Том 2_Актуальні питання державотворення_КНУ_2016

Фінансове право

Однако, анализируя опыт зарубежных стран, которые пошли по пути создания игорных зон, можно прийти к выводу о том, что игорная зона представляет собой часть территории государства (регион, округ), предназначенную для размещения в ее границах игорных заведений. Перечень мест, где могут размещаться казино, едва ли можно считать игорными зонами. Таким образом, необходимо установить определенные критерии такой игорной зоны, не привязывая ее к конкретным местам.

Юрій Оніщик

Національний університет державної податкової служби України, факультет підготовки, перепідготовки та підвищення

кваліфікації працівників податкової міліції докт. юрид. наук, професор кафедри фінансових розслідувань

Проблеми правової ідентифікації дефініції «фінансове правопорушення»

Поняття «фінансове правопорушення» є одним із найбільш дискусійних питань доктрини фінансового права. В науково-правових колах зустрічаються різні позиції щодо інституту фінансових правопорушень – від повного заперечення фінансових правопорушень, до визнання цієї правової категорії в якості однієї з ключових в теорії фінансової відповідальності.

Необхідно відмітити, що у 1892 році П. Пусторослєв окремо у структурі правопорушень виділяв фінансові [Пусторослев П. П. Анализ понятия о преступлении / П. П. Пусторослев. – М., 1892 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://allpravo.ru/ library/doc101p0/instrum4488/item4505.html]. Поняття «фінансові правопорушення» зустрічається у Європейській конвенції про видачу правопорушників від 13 грудня 1957 року.

Фінансове законодавство України не містить ґрунтовного визначення дефініції «фінансове правопорушення», але закріплює його різновиди – «податкове правопорушення» та «порушення бюджетного законодавства». Втім, слід відмітити, що поняття «фінансове правопорушення» наводиться у наказі Міністерства вугільної промисловості від 8 червня 2007 року № 200 «Про затвердження Інструкції про організацію та проведення контрольних заходів щодо фінансово-господарської діяльності на підприємствах, в установах і організаціях, що належать до сфери управління Міністерства вугільної промисловості України та щодо яких Міністерство здійснює корпоративне управління», під яким розуміється дія або бездіяльність на підконтрольних об‘єктах, наслідком яких стало невиконання фінансово-правових норм. На наш погляд, дане тлумачення не достатньо чітко розкриває сутність дефініції «фінансове правопорушення», оскільки не враховує всі її ознаки.

Необхідність виділення фінансового правопорушення як самостійної підстави для застосування заходів фінансової відповідальності пов‘язана, перш за все, з наявністю особливої правової галузі – фінансового права. Однією з ознак самостійності галузі завжди є наявність власного інституту примусу. У галузі фінансового права такий інститут представлений у комплексі нормативних актів, регулюючих порядок здійснення фінансової діяльності [Іванський А. Й. Фінансово-правова відповідальність: теоретичний аналіз: монографія / А. Й. Іванський. – О. : Юридична література, 2008. – С. 154]. Відсутність законодавчого визначення фінансового правопорушення слід розглядати як

290

Фінансвое право

недолік чинного законодавства України, ніж як підстава для заперечення існування таких правопорушень. Цивільне законодавство також не містить визначення поняття «цивільне правопорушення», але ніхто не заперечує існування таких правопорушень. Тому ми цілком підтримуємо тих вчених, які стверджують, що фінансове правопорушення займає самостійне місце в системі правопорушень.

На нашу думку, поняття «фінансове правопорушення» доцільно вживати у широкому та вузькому значенні. З цього приводу А. Й. Іванський зазначає, що фінансове правопорушення, у широкому сенсі, може бути як суспільно шкідливим, так і суспільно небезпечним, оскільки його характерною рисою є те, що фінансово-правова відповідальність реалізується, насамперед, при виявленні фінансового правопорушення, а вже пізніше, до винних посадових осіб застосовуються заходи адміністративного чи кримінального примусу, залежно від суспільної шкідливості чи суспільної небезпеки фінансового правопорушення [Іванський А. Й. Фінансово-правова відповідальність: теоретичний аналіз: монографія / А. Й. Іванський. – О. : Юридична література, 2008. –

С. 148].

Таким чином, фінансове правопорушення у вузькому значенні – це суспільно шкідливе, протиправне, винне діяння деліктоздатного суб‘єкта, що порушує врегульований правовими нормами порядок формування, розподілу та використання публічних фондів коштів, за яке законодавством передбачена фінансова відповідальність. У свою чергу фінансове правопорушення у широкому значенні – це суспільно шкідливе, протиправне, винне діяння деліктоздатного суб‘єкта, що порушує врегульований правовими нормами порядок формування, розподілу та використання публічних фондів коштів, за яке законодавством передбачено фінансову, адміністративну та кримінальну відповідальність.

Правове регулювання при відсутності єдиної теоретичної обґрунтованості фінансовоправових категорій призводить до негативних наслідків та різного роду колізій в даній сфері. На жаль, регулюванню фінансово-правових відносин не притаманна правова форма у вигляді єдиного законодавчого акту, який охоплював би все розмаїття суспільних відносин, що виникають у зв‘язку з фінансовою діяльністю. Однак, вкотре наголосимо на необхідності прийняття єдиного Закону, що регулює весь спектр фінансових правовідносин. Прийняття подібного нормативно-правового акту дозволить привести у відповідність з єдиними правовими принципами та методами правове регулювання різноманітних фінансових відносин, а також закріпити найважливіші системоутворюючі категорії фінансового права, у тому числі «фінансове правопорушення». До тих пір, поки поняття фінансового правопорушення як єдиної підстави фінансово-правової відповідальності не буде закріплено на законодавчому рівні, доти законодавчі підстави для притягнення особи до цього виду відповідальності можна вважати відсутніми.

Яна Паладієва

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, юридичний факультет студентка 2 курсу

291

Фінансове право

Військовий збір: вимушений тимчасовий захід чи життєво необхідний платіж для обороноздатності держави?

ЗУ від 28 грудня 2014 рок "Про внесення змін до податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" набрало чинності тимчасове встановлення військового збору на території України. На сьогодні у п.16-1 підрозділу 10 Податкового кодексу України набув статусу законодавчо закріпленого військовий збір, який діятиме до завершення реформи ЗСУ.

Актуальність теми дослідження обумовлена тим, що законодавча база щодо регулювання всіх аспектів ефективності законодавчого закріплення та впровадження військового збору не досягло належного рівня, що свідчить про прогалини та колізії в законодавстві. Ми пропонуємо розглянути військовий збір та його основні елементи, як складової податкової системи, які необхідні для його законного закріплення в ПК та справляння. Доцільним також можна вважати порівняння податкового законодавства щодо військового збору з країнами Європи, а також перспективи та пропозиції, щодо покращення законодавчого закріплення та справляння такого збору.

Платниками збору є особи:

•ФО-резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження з України так і іноземні доходи;

•ФО-нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні;

•податковий агент.

Тобто фактичними платниками збору є усі фізичні особи, які беруть участь у фінансово-правових відносинах незалежно від того, на території якої країни знаходяться джерела їх походження. А також податкові агенти, тобто юридичні особи(філія/відділ/представництво) та фізичні особи, які незалежно від їх організаційноправового статусу мають сплачувати податок від імені та за рахунок платника податку.

Об'єктом оподаткування визначаємо:

•загальний місячний річний оподаткований дохід;

•доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподаткуванні під час їх нарахування ( виплати/надання);

•іноземні доходи( прибуток) отримані з джерел за межами України.

Виходячи з вищезазначеного можна визначити, що оподаткуванню підлягають усі доходи платників податків, враховуючи частину соціальних виплат, пенсії та стипендії, та незалежно від того, на території якої країни ці доходи були отримані.

Ставка оподаткування становить 1.5% від об'єкта оподаткування. В порівнянні зі ставкою податку на доходи військовий збір можна визначити, як невеликий за сумою коштів податок. Проте його особливість полягає в тому, що він не встановлюється на невелику кількість платників, а охоплює значно ширше коло, що забезпечує надходження значних сум коштів до Державного бюджету, спрямованих на забезпечення обороноздатності країни та військових формувань.

Неоднозначним можна визначити те, що перелік чітко встановлених обов'язкових елементів податку є неповним і тому утворює значні проблеми у закріпленні та практичному застосуванні. Уточнюючи, можна зазначити, що п.6 підрозділу 10 ПК не містить чітко визначеного строку сплати податку та строку подання звітності про сплату. Відповідний пункт лише посилається на Загальну частину ПК, а саме статті 171 та 176 відповідно, котрі лише вказують на загальне визначення цих понять, наявний обов'язок щодо платників, загальний порядок сплати, але не визначає часові межі щодо такого оподаткування. До того ж ПК, щодо військового збору не містить відомостей щодо бази

292

Фінансвое право

оподаткування та податкового періоду, які визначені як обов‘язкові елементи податку. Такі недоопрацювання в чинному законодавстві призводять до значної кількості колізій та прогалин щодо застосування відповідних норм. На сьогодні постає питання: "Чи можливе справляння військового збору в Україні, якщо він не має обов'язкових елементів податку та не підпадає під загальні правила оподаткування?"

Цікавим залишається той факт, що поняття "військового збору" чи "податку на оборону" відсутні в країнах ЄС. Фактично законодавство країн Західної Європи не передбачає таких платежів. Відповідно до середнього рівня життя та заробітної плати громадян Країн ЄС, загальні податки та збори, що застосовуються до них, досягають найвищого рівня в світі, так наприклад в Німеччині загальнодержавні податки в сумі складають 40% від доходу, а в Швеції, в свою чергу, - близько 60%. Саме завдяки встановленню високих ставок на податки , якісному механізму оподаткування та правовій свідомості платників, країни ЄС досягають найвищого економічного та соціального розвитку. В свою чергу військовий податок, не встановлюється як окремий платіж, а здійснюється із загальних доходів, кошти яких спрямовуються на рахунок обороноздатності країни та військового забезпечення. Єдиною країною Європейського Союзу, в якій існує подібний податок являється Латвія. З 1 лютого 2016 року за згодою правління в Латвії встановлено так званий "податок солідарності", який передбачає сплату додаткового податку з тієї частини доходів громадян, яка перевищує 4.000 євро. Податок було введено з метою забезпечення оборонної спроможності країни виключно для тих, хто заробляє більше за 4 тисячі, тим самим ведучи політику врівноваження доходів громадян.

Щодо перспектив доцільного та ефективного оподаткування на утримання військових формувань та оборону, можна висловити пропозицію щодо виключення військового збору, як окремого податку на території України. На наше переконання, саме поняття військового збору суперечить основному принципу міжнародного права щодо збереження миру. У свою чергу доцільним буде включити військовий збір, як окрему складову формування пакету соціального захисту, який на зараз діє у країнах Європейського Союзу та до якого входить медичне забезпечення, страхування, освіта та інше. Якщо збір встановити на належному законодавчому рівні та узаконити відповідно до правозастосовчої практики та міжнародних стандартів, ефективність його виплати та кількість коштів необхідних для забезпечення обороноздатності країни буде значно збільшуватись, разом з рівнем життя населення країни.

Отже, враховуючи результати проведеного дослідження можна зазначити, що військовий збір, як обов‘язків платіж встановлений на території нашої держави має безліч недоопрацювань та недоліків у аспекті його справляння. В свою чергу перспективи доцільного встановлення податку мають місце на існування на території України, у разі переймання досвіду західних країн з цього питання, що забезпечить належний рівень справляння податку та, як наслідок, обороноздатність та військову забезпеченість.

Науковий керівник – д.ю.н., проф. Пришва Н.Ю.

Єлизавета Паливода

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, юридичний факультет студентка 2 курсу

293

Фінансове право

Проблеми механізму акцизного оподаткування

Актуальність даної теми полягає в тому, що навіть після прийняття Податкового кодексу та подальшого внесення змін до нього, що покращили механізм справляння акцизного податку, на сьогодні все-одно існують певні проблеми по справлянню даного податку.

Акциз є податковою формою, що має тривалу історію, адже цей платіж справляється в Європі та і на території України уже кілька століть [Фарадинський О. А. Еволюція акцизного оподаткування в Україні / О. А. Фарадинський // Вісн. Хмельницького національного університету. – 2009. – Вип. 1. – С. 112 – 116].

Переваги механізму акцизного оподаткування констатували класики фінансової науки. Зокрема, ще у XVII столітті французький економіст Ф. Демезон вказав, що акциз здатен один принести казні стільки і навіть більше, ніж усі інші податки [Олійник О. В. Податкова система : навч. посіб. / О. В. Олійник, І. В. Філон. – К. : Центр навчальної літератури, 2006. – 160 с].

Особливість акцизного податку в тому, що він є одним з основних джерел наповнення бюджету. Він встановлюється на високорентабельну продукцію, таку як алкогольні напої, пиво, тютюнові вироби, пальне, легкові автомобілі, електроенергія тощо і, як і податок на додану вартість, акцизний податок збільшує ціну товару та сплачується споживачами. Також важливою особливістю є виконання даним податком регулюючої функції, що проявляється у здатності акцизу впливати на обсяги експортної та імпортної продукції, у здатності підтримки виробництва вітчизняних товарів, у обмеженні споживання деяких товарів. Але, на сьогодні, зростаюсь фіскальні функції акцизного податку і зменшуються регулюючі.

Акцизний податок характеризується відносно високою швидкістю надходження до бюджету, він не залежить від прибутку підприємств, але в той же час недоліком є те, що він не залежить від розміру доходів платника і сплачується ними в однаковій мірі.

Розмір надходження акцизного податку до бюджету зазвичай залежить від обсягу підакцизних товарів, ставки акцизного податку, наданих пільг та переліку підакцизних товарів, що визначається законодавством.

На жаль, на сьогодні в Україні має місце така проблема як «тіньовий» сектор економіки. Головним чинником втрат бюджету від ненадходження акцизного податку є суттєва величина незаконного виробництва та обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, що є одним із каналів відтоку грошових коштів до «тіньового» сектора економіки. Можна виділити й інші схеми ухилення від сплати акцизного податку: ввезення підакцизних товарів поза митним контролем; здійснення псевдо експорту підакцизних товарів; декларування товарів на фіктивні фірми; заниження митної вартості імпортованих товарів; переміщення товарів з фіктивними документами; використання підроблених марок акцизного податку та ін.[ Макаренко В.В. Напрямки вдосконалення адміністрування акцизного збору в Україні / В.В. Макаренко // Інноваційна економіка. – С. 252-256]. За окремими оцінками експертів лише по лікерогорілчаній продукції величина «тіньового» сектора досягає 30 %. Все вище зазначене зумовлено, насамперед, підвищенням ставки акцизного податку в Україні, внаслідок кризи, через що зросли ціни на дані товари і підвищився попит на контрабандну і підробну продукцію. Також, ця проблема існує через недостатній контроль за виробництвом і обігом незаконних підакцизних товарів. Через ряд цих причин зменшуються кошти, що повинні ввійти до бюджету.

294

Фінансвое право

Не дивлячись на те, що до Податкового кодексу внесено багато змін, все-одно він потребує багато доопрацювань, що стосуються справляння акцизного податку, а також притягнення до відповідальності за порушення. Так, наприклад, виникають сумніви щодо сплати податку особами, що реалізують конфісковані підакцизні товари, так як за дані товари вже було раніше сплачено акцизний податок попереднім власником, що або виробляє товар на території України, або ввозить його на митну територію.

Деякими кроками до вдосконалення акцизного оподаткування можуть бути:

•усунення недоліків в Податковому кодексі щодо справляння акцизного податку;

•стабільність ставки акцизного платежу ( недопущення її збільшення мінімум 3-5 років);

•підвищення рівню контролю за незаконним виготовленням і обігом підакцизних товарів та збільшення відповідальності за такі дії;

•запровадження системи державного регулювання виробництва та реалізації алкогольної і тютюнової продукції, яка включає ліцензування, квотування і декларування виробництва, державну оптову торгівлю та ліцензування, квотування і декларування роздрібної торгівлі.

Таким чином, можна зауважити, що проблема розвитку та вдосконалення акцизного податку в Україні є досить актуальною, та потребує комплексного аналізу та розроблення оптимальної системи оподаткування, яка дозволить більш повно та ефективно використовувати його переваги. Можна стверджувати, що реформування механізму акцизного оподаткування призведе до формування прозорого і стабільного правового поля діяльності платників цього платежу, сприятиме становленню справедливого конкурентного середовища та , одночасно, спричинить зростання обсягів надходжень державного бюджету , що буде наслідком розширення бази оподаткування . Наразі механізм справляння акцизного податку не є досконалим . Основні проблеми иого̆ функціонування пов‘язані, насамперед, зі зростанням фіскальних можливостейта

зменшенням регулюючого впливу цього платежу . Тому зараз порядок нарахування і сплати акцизу потребує суттєвого вдосконалення шляхом посилення иого̆ регулюючих властивостей та розширення бази оподаткува ння. Поряд з цим значну увагу в процесі адміністрування акцизного податку податковим та митним органам слід приділяти боротьбі з незаконним виробництвом і обігом підакцизних товарів.

Науковий керівник – д.ю.н., проф. Пришва Н.Ю.

Христина Петрина

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, юридичний факультет студентка 2 курсу

Проблеми реалізації бюджетного процесу в Україні та можливі шляхи їх вирішення

Актуальність теми дослідження зумовлена тим, що протягом останніх кількох років фактична реалізація бюджетного процесу в Україні не співпадає з законодавчо закріпленими нормами, зокрема з нормами глави 27 Регламенту Верховної Ради України,

295

Фінансове право

які закріплюють порядок затвердження Державного бюджету країни і контролю за його виконанням. Це призводить до того, що приймається бюджет з великою кількістю неточностей, колізій тощо, що в свою чергу позначається діяльності підприємств, установ і, відповідно, на економіці країни.

Вст. 19 БКУ закріплено чотири стадії бюджетного процесу. В контексті даного дослідження розглядатиметься друга з них (розгляд і прийняття закону про Державний бюджет, рішень про місцеві бюджети) як така, що є найбільш порушуваною, зокрема на прикладі розгляду проекту та прийняття Закону про Державний бюджет України на 2015 рік.

Вч.3 ст.37 БКУ та ч.2 ст.153 Регламенту зазначається, що Кабінет Міністрів України щороку подає до Верховної Ради проект закону про Державний бюджет України на наступний рік не пізніше 15 вересня поточного року, а ч. 1 статті 154 Регламенту закріплює норму про те, що проект закону про державний бюджет представляється у Верховній Раді не пізніше ніж через п'ять днів з дня його подання. Однак, вже на цьому етапі в процесі прийняття Державного бюджету на 2015 рік мають місце порушення. Так, згідно з даними на офіційному сайті Верховної Ради України, проект закону був одержаний Верховною Радою 12 грудня 2014. [Офіційний сайт Верховної ради: Картка законопроекту - Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511= 52941]

Порушення термінів представлення проекту закону про Державний бюджет не могло не потягнули за собою порушення термінів і на наступних етапах. Це призвело до того, що остаточно Державний Бюджет на 2015 рік було прийнято о 4 годині 24 хвилини зранку 29 грудня 2014 року у другому читанні та в цілому[Офіційний сайт Верховної ради: Картка законопроекту - Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/ zweb2/webproc4_1?pf3511=52941]. Очевидно, що прийняття бюджету в таких умовах надає підстави сумніватися в якісності його обговорення, у реальній узгодженості воль звичайної більшості депутатів.

Таким чином, постає питання про те, як розв'язати дану проблему, адже з моменту прийняття Бюджетного кодексу(перший - 21.06.2001, другий -08.07.10) ЗУ "Про державний бюджет" вчасно був прийнятий лише у 2003 році, тобто це ЗУ "Про Державний бюджет на 2004" (27.11.2003). Цей факт свідчить про систематичність порушення бюджетного процесу.

На нашу думку існує два можливі шляхи вирішення цієї проблеми: 1) Зміна тривалості бюджетного періоду 2) Встановлення санкцій за порушення бюджетного процесу

На сьогоднішній день бюджетний період в Україні дорівнює одному календарному року - починається 1 січня і закінчується 31 грудня. Не зважаючи на те, що за БКУ державний бюджет має прийматися до 1 грудня, на практиці ЗУ "Про Державний бюджет" приймається саме в період передноворічних святкувань, звітностей тощо. Прийняття бюджету поспіхом та за таких умов значно погіршує його якість, тому видається доцільним скористатися практикою країн, у яких бюджетний період не збігається з календарним роком. Наприклад, 1 квітня бюджетний рік починається у Великобританії, Данії, Японії; з 1 червня - в Австралії, Норвегії, Швеції; з 1 жовтня - в Нігерії, США) було б доцільно застосувати таку ж практику і в Україні.[ Фінансове право [Текст] : навч. посібник / В. Ф. Роль, В. В. Сергієнко, С. М. Попова. - К.: Центр учбової літератури, 2011. - 392 с. -[Режим доступу].- http://pidruchniki.com/17810409/ pravo/finansove_pravo]

296

Фінансвое право

Щодо порушень і відповідальності, то ст. 116 БКУ містить види порушень, за які передбачені заходи впливу, закріплені у ст. 117 БКУ. А відповідальність за порушення бюджетного законодавства, в свою чергу, встановлена ст. 121, яка визначає суб'єктами відповідальності посадових осіб, з вини яких допущено порушення бюджетного законодавства, а також керівників чи інших відповідальних посадових осіб розпорядників чи одержувачів бюджетних коштів,якими було порушено бюджетне законодавство.

Однак, БКУ не передбачає окрему відповідальність народних депутатів за порушення строку прийняття бюджету. Відповідальність за порушення бюджетного законодавства виникає в тих суб'єктів, які мають бюджетні повноваження та є головними учасниками бюджетного процесу, зокрема Президента України, Верховної Ради України та комітету Верховної Ради України з питань бюджету, Кабінету Міністрів України та інших органів виконавчої влади, Національного банку України, Рахункової палати, Державної фінансової інспекції України, Державної казначейської служби України, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування.[ Клименко Н., Окремі аспекти відповідальності за порушення бюджетного законодавства в Україні / Н. Клименко // Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. - 2012. - Вип. 1. - С. 139-146. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/ UJRN/Vnadu_2012_1_17] Тому, на мою думку необхідно чітко визначити вид та обсяг відповідальності депутатів Верховної Ради за порушення процедури прийняття та розгляду бюджету, для подальшої ефективної реалізації бюджетного процесу на практиці.

Отже, проблема реалізації бюджетного процесу на практиці - це не міф, а реальна перепона на шляху до стабільного розвитку українського суспільства та економіки. Пошук шляхів вирішення цієї проблеми з кожним днем стає все актуальнішим, тому питання зміни тривалості бюджетного періоду та введення санкцій за невчасне прийняття бюджету, можливо зовсім скоро постануть дуже гостро і обговорюватимуться на найвищому рівні.

Наукові керівники – к.ю.н., асист. Лещенко Р.М, к.ю.н., доц. Ковалко Н.М.

Дмитро Роговенко

Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», канд.юрид.наук, начальник управління супроводження здійснення закупівель

Проблемні питання здійснення Рахунковою палатою контролю у сфері публічних закупівель

Зовнішньополітичний курс України на європейську інтеграцію визначає також відповідну внутрішню політику, одним з напрямків якої є приведення вітчизняного

297

Фінансове право

законодавства у відповідність до міжнародних стандартів. Безпосереднім наслідком цього є активізація законотворчих процесів та зміни законодавства, що регулює найважливіші сфери життя держави. Ці процеси безпосередньо стосуються і фінансової системи України, де життєво значимим є забезпечення прозорості публічних фінансів та протидія корупції. Як засвідчує практика, однією з найбільш проблемних сфер є здійснення державних закупівель. Дослідження правозастосовної практики та розробка рекомендацій щодо подальшого удосконалення законодавства у цій сфері обумовлюють актуальність обраної теми дослідження.

1 квітня 2016 року для центральних органів виконавчої влади та замовників, що здійснюють діяльність в окремих сферах господарювання введений в дію Закон України «Про публічні закупівлі» від 25 грудня 2015 року № 922-VIII (далі – Закон № 922-VIII). Цим Законом, крім питань здійснення публічних закупівель, регламентуються також і питання щодо контролю у цій сфері. Зокрема, згідно частини третьої статті 7 Закону № 922-VIII Рахункова палата, Антимонопольний комітет України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, здійснюють контроль у сфері публічних закупівель у межах своїх повноважень, визначених Конституцією та законами України. Водночас необхідно зазначити про наявні розбіжності між Законом № 922-VIII та Законом України «Про Рахункову палату» від 2 липня 2015 року № 576-VIII. Так, в Законі України «Про Рахункову палату» не згадується про контроль у сфері публічних закупівель. Цей Закон містить норми, що регулюють відносини у сфері контролю за державними закупівлями. Мова йде, зокрема, про статтю 13 Закону України «Про Рахункову палату», що визначає особливості здійснення державного зовнішнього фінансового контролю (аудиту) щодо виконання державного замовлення та здійснення державних закупівель.

Такі, на перший погляд, несуттєві термінологічні відмінності мають достатньо серйозні наслідки. По-перше, термін «державні закупівлі» застосовується виключно в контексті Закону України «Про здійснення державних закупівель», що вже не застосовується до ряду категорій замовників, а з 1 серпня 2016 втрачає свою чинність взагалі згідно пункту 5 розділу ІХ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 922VIII. Відповідно термін «публічні закупівлі» означає лише ті закупівлі, що регулюються Законом № 922-VIII. По-друге, згідно частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, вищенаведене дає підстави стверджувати, що відповідно до чинного законодавства Рахункова палата не наділена повноваженнями здійснювати контроль у сфері публічних закупівель. У свою чергу це означає, що з 1 серпня 2016 року, із втратою чинності Законом України «Про здійснення державних закупівель», закупівлі за кошти Державного бюджету України вийдуть з-під контролю Рахункової палати. Як наслідок неможливою стає реалізація завдань Рахункової палати, визначених статтею 98 Конституції України та статтею 1 Закону України «Про Рахункову палату» – здійснення від імені Верховної Ради України контролю за надходженням коштів до Державного бюджету України та їх використанням.

Усунення зазначених колізій у законодавстві є тим більш необхідним, оскільки Законом № 922-VIII передбачено, що процедури закупівлі здійснюються шляхом використання електронної системи закупівель. Переведення всіх публічних закупівель в електронний формат означає необхідність напрацювання відповідної практики щодо

298

Фінансвое право

контролю за їх здійсненням. Фактично це є новим викликом для органів державного фінансового контролю. І чим швидше будуть внесені відповідні зміни до Закону України «Про Рахункову палату», тим більш ефективним буде освоєння нового напрямку контрольної діяльності цього органу. Також необхідно переглянути й права членів Рахункової палати, надані їм для виконання покладених на них повноважень. Зокрема, відповідно до пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про Рахункову палату» члени Рахункової палати мають право ознайомлюватися з оригіналами документів об‘єктів контролю, отримувати безоплатно копії документів та інформацію у паперовому та електронному вигляді (включаючи інформацію з автоматизованих інформаційних і довідкових систем, реєстрів та банків даних, держателем (адміністратором) яких є державні органи або органи місцевого самоврядування), необхідні для здійснення заходів державного зовнішнього фінансового контролю (аудиту). Проте вказаний Закон не надає право членам Рахункової палати отримувати інформацію з автоматизованих інформаційних систем, держателем яких не є державні органи або органи місцевого самоврядування.

Розробка відповідних рекомендацій по удосконаленню законодавства, що регулює повноваження та права Рахункової палати по контролю у сфері публічних закупівель, має стати основою подальших комплексних наукових досліджень у цьому напрямку.

Владислава Савенкова

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, юридичний факультет аспірант 2 року навчання

Загальні принципи права та відображення їх у джерелах банківського права Європейського Союзу

Актуальність теми дослідження обумовлюється зростаючою роллю джерел права Європейського Союзу (ЄС) у контексті евроінтеграційної спрямованості України. Європейський Союзце міжнародна організація особливого типу, яка має унікальні особливості, що відрізняють її від інших існуючих у світі міжнародних організацій. Правова система Європейського Союзу втілюється у поєднанні великої кількості джерел, що віддзеркалюють багатогранність правових традицій держав –членів цього міждержавного утворення. Найбільш поширеною є думка, згідно якої до джерел права Європейського Союзу відносять первинне і вторинне законодавство ЄС, прецеденти суду ЄС, міжнародні договори з третіми країнами або організаціями та ін. На думку О. Стрєльцової, якими б вичерпними ці джерела не були, вони не охоплюють своїм регулюванням всіх питань у праві ЄС. [О.Стрельцова. Загальні принципи права як джерело права Європейського Союзу // Правова держава: щорічник наукпраць.-2003.- Вип.14.-С.511] Саме тому, на сьогоднішній день особливої актуальності набуває застосування загальних принципів права, які становлять частину некодифікованого права ЄС. [В. Кернз. Вступ до права Європейського Союзу/ В.Кернз/.-К.:Знання,2003.-381с.]

Термін «принцип» походить від латинського «principium» , що означає початок, основа. В теорії права під принципами права розуміються вихідні ідеї, основні засади, що характеризують зміст права, його закономірності й призначення в суспільстві. Принципи права, за своєю сутністю, є узагальненням відображення об`єктивних закономірностей розвитку суспільства. [Теория государства и права:учебник/ под

299