Том 2_Актуальні питання державотворення_КНУ_2016

Інтелектуальна власність

порушення прав інтелектуальної власності. Особливої уваги потребує розмежування компетенції адміністративних та господарських судів, оскільки саме належність розгляду цими судами питань, пов‘язаних з інтелектуальною власністю на практиці часто ставиться під сумнів. Питання розмежування компетенції господарських та адміністративних судів вже розглядалися у працях науковців – О.Гургули, С. Косенко, О. Пасенюк, Н.Блажівська.

Система судового захисту прав інтелектуальної власності почала формуватися в Україні ще в 90-х роках минулого століття. Спори у сфері інтелектуальної власності за підвідомчістю розглядались у господарських судах і судах загальної юрисдикції. При цьому, господарські суди у межах своєї юрисдикції розглядали спори як щодо існування прав на об‘єкти інтелектуальної власності, так і щодо порушення прав.[Віктор Татьков Підвідомчість спорів господарським і адміністративним судам при реалізації правовідносин інтелектуальної власності// Теорія і практика інтелектуальної власності – 2013. – №2. – С. 24]. З запровадженням в Україні системи адміністративного судочинства, спори щодо об‘єктів права інтелектуальної власності почали розглядатися ще й адміністративними судами.

Перш за все, варто зазначити, що категорія «спори у сфері інтелектуальної власності» є загальним поняттям. Правова доктрина містить різні варіанти класифікацій таких спорів, та пропонуємо виокремити ще одну, поділивши їх на дві категорії: ті, в яких присутня приватноправова змагальність та зацікавленість сторін та спори, в яких є сторона, права якої порушені у зв‘язку з неправомірністю дій чи бездіяльності органу публічної влади. До другої категорії спорів можна віднести випадок, коли заявник оскаржує відмову у видачі охоронного документу.

Задля розмежування компетенції господарських та адміністративних судів, варто з‘ясувати завдання адміністративного та господарського процесів. Так, згідно з ч.1.ст.2 КАСУ, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб при здійсненні ними владних управлінських функцій, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. Як було проаналізовано Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.06.2014р. у справі №804/8492/14, основною ознакою публічно-правового спору, що підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства є те, що у цих відносинах домінує публічно-правовий інтерес. Аналіз положень ГПК України свідчить про те, що завданнями господарського суду є: захист прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських правовідносин; сприяння зміцненню законності у сфері господарських відносин; внесення пропозицій, спрямованих на вдосконалення правового регулювання господарської діяльності. У своїй Постанові №12 від 17.10.2012 р. Пленум ВГС України зазначає про те, що господарським судам підвідомчі справи у спорах, пов'язаних з використанням у господарському обороті об'єктів інтелектуальної власності, коли склад учасників спору відповідає приписам статті 1 ГПК.

Отже, справи підвідомчі адміністративним судам у випадках, коли учасником спору є суб‘єкт владних повноважень, а у самому спорі домінує публічно-правовий інтерес, в той час, у господарському судочинстві розглядаються спори, де превілеює комерційний інтерес, який виник між сторонами, що здійснюють господарську діяльність.

330

Інтелектуальна власність

Направлення спорів у сфері інтелектуальної власності на розгляд адміністративного суду, загалом, пов‘язане з участю у них ДСІВ, на яку законодавством покладено функції з реалізації державної політики у зазначеній сфері та видачі охоронних документів. Але крім ДСІВ, для прикладу, в спорі про визнання недійсними правоохоронних документів, на стороні відповідачів також перебуває або залучається власник такого документу, так як в процесі вирішуються питання про його права та обов‘язки. З цього приводу,у Постанові судової палати в адміністративних справах ВСУ № 21-227а15 від 16.06.2015р., зазначено наступне:«..визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з‘ясування всіх обставин у справі і обов‘язок суб‘єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін..». Суд встановив, що розглянутий спір стосувався права власності на товарний знак, тобто цивільного права, тому суди дійшли помилкового висновку щодо вирішення його в порядку адміністративного судочинства, так як зазначені спори їм не підсудні.

Ще одним альтернативним шляхом розв‘язання питання з належністю розгляду справ щодо захисту прав інтелектуальної власності є створення патентних судів. Так, ці суди будуть спеціалізуватися виключно на справах, пов‘язаних з об‘єктами інтелектуальної власності, що дозволить більш професійно їх розглядати та уникнути потреби в розмежуванні підсудності між господарськими та адміністративними судами.

Висновки з дослідження. Вважаємо, що для того, щоб спори у сфері інтелектуальної власності розглядалися на належному професійному рівні, їх необхідно розглядати в межах однієї юрисдикції. Зважаючи на той факт, що дана сфера, зазвичай, пов‘язана з бізнесом та комерційними відносинами, найкращим шляхом вирішення питання розмежування підсудності, буде віднесення цих спорів до компетенції господарських судів, котрі за своїм спрямуванням покликані здійснювати розгляд між суб‘єктами господарювання. Так як сфера інтелектуальної власності в Україні поки що не є масштабною, про необхідність створення патентного суду, як окремої юрисдикції поки що говорити зарано. Вважаємо за необхідне здійснити уточнення норм в актах законодавства з зазначенням юрисдикції, в межах якої буде здійснюватися розгляд тих чи інших справ. Таким чином, при вирішенні питань щодо відкриття провадження у справі, у судів не виникатиме жодного сумніву до якої юрисдикції належить її розгляд.

Науковий керівник – к.ю.н., асист. Огнев’юк Г. З.

Леонід Комзюк

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, юридичний факультет канд. юрид. наук, доцент кафедри інтелектуальної власності

Деякі аспекти новітньої реформи авторського права Польщі: досвід для України

Досвід Польщі щодо успішної європеїзації права інтелектуальної власності з максимальним дотриманням національних інтересів у цій сфері є дуже цінним для використання у процесі гармонізації українського авторського права і суміжних прав (далі – АПСП) з правом ЄС у контексті реалізації Угоди про асоціацію України з ЄС.

331

Інтелектуальна власність

Метою дослідження є висвітлення основних результатів новітнього реформування АПСП Польші, здійсненого у 2015 р., з акцентом на імплементацію до польського законодавства права на публічну позичку (public lending right), передбаченого у главі І (ст. ст. 1-6) Директиви 2006/115/ЄС, у контексті використання польського досвіду в Україні.

Оскільки досі відсутні вітчизняні наукові праці, спеціально присвячені темі дослідження, автор спирався на наукові досягнення провідних польських науковців Я.Барти, Р.Маркєвіча, В.Махали, А.Нєвенґловського, Ю.Ожеґальської-Трибальської, М.Пожьняк-Нєдзєльської, С.Станіславської-Клоц, Є.Щоткі та ін.

Під час так званої «малої новелізації» у 2015 р. до Закону Польщі про авторське право і суміжні права від 4.02.1994 р. (далі – Закон про АПСП) було імплементовано положення зміненої у 2011 р. Директиви 2006/116/ЄС, зокрема розширено право на винагороду для артистів-виконавців та збільшено строк охорони деяких авторських і суміжних прав.

На другому етапі реформи Законом Польщі від 11 вересня 2015 р. [Ustawa z dnia 11 września 2015 r. o zmianie ustawy o prawie autorskim i prawach pokrewnych oraz ustawy o grach hazardowych // Dziennik Ustaw Rzeczypospolitej Polskiej. – 2015. – Poz. 1639] з метою гармонізації польського АПСП з правом ЄС та сприяння розвиткові національної культури було внесено зміни до Закону про АПСП, названі фахівцями «великою новелізацією», і до Закону про азартні ігри, основні з яких набрали чинності 20 листопада 2015 р., а інші – 1 січня 2016 р. Ці зміни можна умовно поділити на кілька груп: розширення можливості вільного використання творів з освітньою, науковою та інформаційною метою (зокрема, e-learning, публічна реклама, цитування, пародія, карикатура тощо); запровадження права на винагороду за позичку примірників творів публічними бібліотеками; створення механізму використання так званих творів-сиріт; врегулювання порядку використання творів, примірники яких недоступні в торгівлі; скасування виплат до Фонду промоції творчості за видання творів, що знаходяться у суспільному надбанні (і ліквідація цього фонду); уточнення норм щодо відповідальності за порушення АПСП.

Однією з основних новел Закону про АПСП, яка набрала чинності 20 листопада 2015 р., була імплементація до польського законодавства положень Директиви 2006/115/ЄС про право на публічну позичку, яке використовується багатьма державами-членами ЄС як інструмент підтримки національної культури. Зокрема, було визначено порядок виплати винагороди за позичку примірників «виражених словом творів» (книг) публічними бібліотеками (крім Національної бібліотеки Польші). Ця винагорода виплачуватиметься авторам творів, написаних і опублікованих польською мовою (та співавторам цих творів, внеском яких є твір образотворчого мистецтва і фотографічний твір), перекладачам польською опублікованих у перекладі польською мовою іншомовних творів, видавцям опублікованих польською мовою творів (у разі подання ними, згідно зі ст. 35-2 Закону про АПСП, заяви до уповноваженої організації колективного управління правами (далі – ОКУ) про бажання отримувати винагороду із зазначенням відповідних реквізитів. Подана заява зберігатиме чинність і на наступні роки, аж до її відкликання).

Відповідно до ст.ст. 28 і 35-1 зміненого Закону про АПСП винагорода виплачуватиметься через Міністерство культури і національної спадщини Польщі (далі – МКНС) за посередництва ОКУ (котра обрана шляхом конкурсу на строк до 5 років і

332

Інтелектуальна власність

уклала угоду із МКНС) з коштів Фонду підтримки культури, який наповнюватиметься з відрахувань організаторів азартних ігор.

Обсяг коштів, що спрямовуються на виплату винагороди, становить 5 % від вартості бібліотечних матеріалів, закуплених публічними бібліотеками в попередній календарний рік. Винагорода нараховується на підставі інформації бібліотек про кількість позичок примірників творів за попередній календарний рік й розподіляється у пропорції 75 % автору і 25 % видавцеві відповідного твору (з вирахуванням не більше 10 % від отриманої суми для покриття витрат на адміністрування розподілу і виплати винагороди уповноваженої ОКУ). За даними фахових видань загальна (в масштабах Польщі) сума винагороди щорічно від 2016 р. складатиме близько 4 млн. злотих (що перевищує 27 млн. 280 тис. грн. за курсом НБУ). При цьому найменша сума винагороди для однієї особи буде близько 20 злотих, а найбільша – аж 20 тис. злотих щорічно. Перша виплата винагороди може бути здійснена за 2016 р., якщо заява зацікавленої особи надійде до уповноваженої ОКУ до 31 серпня 2016 р.

Висновки. У процесі наближення вітчизняного АПСП до права ЄС потрібно внести уточнення і доповнення до п. 10 ч. 3 ст. 15 Закону України про авторське право і суміжні права і до п. 7 ч. 1 ст. 441 ЦК України, імплементувавши положення Директиви 2006/115/ЄС про право на публічну позичку. При цьому доцільно (як це зроблено в Польщі) творчо скористатись можливістю відступити від виключного права на позичку, закріпленою у ст. 6 зазначеної Директиви, передбачивши це право лише для вітчизняних творців (авторів оригінальних творів та перекладачів-авторів перекладів українською мовою іншомовних творів), твори яких опубліковані українською мовою, і видавців, які видають видання українською мовою. Для того, щоб не вводити плату для читачів публічних бібліотек за користування позиченими примірниками таких творів, водночас потрібно вирішити питання про джерела виплати винагороди суб‘єктам відповідного майнового права. За аналогією з висвітленим польським варіантом це можуть бути відрахуваня з доходів організаторів лотерей тощо, але для цього слід також внести зміни до відповідного галузевого законодавства.

Станіслав Компанієць

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, юридичний факультет студент 1 курсу ОР «Магістр»

Захист прав інтелектуальної власності на об’єкти, що розміщені в мережі Інтернет

Стрімкий розвиток інформаційних технологій, а також процесів глобалізації, основним осередком яких виступає Інтернет, вимагає якісно нових і дієвих підходів до вирішення актуальних проблем, зокрема тих, що пов‘язані з захистом прав інтелектуальної власності на об‘єкти, які розміщені в мережі Інтернет. Незважаючи на постійні наміри науковців, спеціалістів, та осіб, яких безпосередньо торкається це питання, врегулювати дану проблему, на сьогоднішній день залишається велика кількість дискусій, щодо механізмів захисту проти порушень у мережі, а також механізмів фіксації правопорушень та швидкого реагування на них. Тому, в даній роботі спробуємо фрагментарно розглянути дану тематику.

Відносини пов‘язані з наданням телекомунікаційних послуг, до яких відносяться послуги у мережі Інтернет, залучені різні суб‘єкти, основними серед яких є споживачі

333

Інтелектуальна власність

телекомунікаційних послуг, оператори і провайдери телекомунікацій, а також власники веб-сайтів (або реєстранти доменних імен).

У більшості випадків особою, відповідальною за порушення авторських прав в мережі, стає або особа, яка поширила неправомірний контент (споживач телекомунікаційних послуг), або власник веб-сайту, який фактично забезпечує наповнення контенту і вирішує питання щодо ―політики‖ сайту: робити його відкритим для користувачів лише для ознайомлення з інформацією або надавати ще й можливість активної участі у його формуванні [Атаманова Ю.Є. ―Захист прав інтелектуальної власності у мережі Інтернет: Світовий досвід та вітчизняні перспективи‖. Право та інновації : наук.-практ. журн. / редкол.: Ю.Є. Атаманова та ін. - Х. :Право,2015. - №4

(12).-192 с. ].

Також існує дискусія стосовно відповідальності ISP-провайдерів як можливого способу захисту прав інтелектуальної власності на об‘єкти що розміщені в мережі Інтернет.

Виходячи з міжнародного досвіду, слід відмітити два основних підходи до відповідальності ISP провайдерів. Перший, так званий ―горизонтальний підхід‖ базується на тому, що провайдер несе відповідальність лише в тому випадку, якщо існує технічна можливість запобігти передачі ―нелегального‖ контенту, і провайдер знає про існування такого матеріалу, а також знає, що він є порушником прав або мав можливість знати, що він порушує права. Суть другого, або ―альтернативного підходу‖ базується на введенні спеціальних законів в сфері авторського права для визначення відповідальності провайдерів послуг. Одним із найяскравіших прикладів є Digital Millennium Copyright Act, 1998 р. (США), котрий встановив так званий ―safe harbor rules‖ для уникнення відповідальності ISP за порушення авторського права у визначених обставинах (ISP виконує роль ―пасивного провідника‖ інформації та швидко реагує на запит правовласника про видалення або обмеження доступу до контенту) [Кудрицкая Т., Чижова Ю. ―Интеллектуальная Собственность и Интернет: трудности взаимосуществования― / Т. Кудрицкая, Ю. Чижова // ЮРИСТ&ЗАКОН. – 28.02.2012. –

№ 9 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://vkp.ua/ru/publications/articles/ intellectual_property_and_the_internet_the_challenges_of_coexistance/]

В Україні пропонувалось впровадити певні підходи, що були аналогами Digital Millennium Copyright Act. Проте, так і не вдалося у повній мірі запровадити ―safe harbor rules‖. Наприклад, законопроект №3353 від 23.10.2015 ―про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту авторського права і суміжних прав у мережі Інтернет‖ передбачав можливість видалення або блокуванні інформації за скаргою заявника (наявність авторських прав якого ще не доведено) протягом 24 годин, відновлення доступу до інформації мало би відбуватися не раніше 10 робочих днів з моменту направлення копії заяви користувачу сайту, у разі якщо заявник не ініціював судовий розгляд. Проте, через ці та інші недоліки, законопроект зазнав критики з боку фахівців, і вже 14.04.2016 р. його було відкликано. Іншої долі зазнав законопроект 3081- д від 27.11.2015 р. ―про державну підтримку кінематографії в Україні‖, яким пропонується запровадити схожі положення. Цей законопроект більш детально прописано і він має більш чіткі механізми реалізації захисту порушуваних прав. Цей законопроект передбачає вимогу щодо припинення порушення авторського права і суміжних прав, така вимога повинна містити: відомості про суб‘єкта авторського права і (або) суміжних прав: його повне ім‘я (найменування), адресу для листування (місцезнаходження), номер телефону та адресу електронної пошти, іншу контактну

334

Інтелектуальна власність

інформацію для зв‘язку; вид і назву об‘єкта авторського права і (або) суміжних прав (вид і назви об‘єктів авторського права і (або) суміжних прав), про порушення прав на який (які) заявляється у вимозі; твердження про наявність майнових прав інтелектуальної власності на об‘єкт авторського права і (або) суміжних прав; посилання на електронну (цифрову) інформацію, що порушує авторське право і (або) суміжні права, або гіперпосилання на неї у мережі Інтернет або локальній мережі. Також даним законопроектом передбачена відповідальність суб‘єкта авторського права за достовірність інформації щодо наявності в нього майнових прав інтелектуальної власності на об‘єкт авторського права. Наразі законопроект прийнято у першому читанні, ми будемо слідкувати за його подальшою долею.

Отже, посилаючись на вищевикладені положення можемо зробити такий висновок, що у зв‘язку з широким використанням об‘єктів авторського права в мережі Інтернет, дана тематика є актуальною і потребує якомога швидкого законодавчого вирішення, спираючись на досвід розвинутих країн.

Таким чином, має постійно тривати дискусія з метою вирішення окресленої проблеми у цій сфері. У цей діалог, для більш широкого розуміння всіх процесів, мають бути залучені всі суб‘єкти, що пов‘язані з наданням телекомунікаційних послуг.

Науковий керівник – к.ю.н., асист. Огнев’юк Г. З.

Ольга Кулініч

Національний університет «Одеська юридична академія», канд. юрид. наук, доц. кафедри права інтелектуальної власності та корпоративного права

Можливість репосту зображень як підстава їх вільного використання без комерційної мети

Одним з актуальних питань, що потребує вирішення при вдосконаленні правового регулювання відносин у мережі Інтернет, зокрема у соціальних мережах, є визначення підстав та випадків вільного використання розміщених у мережі зображень фізичних осіб. Ускладнення способів використання зображень фізичної особи завдяки новітнім технологіям створює можливість швидкого та безперешкодного поширення та використання зображення. Викладене свідчить про актуальність дослідження можливості поширення зображень завдяки репосту, хештегу, встановлення відмітки на фотографії про конкретну зображену особу з активним посиланням на її сторінку у соціальній мережі, тощо.

Соціальні мережі створюють можливості як для вільного, так і для обмеженого доступу до зображень особи на її соціальній сторінці, залежно від встановленого нею режиму доступу. Зазначені режими дозволяють визначити ступінь доступу людини до інформації про її особисте життя, окремі як значимі, так і маловажні події. Більшість з соціальних мереж дозволяє встановлювати доступ до певної інформації навіть для обмеженого кола друзів, що створює належні умови для належного захисту інформації від її неправомірного оголошення.

На жаль, залишається неясною позиція законодавця щодо режиму охорони зображень фізичної особи у мережі Інтернет, визначення умов та підстав їх правомірного

335

Інтелектуальна власність

використання. З врахуванням викладеного, представляє інтерес досвід зарубіжного вирішення зазначеного питання.

Відповідно до позиції Суду Європейського союзу, інтернет-користувачі повинні мати можливість вільно ділитися посиланнями на матеріали, наприклад, фотографії або відео, якщо матеріал був опублікований вільно онлайн з дозволу правовласника. Право ділитися посиланнями проте не заходить так далеко, що дозволяє користувачам обмінюватися посиланнями, які розроблені, щоб обійти платний доступ або інші підписки. (Сopyright notice: digital images, photographs and the Internet. Copyright Notice

Number: 1/2014 Updated: March 2014 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.bipp.com/Portals/0/PDF/IPOCopyrightNoticeMarch2014.pdf). Разом з цим,

неприпустимо комерційне використання фотографій у вільному доступі, навіть на умовах ліцензії Creative Commons. (Steven James Picture use does not sit pretty. Copyright World Issue # 175, November 2007, р. 9-10, Sylvia Waycot Turning common thinking on its head. Copyright World Issue # 175, November 2007, р. 5).

Розміщення зображень на ресурсах з можливістю репосту запропоновано вважати виявленням згоди на їх наступне використання. У правозастосовній практиці деяких країн (О применении судами некоторых положений раздела І части первой Гражданского кодекса Российской Федерации : Постановление Пленума Верховного Суда Российской Федерации от 23.06.2015 г. № 25 [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.supcourt.ru/Show_pdf.php?Id=10121 п.43), обнародуванням запропоновано вважати дії, які вперше роблять дане зображення доступним для загального доступу завдяки його опублікуванню, публічного показу чи іншим способом, у тому числі його розміщенням в мережі Інтернет.

К звертає увагу М. Труханова, обставини розміщення фізичною особою власного зображення у мережі Інтернет можуть свідчити про висловлення такою особою згоди про наступне використання зображення, наприклад, якщо таке передбачено умовами користування сайтом, де особою розміщено зображення. (Труханова М. Верховный суд признал фотографии с возможностью репоста «общими» [Електронний ресурс] Параграф. Информационные системы. — Режим доступу : http://online.zakon.kz/Document/?doc_id=38190551) Аналогічну позицію підтримує А.

Пічугіна, яка на підставі аналізу матеріалів судової практики, робить висновок, що фізична особа при розміщенні власних фотографій на сайті у мережі Інтернет (у відкритому для невизначеного кола осіб доступі) своїми діями висловлює свою згоду на обнародування власного зображення, його обговорення та користувачам сайту надається можливість проставлення оцінок. (Пичугина А. Социальные сети и публичные люди / А. Пичугина // Корпоративный юрист. – 2014. – № 6. – С. 38.)

Аналогічна позиція простежується й у вітчизняній правозастосовній практиці. При вирішенні спору, суд врахував, що фотографії, які стали приводом для конфлікту між сторонами, були розміщені особисто позивачем на власній сторінці в соціальній мережі «Вконтакте» та були відкриті для загального доступу, що давало можливість безперешкодного їх огляду та обговорення сторонніми особами. В задоволенні позову про захист честі, гідності та стягнення моральної шкоди було відмовлено. Апеляційна скарга по цій справі була відхилена. (Рішення Василівського районного суду Запорізької області від 13.08.2013 р. по справі № 311/2168/13-ц // [Електронний ресурс] Єдиний державний реєстр судових рішень. — Режим доступу : http://reyestr.court.gov. ua/Review/33024330; Ухвала Апеляційного суду Запорізької області від 18.09.2013 р. по

336

Інтелектуальна власність

справі № 22-ц/778/4763/13// [Електронний ресурс] Єдиний державний реєстр судових рішень. — Режим доступу : http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/33589373)

Викладене свідчить визнання можливості репосту розміщеного зображення у мережі Інтернет підставою для вільного використання зображення без комерційної мети. Потребують дослідження й інші технічні можливості пошуку та отримання доступу до зображень фізичної особи у мережі Інтернет з метою вироблення єдиної позиції у правозастосовній практиці при вирішенні спорів щодо правомірності використання зображення фізичної особи.

Андрій Матат

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, юридичний факультет студент 1 курсу ОР «Магістр»

Концепція свободи панорами в авторському праві

Сучасні тенденції розвитку сфери інтелектуальної власності у світі йдуть на випередження часу, в тому числі це стосується правового регулювання результатів творчої діяльності людини. Однак, в той же час, розвиток національного законодавства цієї галузі в Україні – потребує докорінних змін у зв‘язку з підписанням Україною Угоди про асоціацію з ЄС, що у деяких випадках вимагає їх якнайшвидшого втілення. У даному дослідженні мова піде про поняття «свобода панорами», яке є сучасним підходом у сфері авторського права щодо використання об‘єктів авторського права більшості демократичних держав, а тому слід розглянути сутність категорії, національні перешкоди і міжнародний досвід з даного питання.

Сутність проблеми полягає в тому, що Закон України «Про авторське право і суміжні права» (далі – Закон) передбачає вичерпний перелік вільного використання творів із зазначенням імені автора. Слід звернути увагу на п. 4 ч. 1 ст. 21 Закону, яким визначено те, що дозволяється «відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, публічне сповіщення або інше публічне повідомлення творів, побачених або почутих під час перебігу таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою».

Така норма істотно обмежує сферу вільного використання творів – наприклад, сфера художньої фотографії, туристичної літератури, художнього кіно, що зображають сучасну архітектуру чи мистецтво наразі регулюються загальними правилами щодо об‘єктів авторського права. Також законодавство не передбачає можливості комерційного використання фотографій творів архітектури та мистецтва без дозволу авторів, що є актуальним при виробництві путівників, листівок, книг або фільмів про архітектуру та мистецтво України. Для кожної сучасної будівлі, споруди чи скульптури, відзнятої для путівника або фільму, потрібно отримувати дозвіл автора, проте відсутність будь-яких вільно доступних контактів архітекторів або їх спадкоємців робить отримання такого дозволу фактично неможливим [Пояснювальна записка до законопроекту № 1677 від

29.12.2014 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/ webproc2].

Проблема досліджуваного питання також полягає у тому, що використання фото, на якому зображено твори архітектури та мистецтва щодо яких не сплив строк правової охорони, у власних потребах – також унеможливлюється, оскільки в умовах сьогодення таке використання означає, що фото розміщуватимуть в мережі Інтернет, на сторінках

337

Інтелектуальна власність

соціальних мереж, сайтах для ведення блогу тощо. Таким чином, здійснюється публічне відтворення, яке слід вважати неправомірною дією, так само як і розміщення таких фото на сайті Вікіпедія. Власне з метою привернення уваги до цієї проблеми в Україні оголошено флешмоб «Свобода панорами у вільній країні».

Саме за допомогою свобідної панорами вирішується дана проблема у світі, яка передбачає можливість вільно фотографувати, замальовувати або знімати на відео твори архітектури та мистецтва, які знаходяться в громадському місці, і публікувати такі зображення чи відео. Також свобода панорами передбачає відсутність будь-яких обмежень з боку авторів творів на виготовлення, розповсюдження і публічну демонстрацію подібних зображень. [Свобода панорами у вільній країні [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://freepanorama.org.ua].

Загалом, свобода панорами закріплена в законодавстві 83 країн світу, в тому числі, США, Японії та більшість країн Європейського Союзу. Такий інститут закріплений у Північній Кореї, а з 2014 р. і в Російській Федерації. У Директиві 2001/29/EC Європейського парламенту і Ради ЄС від 22.05.2001 р. передбачене положення щодо гармонізації певних аспектів авторського права і суміжних прав в інформаційному суспільстві. Згідно ст. 5, розділу 3 (h) цієї директиви надається можливість державамчленам ЄС включати пункт про «свободу панорами» у свої закони про авторське право.

Цікавим є і досвід Франції, адже Кодекс інтелектуальної власності Франції не передбачає можливості вільно відтворювати архітектурні пам‘ятки на фотографіях, у фільмах, телепередачах, інших творах. Проте судова практика допускає таку можливість у разі, якщо твір архітектури є частиною фону та спеціально не виокремлюється в загальній картині відтвореного. Так, суди Франції не визнали порушення прав архітекторів вежі Монпарнас унаслідок відтворення її зображення на листівках з нічним видом вулиці Ренн у Парижі. У рішенні сказано, що вежа складала частину вулиці та є звичним пейзажем для більшості жителів околиць Парижа [«Стоп! Знято! ...». Як не порушити авторське право на об‘єкт архітектури? [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zib.com.ua/ua/99093-yak_ne_porushiti_avtorske_pravo_na_obekt_arhitekturi_- _dumka.html].

Для вирішення окресленої проблеми в Україні пропонується внести зміни до Закону, а саме законопроектом № 1677 від 29.12.2014 р. запропоновано доповнити ст. 21 пунктом про те, що допускається «відтворення будь-яким способом, крім механічноконтактного копіювання, творів образотворчого, ужиткового мистецтва, архітектури, містобудування і садово-паркового мистецтва, які знаходяться у громадських та публічно доступних місцях (за винятком експозицій виставок і музеїв), а також використання зображень, відеограм таких творів».

Таким чином законопроектом № 1677 від 29.12.2014 р. вирішується окреслена проблема дослідження, з урахуванням досвіду Франції, адже запропоновано правовий режим «вільного використання» стосовно об‘єктів, розташованих у місцях, що досяжні для широкої публіки, є доступними для фотографування та є частиною пейзажу.

Отже, на основі вищевикладеного, можемо зробити наступний висновок. Питання свободи панорами є актуальним та потребує якнайшвидшого вирішення. Для цього слід внести запропоновані законопроектом № 1677 від 29.12.2014 р. зміни до Закону в частині вільного використання твору.

Науковий керівник – к.ю.н., асист. Майданик Л. Р.

338

Інтелектуальна власність

Олексій Нагірний

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, юридичний факультет студент 1 курсу ОР «Магістр»

До питання про вільне використання твору

Щоденне збільшення масиву даних посилює роль свободи інформації як у контексті прав на свободу слова і розвиток особистості, так і стимулювання прогресу. Саме вільне використання у певних випадках об'єктів авторського права, найбільш місткого джерела інформації, є однією з основних гарантій вказаних прав і засобом усунення перепон освіченості соціуму. Проте, якщо обмеження прав авторів дуже широкі, то це не сприяє заінтересованості авторів у результатах своєї творчої діяльності, що також може призвести до гальмування процесу відтворення інтелектуального потенціалу нації [Право інтелектуальної власності: Академічний курс: підручник для студентів вищих навчальних закладів / [О. П. Орлюк, Г. О. Андрощук, О. Б. Бутнік-Сіверський та ін.] – К. : Видавничий Дім «Ін Юре», 2007. – С. 200]. Виходячи із вищезазначеної колізії, дослідження змісту вільного використання творів є нині актуальним. У тезах буде окреслено прийнятий державою підхід щодо вільного використання творів і релевантні прорахунки цивільного законодавства та судової практики.

Під вільним потрібно розуміти використання будь-якими особами об‘єктів авторського права без дозволу суб‘єктів цих прав і без виплати їм винагороди у спеціально визначених законом вичерпних випадках з дотриманням умов такого використання [Троцька В. М. Сутність вільного використання об'єктів авторського права та суміжних прав / В. М. Троцька // Теорія і практика інтелектуальної власності. – 2014. – № 4. – С. 22 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.ndiiv.org.ua/Files2/2014_4/4.pdf]. Загалом треба розрізняти дві найбільш поширені позиції щодо вільного використання творів серед держав: підхід визначення у законодавстві чітко обумовлених випадків вільного використання творів (більшість держав) та підхід встановлення загальних принципів добросовісного використання (США). [Чередник Н.В. Інститут вільного використання об'єктів авторського права в Україні та зарубіжних країнах - проблеми та перспективи розвитку / Н.В. Чередник // Теорія і практика інтелектуальної власності. – 2014. – № 4. – С. 84 [Електронний ресурс].

– Режим доступу: www.ndiiv.org.ua/Files2/2014_4/4.pdf]. Україна прийняла саме перший підхід, закріплений у Бернській конвенції та Угоді TRIPS, де використовується "триступеневий тест" згідно з яким право вільного використання творів повинно: 1) поширюватись на чітко обумовлене та обмежене коло випадків; 2) не шкодити нормальному використанню твору автором; 3) необґрунтовано не шкодити інтересам автора. Перший критерій - вказує на дві вимоги до законодавця: недопустимість дозвільних норм загального характеру щодо вільного використання та політико-правове обґрунтування обмежень авторського права. Другий критерій передбачає необхідність перевірки того, чи може вільне використання твору призвести до економічної конкуренції чи іншим чином зашкодити правоволодільцю на ринку. Третій – ступінь дозволеної шкоди інтересам автора вільним використанням – визначається соціальними нормами відповідної держави [Глосарій термінів в області авторського права та суміжних прав. – С. 317 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.wipo.int/edocs/pubdocs/ru/copyright/891/wipo_pub_891.pdf].

339