3. Резерви підвищення прибутку та рівня рентабельності.

3.1. Зниження витрат на виробництво та реалізацію продукції.

У процесі проведення прогнозного аналізу потрібно вивчити можливості скорочення постійних витрат або необхідність їхнього збільшення. Наприклад, якщо на підприємстві планують зростання видатків на аналітичні дослідження або розробку нових продуктів чи планують здійснити витрати на підвищення кваліфікації працівників, або припускають зростання орендної плати, необхідно вивчити наслідки цих змін. Зміна постійних витрат приведе до зміни критичного обсягу реалізації і зони прибутковості для підприємства.

Так, зростання постійних витрат наприклад на 20000 грн. збільшить обсяг реалізації для досягнення прогнозного прибутку і критичний обсяг реалізації. Чи буде прийняте рішення про збільшення постійних видатків, залежить від можливостей одержання додаткового обсягу реалізації.

Можна відразу визначити додатковий обсяг реалізації, якого необхідно досягнути, щоб покрити зрослі постійні витрати:

Переважно при аналізі чутливості прибутковості підприємства до варіювання постійних витрат за їхніми складовими необхідно визначити, який елемент постійних витрат може зрости (зменшитися), зміна яких постійних витрат найпомітніше впливає на критичний обсяг реалізації, зводить зону прибутковості до мінімуму.

У сучасних умовах створення і впровадження в народному господарстві прогресивних науково-технічних рішень, у тому числі створення нових видів продукції, мають бути спрямовані на ефективніше використання трудових, матеріальних і фінансових ресурсів.

Процес споживання цих ресурсів відбувається протягом усього “життєвого шляху” виробу аж його зняття з виробництва і з експлуатації. Знати витрати на виріб на всьому шляху його створення і експлуатації, керувати ними – найактуальніше завдання досягнення максимального народногосподарського ефекту від нововведення.

Передусім необхідно з’ясувати, як розуміють “життєвий шлях” виробу?

“Життєвий шлях” продукції – це послідовне проходження певних етапів її створення і споживання. Такими послідовними етапами життя кожного виробу є: наукове відкриття у даній сфері – визначення можливості створення виробу – технічне втілення задуму шляхом розробки видів – освоєння їх у виробництві – виготовлення в промислових умовах – споживання (експлуатація) – утилізація. Ці етапи повторюються в житті кожного виду продукції. А, як відомо, різні повторення, що піддаються визначенню, у науці позначають терміном “цикл”. Тому для характеристики стадій, що послідовно повторюються, й етапу у житті виробів використовують термін “життєвий цикл продукції”. Визначення життєвого циклу продукції і типовий зміст робіт на його стадіях встановлюють вітчизняні стандарти відповідно до яких весь життєвий цикл продукції поділяють на 4 стадії: дослідження і проектування; виготовлення продукції; обертання продукції; споживання або експлуатація й утилізація продукції.

Вивчення змісту галузевих і державних стандартів, літературних джерел і наукових розробок у частині дослідження складу, змісту і послідовності руху нових видів техніки по життєвому шляху показує, що вітчизняні стандарти пропонують типову класифікацію стадій (етапів) життєвого циклу продукції, яка має ряд недоліків.

Зі складу стадій життєвого циклу абсолютно виключені фундаментальні і пошукові дослідження, що мають свої характерні особливості і чітко виражені межі. Конструкторську підготовку виробництва у складі першої стадії поділяють на три етапи, що не відповідає змісту робіт з вітчизняного стандарту “Розробка і впровадження виробу на виробництві”. Технологічна підготовка входить до складу стадії “Виготовлення продукту”. У цьому випадку сплутують технологічну підготовку як етап проектування технологічних процесів з технічною підготовкою виробництва, що включає у необхідних випадках до свого складу конструкторську і технологічну підготовку в ряді інших робіт з освоєння виробництва. Доволі дискусійним, з позицій концепції життєвого циклу продукції, є внесення до складу стадії “Виготовлення продукції” етапу “Підготовка продукції до транспортування і зберігання”, оскільки зміст цього етапу здійснюють вже за межами процесу виготовлення продукції, тим більше, що у вітчизняних стандартах виділена спеціальна стадія “Обертання продукції”.

Отже, повний життєвий цикл продукції розуміють як тимчасову тривалість “життя”, існування продукції. Це існування необмежено розуміти як послідовне (паралельно- послідовне) проходження знову розробленого продукту (машини, виробу, і т. ін.) у часі й у просторі в усьому ланцюжку стабільно змінних стадій (етапів): від задуму (ідеї), технічної матеріалізації цієї ідеї й аж до повного відмирання виробу як об’єкта використання внаслідок морального або фізичного зношення.

Розробка методики аналізу собівартості за стадіями життєвого циклу продукції потребує вивчення складу і структури кожної стадії з метою з’ясування їх особливостей і впливу останніх на процес формування витрат і на вибір методів економічного аналізу собівартості.