6.Принципи формування кущів винограду

Формування виноградних кущів — це створення за допомо­гою агротехнічних заходів (обрізування, обламування, підв'язування та ін.) скелета куща для надання рослині форми і розміщення її у просторі. При цьому створюються кращі умови для максимального використання сонячної енергії та одер­жання врожаю встановленої якості. Воно повинне від­повідати біологічним особливостям рослин, умовам вирощування, кліматичним та ґрунтовим, факторам і вимогам, які ставляться до якості.

При виборі форми керуються рядом принципових положень: 1.у районах неукривного виноградарства потрібно використовувати штамбові форми; 2. у районах напівукривного

виноградарства слід використовувати без штамбові приземні та комбіновані форми з укриттям нижнього ярусу ґрунтом на зиму і розкриттям навесні; 3. У районах укривного виноградарства необхідно використовувати без штамбові приземні форми, як правило, з однобічним розташуванням рукавів з невеликим нагромадженням багаторічної деревини. Спосіб формування визначає висоту штамба, кількість і довжину рукавів (кордонів), розміщення їх у просторі.

Різноманітність умов, за яких культивують виноград, та висока його пластичність зумовили створення і застосування багатьох видів формування рослин, що відрізняються зовні будовою скелетної частини, типом плодових ланок і пагонів. Головним завданням у перші три-п'ять років після садіння винограду є вирощування сильних кущів і надання їм (виведення) необхідної форми.

Найпридатнішими в Україні є кордонна або віялова де форми на штамбі заввишки 80-120 см з вільним звисанням приросту, а для тих, що потребують укривання на зиму, – віялова без штамбова

7.Історичні етапи розвитку виноградарства. Географія культури винограду.

На території південної України — в Криму, районах північного та північно-західного Причорномор'я виноградарство і виноробство були поширені ще в VІ ст. до нашої ери. Найбільш розвиненими осередками культури винограду були грецькі колонії Херсонес (біля Севастополя), Пантікапей, Тиритака, Мирмекій (Керченський півострів), Ольвія (біля с. Парутине Миколаївської області), Тіра (біля м. Бєлгород - Дністровський Одеської області), а також давні поселення скіфів та сарматів, назви яких з часом стерлися з історичної памяті [1].

Історія виноградарства і виноробства півдня України характеризується періодами розквіту та занепаду, оскільки протягом багатьох століть цей край був ареною спустошувальних війн.

Прихід на ці території з ІV ст. гунів, аланів, а потім хозар призвів до занепаду міст-полісів. Але виноградники в Криму існували і у подальший період, навіть після приходу монголо-татар, які в 40-і роки ХІІІ століття заснували тут Кримський улус (провінцію) Золотої Орди. Татари, не відмовляючись від виноградарства взагалі, вирощували в основному виноград столових сортів. Але оскільки на Кримському півострові проживали представники різних етносів, то виноробство, особливо в районі Судака та Кафи (Феодосії), не занепадало. Вино навіть вироблялось на продаж і давало сталий прибуток [6].

В Європі сконцентровано 71%, в Азії 14.4%, Америці - 9.6%, Африці - 4 і Австралії і Океанії - 1% виноградників від загальних площ. Дещо різняться дані валового виробництва плодів винограду. Європа виробляє 69%, Америка -15%, Азія трохи більше 10%, Африка приблизно 4% і Австралія і Океанія -1.4% [2].

Майже такий розподіл валового виробництва винограду по континентах: в Європі виробництво складає 69,3%, в Америці – 15,4%, в Азії 10,3%, Африці – 3,6 і Австралії і Океанії – 1,4% .