3. Державне регулювання розвитку науки і техніки

Питання регулювання розвитку науки і техніки виокремлене в окремий розділ невипадково. Це зумовлено тим, що наука і техніка опосередковано відносяться до економічних питань, але в контексті курсової роботи мають важливе значення.

Пряме державне регулювання науково-технічної діяльності провадять за допомогою таких форм і методів: визначення державних пріоритетів розвитку науки і техніки, формування і реалізація національних, державних та міждержавних науково-технічних програм, формування і розміщення державного замовлення, бюджетне фінансування певних видів науково-технічної діяльності, проведення державної науково-технічної експертизи, створення системи науково-технічної інформації, ведення патентно-ліцензійної діяльності, проведення метрології, стандартизації та сертифікації продукції у науково-технічній сфері, формування та заохочення науково-технічних кадрів.

Державні науково-технічні програми є головними засобами реалізації національних програм та пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки, їх формують і реалізують на підставі цільових проектів і розробок, відібраних на конкурсних засадах. Щодо кожної з державних науково-технічних програм уряд визначає орган управління, відповідальний за розвиток і реалізацію програми, призначає керівників програми, надає їм потрібні повноваження, зокрема, право розпоряджатися ресурсами.

Для вирішення важливих завдань у галузі науково-технічної діяльності введене державне замовлення, яке забезпечують фінансуванням та підтримують матеріально-технічними ресурсами.

Невід'ємним елементом державного регулювання науково-технічної діяльності є державна науково-технічна експертиза, яку провадять з метою забезпечення наукової обґрунтованості структури та змісту пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки, відповідних науково-технічних програм та проектів, визначення соціально-економічних та екологічних наслідків науково-технічної діяльності, аналізу ефективності використання науково-технічного потенціалу.

Держава проводить певну політику у формуванні та заохоченні науково-технічних кадрів, зокрема забезпечує їхню підготовку і перепідготовку, в тому числі, за межами країни, запроваджує систему атестації кадрів, державні та іменні премії у галузі науки і техніки тощо.

Важливою формою державного регулювання розвитку науки і техніки є створення і функціонування системи науково-технічної інформації, у яку входять територіальні мережі центрів первинного збору й опрацювання усіх видів науково-технічних даних, державні центри, наукові бібліотеки.

Патентно-ліцензійна діяльність забезпечує регулювання всього комплексу правових і економічних відносин, пов'язаних зі створенням, захистом і використанням інтелектуальної власності.

Держава також регулює науково-технічну діяльність шляхом впровадження державного нагляду за дотриманням стандартів, норм і правил.

Висновок

В ході курсової роботи я спробував викреслити основні моменти, пов'язані з державним регулюванням економіки, зокрема брався до уваги український аспект цього питання. Аналізуючи добраний матеріал, можливо виділити основні принципи державного регулювання економіки:

1.наукова обґрунтованість — врахування вимог об'єктивних економічних законів, реалій економічного, політичного і соціального життя суспільства, національних особливостей;

2.погодження інтересів - державне регулювання економіки має бути механізмом погодження інтересів різних суб'єктів економіки: загальнодержавних, регіональних, групових (підприємців, робітників, споживачів,виробників тощо);

3.системність, зумовлена функціонуванням національної економіки як великої складної системи, що включає різні рівні й елементи. Тому державне регулювання економіки, охоплюючи різні об'єкти, має виходити із системних засад у вирішенні економічних, соціальних, зовнішньоекономічних, науково-технічних, культурних, екологічних та інших проблем;

4.з'ясування способів досягнення поставлених завдань і створеннівідповідних правових, економічних, організаційно-управлінських механізмів;

5.формування необхідних ресурсів (фінансових, матеріальних, інтелєктуальних, трудових, інформаційних тощо);

6.передбачення ризиків і наслідків управлінських рішень.

Слід також зазначити, що сучасна економіка західних країн - це високоорганізована, інноваційно-підприємницька економіка, в якій відбитий багатовіковий досвід ринкової свободи, конкуренції і демократичного порядку. В ній гідне місце приділяється державному впливу.

При переході від командно-адміністративної до ринкової економіки в науковому середовищі виділилося два діаметрально різних підходи до ролі держави. Перший заснований на тому, що чим більше економіка носить ринковий характер, тим менше державного втручання в економічне життя і тим слабше повинен бути державний сектор економіки. Другий підхід базується на думці , що роль державного регулювання повинна переважати завжди: і на етапах становлення, ринкових відносин, і там, де вже склалися високорозвинені механізми ринку. На мою думку, перший підхід є цілком виправданим для тих країн, які вже мають розвинену ринкову економіку. Однак, що стосується України, то справу переходу до ринку не можна віддавати на відкуп самому ринку. Безглуздо намагатися скористатися перевагами ще не існуючого інституту. Переосмислення ролі держави в економіці — явище характерне не тільки для України. Воно стосується й економічних систем у стадії їхньої трансформації, а також і стійких, благополучних країн. Історія підтверджує, що компетентний уряд - це не розкіш, а життєва необхідність. Без ефективної держави сталий розвиток, економічний і соціальний - неможливий.