Methods_AP_LABS_I

2.3 Вимоги до змісту лабораторної роботи Пояснювальна записка лабораторної роботи повинна містити наступні

розділи:

титульний лист (див. Додаток 1);

зміст;

мету виконання лабораторної роботи;

короткі теоретичні відомості;

всі завдання по порядку повинні містити: o умову завдання;

o лістинг програми з коментарями; o результати виконання програм;

висновки;

список використаної літератури.

2.4Вимоги до оформлення лабораторної роботи

Лабораторна робота має бути набрана 14 кеглем, з полуторним інтервалом, на аркуші паперу формату А4, з полями таких розмірів:

верхнє поле – 25 мм;

нижнє поле: до тексту – 35 мм, до колонцифри – 25 мм;

внутрішнє поле – 25 мм;

зовнішнє поле – 25 мм.

Номери сторінок проставляють на нижньому полі аркуша посередині,

починаючи з третьої, дотримуючись наскрізної нумерації без пропусків і буквених доповнень. Титульний аркуш включають до загальної нумерації сторінок. Номер сторінки на титульному аркуші не проставляють.

Утекстовій частині:

заголовки розміщуються посередині рядка та друкуються великими літерами без крапки в кінці, без підкреслення;

заголовки підрозділів, пунктів і підпунктів тексту друкуються з великої літери (без підкреслення) без крапки в кінці;

усі заголовки мають бути супідрядними і відповідати змісту роботи, абревіатури в заголовках не вживають, їх треба розшифровувати в тексті;

заголовки з двох чи більше речень слід відокремлювати крапками;

відстань між заголовком і текстом становить 28 пт, відстань між заголовками розділу та підрозділу – 14 пт;

заголовок не розміщують внизу сторінки, якщо після нього уміщується лише один рядок тексту;

таблиці та ілюстрації мають бути пронумерованими і міститися після посилань на них у тексті, примітки друкують під таблицею;

у додатках розміщують офіційні, допоміжні і розрахункові матеріали, висновки, тощо, всі додатки нумеруються. Нумерація формул, таблиць і рисунків у кожному з додатків має бути самостійною.

2.5Правила виконання схем алгоритмів і програм

Комплекс державних стандартів (ДЕРЖСТАНДАРТ), що встановлюють взаємопов'язані правила розробки, оформлення й обігу програм і програмної документації, становить Єдину систему програмної документації (ЕСПД). Основні положення ЕСПД викладені в державних стандартах ДЕРЖСТАНДАРТ 19.001-77 – ДЕРЖСТАНДАРТ 19.701-90.

При виконанні схем алгоритмів і програм окремі функції відображаються у вигляді умовних графічних позначень – символів

(ДЕРЖСТАНДАРТ 19.701-90). Найбільш уживані символи для відображення операцій алгоритму або програми наведені в таблиці A. Символи повинні бути, по можливості, одного розміру й призначаються з наступних міркувань (ДЕРЖСТАНДАРТ 19.003-80):

–менший геометричний розмір символу (висота блоків)

вибирається з ряду 10, 15, 20… мм;

a = {10, 15, 20, …} мм;

–співвідношення більшого (ширина блоків) і меншого розмірів повинне становити 1.5:

b = 1.5*a;

Розміри всіх елементів символів обчислюються, виходячи зі значень a і b відповідно до таблиці 2.1. Не повинні змінюватися кути й інші параметри,

що впливають на відповідну форму символів.

Правила виконання схем алгоритмів і програм наведені в ДЕРЖСТАНДАРТ 19.701-90.

Символи можуть бути накреслені в будь-якій орієнтації, але, по можливості, кращою є горизонтальна орієнтація. Дзеркальне зображення форми символу позначає ту саму функцію, але не є кращим.

Мінімальну кількість тексту, необхідного для розуміння функції даного символу, слід поміщати всередині одного символу. Текст для читання

повинен записуватися зліва направо і зверху вниз незалежно від напрямку потоку. Якщо обсяг тексту, що міститься всередині символу, перевищує його розміри, слід використовувати символ коментаря. Якщо використання символів коментаря може заплутати і зруйнувати хід схеми, текст слід поміщати на окремому аркуші та давати перехресне посилання на символ.

У схемах може використовуватися ідентифікатор символів. Це пов'язаний з даним символом ідентифікатор, який визначає символ для використання в довідкових цілях в інших елементах документації

(наприклад, у лістингу програми). Ідентифікатор символу повинен розташовуватися зліва над символом.

У схемах може використовуватися опис символів – будь-яка інша інформація, наприклад, для відображення спеціального застосування символу з перехресним посиланням, або для поліпшення розуміння функції як частини схеми. Опис символу повинен бути розташований справа над символом.

Потоки даних або потоки управління в схемах показуються лініями.

Напрямок потоку зліва направо і зверху вниз вважається стандартним. У

випадках, коли необхідно внести більшу ясність у схему (наприклад, при з'єднаннях), на лініях використовуються стрілки. Якщо потік має напрямком,

відмінним від стандартного, стрілки повинні вказувати цей напрямок.

У схемах слід уникати перетинання ліній. Лінії, що перетинаються, не мають логічного зв'язку між собою, тому зміни напрямку в точках перетинання не допускаються. Дві або більше вхідні лінії можуть поєднуватися в одну вихідну лінію. Якщо дві або більше ліній поєднуються в одну лінію, місце об'єднання повинне бути зміщене.

Лінії в схемах повинні підходити до символу або зліва, або зверху, а

виходити або справа, або знизу. Лінії повинні бути спрямованими до центру символу.

Кілька виходів із символу необхідно показувати:

– декількома лініями від даного символу до інших символів;

–однією лінією від даного символу, яка потім розгалужується у відповідне число ліній.

Кожний вихід із символу повинен супроводжуватися відповідними значеннями умов, щоб показати логічний шлях, який він представляє, для того, щоб ці умови й відповідні посилання були ідентифіковані (рисунок 2.1).

A>B

Рисунок 1.2 - Приклад символу «Розв'язок» з умовами на кожному виході

Приклад використання деяких символів наведено на рисунку 2.2.

A

B=B+A

B=0

A1

A1

i=1,5

B

5

Кінець

Рисунок 2.2 – Приклади використання деяких символів

3 Основна частина

Лабораторна робота №1. Робота в середовищі Microsoft Visual Studio. Основи мови програмування C++.

Мета роботи: ознайомитися з середовищем візуального розроблення

Microsoft Visual Studio та навчитися використовувати її для написання та налагодження програм мовою C++.

1.1 Огляд IDE Microsoft Visual Studio 2012

Середовище розробки Microsoft Visual Studio (надалі Visual Studio)

дозволяє розробляти та налагоджувати програми, написані на мовах програмування C++, C#, Visual Basic .NET, F#, J# і інших.

1.1.1 Проекти

Розроблювальна програма представлена в Visual Studio у вигляді

проекту, що містить файли вихідних кодів використовуваною мовою програмування, файли ресурсів, наприклад, зображень і різних допоміжних файлів. Перелік файлів, що входять у проект, а також властивості проекту зберігаються у файлі проекту. Розширення файлу проекту залежить від використовуваної мови програмування. Для проектів, написаних на мовах програмування C і C++, це файл із розширенням .vcproj.

1.1.2 Складання проекту Складання проекту – процес перетворення вихідних файлів проекту в

деяке кінцеве представлення, наприклад в файл, що виконується (.EXE),

динамічну (.DLL) або статичну (.LIB) бібліотеку.

У процесі складання, як правило, виконується компіляція файлів вихідних кодів для одержання об'єктних файлів1 та їх наступне компонування2 у застосування або бібліотечний модуль.

1.1.3 Рішення

Середовище Visual Studio дозволяє використовувати кілька проектів спільно в складі рішення (англ. Solution), що полегшує розробку цілих програмних комплексів, що складаються із декількох програмних модулів,

що використовуються спільно.

Між проектами, що входять до складу одного рішення, можна встановити залежності, що впливають на послідовність складання проектів рішення, а також на використання одних проектів у складі інших. Таким чином, стає можливим винесення спільно використовуваного коду декількох застосувань в окремий проект (наприклад, статичну або динамічну бібліотеку) і встановлення залежностей проектів застосувань від проектів використовуваної ними бібліотеки. При складанні застосування спочатку будуть зібрані проекти використовуваних даним застосуванням бібліотек, а

потім буде зібране саме застосування. На рисунку 1.1 представлене основне вікно середовища розробки.

1Об’єктний файл (англ. object file) - файл із об'єктним кодом, одержуваний у результаті трансляції компілятором або асемблером вихідного тексту програми. Об'єктний код (англ. object code) - суміш машинного коду процесора (або коду деякої віртуальної машини) з якоюсь службовою інформацією (наприклад, інформацією про зовнішні посилання) компонування, що дозволяє в процесі зібрати завантажувальний модуль програми

2Компонування (англ. linking) - процес підготовки завантажувального модуля (наприклад, застосування або бібліотеки), при якому проводиться зв'язування об'єктних модулів програми між собою (вирішення зовнішніх посилань) і з бібліотеками часу виконання (Runtime libraries).

Рисунок 1.1 – Основне вікно середовища розробки На рисунку 1.1 цифрами позначені наступні елементи:

1.Вікно редагування вихідного коду.

2.Solution Explorer (і інші панелі).

3.Панелі інструментів, меню.

4.Панелі виведення інформації.

1.1.4Створення нового проекту

Меню File→new Project відкриває майстер створення нового проекту.

Для кожної використовуваної мови програмування доступний свій набір проектів. На рисунку 1.2 представлений майстер створення нового проекту для мови С++.

Рисунок 1.2 – Майстер створення нового проекту

Для проектів мовою C++ слід зазначити наступні типи проектів:

Windows application – віконне застосування для ОС Windows. У

результаті складання даного типу проектів буде створено застосування з віконним інтерфейсом.

Console application – консольне застосування для ОС Windows.

Створює застосування, що працює в текстовому режимі.

Static library – статично компонована бібліотека. Результатом складання даного типу проекту буде .LIB файл, що містить функції,

які можуть бути скомпоновані до складу інших модулів.

Dynamic library – динамічно компонована бібліотека (.DLL). У

результаті складання даного проекту буде створений .DLL файл, що містить функції, які можуть бути спільно використано декількома застосуваннями одночасно.

MFC Application – застосування, що використовує бібліотеку базових класів (MFC – Microsoft Foundation Classes), яка забезпечує побудову віконних застосувань для ОС Windows.