1. Співіснування різних стильових напрямків модернізму, течій і стилів.

На початку ХХ століття розвивалося багато стильових течій, які виявляли можливості для письменників створювати нові цікаві твори. Розглянемо кілька літературних течій.

На початку ХХ століття поетична творчість як один із найпотужніших засобів мистецького самовиявлення розквітає у небувалому розмаїтті форм, перетворюється на експериментальний майданчик для апробації усяких ідей щодо докорінного оновлення мистецтва. Мабуть ніколи раніше в історії літератури не існувало такого багатства найрізноманітніших поетичних течій, шкіл, творчих програм, що співіснували у межах однієї доби. Провідна роль у поезії цього періоду належала авангардистським і модерністським тенденціям.

Авангардизм - умовний термін для позначення низки художніх течій у літературі й мистецтві, що зародилися на початку XX ст. і рішуче поривали з попередньою літературною традицією. Вихідним пунктом естетичного пошуку митців-авангардистів було прагнення зламати усталені принципи побудови художнього твору та норми смаку публіки.

Авангард, авангардизм – течія в літературі та мистецтві ХХ ст.

Головна його ознака – відмова від реалістичного сприйняття дійсності, заперечення традиційних форм художнього зображення.

Поділявся на такі напрямки: експресіонізм (звертав увагу на емоційність, безпосередність сприйняття), футуризм (зосереджувався на мовотворенні), дадаїзм (головна особливість – відмова від пріоритету змісту, сенсу мистецтва), сюрреалізм (спирався на підсвідомість).

Дисонанс – різновид рими, у якому збігаються приголосні, але не збігаються голосні.

Верлібр – вірш без рими і віршового розміру, ритм у ньому досягається тільки наспіваною інтонацією.

Авангардистське мистецтво вирізняють життєбудівничий пафос, ствердження позиції соціальної активності, загострена емоційність, що нерідко набуває форм відвертого епатажу, настанова на руйнацію естетичного канону, сміливі експерименти з художньою формою та поетичною мовою.

Однією з найвизначніших течій авангардизму був експресіонізм. Назва цієї течії походить від латинського слова expression що означає «вираження». Справді, для експресіоністів головним було увиразнення важливої емоції або ідеї, яке досягалося шляхом її навмисного загострення аж до гротеску.

Експресіонізм з притаманним йому наголошенням на оголеній емоції потрясіння відбивав також кризу раціональних засад західної свідомості. Він набув розвитку не лише в літературі, а й в образотворчому мистецтві (О. Кокошка, Е. Гекель, П. Клеє, Е. Мунк , Е. Нольде та ін.), кінематографі (Ф. Мурнау, Р. Вінс, Ф. Ланґ та ін.). Цікаво, що саме естетика експресіонізму надала в образотворчому мистецтві поштовх до інтенсивного розвитку плаката, а в кіно - тієї лінії, що згодом трансформувалася в маскультурі у так звані «фільми жахів». Експресіонізм присутній у творчості М.Хвильового, В.Винниченка.

Провідними настроями експресіоністської лірики є жах, розпач, почуття болісної залежності сучасної особистості від соціальних та історичних зламів, очікування апокаліптичної катастрофи, відчайдушний пошук втрачених моральних засад буття. Поети, що належали до цієї течії, змальовували світ, охоплений злом, потворністю, хаосом, руйнівними силами. При цьому зовнішнє і внутрішнє буття зливалися: потрясіння ліричного «я» подавалося як потрясіння дійсності. Експресіоністську поетику вирізняють загострена емоційність, гротескність образів, «вибухове» слово, плакатність письма.

Відтворення у нових художніх формах хаосу, спричиненого Першою світовою війною, визначало також поетику дадаїстської течії (її представники - Олекса Слісаренко, Юліян Шпол).

Ідею протесту проти війни, тісно пов'язану з ідеєю бунту проти самих засад західної цивілізації, яка цю війну уможливила, дадаїсти увиразнювали у підкреслено антиестетичних, епатажних формах. Головним принципом дадаїстів була настанова на створення зразків «антимистецтва». Вони широко практикували безглузді сполучення слів і звуків, набори випадкових предметів, псевдомалюнки, використовували елементи звуконаслідування, «механічного» віршування - одне слово, все те, що викривало нісенітність буття. Одним із найважливіших художніх відкриттів дадаїстів був колаж. Колаж - технічний прийом в образотворчому мистецтві, який ґрунтується на введенні у твір різних за фактурою та кольором предметів: шматків газет, афіш, шпалер тощо. У широкому розумінні колаж - це включення за допомогою монтажу в твори літератури, театру, кіно, живопису, музики різностильових об'єктів або тем для посилення естетичного ефекту.

Дадаїстська течія проіснувала недовго - від 1916 до 1922 р. Однак на її художні відкриття спиралися представники багатьох авангардистських течій, що виникали упродовж усього XX ст. (скажімо, хепенінг, перформанс, концептуальне мистецтво тощо).

Сюрреалізм - одна з найпотужніших авангардистських течій першої половини XX ст. (в яку, до речі, влилися і деякі дадаїсти). Слово «сюрреалізм» буквально перекладається з французької як «надреалізм».

Сюрреалістська течія виникла у 10-20-і роки XX ст. у Франції. її найяскравішими представниками у літературі були І А. Бретон, Л. Араґон, Ф. Супо, Поль Елюар, А. Арто, Трістан Тцара та ін., в образотворчому мистецтві - М. Ернст, С. Далі та ін. Засадничим принципом сюрреалістської поезії було «автоматичне письмо» - швидкісне, майже вільне від редагування перенесення на папір слів, уривків мовлення, асоціацій, образів, спонтанних «осяянь», нав'язливих видінь, що раптово здіймаються з глибин підсвідомого. Характерна для сюрреалістів настанова на занурення у глибинні психічні механізми людини (у сферу снів, марень, галюцинацій, кошмарів тощо) була по суті суголосна ідеям видатного теоретика та практика психоаналізу 3. Фройда. Поети, які належали до цієї течії, розвивали принципи асоціативної образотворчості, яка спиралася на практику несподіваного зближення віддалених реалій. Ю. Яновський, В. Чумак.

Мистецтвом майбутнього проголосив себе на світанку XX ст. футуризм (від лат. - майбутнє). Михайло Семенко. Ця авангардистська течія особливо інтенсивно розвивалася у мистецтві та літературі 10-30-х років XX ст. Батьківщиною футуризму була Італія, його «хрещеним батьком» - італійський поет Філіппо Томмазо Марінетті. Футуристська естетика ґрунтувалася на відмові від культурної спадщини («Ми вщент рознесемо всі бібліотеки, музеї»), епатажному, ба навіть підкреслено агресивному ствердженні художнього експерименту. При цьому ідея революції у мистецтві пов'язувалася з ідеєю «глобальної переробки Всесвіту». У своїй творчості італійські футуристи прагнули віддзеркалити енергію, динамізм, «техніцизм» сучасної цивілізації, представити свідомість «людини натовпу».

Культ сили, що його утверджували футуристи, був по суті поетичною реалізацією деяких ідей Ф. Ніцше, пов'язаних з його концепцією «надлюдини». Марінетті, до речі, згодом підтримав фашистську диктатуру Муссоліні. Цей зигзаг індивідуального шляху поета відбиває певну тенденцію в авангардистській літературі, а саме перехід окремих її представників від позиції заперечення старого світу та старої культури на позицію політично заангажованого мистецтва, яка у ряді випадків означала цілеспрямоване пристосування творчості до обслуговування тоталітарного режиму.Футуризм вважає за необхідне повне знищення синтаксису та пунктуації, скасування прикметників і прислівників, вживання дієслова лише в неозначеній формі...

Неокласицизм (від грец. неоз - новий і класицизм) - умовна назва для позначення тенденцій у поезії межі ХІХ-ХХ ст., що спиралися на «класичну норму», яка передбачала досконалість форми та ясність поетичної мови, пошук шляхів до гармонії духу, зосередженість на вічних, непроминущих засадах буття, настанову на успадкування культурної та літературної традицій, орієнтацію на кращі взірці мистецтва, створені у попередні епохи. Неокласичні тенденції простежуються в ліриці таких модерністів, як Т.С. Еліот, П. Валері, P.M. Рільке, О. Мандельштам та ін. Неокласична модерністська поезія стала вершинним явищем елітарної літератури XX ст. М. Зеров, М.Рильський (рання творчість), М. Драй-Хмара, П. Филипович, Ю. Клен, В. Домантович

Символізм. В основі цієї течії покладено поняття символу, за допомогою якого сприймається дійсність. М.Вороний, О.Олесь, П.Тичина були поетами-символістами. Для їх творчості характерна: таємничість, недомовленість, образи-символи.