42

Міністерство освіти і науки України

Запорізька державна інженерна академія

Кафедра економіки підприємства

ЗВІТ

з навчальної практики

за напрямом підготовки 6.030504 «Економіка підприємства»

Виконав: ст. гр. ЕП-15-1

Бровченко О.В.

Керівник: ст. викл.

Бобко Н.А.

м. Запоріжжя, 2016

ЗМІСТ

ВСТУП

1. Місце і роль фахівця з економіки підприємства......................................5

2. Перелік та визначення основних типів підприємств...............................7

3. Загальна характеристика підприємства ПАТ КБ «ПриватБанк»............18

4. Загальна характеристика підприємства ВАТ «Запоріжсталь»................23

5. Загальна характеристика підприємства ВАТ «Мотор Січ».....................28

6. Аналіз складу та динаміки основних засобів ВАТ «Запоріжсталь»........30

ВИСНОВКИ........................................................................................................... 37

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...............................................................40

ДОДАТКИ................................................................................................................41

ВСТУП

Економіка – це сукупність наукових досліджень, фінансової структури і діяльності людей, яка забезпечує виробництво, раціональний розподіл і споживання товарів і послуг в людському суспільстві. Поняття економіки, її роль в житті людини Економіка складається з мікроекономіки та макроекономіки.

Макроекономіка являє собою рівень створення факторів та умов, які сприятливо впливають на результативність економічної діяльності. Мікроекономіка – процес безперервного взаємодії між виробником і споживачем. Економіка грає, без сумнівів, важливу роль в житті сучасної людини. У першу чергу, завдяки економіці ми забезпечені матеріальними благами, необхідні для повноцінної життєдіяльності – житло, одяг, продукти. Економічне життя суспільства задає загальний темп його розвитку, визначає хід відбуваються в ньому.

Громадські потреби являють собою вид тих потреб, які носять масовий характер і притаманні кожній людині в силу його суспільної природи. Громадські потреби включають в себе два підтипи, які пов’язані між собою: потреби держави і потреби суспільства. До числа суспільних потреб відносять потреби в комунікаціях, освіті, працю, охорону здоров’я, безпеки. На ступінь реалізації суспільних потреб впливає рівень економіки в державі. Саме фактор економічного розвитку стає вирішальним у задоволенні людьми своїх суспільних потреб. У державах з нестабільною економікою безперешкодно можуть бути задоволені тільки первинні потреби – необхідність в їжі і одязі. Обмеженість ресурсів

Обмеженість ресурсів – термін, який останнім часом досить часто зустрічається в економіці. Це поняття, яке виражає кінцівку і дефіцитність тих виробничих ресурсів, які звикли використовувати люди в господарському виробництві. Людські потреби не мають кордонів і схильні до зростанню, в той час як рівень ресурсів для їх задоволення безупинно падає. У широкому сенсі обмеженість ресурсів – це використання людиною вільних матеріальних і нематеріальних ресурсів. У подібному трактуванні до вільних матеріальних ресурсів виробництва додаються такі нематеріальні ресурси як час і людські сили. Фактори виробництва Ті ресурси, завдяки яким відбувається процес господарського виробництва, мають назву фактори виробництва. Види факторів виробництва:

1. Інформація – у сучасному світі замість інформації в економіці все частіше застосовують термін «технологія». Інформація є основою економічної діяльності, так як вона відкриває нові шляхи поліпшення виробництва і підвищення його результативності.

2. Праця – доцільна діяльність індивіда, спрямована на досягнення результату. 3. Капітал – сукупність матеріальних благ: машини, верстати, гроші, будівлі, споруди.

4. Земля – природний ресурс необхідний для виробництва матеріальних благ і послуг.

5. Підприємницький талант – здатність людини організовувати виробництво, приймати рішення пов’язані з ризиком, впроваджувати новаторства у виробництво.

1.Місце і роль фахівця з економіки підприємства

Економіка підприємства – це наука про ефективне використання матеріальних, трудових, фінансових ресурсів підприємства, про шляхи й методи досягнення підприємством найкращих результатів за найменших витрат.

Фахівці з напряму підготовки «Економіка підприємства» організовують ефективну господарську діяльність підприємства, конкурентоспроможного на сучасному ринку, прогнозують фінансово – економічні результати виробництва, запобігають банкрутству підприємства.Спеціалізуються в сфері інвестиційної та інноваційної діяльності, фінансового обґрунтування та управління проектами та здатні вирішувати такі задачі:

1) розроблення методик системного аналізу діяльності підприємства з визначенням його головних цілей, завдань та інструментів досягнення показників його господарської діяльності, складання загальної схеми функціонування підприємства, визначення внутрішніх та зовнішніх чинників впливу на економічні результати виробництва та реалізації продукції, прибутковості, фінансового стану та платоспроможності підприємства;

2) проведення моніторингу господарської діяльності підприємства розроблення альтернативних варіантів стратегії розвитку підприємства на основі оцінювання виробничо-технічних, трудових і фінансових можливостей;

3) розробка перспективних, поточних та оперативних планів господарської діяльності, обґрунтування виробничої програми, визначення форми і системи матеріально-технічного забезпечення діяльності підприємства, визначення потреби у сировині та матеріалах.

ефективного господарювання на рівні основної ланки суспільного виробництва, підприємства, формує необхідну сукупність теоретичних і практичних знань для вирішення конкретних економічних завдань на сучасному етапі розвитку економіки.

Перевагами фахівців з економіки підприємства є:

можливість реалізації загальних функцій управління підприємством;

прийняття оперативних рішень у межах своєї компетенції;

функціональна та інформаційна підготовка проектів рішень;

оперативне управління первинними підрозділами – лінійними (основна діяльність) або функціональними (підготовча та допоміжна діяльність), а також самостійними організаціями, які переважно не мають апарата управління;

керівництво підлеглими, компетенція яких не вища за технічних службовців чи молодших спеціалістів.

Фахівці з економіки підприємства можуть працювати в органах державного та корпоративного управління, місцевого самоврядування, їх підрозділах, що займаються питанням виробництва, транспорту, зв'язку, фінансів та інвестицій; підприємствах, організаціях, фірмах, акціонерних та інших типах господарських товариств, спільних, малих підприємств, кооперативних та інших структурах різних форм власності; науково-дослідних інститутах і лабораторіях; консультаційних закладах, які займаються проблемами виробничої сфери; центрах, які займаються проблемами виробничої сфери; в системі підготовки і підвищення кваліфікації кадрів.

2. Перелік та визначення основних типів підприємств

Одним з важливих питань діяльності підприємств є їх класифікація, тобто види підприємств. Від характеру соціально-економічного поєднання працівників із засобами виробництва значною мірою залежить тип підприємства. Отже, основними критеріями розмежування підприємств є тип власності. В Україні існують такі типи підприємств: приватні, державні, колективні, а за характером економічної діяльності вони поділяються на виробничі, торговельні, фінансово-кредитні, посередницькі, науково-виробничі об'єднання та ін.

Підприємство як соціально-економічний і правовий інститут має певну сукупність економічних, організаційних і юридичних ознак. За допомогою цих ознак, систематизованих статтею 1 Закону України “Про підприємства в Україні”, уніфіковано визначається правове становище підприємств усіх форм власності і галузей народного господарства.

Закон встановлює, що підприємство є основною організаційною ланкою народного господарства України. Ця організаційна ознака кваліфікує підприємство як організаційну форму господарської (“бізнесової”) організації, тобто організації, в якій власники засобів виробництва і робочої сили об’єднують свої виробничі ресурси для здійснення господарської діяльності з метою одержання прибутку. Визначення “основна ланка”, з одного боку, відмежовує підприємство від інших організаційних форм економічної діяльності (типу домашніх господарств, індивідуальних промислів без створення підприємств, так званих тіньових структур тощо), а з іншого – від суб’єктів господарського права, які не належать до основної ланки: об’єднань підприємств, фінансових і посередницьких інститутів, органів управління економікою.

Для практики господарювання в ринкових умовах, кваліфікованого управління підприємствами виключно важливим є їх чітка і повна класифікація за певними ознаками. Загальна кількість відокремлених і згрупованих видів підприємств залежить від числа відібраних класифікаційних ознак. Достатньо повна класифікація підприємств має бути забезпечена за умови використання таких ознак: 1) мета і характер діяльності; 2) форма власності майна; 3) належність капіталу; 4) правовий статус і форма господарювання; 5) галузево-функціональний вид діяльності; 6) технологічна і територіальна цілісність; 7) розмір за чисельністю працівників.

Для переважної більшості підприємств властивим є комерційний характер діяльності з одержанням прибутку. До некомерційних відносяться звичайно благодійницькі, освітянські, медичні, наукові та інші підприємства невиробничої сфери народного господарства.

Приватними є підприємства, що засновані на власності майна окремих громадян, з правом найму робочої сили. До цього виду відносять також індивідуальні та сімейні підприємства. Вони базуються відповідно на власності майна однієї особи або членів однієї сім'ї, виключно їх особистій праці.

Колективне - це таке підприємство, що ґрунтується на власності його трудового колективу, а також кооперативу, іншого статутного товариства або громадської організації.

В Україні функціонують власне державні та державні комунальні підприємства. Їх майно вважається відповідно власністю загальнодержавних чи адміністративно-територіальних одиниць.

Якщо підприємство засноване на базі об'єднання майна різних власників (юридичних осіб та громадян), то його називають спільним підприємством (зі змішаною формою власності).

За належністю капіталу і контролю прийнято розрізняти підприємства (фірми): національні - капітал належить підприємцям своєї країни; закордонні - капітал є власністю іноземних підприємців повністю або у певній частині, що забезпечує їм необхідний контроль; такі підприємства створюються у формі філіалів або дочірніх фірм та реєструються в країні місцезнаходження; змішані - капітал належить підприємцям двох або декількох країн, їх реєстрація здійснюється в країні одного з засновників такого підприємства, це зумовлює місцезнаходження його штаб-квартири; якщо метою створення змішаного підприємства слугує спільна підприємницька діяльність, то його називають спільним. Саме такі численні спільні підприємства функціонують у різних галузях народного господарства України

Найбільш важливою є класифікація підприємств (фірм) за правовим статусом і формою господарювання.

Одноосібне підприємство є власністю однієї особи або родини; воно несе відповідальність за свої зобов'язання усім майном (капіталом). Таке підприємство може бути зареєстроване як самостійне або як філіал іншого підприємства (фірми). Форму одноосібних підприємств мають переважно малі (дрібні) за чисельністю працівників.

Кооперативні підприємства (кооперативи) - добровільні об'єднання громадян з метою спільного ведення господарської або іншої діяльності. Характерною їх ознакою є особиста участь кожного в діяльності, використання власного або орендованого майна. В економіці України функціонують два основних типи кооперативів: виробничі і споживчі. У перспективі можна очікувати широке розповсюдження кооперативів в інших сферах діяльності - науковій, фінансовій тощо.

У державному секторі економіки однією з форм підприємництва є орендні підприємства. Оренда означає засноване на договірних взаєминах тимчасове володіння і користування майном, що необхідне орендатору для здійснення підприємницької діяльності. Об'єктами оренди можуть бути цілісні майнові комплекси державних підприємств або їх структурних підрозділів (філіалів, цехів), а також окремі одиниці майна.

Відокремлені за цією ознакою господарські товариства являють собою певні об'єднання підприємців. У більшості країн з ринковою економікою такі товариства залежно від характеру інтеграції (осіб чи капіталу) та ступеню відповідальності за своїм зобов'язанням поділяються на повні, з обмеженою відповідальністю, командитні і акціонерні.

Повне товариство (товариство з повною відповідальністю) - товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язання підприємства усім своїм майном.

Товариство з обмеженою відповідальністю вважається таке, що має статутний фонд, поділений на частини, розмір котрих визначається засновницькими документами; учасники цього товариства несуть відповідальність в межах їх вкладів.

Командитним є товариство, яке, поряд з членами з повною відповідальністю, включає одного чи більше учасників, відповідальність котрих обмежується особистим вкладом у майно такого підприємства

Найбільш розвинутою формою господарських товариств є акціонерне товариство. Головним атрибутом такого товариства слугує акція - цінний папір без встановленого терміну обігу, який свідчить про пайову участь в статутному фонді товариства; підтверджує членство в ньому і право на участь в управлінні ним; дає учаснику товариства право на одержання частки прибутку у вигляді дивіденду та участь в розподілі майна при його ліквідації. Акціонерні товариства бувають двох видів: перший - відкритого типу, акції якого розповсюджуються шляхом відкритої передплати та купівлі-продажу на фондових біржах; другий - закритого типу, акції котрого можуть розповсюджуватися лише між його засновниками.

Акціонерна форма господарювання має істотні переваги: фінансові - створює механізм оперативної мобілізації великих за розміром інвестицій і регулярного одержання доходу в формі дивідендів від акцій; економічні - акціонерний капітал сприяє встановленню гнучкої системи виробничо-господарських зв'язків, опосередкованих перехресним або ланцюговим володінням акціями; соціальні - акціонування є важливою формою роздержавлення власності підприємств будь-яких розмірів, перетворення працівників у власників певної частики їх майна.

Технологічною і територіальною цілісністю володіють так звані материнські (головні) підприємства або фірми. Особливістю діяльності їх є те, що вони контролюють інші фірми. В залежності від розміру капіталу, що належить материнській (головні) фірмі, а також правового статусу та ступеню підпорядкованості підприємства, які знаходяться у сфері впливу головної фірми, можна підрозділити на дочірні і асоційовані, філіали.

Дочірнє підприємство (компанія) - юридично самостійне організаційне утворення, що здійснює комерційні операції і складає звітний баланс; проте материнська фірма суворо контролює діяльність усіх своїх дочірних компаній, оскільки володіє контрольним пакетом їх акцій.

Асоційоване підприємство є самостійним; воно не знаходиться під контролем фірми, яка володіє його акціями. На відміну від дочірних і асоційованих підприємств філія не користується юридичною і господарською самостійністю, не має власного статуту і балансу, діє від імені і за дорученням головного підприємства, має однакову з ним назву. Майже весь акціонерний капітал філії належить материнській фірмі.

З-поміж суб'єктів господарської діяльності осібно відокремлюються малі (дрібні) підприємства, що складають основу малого бізнесу. До них відносяться господарюючі суб'єкти з чисельністю працюючих: у промисловості та будівництві - до 200 чол.; в інших галузях виробничої сфери - до 50 чол.; науці і науковому обслуговуванні - до 100 чол.; галузях невиробничої сфери - до 25 чол.; роздрібній торгівлі - до 15 чол.

Зрештою класифікація підприємств (фірм) за галузево-функціональним видом діяльності в цілому зрозуміла з самої назви окремих їх груп (видів). Пояснення потребують хіба що лізингові підприємства. У світовій економіці під такими господарюючими суб'єктами розуміють міжнародні орендні фірми - продуценти, які за відповідну плату здають в оренду товари споживчого призначення, обчислювальну техніку, різноманітне технологічне устаткування, транспортні засоби тощо

Законодавство України про підприємства оперує такими поняттями, як організаційні фірми, види і категорії підприємств. Кожне з них вживається для класифікації підприємств за певними ознаками.

Загалом організаційна форма і вид визначають суб’єкта, який має право присвоювати результати діяльності підприємства. З точки зору організаційної Господарського кодекс України “Про підприємства в Україні” виділяє такі види підприємств: приватні, колективні, господарські товариства, підприємства, засновані на власності об’єднання громадян: комунальні, державні ( в тому числі - казенні).

Слід мати на увазі, що відповідно до чинного на момент створення підприємств законодавства в Україні були створені і діють до цього часу й інші види підприємств: індивідуальні, сімейні, спільні ( втому числі з іноземними інвестиціями) підприємства.

Приватне підприємство - це організаційно-правова форма підприємства, заснованого на власності фізичної особи.

Колективне підприємство - це організаційно-правова форма підприємства, заснованого на власності трудового колективу

Державне підприємство являє собою організаційно-правову форму підприємства, заснованого на державній власності. Визначення державне вказує, що дане підприємство має особливості правового становища порівняно з недержавними підприємствами. Ці особливості обумовлені способом відмежування функцій власника від функцій управління майном у державному підприємстві. Саме державне підприємство як майновий комплекс є об’єктом права державної власності. Підприємству як суб’єктові права це майно належить на праві повного господарського відання. Це право вужче, ніж право власності. Обсяг його залежить від цільового призначення відповідного майна. Державне підприємство володіє, користується і розпоряджається цим майном “на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та статуту підприємства”. Оскільки державне підприємство є суб’єктом права повного господарського відання майном, а не суб’єктом права власності, щодо державних підприємств діє спеціальна категорія — правовий режим майна державних підприємств (ст. 37 Закону України “Про власність”).

Державні підприємства як суб’єкти однієї форми власності (організаційної форми) поділяються на види а) державні підприємства, засновані на державній власності; б) державні підприємства, засновані на республіканській (Автономної Республіки Крим) власності; в) казенні підприємства. Усі ці підприємства - державні юридичні особи.

Особливим видом підприємства, заснованого на державній власності, є казенне підприємство. Майно, що є у державній власності і закріплене за казенним підприємством, належить йому не на праві повного господарського відання, а на праві оперативного управління. Здійснюючи право оперативного управління, казенне підприємство володіє і користується зазначеним майном. Розпоряджатися закріпленим за ним на праві оперативного управління державним майном, що належить до основних фондів підприємства, казенне підприємство може лише з дозволу органу, уповноваженого управляти відповідним державним майном. Особливості розпорядження іншим майном казенного підприємства визначаються у його статуті.

Спільне підприємство - це організаційна форма підприємства, заснованого за Законами України на базі об’єднання майна різних форм власності (так звана змішана форма власності). Спільні підприємства, як правило мають форму господарських товариств, тобто є суб’єктами права колективної власності.

Засновниками спільних підприємств можуть бути юридичні особи і громадяни України, інших держав. Залежно від цього є два види спільних підприємств: а) звичайні (національні) спільні підприємства; б) спільні підприємства з іноземними інвестиціями.

Спільне підприємство з іноземними інвестиціями - це підприємство (організація) будь-якої організаційно-правової форми, створене відповідно до законодавства України, іноземна інвестиція в статутному фонді якого, за його наявності, становить не менше 10 відсотків.

Іноземне підприємство - це організаційно-правова форма підприємства з місцезнаходженням в Україні, створеного як суб’єкт права згідно із законодавством іноземної держави, майно якого повністю перебуває у власності іноземних громадян, юридичних осіб або держави.

Визначення іноземне (іноземна власність) означає, що підприємство підпорядковується різним юрисдикціям. Порядок створення і внутрішні діяльності іноземного підприємства регулюється законодавством країни, якій воно належить. Законодавство України не регулює цих відносин. Разом з тим умови реєстрації та діяльності іноземного підприємства в Україні регулюються українським законодавством, тобто на іноземні підприємства загалом поширюється національний правовий режим господарської діяльності

Загально відомі три основні організаційно-правові форми підприємницької діяльності:

· одноособові володіння

· партнерства (товариства)

· корпорації.

1.Одноосібне володіння. Суть його полягає в тому, що все майно фірми належить одному власнику, який управляє фірмою, одержує прибуток і несе повну особисту відповідальність за всі обов'язки фірми. Одноосібні володіння мають свої переваги.

По-перше, оскільки весь прибуток належить підприємцю, він кровно зацікавлений в ефективній праці. Зосередження прибутку в одних руках дає можливість безпосередньо використовувати його в інтересах справи. До того ж прибуток підприємця в ринковій економіці розглядається як його індивідуальний підхід і оподатковується лише індивідуальний дохід і індивідуальним прибутковим податком ( а не податком на прибуток, як в інших формах підприємницької діяльності).

По-друге, у власника фірми витрати на організацію виробництва невеликі. Його управлінські рішення негайно втілюються у життя. Він непідвласний співвласникам чи будь-яким керівним органам. Невеликі розміри фірми дають змогу підприємцеві підтримувати прями контакти зі своїми працівниками та клієнтами. Повна незалежність дуже цінується підприємцями.

По-третє, одноосібному володінню властива простота при організації фірми та її ліквідації. В обох випадках достатньо лише рішення підприємця.

Проте маються значні недоліки:

- повна відповідальність підприємця

- обмежені фінансові можливості

- відсутність спеціалізованого менеджменту

- невизначеність термінів функціонування

2.Партнерство (товариство)

Партнерство (товариство) - ця форма організації підприємництва є логічним продовженням розвитку одноосібного володіння. Така організаційно-правова форма підприємницької діяльності передбачає об'єднання капіталів двох і більше окремих фізичних осіб або юридичних осіб з умов розподілу ринку, прибутку і збитків на основі рівності, спільного контролю результатів бізнесу, активної участі у його веденні. Основою взаємин між сторонами, що вступають у партнерство є договір.

Розглянемо які переваги має партнерство перед одноосібним володінням.

По-перше, зростають фінансові можливості фірми внаслідок об'єднання декількох капіталів. Банки сміливіше дають кредити таким фірмам.

По-друге, вдосконалюється управління фірмою. Заявляється спеціалізація в управлінні, тобто розподіл управлінських функцій між партнерами. Крім того, є можливість найняти професіональних менеджерів.

По-третє, велика свобода та оперативність господарських дій.

По-четверте, як і одноосібні підприємства партнерства користуються податковими пільгами, оскільки прибуток кожного учасника оподатковується як його індивідуальний дохід.

Проте цей тип підприємницької діяльності має свої недоліки:

- необмежена відповідальність будь-якого товариства може загрожувати всім партнерам так само, як і одноосібному власнику. Крах одного з партнерів може спричинити банкрутство в цілому, оскільки в більшості випадків учасники несуть солідарну відповідальність.

- Недостатність досвіду господарювання і несумісність інтересів партнерів можуть провокувати малоефективну діяльність, а колективний менеджмент - негнучке управління товариством.

- Непередбачуваність процесу і результатів діяльності товариства як нестійкої організаційно-правової форми підприємництва значно збільшують господарський ризик і зменшують впевненість у досягненні очікуваного зиску.

3.Корпорація

Корпорація (акціонерне товариство) є зараз домінуючою формою підприємницької діяльності. Її власниками вважаються акціонери, що мають обмежену відповідальність у розмірі свого внеску у акціонерний капітал корпорації. Весь прибуток корпорації належить її акціонерам.

Відокремлюють дві його частини. Одна частина розподіляється серед акціонерів у вигляді дивідендів, друга - це нерозподілений прибуток, що використовується на реінвестування. Функції власності та контролю поділені між акціонерами (власниками акцій) та менеджерами.

Переваги корпорації (акціонерного товариства) досить відомі.

По-перше, корпорація є найефективнішою формою організації підприємницької діяльності з огляду на реальну можливість залучення необхідних інвестицій. Саме через ринок цінних паперів (фондову біржу) вона може об'єднувати різні за розмірами капітали великої кількості фізичних і юридичних осіб для фінансування сучасних напрямів науково-технічного й організаційного процесів, нарощення виробничого капіталу.

По-друге, потужній корпорації значно простіше постійно збільшувати обсяги виробництва або послуг. Це дає добру можливість стримувати постійно зростаючий прибуток.

По-третє, кожний акціонер як співвласник корпорації несе лише обмежене відповідальність ( за банкрутство фірми він втрачає лише вартість своїх акцій). Важливо й те, що окрема особа може зменшити свій власний фінансовий ризик, якщо купуватиме акції кількох корпорацій. Кредитори можуть пред'явити претензії лише корпорації як юридичній особі, не окремим акціонерам - фізичним особам