1.10. Формування та опрацювання фінансової, управлінської й податкової звітності підприємства

Фінансова звітність як завершальний етап фінансового обліку – це відображення функціонування бухгалтерського обліку, об’єкти якого трансформуються в елементи фінансової звітності у вартісних показниках, хоча бухгалтерський облік широко використовує і натуральні вимірники. Таким чином фінансова звітність не у повній мірі використовує інформаційні можливості бухгалтерського обліку для потреб управління.

Метою фінансових звітів загального призначення є надання інформації про фінансовий стан, фінансові результати діяльності та грошові потоки суб’єкта господарювання, яка є корисною для широкого кола користувачів при прийнятті ними економічних рішень. Крім того, фінансові звіти демонструють результати ефективності управління ресурсами господарюючого суб’єкта.

Метою складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан, результати діяльності та рух коштів підприємства [27, с. 37].

Вимоги до інформації, що надається у фінансовій звітності, регламентовані законами, національними та міжнародними стандартами.

Основними споживачами інформації, що надається у фінансовій звітності є зовнішні користувачі, які не можуть самостійно впливати на формування показників фінансової звітності, однак, фінансова звітність повинна повністю задовольняти їх інформаційні потреби.

Різні групи користувачів задовольняють різні потреби в інформації, що надається у фінансовій звітності.

Так, інвестори отримують інформацію щодо здатності підприємства сплачувати дивіденди, що відіграє значну роль при прийнятті інвестиційних проектів; працівники, керуючись інформацією фінансової звітності, можуть оцінити прибутковість підприємства, стабільність його майбутнього розвитку та можливість збереження робочих місць; банківські установи на підставі фінансової звітності приймають рішення щодо надання та повернення кредитів; постачальників цікавить платоспроможність підприємства; замовники отримують інформацію про наявність ресурсів для забезпечення майбутніх замовлень продукції та послуг; урядові органи отримують інформацію про податкові розрахунки та тенденцію в структурі макроекономічних показників; громадськість бажає отримати інформацію про соціальні показники, соціологічні та екологічні наслідки діяльності підприємства.

Регламентація фінансового обліку цілеспрямовано направлена на забезпечення всього комплексу вимог до надання повної, правдивої і неупередженої інформації у фінансовій звітності. Дані вимоги сформульовані у вигляді якісних характеристик фінансової звітності до яких відносяться: зрозумілість (дохідливість), доречність, достовірність і зіставність (порівняльність).

Отже, інформація, що генерується у фінансовому обліку та надається у фінансовій звітності буде повною, правдивою і неупередженою, якщо вона буде характеризуватися доречністю, достовірністю, та зіставністю [28, с. 39].

Доречність – це здатність інформації впливати на рішення користувачів тому, що вона дає можливість вчасно оцінити минулі, теперішні і майбутні події, підтвердити або скоригувати минулі оцінки.

Достовірність – це така властивість інформації, яка визначає ступінь об’єктивного, точного відображення подій та фактів, які мали місце. Це максимальна наближеність інформації до істинної, а значить така інформація не повинна містити помилок та перекручень, бути точною і неупередженою, мати можливість бути перевіреною та доказаною.

Дохідливість – це така якість інформації, яка забезпечує її однозначне тлумачення користувачами за умови, що вони зацікавлені у сприйнятті цієї інформації і мають для цього достатні знання.

Зіставність – це можливість інформації, що надається у фінансовій звітності, бути порівняльною в розрізі різних періодів або різних підприємств.

Забезпечення якісних характеристик фінансової звітності досягається дотриманням встановлених принципів бухгалтерського обліку та фінансової звітності:

• автономність – кожне підприємство розглядається як юридична особа, відокремлена від її власників, у зв'язку з чим особисте майно та зобов'язання власників не повинні відображатися у фінансовій звітності підприємства;

• повне висвітлення – фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій та подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі;

• безперервність – оцінка активів та зобов'язань підприємства здійснюється виходячи з припущення, що його діяльність буде тривати нескінченно довго;

• превалювання сутності над формою – господарські операції відображаються в обліку відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми;

• історична (фактична) собівартість – пріоритетною є оцінка активів підприємства, виходячи з витрат на їх виробництво та придбання;

• послідовність – постійне (із року в рік) застосування підприємством обраної облікової політики. Зміна облікової політики можлива лише у випадках, передбачених Національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, і повинна бути обґрунтована та розкрита у фінансовій звітності;

• нарахування та відповідність доходів і витрать – для визначення фінансового результату звітного періоду необхідно порівняти доходи звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів. При цьому, доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів;

• обачність – застосування в бухгалтерському обліку методів оцінки, які повинні запобігати заниженню оцінки зобов'язань та витрат і завищенню оцінки активів і доходів підприємства;

• єдиний грошовий вимірник – вимірювання та узагальнення всіх господарських операцій підприємства у його фінансовій звітності здійснюються в єдиній грошовій одиниці;

• періодичність – можливість розподілу діяльності підприємства на певні періоди часу з метою складання фінансової звітності.

Фінансова звітність надається відповідним користувачам в законодавчо встановлені терміни на уніфікованих бланках, перелік показників, що подаються в них обмежений. З цієї причини найбільш повним джерелом інформації і, як наслідок, найбільший інтерес для керівників представляють дані, які розкриває управлінська звітність. Також слід зазначити, що фінансова звітність несе в собі ряд об'єктивних недоліків (питання оцінки статей, відображення окремих видів засобів та їх джерел, орієнтованість переважно на фіскальні органи; неможливість задовольнити всебічно потреби користувачів і ін.). Основна проблема фінансової звітності - це її ретроспективність.

Типова помилка керівництва окремих підприємств - це спроба використовувати дані фінансової звітності з метою управління. В даному випадку управління спирається лише на вартісні показники без обліку натуральних. Також при цьому використовуються тільки фінансові, а нефінансові не розглядаються (наприклад, терміни погашення кредиторської заборгованості, або своєчасність надходження виручки від покупців, плинність кадрів і т.д.).

Характер складу (вид) показників звітності: фінансова звітність, як правило, включає в себе тільки значення показників, що отримані у звітному періоді – одному або декількох попередніх періодах та визначає фактичні (історичні) дані, що є залишками на рахунках бухгалтерського обліку; управлінська звітність містить як фактичні (історичні) дані (що можуть бути і залишками і оборотами на рахунках бухгалтерського обліку), так і оціночні (розрахункові, аналітичні) дані щодо досягнутих рівнів встановлених планових (нормативні, бюджетні) значень, а також самі планові показники, абсолютні (відносні) відхилення та пояснення причин таких відхилень. До того ж до показників управлінської звітності у разі застосування стратегічних інструментів управління включаються різні ключові показники (їх досягнуті і планові значення), що одержані за рахунок економічної інформації, яка не підлягає бухгалтерській обробці, тобто є не бухгалтерською, і представляється функціональними віддали маркетингу, збуту (продаж), постачання, виробництва.

Управлінська звітність – це звітність про стан та результати діяльності органів Державного казначейства, яка використовується керівництвом Державного казначейства України для планування, контролю та прийняття відповідних управлінських рішень. Метою управлінської звітності є надання можливості оперативно управляти бюджетними ресурсами та оцінювати ризики.

Важливою передумовою ефективного управління підприємством є формування безперервного потоку узагальнюючих показників на усіх його рівнях на основі форм внутрішньої звітності, тобто раціональної системи управлінської звітності, в якій формується якісна оперативна, поточна та перспективна інформація про витрати, доходи й результати діяльності для ефективного управління підприємством і прийняття стратегічних управлінських рішень.

Всю інформацію, яка використовується для прийняття рішень, можна умовно поділити на дві категорії – вхідну і вихідну. Саме остання являє собою управлінські звіти, підготовлені для прийняття рішення по конкретному питанню та для конкретного користувача, якими виступають керівники відповідних рівнів управління. Для формування внутрішньої звітності використовується вхідна інформація, яка піддається аналітичній обробці. Тому для створення раціональної системи управлінської звітності необхідно визначитися з вхідними інформаційними потоками та формою і змістом звітів.

Управлінська (внутрішня) звітність – це комплекс взаємозв’язаних даних і розрахункових показників, що відображають функціонування підприємства як суб'єкта господарської діяльності, згрупованих у цілому по підприємству й у розрізі структурних підрозділів. Звітність є найважливішим джерелом інформації для аналізу та прийняття рішень.

Разом із тим внутрішні звіти готуються різними відділами та у довільній формі. В результаті до користувача потрапляє не взаємозв’язаний набір форм, які часто суперечать одна одній і відображають недостовірні дані про діяльність структурних підрозділів і підприємства в цілому.

Створити цілісну систему внутрішньої звітності можна лише за наявності відповідної інформаційної бази, узгодженості змісту та форми звітів.

Внутрішня звітність формується відповідно до характеру діяльності підприємства, цілей і завдань управління в цілому та його рівнів. Тому форма звітності повинна максимально розкривати зміст її показників. Вимоги до змісту висувають безпосередньо користувачі управлінської звітності, які повинні пояснити працівникам, що її складають, яка інформація, у якому вигляді, обсязі й у які терміни необхідна.

Оскільки основним завданням управлінського обліку є забезпечення внутрішніх користувачів усіх рівнів управління повною та достовірною інформацією, то важливе значення мають порядок і принципи підготовки звітності як елемента методу бухгалтерського й управлінського обліку. Принципи формування внутрішньої управлінської звітності:

1) Принцип Адресності – звітність складається на запити відповідних її користувачів.

2) Принцип Достовірності – інформація, представлена у звітності, повинна бути підтвердженою відповідними первинними і внутрішніми документами та викликати довіру у її користувача.

3) Принцип Повного відображення – повинна містити всю необхідну інформацію, але не бути перенавантаженою зайвою інформацією.

4) Принцип Періодичності – використання різних періодів часу (декада, місяць, квартал, рік).

5) Принцип Оперативності – складається в міру її необхідності, інформація, відображена в звітності, повинна випереджати будь-які рішення.

6) Принцип Конкретності – містить лише ту інформацію, яка визначена метою її складання.

7) Принцип Варіативності – містить кілька варіантів подій, які можуть впливати на рішення, що приймається на її основі, та сприяти вибору найкращого.

8) Принцип Аналітичності – містить детальну аналітичну інформацію по відповідних її об’єктах.

9) Принцип Корисності – витрати на складання звітності не повинні перевищувати ефекту (вигоди), від її використання.

10) Принцип «Психології людини» – повинна враховувати психологічні особливості й рівень підготовки її користувачів.

При складанні управлінської звітності слід використовувати принципи складання фінансової звітності, які визначені Законом України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні».

Для кожного з видів виробництва доцільно використовувати окремі форми управлінської звітності, склад якої повинен включати:

• накопичувальні звіти (оперативні) – складаються окремо по видах виробництва, біологічних активах, продукції (групах і видах), структурних підрозділах, центрах відповідальності, сегментах підприємства за короткі проміжки часу (тиждень, місяць тощо);

• зведені звіти (поточні) – складаються на основі накопичувальних форм звітності та містять систематизовані дані по видах виробництва, об’єктах обліку, про діяльність підрозділів (показники сегмента) на певну дату (місяць, квартал);

• підсумкові звіти – від ображають результати діяльності структурних підрозділів, центрів відповідальності (сегментів) та підприємства в цілому за певний період (квартал, рік).

Внутрішню управлінську звітність залежно від періоду її складання і використання поділяють на оперативну, поточну та стратегічну.

Податкова звітність - сукупність дій платника податку по складанню, веденню і поданню документів, які містять інформацію про результати діяльності платника податку, його майновий стан і фіксують процес обчислення податку, а також суму, яка має бути сплачена до бюджету. Податкова звітність складається платником податків самостійно і подається до податкових органів за результатами звітного періоду у встановлені законодавством терміни.

Терміни подання податкової звітності встановлюються для кожного податку окремо. Першим днем представлення звітності вважається день, наступний за днем закінчення звітного періоду. У випадках, коли останній день подання звітності є вихідним або святковим, днем подання звітності вважається перший робочий день, що слідує за вихідним (святковим).

Форми податкової звітності та порядок їх заповнення розробляються Державною податковою адміністрацією України обов’язковим узгодженням профільного комітету Верховної Ради України. Форми та періодичність подання податкової звітності по місцевим податкам та зборам розробляються і затверджуються місцевими органами влади.

Виділяють дві групи податкових документів:

1. Розрахунково-декларативна документація - документи, у яких фіксуються податкові розрахунки й суми податків. По кожному податку існує єдиний розрахунковий документ, що представляє платником податків у податковий орган у встановлений законодавством строк. У розрахунково-декларативних документах указуються строки подання звітності, база оподатковування, податкові пільги, розмір податкового окладу.

2. Довідкова документація - документи, що містять довідкові відомості, що деталізують дані для обчислення податків, що розшифровують або обґрунтовують податкові розрахунки. Подібна документація ділиться на: документи, необхідні для обчислення податків; документи довідкового характеру, що не впливають на вирахування сум податків.

Податкова декларація - документ, що подається платником податків до контролюючого органу у строки встановлені законодавством, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податку, збору (обов’язкового платежу).

Платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає у податковій декларації.

Податкова декларація приймається без попередньої перевірки. Незалежно від наявності відмови у прийнятті податкової декларації платник податків зобов’язаний погасити податкове зобов’язання, самостійно визначене ним у такій податковій декларації.

Податкова декларація подається до податкового органу у двох примірниках, один з яких повертається платнику з відміткою посадової особи податкового органу про дату її прийняття. Підпис посадової особи має бути засвідчений печаткою.

Податкова декларація повинна містити в собі наступні обов’язкові відомості:

• ідентифікаційний код платника податку;

• повне найменування платника податку, відомості про його місцезнаходження або місце проживання;

• період, за який подається декларація, або дата, за станом на яку подається декларація;

• дату подання податковому органу податкової декларації;

• розмір бази оподатковування; суму й розмір витрат і пільг;

• суму, не оподатковувану податком;

• ставку оподаткування;

• суму податку, що підлягає сплаті.

У податковому законодавстві передбачено подання податкової декларації незалежно від наявності (відсутності) податкових зобов'язань у платника податків (податок на прибуток підприємств, податок на додану вартість). Єдиним виключенням з цього правила є збір на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства, в Порядку заповнення звіту з якого передбачено, що якщо у платника збору в звітному (податковому) періоді відсутні операції з продажу алкогольних напоїв та пива (тобто відсутній об'єкт оподаткування), він може звіт і не подавати.

Платник податку має право обрати один з трьох порядків подання податкової декларації: особисто; поштою; в електронному вигляді.

Декларацію підписує платник податку чи його представник у межах його повноважень.

Якщо платник податку після подання декларації знайшов арифметичну помилку чи описку, що призвело до заниження (завищення) податку, він може подати податковому органу декларацію з уточненнями разом із заявою про це. Така заява дорівнюється до подачі нової декларації.