1.4. Митна справа в Україні на початку XX ст.

9 січня 1918 р. Центральна Рада Української Народної Республіки прийняла IV Універсал, яким проголосила Україну «самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною державою українського народу». IV Універсал визначав основні засади самовизначення, державного ладу і перспективи державотворення в Україні, в тому числі в економічній, торговельній і податковій сферах. «Однині Народна Українська Республіка, — зазначалося в Універсалі, — бере у свої руки найважливіші галузі торгівлі і всі доходи з неї повертатиме на користь народу. Торг товарами, які будуть привозитися з-за кордону і вивозитися за кордон, вестиме сама держава наша».

У 1918 р. за рішенням гетьмана Павла Скоропадського було організовано Корпус прикордонної варти, якому була доручена не лише охорона кордону України, а й здійснення окремих митних функцій.

Кістяком цієї правоохоронної структури став Запорізький корпус, створений Центральною Радою ще в 1917 році. Військовики корпусу вели боротьбу з контрабандою, контролювали переміщення вантажів і товарів через українсько-російський та українсько-румунський кордони. Водночас для організації роботи із зміцнення фінансової бази і митної справи в країні гетьман у складі Міністерства фінансів створив Департамент митних зборів, директором якого було призначено П. Андреєва.

Окреслюючи історичний шлях українських митників, необхідно відзначити позитивний досвід і професійну майстерність, яких вони набули протягом останніх десятиріч в умовах колишнього Союзу РСР. Працюючи в досить складній соціально-економічній обстановці, переважна більшість наших колег самовіддано служили народові, подавали приклад сумлінного виконання громадського обов'язку.

Хоча — і це треба підкреслити з усією категоричністю — нечисленні митниці, що діяли в Україні, були абсолютно безправними. В республіці не було жодних керівних або навіть координуючих структур, які б займалися митною справою. Всі питання — від асигнувань на інфраструктуру до видачі інспекторові форменого кашкета — вирі­шувались у центрі.

Організацію митної служби в незалежній демократичній Українській державі довелося починати буквально з нуля.

Граничне складні та відповідальні завдання із забезпечення ек­номічних інтересів України постали перед митниками після проголошення незалежності нашої країни. Вони вимагали принципово нових підходів, суттєвого внеску кожної митниці, кожного співробітника у справу державотворення, правопорядку, зміцнення економічного потенціалу України.

Пам'ятного для митників дня, 25 червня 1991 р., Верховна Рада України прийняла Закон «Про митну справу в Україні», в якому проголосила, що Україна «...як суверенна держава самостійно створює власну митну систему і здійснює митну справу».

12 грудня 1991 р. Верховна Рада України прийняла Постанову «Про введення в дію Митного кодексу України», який є чинним законодавчим актом з митної справи й по сьогоднішній день. Цією Постановою передбачено було також і створення Державного митного комітету України як центрального митного органу України.

Враховуючи значне збільшення кількості суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та зростання пасажиропотоків і вантажних перевезень, з метою забезпечення ефективного функціонування митної , системи та успішного виконання поставлених завдань, Держмиткомом згідно з наказом від 08.04.92 р. № 73 на базі митних постів, які залишилися від СРСР, були створені митниці.

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 08.07.94 р. № 465 були створені територіальні митні управління:

— Дніпровське; Західне; Карпатське; Кримське; Південно-Східне; Східне; Центральне.

Територіальні митні управління здійснювали безпосереднє керівництво митними установами, розташованими на відповідній території.

29 листопада 1996 р. Президентом України видано (згідно зі ст. 106 Конституції України) Указ про створення на базі колишнього Державного митного комітету України і його органів Державної митної служби України (далі — ДМСУ) та її органів — регіональних митниць, митниць, спеціалізованих митниць.

Відповідно до "Положення про Державну митну службу України", яке затверджено Указом Президента України від 24 серпня 2000 року № 1022/2000, було вказано, що Держмитслужбу України очолює Голова, якого призначає та звільняє з посади Президент України у встановленому законодавством порядку.

Голова має заступників, які виконують за його дорученням окремі функції, заміщають Голову у разі його відсутності або неможливості здійснювати свої повноваження.

Голова Держмитслужби України в установленому порядку призначає на посади та звільняє з посад працівників центрального апарату Держмитслужби України, керівників регіональних митниць та їх структурних підрозділів, митниць, спеціалізованих митних управлінь і організацій, установ та навчальних закладів.

Рішення Президента створило реальні умови для здійснення поглибленої структурної перебудови і реформування митної системи, зміцнення її управлінських важелів, підвищення рівня організаторської роботи. Є всі підстави констатувати, що прийняття цього документа є підсумком першого етапу формування митної системи нашої держави та свідченням про її вихід на якісно новий, вищий рівень.

Згідно з наказом ДМСУ від 20.12.96 р. № 564 «Про створення регіональних митниць та митниць Державної митної служби України» було створено десять регіональних митниць, а саме: Київська (місце дислокації — м. Київ); Західна (місце дислокації — м. Львів); митна справа в Україні— Карпатська (місце дислокації — м. Ужгород); Подільська (місце дислокації — м. Хмельницький); Чорноморська (місце дислокації — м. Одеса); |Кримська (місце дислокації — М.Сімферополь); Донбаська (місце дислокації — м. Донецьк); Східна (місце дислокації — м. Харків); Полтавська (місце дислокації — м. Полтава); Дніпровська (місце дислокації — м. Дніпропетровськ).

Вищезазначеним наказом також були створені митниці, які посередньо підпорядковуються Держмитслужбі, а саме: Київська спеціалізована; Бориспільська; Севастопольська; Центральна спеціалізована.