зростанню. В. Танзі та Л. Шукерт довели, що базові державні видатки, які включають видатки на державне управління, правопорядок, фундаментальні дослідження, освіту і охорону здоров′я, суспільну інфраструктуру, внутрішню та зовнішню безпеку, є необхідною умовою для створення сприятливого економічного середовища. При цьому базові державні видатки мають спадну граничну ефективність, тобто справляють позитивний вплив на економічне зростання лише до певної межі. Тому для кожної конкретної країни існує така частка державних витрат у ВВП, перевищення якої веде до уповільнення економічного зростання.

Для країн з ринками, що формуються, частка державних витрат у ВВП повинна бути нижчою, ніж для розвинених країн. За різними оцінками, оптимальна частка державних витрат для таких країн становить від 20% до 40% ВВП. Російський економіст А. Ілларіонов довів, що рівень 36 – 38% є граничним для пострадянських країн і обґрунтував необхідність скорочення частки державних витрат до рівня 18-21% ВВП.

Новаторський підхід до оцінки впливу державного споживання на економічний розвиток запропонував Р. Барро, інтегрувавши державні витрати і державний капітал у в ендогенну теорію зростання. Виміром рівня економічного розвитку автор прийняв зростання поточної вартості споживання товарів і послуг домогосподарствами.

Випереджальне зростання витрат на фінансування публічних послуг порівняно із зростанням ВВП до певної межі позитивно впливає на економічне зростання. Модель показує, що за відсутності держави (анархія) ВВП скорочується. Максимальні темпи економічного зростання досягаються за умови, що загальна вартість державних публічних послуг не перевищує 0,25 ВВП.

Враховуючи, що державні витрати включають в себе також фінансування індивідуальних публічних послуг у сфері освіти та медицини, а також соціальні трансферти, Р.Барро довів, що при зростанні частки непродуктивних державних витрат (освіта, соціальні трансферти) у ВВП темпи економічного зростання уповільнюються. Це відбувається тому, що при зростанні відношення непродуктивних витрат держави до ВВП, продуктивність приватного сектора не змінюється, а фіскальне навантаження на економіку – зростає. Це знижує мотивацію до інвестування і економіка зростає повільніше. (Під продуктивними державними витратами розуміють витрати, що приносять прямий економічний ефект, наприклад, інвестиції держави в економіку; під непродуктивними – витрати, економічна вигода яких виявляється опосередковано).

Було доведено, що викривлення оподаткування і непродуктивні витрати уповільнюють зростання, тоді як позитивним є вплив продуктивних державних витрат. З певної межі нарощування державних витрат перетворюється на гальмо економічного зростання і, відповідно, не забезпечує зростання добробуту населення.

Тенденція до зростання впливу держави на економічні процеси була характерною для світу в цілому до початку 80-х років ХХ століття. Але в останні роки обговорюється не стільки питання обсягів державного перерозподілу ВВП, скільки проблеми ефективності держави, як інституту. Адже за однакового рівня державного перерозподілу ВВП за інших рівних обставин, саме ефективність державних витрат відіграє вирішальне значення.