5. Зчеплене успадкування. Генетика статіpdf

Пошкодження спадкового матеріалу соматичних клітин може призвести до різкого збільшення ракових захворювань, передчасному старінню, ослабленню захисних сил організму. Усе це зменшує народжуваність населення і веде до біологічного регресу. Пошкодження спадкового матеріалу статевих клітин може спричинити поступове виродження і навіть загибель окремих популяцій.

Демографічна ситуація і стан здоров’я населення в Україні вимагають прийняття негайних заходів на рівні держави щодо захисту генофонду населення. Президент своїм Указом схвалив Цільову комплексну програму генетичного моніторингу (генетичного стеження, генетичного контролю) в Україні. Один з найважливіших підрозділів цієї програми – створення державної служби генетичного моніторингу. Мета генетичного моніторингу

– аналіз мутагенного стану довкілля, спостереження за мутагенними змінами в популяціях людей.

Комбінативна мінливість

Комбінативна мінливість – спадкова мінливість, зумовлена новими поєднаннями алелей в генотипах потомства в порівнянні з генотипами батьків. Закономірно виникає при статевому розмноженні.

Існують три механізми її виникнення, два з них пов’язані з мейозом:

1)кросинговер в профазі першого мейотичного поділу;

2)незалежне розходження негомологічних хромосом в анафазі першого мейотичного поділу і

3)випадкове поєднання гамет при заплідненні. Ці три механізми є невичерпним джерелом різноманітних комбінацій генів (генетичних рекомбінацій) і ознак, що контролюються цими генами. Самі гени при цьому не змінюються, нові ознаки не виникають, але генотипи і фенотипи потомства у кожному поколінні різні. У будь-яких шлюбах діти, що народжуються, характеризуються комбінативною мінливістю.

Комбінативна мінливість надзвичайно поширена в природі. У мікроорганізмів мейоз відсутній, але генетичні рекомбінації у них теж виникають завдяки процесам трансформації, трансдукції і кон’югації. Комбінативна мінливість збільшує спадкову різноманітність популяцій і має значення для еволюції. Проте первинним і єдиним джерелом нових спадкових змін є мутації.

СПАДКОВІСТЬ І ПАТОЛОГІЯ

Спадкові хвороби, їх визначення, місце в патології людини Спадкові хвороби – хвороби, які зумовлені мутаціями. Необхідно

розрізняти терміни: спадкові, уроджені та сімейні хвороби.

Уроджені – усі хвороби, які наявні вже при народженні дитини, а обумовлені вони можуть бути як спадковими, так і неспадковими факторами. Спадкові хвороби: гемофілія, іхтіоз (надмірна кератинізація шкіри –“риб’яча луска”), які проявляються вже при народженні, – уроджені

хвороби. Спадкові хвороби: міопатії, юнацька прогерія (передчасне старіння), які проявляються в юнацькому віці, хорея Гентінгтона, середній вік початку якої становить 38-40 років, не є уродженими в повному розумінні цього поняття.

Сімейні – усі хвороби (спадкові і неспадкові), які зустрічаються в

членів однієї сім’ї. Неспадкові сімейні хвороби виникають під впливом однакового шкідливого фактора, який діє в цій сім’ї (наприклад, професійна шкідливість).

Місце спадкових хвороб у патології людини. На сучасному етапі розвитку медицини зростає роль спадкової патології у структурі захворюваності та смертності населення. Генетичні порушення є причиною 50 % мимовільних викиднів. Із 40 новонароджених один з’являється мертвим. Генотип кожної людини містить 5-10 потенційно дефектних генів. Складні генетичні механізми лежать в основі не лише спадкових хвороб, яких відомо понад 6600, але і спадкової схильності до багатьох хвороб.

Класифікація спадкових хвороб

Розрізняють генетичну і клінічну класифікацію спадкових хвороб. В основу генетичної класифікації покладений етіологічний принцип, а саме: тип мутації і характер взаємодії із середовищем. Всю спадкову патологію можна розділити на 5 груп: 1) генні хвороби; 2) хромосомні хвороби; 3) мультифакторіальні, або хвороби із спадковою схильністю; 4) генетичні хвороби соматичних клітин; 5) хвороби генетичної несумісності матері і плода. Власне спадкові хвороби поділяються на дві великі групи: генні і хромосомні.

Генні хвороби – спадкові хвороби, зумовлені генними мутаціями. Хромосомні хвороби – спадкові хвороби, зумовлені хромосомними і

геномними мутаціями.

Мультифакторіальні хвороби із спадковою схильністю, зумовлені комбінацією генетичних і негенетичних факторів.

Генетичні хвороби соматичних клітин віднесені до спадкових недавно. Це пов’язано з виникненням при онкологічних новоутвореннях у соматичних клітинах специфічних хромосомних аберацій, які викликають активацію онкогенів (ретинобластома, пухлина Вільмса). Пухлина Вільмса –

рак нирок; уражає дітей переважно віком до 5 років; обумовлена мутацією гена в локусі 11р13; може бути пов’язана з іншими аномаліями та синдромами.

Хвороби генетичної несумісності матері і плода розвиваються в результаті імунологічної реакції матері на антиген плода (гемолітична хвороба новонароджених).

За кількістю локусів, залучених у патологічний процес, розрізняють моногенні і полігенні спадкові хвороби. Моногенні хвороби обумовлені дією одного гена, полігенні – кількох генів. Як правило, полігенні хвороби – це хвороби із спадковою схильністю.

За типом успадкування моногенні хвороби поділяють на три групи: автосомно-домінантні, автосомно-рецесивні та зчеплені із статтю (домінантні і рецесивні).

Спадкова патологія настільки різноманітна, що зустрічається в практиці медика будь-якої спеціальності. Відповідно до медичних спеціальностей існує клінічна класифікація спадкових хвороб. В її основі лежить системний і органний принцип. Розрізняють: спадкові хвороби нервової системи; спадкові хвороби внутрішніх органів; спадкові хвороби шкіри; спадкові хвороби очей, інших органів. Клінічна класифікація спадкових хвороб є умовною. Наприклад, нейрофіброматоз (домінантна мутація) зустрічається і в нейрохірургічних клініках (у хворих розвиваються пухлини мозку), і в шкірних клініках, оскільки у хворих виявляються плями і нейрофіброматозні вузлики на шкірі. Дуже мало спадкових хвороб, при яких вибірково уражається лише одна система. Навіть при моногенній патології за рахунок плейотропної дії гена виникають порушення різних органів і систем. Більшість генних мутацій і особливо хромосомних викликають генералізовані пошкодження певної тканини (наприклад, хвороби сполучної тканини) або захоплюють кілька органів. Тому багато спадкових хвороб проявляються у вигляді синдромів або комплексу патологічних ознак, які, на перший погляд, не пов’язані між собою.

Генні хвороби

Генні хвороби – спадкові хвороби, зумовлені генними мутаціями. Причини – порушення в хімічній структурі гена (молекули ДНК). Тому генні хвороби називають молекулярними. Класичні генні мутації успадковуються як менделюючі ознаки. Вони обумовлені генеративними (гаметичними) мутаціями і розглядаються як повні форми. Відомі також мозаїчні форми, коли мутації виникають на ранніх стадіях дроблення зиготи в одній клітині. Такий організм буде мозаїчним за даним геном: частина клітин міститиме нормальний алель, частина – мутантний. Діагностувати мозаїчні форми генних хвороб можна сучасними молекулярно-генетичними методами.

Для розуміння етіології генних хвороб і складання прогнозу стану хворого та ймовірності народження хворої дитини важливо розрізняти наступні стани: генокопії, фенокопії і нормокопіювання.

Генокопії – схожі зміни фенотипу, але обумовлені вони мутаціями

різних неалельних генів. Так, гемофілія А і гемофілія В – різні за своїм

генетичним походженням, але клінічно проявляються однаково (незгортання

крові). При фенокопіях хвороба за клінічною картиною нагадує спадкову, але не пов’язана з патологічним генотипом, виникає внутрішньоутробно під впливом шкідливого зовнішнього фактора і не успадковується. Нормокопіюванням називають протилежний стан, коли при мутантному генотипі хвороба в результаті дії середовища (ліки, дієта) не розвивається, як це має місце, наприклад, при фенілкетонурії.

Автосомно-домінантні, автосомно-рецесивні та зчеплені із статтю моногенні хвороби

Автосомно-домінантні хвороби Автосомно-домінантні хвороби – хвороби, обумовлені мутацією

домінантного гена, розташованого в автосомі. Тип успадкування – автосомно-домінантний. Патологічна ознака, яка контролюється мутантним домінантним геном, зустрічається в кожному поколінні. Цей ген фенотипово проявляється як у гомозиготному (АА), так і гетерозиготному (Аа) станах за умови повної пенетрантності та експресивності. У гомозигот перебіг хвороби більш тяжчий, ніж у гетерозигот. Існують мутантні домінантні гени, які проявляться не при народженні, а в певному віці (хорея Гентінгтона). До автосомно-домінантних хвороб належать: синдром Марфана, хондродистрофія (ахондроплазія), хорея Гентінгтона, поліпоз нирок, гіперхолестеринемія, шість типів синдрому Елерса-Данлоса, хвороба Штейнерта, ін.

Синдром Марфана (арахнодактилія) – спадкова автосомно-домінантна хвороба сполучної тканини. Клінічні прояви вперше в 1886 р. описав В.Марфан. В основі патогенезу лежить мутація гена, відповідального за синтез білка сполучно-тканинних волокон – фібриліну. Результатом порушення синтезу білка є підвищена розтяжність сполучної тканини. Частота 1:10000-1:15000. Локалізація гена фібриліну в хромосомі 15.

При значному клінічному поліморфізмі синдром характеристується наступними діагностичними ознаками: аномалії кістково-м’язової системи (високий ріст, астенічна будова тіла, довгі “павучі” пальці, великий розмах рук, гіперрухомість суглобів, деформація груднини), аномалії розвитку очей (підвивих кришталика), аномалії серцево-судинної системи (аневризма аорти, вади серця), шкірні прояви (розтягнення, сухість, мармуровість).

Міотонічна дистрофія (хвороба Штейнерта) – багатосистемне захворювання, яке характеризується клінічним поліморфізмом залежно від статі, початку і тяжкості перебігу. Основні симптоми: міотонія, м’язова слабкість, катаракта, серцеві аритмії, облисіння з лоба, порушена толерантність до глюкози, розумова відсталість. В основі всіх порушень лежить мутація гена протеїнкінази, а саме: збільшення числа повторів у певному локусі хромосоми 19. Тяжкість клінічної картини корелює із збільшенням кількості повторів фрагменту ДНК. Виражений також генетичний імпринтинг – пацієнти, що отримали ген хвороби від матері, переносять її тяжче, ніж у випадку успадкування його від батька.

Автосомно-рецесивні хвороби

Автосомно-рецесивні хвороби обумовлені мутацією рецесивного гена, який розташований в автосомі. Тип успадкування – автосомно-рецесивний. Ген проявляється лише в гомозиготному стані (аа). До цієї групи спадкових хвороб належать: фенілкетонурія, муковісцидоз, адреногенітальний синдром, спінальна м’язова атрофія, первинний гемохроматоз, амавротична ідіотія,

один тип синдрому Елерса-Данлоса та ін.

Фенілкетонурія – спадкова хвороба амінокислотного обміну, обумовлена дефіцитом фермента фенілаланін-гідроксилази, який необхідний для перетворення амінокислоти фенілаланіну в тирозин. Це веде до нагромадження фенілаланіну, фенілпіровиноградної, фенілоцтової і фенілмолочної кислот у крові, спинномозковій рідині, тканинах і їх токсичної дії на ЦНС. Діти народжуються здоровими, але з надходженням в організм фенілаланіну з молоком матері поступово розвивається розумова відсталість. Оскільки порушення обміну фенілаланіну веде до зниження рівня тирозину, у хворих спостерігається зменшення пігментації шкіри, волосся, райдужної оболонки. Частота фенілкетонурії в європейських популяціях складає в середньому 1:10000 новонароджених. Тип успадкування автосомнорецесивний. Ген фенілаланін-гідроксилази розташований в хромосомі 12.

Клінічні діагностичні ознаки: світле волосся, блакитні очі, шкіра без пігменту, “мишачий” запах (внаслідок виділення із сечею фенілаланіну); після 6 місяців – сонливість, кволість, втрата всіх набутих психомоторних функцій, судоми, формування розумової відсталості аж до ідіотії.

Діагноз ставиться на основі клінічного обстеження та результатів біохімічного виявлення фенілпіровиноградної кислоти в сечі і фенілаланіну в крові. Лікування – дієтотерапія: виключення з раціону продуктів, що містять фенілаланін (яйця, м’ясо, молоко). Рання діагностика і дієтотерапія попереджають розвиток клінічної картини хвороби.

Муковісцидоз (кістозний фіброз) – спадкова автосомно-рецесивна хвороба, пов’язана з порушенням транспорту іонів Cl- і Na+ через клітинні мембрани. Хвороба обумовлена мутацією гена, який детермінує синтез білка трансмембранного регулятора провідності хлоридів в епітеліальних клітинах. Це веде до надлишкового виділення хлоридів, яке зумовлює гіперсекрецію густого слизу в клітинах ендокринної частини підшлункової залози, епітелію бронхів, слизової оболонки шлунково-кишкового тракту. В потовій рідині відмічається підвищена концентрація іонів Cl- і Na+, що є основним діагностичним тестом. Розрізняють чотири клінічні форми муковісцидозу: кишкова, бронхолегенева, змішана, які виявляються в ранньому дитячому віці, і вроджена – меконіальний ілеус новонароджених (повна кишкова непрохідність).

Генетика муковісцидозу вивчена добре. Існує понад 300 мутацій гена, локалізованого в хромосомі 7, що зумовлює такий великий поліморфізм муковісцидозу. Географічні та етнічні відмінності в частоті захворювання і мутаціях гена дуже значні. В Україні, як і в Європі частота муковісцидозу складає в середньому 1 на 2500 новонароджених.

На даний час добре налагоджена молекулярно-генетична діагностика муковісцидозу і носійства відповідного гена в гетерозигот для більшості мутацій методом полімеразної ланцюгової реакції. В Україні така діагностика проводиться в генетичних лабораторіях Києва, Львова.

Х-зчеплені домінантні хвороби

Це генні хвороби, обумовлені мутацією домінантного гена,

розташованого в Х-хромосомі. Особливість успадкування Х-зчеплених

домінантних хвороб – у хворого батька всі дочки будуть хворі, оскільки вони

успадкують батьківську Х-хромосому з мутантним домінантним геном, а всі

сини будуть здорові, оскільки вони успадкують від батька Y-хромосому, яка

не містить даного гена. Прикладом може бути вітамін D-резистентний рахіт

(гіпофосфатемія) – рахіт, який не піддається лікуванню вітаміном D. Гіпофосфатемію можна виявити відразу після народження, а ознаки рахіту з’являються в кінці першого-на початку другого року життя, коли діти починають ходити. Найбільш вираженими є зміни нижніх кінцівок – викривлення довгих трубчастих кісток. Характерні низький зріст, обмеження рухомості у великих суглобах, доліхоцефалія (переважання поздовжнього діаметра голови над поперечним), дисплазія нігтів. У жінок скелетні порушення менш виражені. У крові підвищений рівень лужної фосфатази, рівень кальцію в нормі. Захворювання обумовлене зниженням реабсорбції фосфатів в канальцях нирок.

Х-зчеплені рецесивні хвороби Гемофілія є класичним прикладом Х-зчепленого рецесивного аномаль-

ного гена, який проявляється фенотипово в чоловіків. У жінок-гетерозигот його дія пригнічується домінантним алелем нормального зсідання крові. Батьки-гемофіліки ніколи не передають ген гемофілії синам. Тому їхні діти здорові, але всі дочки народжуються носіями хвороби. Хоч у жінок гемофілія теоретично можлива, але зустрічається відносно рідко. Оскільки переважно відбувається елімінація ембріонів жіночої статі, вони народжуються з частотністю 10 на 109. Не є винятком можливість гемофілії в жінок-гетеро- зигот внаслідок випадкової інактивації Х-хромосоми з нормальним алелем.

Розрізняють різні клінічні прояви гемофілії – від легких кровотеч до масових крововиливів. Імовірно, це залежить від різних мутацій одного гена. Найбільш поширені дві форми гемофілії – А і В. Вони характеризуються відсутністю в плазмі крові різних антигемофільних глобулінів. Частотне співвідношення гемофілії А і В становить 5:1. Обидві форми гемофілії зустрічаються з частотою 1:5000 новонароджених хлопчиків.

Дальтонізм є однією з найпоширеніших аномалій, що успадковуються з Х-хромосомою. Характеризується порушенням сприймання червоного і зеленого кольорів. Принципи його успадкування такі самі, як гемофілії.

Рідше зустрічаються такі Х-зчеплені рецесивні хвороби, як синдром Віскотта-Олдрича (імунодефіцит), агамаглобулінемія, гранульоматоз

Вегенера, синдром Леша-Найхана, м’язова дистрофія Дюшена та інші. Вони перебігають доволі тяжко і часто призводять до смерті.

Ензимопатії

Ензимопатії (ферментопатії) – хвороби обміну речовин, обумовлені дефектами ферментів. Вони можуть бути набутими і спадковими. Набуті ензимопатії виникають при гострих і хронічних захворюваннях. Молекулярною основою спадкових ензимопатій є дефекти ферментів внаслідок мутацій генів, що контролюють синтез цих ферментів. Фермент або змінює свою структуру і функціональні властивості, або зовсім не утворюється. У такому випадку, біохімічна реакція, що відбувається за участю даного фермента, блокується. При цьому може мати місце: 1) недостатнє утворення продуктів даної реакції або більш віддалених продуктів його перетворення; 2) нагромадження в організмі субстрату блокованої реакції або його попередників; 3) зміна основного напряму в перебігу реакції і підвищене утворення продуктів, які в нормі є в незначних кількостях.

Класифікація спадкових порушень метаболізму грунтується на груповій належності речовин. Розрізняють спадкові хвороби: 1) обміну амінокислот – фенілкетонурія, альбінізм, алкаптонурія, хвороба “кленового сиропу”, гомоцистинурія; 2) обміну вуглеводів – галактоземія, фруктоземія; 3) обміну ліпідів – плазматичний ліпоїдоз, хвороба Тея-Сакса, або амавротична ідіотія; 4) обміну пуринів і піримідинів – хвороба Леш-Найхана; 5) обміну металів.

Ензимопатії – найбільш обширна і вивчена група моногенних (молекулярних) захворювань. На них припадає 12 % госпіталізацій, 8,5 % летальних випадків у педіатричних клініках, біля 6,5 % випадків дитячої інвалідності внаслідок нервово-психічних захворювань. Близько 0,5 % новонароджених мають спадкові порушення обміну речовин. Діагностика ензимопатій здійснюється за допомогою біохімічних методів. Рання діагностика та медикаментозна чи дієтична корекція дають можливість лікувати та запобігти розвитку цих спадкових хвороб.

Хромосомні хвороби

Хромосомні хвороби – спадкові хвороби, які обумовлені геномними (зміна числа хромосом) і хромосомними (зміна структури хромосом) мутаціями. Хромосомні хвороби, як правило, не передаються потомству і зустрічаються в сім’ях як спорадичні випадки. Вони виникають заново внаслідок мутацій в гаметах одного із здорових батьків або в зиготі на перших стадіях дроблення. Якщо мутація виникла в гаметах – це повна форма хвороби, якщо на стадії дроблення зиготи – мозаїчна форма хвороби.

На відміну від генних, хромосомні мутації охоплюють значно більший об’єм генетичного матеріалу і характеризуються множинними ураженнями. Головні ефекти їх проявляються в двох пов’язаних між собою варіантах – летальності і вроджених вадах розвитку. Саме вони спричинюють близько 45

% випадків загибелі плоду після імплантації і 60-70 % – 2-4-тижневих викиднів. Хворі на хромосомні хвороби займають майже 25 % ліжкового фонду всього світу. Для діагностики хромосомних хвороб застосовують цитогенетичний метод. Кількісні і структурні порушення хромосом видно під мікроскопом.

Хромосомні хвороби, пов'язані із зміною числа хромосом

Основна причина виникнення хромосомних хвороб, пов’язаних із зміною числа хромосом (геномними мутаціями), – нерозходження хромосом у мейозі. У генетиці розрізняють наступні види геномних мутацій: поліплоїдію, гаплоїдію і анеуплоїдію (розділ 6.6.). У людини поліплоїдія і гаплоїдія несумісні з життям. У клініці зустрічаються лише анеуплоїдії: трисомії, рідше тетра- і пентасомії, один варіант моносомії (Х0), нулісомія несумісна з життям. Цитогенетичні дослідження спонтанних абортусів показують, що більше половини випадків серед аномальних каріотипів припадає на трисомію (у першу чергу 9,15,16,18,21,22 пари хромосом), близько 20 % – на моносомію (найчастіше Х0). Трисомії деяких автосом (1,5,6,11,19) зустрічаються рідко навіть в елімінованих ембріонів і плодів, що свідчить про велике значення цих хромосом.

Хромосомні аномалії зустрічаються в 1 % новонароджених. Вони є причиною 45-50 % множинних вроджених вад розвитку, близько 36 % випадків глибокої розумової відсталості, 50 % аменорей, 10 % безпліддя у чоловіків.

Розрізняють хромосомні хвороби, обумовлені: 1) зміною числа автосом і 2) зміною числа статевих хромосом.

Хромосомні хвороби, обумовлені зміною числа автосом

Синдром Дауна (трисомія 21). Клінічну картину синдрому вперше в 1866 р. описав англійський лікар Л. Даун. У 1959 р. французький учений І.Лежен виявив у каріотипі хворих зайву хромосому 21. Каріотипи хворих – 47, ХХ, 21+ або 47, ХY, 21+. Частота 1:1100, а в деяких регіонах – 1:700- 1:800 новонароджених. Ризик народження дітей з синдромом Дауна зростає з віком матері (табл. 2.3). На частоту їх народження не впливають статеві, расові, географічні і популяційні відмінності. Комплекс вроджених вад розвитку, характерних для синдрому Дауна, обумовлює клінічну картину “всі діти з однієї сім’ї”.

Клінічні діагностичні ознаки: низький зріст, різні ступені розумової відсталості, черепно-лицеві аномалії: косий розріз очей, коротка шия, епікант, плоске обличчя, маленький короткий ніс, великий язик, маленькі деформовані вуха (рис.7.1). Характерні також м'язова гіпотонія, розхитаність суглобів, поперечна складка на долонях, клинодактилія мізинця. Вроджені

вади внутрішніх органів (серця), знижений імунітет часто є причиною смерті цих дітей.

Цитогенетичні варіанти синдрому різноманітні. Основну частку (94 %) складають випадки повної трисомії 21 як результат нерозходження хромосом у мейозі. При цьому внесок материнського нерозходження складає 80%, батьківського – 20%. Приблизно 4% хворих мають транслокаційну форму (транслокація хромосоми 21 найчастіше на хромосоми 13 або 22) і 2 % – мозаїцизм внаслідок мітотичного нерозходження, коли одна частина клітин має нормальну кількість хромосом (46), а інша – анеуплоїдну (47). Транслокаційна форма не залежить від віку матері, тому є високий ризик повторного народження хворої дитини в сім’ї.

Синдром Патау (трисомія-13). Каріотип 47, ХХ, 13+ або 47, ХY, 13+. Частота 1:5000 - 1:7000 новонароджених. Цитогенетичні варіанти різні. Повна трисомія-13 як наслідок нерозходження хромосом у мейозі в одного з батьків зустрічається в 80-85 % хворих. Інші випадки обумовлені робертсонівськими транслокаціями типу D/13 і G/13. Мозаїцизм зустрічається рідко.

Клінічні діагностичні ознаки: щілини верхньої губи і піднебіння, зменшений об’єм черепа, перекошений, низький лоб, мікрофтальмія, анофтальмія (відсутність одного або обох очних яблук), перенісся запале, деформовані вушні раковини, полідактилія; вроджені вади серця, інших внутрішніх органів. Більшість дітей вмирає в перші тижні або місяці. Вирішальним у діагностиці є цитогенетичне дослідження.

Синдром Едвардса (трисомія-18). Каріотип 47, ХХ, 18+ або 47, ХY, 18+. Частота 1:5000-1:7000. Співвідношення хлопчиків і дівчаток дорівнює 1:3. Причини переважання хворих дівчаток поки що невідомі.

Клінічні діагностичні ознаки: доліхоцефалічний череп, малі рот і нижня щелепа, очні щілини вузькі, вушні раковини деформовані, флексорне положення кистей, аномальна стопа (“стопа-качалка”). Для синдрому характерні вроджені вади серця, скелетної системи, нирок, статевих органів. Діти переважно вмирають до 2 місяців. Клінічний і навіть патологоанатомічний діагноз синдрому складні. Тому у всіх випадках показане цитогенетичне дослідження.

Хромосомні хвороби, обумовлені зміною числа статевих хромосом

Синдром Шерешевського-Тернера. Каріотип 45,Х0. У клітинах відсутні тільця статевого хроматину. Частота 1:2000-1:5000. Поряд із справжньою моносомією можуть зустрічатись делеції плеч (довгого або короткого), кільцеві хромосоми. Синдром описали російський клініцист М.А. Шерешевський (1925) і Г.Тернер (1938).

Клінічні діагностичні ознаки: синдром виявляється у жінок; низький зріст, коротка шия з надлишком шкіри і крилоподібними складками (шия сфінкса), низька межа росту волосся на потилиці, грудна клітка щитоподібної форми з широко розставленими сосками, дисгенезія гонад.

Синдром трипло-Х. Каріотип 47, ХХХ. Переважна більшість таких жінок мають нормальний фізичний та розумовий розвиток і виявляються випадково при обстеженні. Лише в деяких з них порушена репродуктивна функція. Більшість жінок мають нормальну плодючість, хоча зростає ризик мимовільних викиднів і хромосомних аберацій у нащадків. У клітинах – по два тільця статевого хроматину. При збільшенні числа Х-хромосом наростає ступінь відхилення від норми. У жінок з тетра- і пентасомією описані розумова відсталість, черепно-лицеві дизморфії, аномалії зубів, скелета і статевих органів. Однак жінки навіть з тетрасомією по Х- хромосомі мають нащадків.

Синдром Клайнфельтера. Каріотип 47, ХХY. Частота 1:400. Синдром виявляється лише в осіб чоловічої статі переважно при статевому дозріванні. Клінічні діагностичні ознаки: високий зріст, довгі кінцівки, євнухоїдизм, гінекомастія (збільшення молочних залоз), відсутність сперматогенезу, недорозвинення статевих залоз. Тільця статевого хроматину виявляються в 80 % випадків. Інколи хворі з синдромом Клайнфельтера мають 48 і 49 хромосом (48, ХХXY; 49, ХХХХY). Чим більше Х-хромосом у каріотипі, тим вища ймовірність розвитку розумової відсталості.

Синдром дисомії за Y-хромосомою. Каріотип 47, ХYY. Частота

1:1000. Синдром виявляється в осіб чоловічої статі. За своїм розумовим і фізичним розвитком такі чоловіки не відрізняються від нормальних осіб. Помітних відхилень у статевому і гормональному статусі не виявлено. Проте деякі клініцисти вказували на підвищений ступінь агресивності в окремих з них.

Мультифакторіальні хвороби

Мультифакторіальні хвороби, або хвороби із спадковою схильністю, обумовлені комбінацією генетичних і негенетичних факторів. Останні пов’язані із зовнішнім середовищем. Для реалізації мультифакторіальних хвороб необхідна не лише відповідна генетична конституція індивіда, але і фактор або комплекс факторів середовища, які відіграють роль пускових моментів у формуванні патології. До таких захворювань відносяться: атеросклероз, подагра, ревматизм, ішемічна хвороба серця, гіпертонічна хвороба, епілепсія, виразкова хвороба шлунка і 12-палої кишки, цироз печінки, цукровий діабет, бронхіальна астма, туберкульоз, псоріаз, шизофренія, ін.