32.

Период перестройки (1985 - 1991)

С начала 1980 - х годов кризис в СССР охватил все сферы жизни. Хронически не хватало товаров, чтобы обеспечить внутренний рынок. Понижался уровень жизни населения. Это наблюдалось довольно давно, но поначалу удавалось выправить положение за счет продажы на Запад сырья - нефти, газа, древесины, а также благородных металлов и драгоценных камней. Однако к середине 1980 - х годов упала цена на нефть и газ, а также начала сокрашаться сырьевая база. Перед новым (с марта 1985 года) генеральным секретарем ЦК КПСС Михаилом Горбачевым встала проблема - как изменить в лучшую сторону положение в стране? Было решено добавить в советкую плановую систему элементы рыночной экономики. Хотя о новом курсе, получившем название перестройки, было объявлено еще на апрельском пленуме 1985 года, фактические изменения появились в 1987 году. Начали организовываться кооперативы, многие предприятия стали переходить на бригадный подряд.

Перестройка коснулась и политической стороны советской жизни. Были ослаблены репрессивные методы. Из лагерей стали выпускать политических заключенных. Появляются правдивые материалы о сталинских репрессиях, о коллективизации. Советское правительство во главе с Горбачевым начинают вести политику разоружения. Ослабляется военное и политическое воздействие на страны Варшавского договора - ГДР (Германскую Демократическую Республику), Польшу, Болгарию, Венгрию, Чехославакию, Румынию. В результате в этих странах в короткое время терпят поражение коммунистические режимы этих стран, причем в большинстве случаев (кроме Румынии) они даже не оказывали сопротивления. В ноябре 1989 года была воссоединена ГДР И ФРГ, в результате чего появилось государство - Германия. Советские войска покидают все страны Варшавского договора.

На Украине появляется множество политических организаций: антисталинское общество "Мемориал", Союз Независимой Украинской Молодежи, товаришество "Спадщина". Активизирует свою деятельность Украинская Греко - Католическая и Украинская Католическая Церковь. Возрождается Украинская Автокефальная Православная Церковь. В 1989 году при инициативе Союз писателей Украины и Украинской Хельсинской Группы было организовано общественное и политическое движение - Народный Рух Украины. Появляется множество новых независимых украинских изданий, многие украинские советские издания изменяют свою политическую направленность и часто название. Активизирует свою деятельность РУХ. Его руководителями стали Иван Драч, Владимир Яворивский, Михаил Горинь, Сергей Конев. РУХ выступает в защиту украинского языка, культуры, выдвигает программы экономического и политического развития. Он организовывает массовые мероприятия, такие как живая цепь, которая связала Киев со Львовом и Ивано - Франковском. В состав Верховного Совета (Вэрховнойи Рады) УССР проходят представители от РУХа и других политческих организаций. Под их давлением Верховный Совет УССР 28 октября 1989 года принял закон о государственном статусе украинского языка. Многие деятели украинской культуры выходят из Компартии. К лету 1990 года обстановка на Украине накаляется. Вспыхивают забастовки шахтеров. В Киеве, у здания Верховного Совета украинские студенты начинают голодовку с требованием независимости. Их поддерживали многие простые граждане. В результате 16 июля 1990 года Верховный Совет УССР принял Декларацию о государственном суверенитете Украины.

33.

Чернобыльская катастрофа. Авария на Чернобыльской атомной электростанции случилась как следствие тех порядков, которые господствовали в годы «застоя».

Ученые, разрабатывавшие проект станции, допустили ошибки; строители, стремясь сдать станцию досрочно, как того требовала партия, нарушали правила ее сооружения. Об этом было известно, но стране нужна была электроэнергия, и  задание партии выполнили в намеченные сроки. Электростанция заработала. В ночь на 26 апреля 1986 года на Чернобыльской АЭС произошел взрыв. В воздух были выброшены опасные для всего живого радиоактивные вещества, которые загрязнили часть территории Украины, России, Беларуси. На ликвидацию аварии направили много людей и техники. Из-за границы поступала помощь медикаментами, оборудованием для больниц, продуктами питания для пострадавших людей и так далее. Даже несмотря на страшную Чернобыльскую трагедию, руководство СССР и УССР не проявило необходимой заботы о народе: официальные власти заявляли, что катастрофа не представляет серьезной угрозы жизни и здоровью людей, скрывали причины аварии, не разъясняли последствий влияния радиации на человеческий организм. После взрыва на Чернобыльской АЭС прошло уже несколько лет, но ни конца ни края работам по ликвидации последствий катастрофы не видно. Как чудовищный памятник «застою», простирается «мертвая зона» вокруг станции; там никто не может жить, и неизвестно, можно ли будет жить там в будущем.

Чернобыльская трагедия по своим масштабам, по характеру изменения качества природной среды в зоне и окрестностях АЭС не имела "прототипа", и специалистам трудно было прогнозировать те или иные явления, которые следует ожидать на пораженных радиацией участках. Вот одно из них; летом 1988 года на значительных площадях вокруг Киева, особенно севернее его, началась массовая гибель дубовых насаждений. Знаменитые дубовые рощи от горизонта до горизонта поникли желтыми кронами. Весной и летом 1986 года птицы покинули не только 30-ти километровую зону: вокруг Чернобыля на многие десятки километров не было слышно птичьих голосов. Два года оказалось достаточно, чтобы маленькая невзрачная бабочка - широкоминирующая моль расплодилась в таком количестве, что погубила огромные массивы росших в тех местах дубовых рощ.

Зона повышенного радиационного загрязнения под Ленинградом появилась в 1986 году в результате выпадения чернобыльских радиоактивных осадков. Летом 1988 года ленинградцы имели возможность воспользоваться услугами лаборатории радиационного контроля для проверки грибов на радиоактивность. У 15% грибников грибы оказались "грязными", у других - прибор фиксировал "радиационный фон чуть завышенный, но в пределах допустимого". При организованной проверке на ленинградских рынках было изъято более 500 килограммов грибов "радиационно грязных".

Радиоактивные продукты поступали в водные бассейны в результате осаждения на водную поверхность, стока с загрязенной местности, миграции с подземными водами.

Академик Б. Патон сообщал, что более половины радиоактивных веществ, выброшенных в атмосферу в результате аварии, осело и сосредоточено в 30-километровой зоне, причем основная масса - на глубине от 1 до 5 см.Ю. Израэль в статье (Правда.20 марта 1989г) приводит такие данные: " Общая площадь зон с уровнем загрязнения по цезию-137 15 Ки/км² и более составляет около 10 тыс. км² (2 тыс. км² в РСФСР, 1,5 тыс. км² в УССР, включая 0,5 тыс. км² в зоне отселения, 7 тыс. км² в БССР, включая 3 тыс. км² в зоне отселения). На территории этой зоны (вне зоны отселения) расположено около 640 населенных пунктов с населением более 230 тыс. человек. Всего из зоны отселения эвакуированы в первый год жители 186 населенных пунктов (116 тыс. человек), в том числе на территории УССР - 75 (90 тыс. человек), БССР - 107 (25 тыс. человек), РСФСР - 4 (1 тыс. человек). Законсервирован, стал безжизненным город энергетиков Припять".

Были развернуты массовые измерения радиоактивного загрязнения воздуха и почвы, а затем комплексные исследования радиоактивности всех компонентов природной среды, включая и растительность.

Через несколько дней после аварии начал осуществляться массовый отбор проб грунта с последующим их анализом (гамма-спектрометрия, радиохимия), что позволило построить карты изотопного загрязнения местности.

Радионуклиды йода и цезия выпали с осадками, в основном, на территории Белоруссии, Украины и в центральных областях РСФСР. В 39 районах 9-ти областей РСФСР, УССР и БССР наблюдались наиболее высокие уровни загрязнения территории йодом-131.

Из 30-километровой циркульной зоны было эвакуировано все население, также было эвакуировано население из некоторых белорусских деревень за пределами этой зоны. В других районах в связи с высокой загрязненностью йодом-131 проводились профилактика заболеваний части населения севера Украины и юга Белоруссии и бракераж сельхозпродуктов. В первые месяцы после аварии было эвакуировано более 100 тыс. человек, в том числе 92 тыс. из 75 населенных пунктов Киевской и Житомирской областей.

Был введен контроль загрязненности реки Припять и Киевского водохранилища - источника водоснабжения Киева. В Кременчугском водохранилище в мае 1986г. концентрация стронция-90 имела радиоактивность в 5х10¹² Ки/л, что выше установленной нормы почти в 100 раз. Сильно загрязненными оказались донные грунты на участке Киевского водохранилища, прилегающем к устью реки Припять.

В июне 1986г. был развернут массовый изотопный анализ проб почв из дальних районов, в результате чего установлено наличие значительных концентраций долгоживущих изотопов цезия - 137 и - 134.

Были предусмотрены специальные мероприятия по предотвращению разноса радиоактивной загрязненности из района аварии с паводками водами. У реки Припять и прилегающих районов были сооружены глухие дамбы и стенка в грунте, отсекающие вынос радионуклидов из ближней зоны Чернобыльской АЭС, глухие и фильтрующие дамбы (131 сооружение) на малых реках для удержания радионуклидов. На расстоянии нескольких сот метров от АЭС, вокруг нее, были пробурены десятки скважин на глубину водоносного горизонта для контроля и защиты подземных вод, в необходимых случаях воду из них откачивали в пруд - охладитель. Общая длина всех сооружений, дамб и перемычек составила 29 км.

34

Введення

... У політичному відношенні діапазон оцінок і путчу, і розвитку після нього, виключно широкий. З одного боку «велика революція, рівна за значенням Жовтню 17-го року». З іншого, «революція втрачених можливостей». З третього, «віддана революція. З четвертої, «взагалі не було ніякої революції».

Зі статті Г. Попова «серпні дев'яносто першого» (1992 рік).

На мій погляд, кожен поважає себе, повинна знати історію, повинен уміти витягати її уроки, адже не знаючи її не можливе формування нормального майбутнього. Люди часто не запам'ятовують навіть своїх власних помилок, а не те що б аналізують чужі. Це тим більше набуває катастрофічного характеру, коли подібні помилки відбуваються на державному рівні, а потім з'ясовується, що щось подібне вже відбувалося і багатьох бід можна було б уникнути, якби державні чини іноді заглядали в минуле і намагалися співвіднести події минулих років з сьогоденням.

Однак необхідно зауважити, що мається на увазі не найдавніша історія, чиї цивілізації вже завершили своє існування, а нині, нова і новітня історія. Ось чому я вважаю, що слід приділити більше уваги не настільки давно минулим подіям. Саме тому я вирішила написати свій екзаменаційний реферат про невдалої революції, яка відбулася трохи більше восьми років тому і стала своєрідним завершенням правління соціалістичного ладу і встановлення в Росії влади демократів.

Тим більше ця тема є мені більш привабливою, оскільки для мене представляє окремий інтерес проаналізувати події, що відбулися коли я вже була у відносно свідомому віці.

Події серпня 1991 року були відомі і досконало вивчені усією світовою громадськістю, проте росіяни незабаром забули героїв і пробачили винуватців того державного перевороту.

У своєму рефераті я хочу об'єктивно оцінити причини, наслідки та підсумки цих подій. Я не ставлю за мету знайти правих і винуватих у трагедії. Описані події дуже вплинули не тільки на подальшу історію Російської Федерації, а й на подальший розвиток подій у колишніх союзних республіках, це питання я також розкрию.

Крім цього в свій реферат для більшої об'єктивності я розміщу офіційні документи як представників гекачепістів, так і стоять по інший бік барикад демократів.

Причини

Про справжні причини більш правдиво і повно, на мій погляд, зможуть розповісти його безпосередні організатори: Дмитро Язов, Володимир Крючков, Валентин Павлов, тому я лише буду їх цитувати.

Язов:

«... Повинні бути дуже серйозні причини, чому я виступив проти Верховного Головнокомандувача нашими Збройними Силами ... Я пояснюю це тим, що життєвий рівень нашого народу впав, звалилася економіка, все більше загострювалися національні конфлікти, конфлікти між республіками ... У відомих колах нашого партійного керівництва почалися дискусії. Поступово визрівала думка, що Горбачов, власне вичерпав себе як активного державного діяча ... Його економічна політика виражалася в тому, що він виклянчувати кредити, робив борги і дуже мало робив для економіки усередині країни ... Він і його уряд практично не займалися проблемами всередині країни ... Наш економічний механізм повністю зношений. А країна стояла на межі розвалу. 20 серпня повинен був бути підписаний Союзний договір ... Особисто мені і багатьом іншим товаришам, з якими я розмовляв, стало раптом ясно, що тим самим на нас невблаганно насувається розвал союзу. Всі виступали за Союз Радянських Соціалістичних Республік, і раптом надходить проект Союзного договору, в якому мова йде про суверенних державах!

Крючков:

«.. Після від'їзду Горбачова у відпустку ми [майбутній склад ГКЧП] прийшли до висновку, що країна паралізована. Наприклад, урожай не збирається. І цукровий буряк. Повна безвідповідальність, ніяких поставок і якщо б не вжили жодних миттєвих заходів щодо стабілізації нашої держави, то слід було б розраховувати, що держава б звалилося ... Це були жорсткі заходи, які ми хотіли запропонувати, але іншого шляху ми не бачили. Ми хотіли все зробити, щоб робітники були зайняті, щоб поменше підприємств було закрито.

Таким чином, вони намагалися привести цілком об'єктивні причини путчу, які властиві будь-яка відбувається революції, а себе вони абсолютно явно вважають так званими повноважними представниками народу, якими вони насправді не були. Тому мені видається, що це хоч і було їх основною помилкою, але в разі підтримки народу вони б стали народними героями.

А один з найголовніших організаторів путчу Валентин Павлов взагалі вважає абсолютно ні в чому не винним людиною, він навіть вважає, що «не було ніякої змови», а змовники лише намагалися замінити вже фізично і просто як політик, не здатного, управляти країною Президента СРСР.

Також з подій, які безсумнівно стимулювали спробу державного перевороту необхідно відзначити наступні:

1) Націоналізація Росії (а, також всупереч їй, Татарією) нафтової і газової промисловості і обіцяне Єльциним в Тюмені підвищення внутрішніх цін на нафту і нафтопродукти, що, на думку Павлова, підірвало б всю економіку країни.

2) Передбачуване запровадження національних валют у деяких республіках.

3) Націоналізація Якутією і Казахстаном золотодобувної промисловості.

4) Невиконання планів держпостачань зерна нового врожаю і замикання економічних просторів зерновирощуючі союзними республіками.

5) Скорочення на 50% оборонних замовлень і прийдешній параліч оборонної промисловості, соціальні наслідки непродуманої конверсії оборонних галузей.

6) Лавиноподібний комерціалізація відносин між керівниками великих підприємств і підгалузей народного господарства, яка веде до втрати планових компонент управліннями ними.

7) Феномен особистої фінансової незалежності керівників підприємств та організацій і наступна з нього останніх важелів управління ними.

8) Указ Єльцина про департизацію, усуває апарат КПРС із сфери прийняття будь-яких рішень з управління економікою і соціальним життям.

9) Створення республіканських систем безпеки, включаючи воєнізовані власні формування та національні гвардії, початок переходу республіканських КГБ у відання республік.

Привід

Про те, що головним поштовхом до подій 19-21 серпня послужило майбутнє 20-го підписання союзного договору, свідетільствуют документи, прийняті ГКЧП. У «Зверненні до радянського народу» прямо говорилося про «екстремістських силах, що взяли курс на ліквідацію Радянського Союзу», розтоптали «результати общенаціольного референдуму про єдність Вітчизни». При цьому громадянам давалося обіцянку «провести широке всенародне обговорення нового Союзного договору». Укупі з одночасно опублікованими заявою А.І. Лук'янова від 16 серпня - все це прямо вказувало на позначку запланованої акції на 20 серпня. ГКЧП, таким чином, маневрував свій виступ необхідністю захисту СРСР і його Конституції, вбачаючи в підготовленому проекті договору загрозу цілісності союзної держави.

У вирішальну сутичку з ГКЧП вступило російський уряд на чолі з президентом Б.М. Єльцин. На серію документів ГКЧП був «залп» російського керівництва: звернення до народу, укази, постанови Президента РРФСР. Створилася беспріцідентная ситуація: дві вищі влади в країні зійшлися в безкомпромісно сутичці в рівній мірі, і, здавалося б, з рівною підставою, апелюючи до Конституції, закону і права.

У зверненні «До громадян Росії» Президент Б.М. Єльцин, Голова Ради Міністрів І.С. Силаєв та виконуючий обов'язки Голови Верховної Ради РРФСР Р.І. Хасбулатов охарактеризували дії «радянського керівництва» як реакційний, антиконституційний переворот з насильницьким відстороненням від влади законно обраного Президента країни. Підкресливши особливу роль Росії у підготовці проекту договору, вони звинуватили ГКЧП у спробі вирішити складний політичні та економічні проблеми силовими методами і оголосили «так званий комітет» і всі його рішення незаконними (головний юридичний аргумент в даному випадку заснований на тому, що створений орган - ГКЧП - неконституційним).

Це все вилилося в гострі протиріччя. Не одна з протиборчих сторін не тільки не бажала поступатися, але навіть намагалася скомпрометувати і знищити як політиків своїх опонентів.

Змовники побачили, що їх час швидко йде і вони вирішили вибрати саме цей момент для своєї авантюри. І ось, 19 серпня 1991 грянув путч. Який аж ніяк не став для більшості вищих державних політиків несподіванкою. Але, в основі своїй, путч став реакцією на Новоогарьовський процес і його найважливіший підсумок - Договір про Союз Суверенних Держав.

Передісторія

Документи свідчать: вже з грудня 1990 року партійна верхівка, що перейшла в опозицію до Генсека і прихильником реформ в керівництві КПРС, вступає в таємний договір, починає конспіративні дії з підготовки державного перевороту. Береться курс на ліквідацію демократичних органів влади, встановлення президентського правління, введення надзвичайного стану в країні силами армії і КДБ, повернення до тоталітарної системи. Прагнучи надати майбутньому перевороту конституційний вигляд. Організатори путчу всіляко намагалися залучити до нього і Президента СРСР М.С. Горбачова, використовуючи його політичні коливання і сподіваючись скомпромінтіровать його в очах демократів. Так було в січні 1991 року, напередодні кривавих подій у Прибалтиці. Так було 28 березня, коли до Москви ввели війська нібито для охорони частини депутатів Надзвичайного з'їзду народних депутатів РРФСР. Так було в червні, коли глава Кабінету Міністрів В. Павлов за підтримки Д. Язова і В. Крючкова намагався вирвати у Верховного З'їзду СРСР надзвичайні повноваження. Так було і вдень 18 серпня 1991 року, коли з'явилися у Форос путчисти хотіли схилити Президента до спільних дій з нами. Однак Президент не змінив своєї присяги.

17 серпня 1991, ввечері, змовники останній раз таємно зібралися на заміській «об'єкті» КДБ, де, мабуть, обговорили ще раз конкретний план дій, розглянули приготовані документи «радянського керівництва», які через півтора дня повинні були стати надбанням народу країни і всього світу, розподілили обов'язки між членами вже розпочатого фактично діяти ГКЧП.

18 серпня близько 17 години група змовників у складі Болдіна, Балканова, Шеніна, Варенникова і Плеханова прибула на дачу Президента у Форос. Одночасно були відключені всі види зв'язку Президента із зовнішнім світом і засобами інформації. Мова з боку прибулих йшла про те, що люди вже об'єдналися, і потрібен тільки указ Президента. Питання перед Горбачовим ставилося подібним чином: «Або Ви видайте указ і залишайтеся тут, або надішліть повноваження віце-президента Янаєва». Балканів сказав, що Єльцин заарештований, але потім виправився: «Буде заарештований ...». Не домігшись бажаного змовники відлетіли до Москви, залишивши Президента під арештом.

У той же день з дому відпочинку був терміново викликаний Лук'янов і на військовому вертольоті доставлений до столиці. Голова ВР СРСР був присутній на що проходив у Кремлі в ніч з 18 на 19 серпня нараді «гекачепістів». Він взяв участь у редагуванні документів ГКЧП і пізніше склав особисту заяву про незгоду зі змістом Союзного договору, який повинен був бути підписаний у Москві 20 серпня.

Заява Лук'янова почали з ранку 19 серпня передавати по радіо і телебаченню до документів власне ГКЧП. Слідом за ним передавалися «Указ» віце-президента Янаєва, про вступ до виконання обов'язків президента у зв'язку з «хворобою» М.С. Горбачова.

Хто такі «гекачепістів»

Всі змовники були не тільки великими державними діячами СРСР, а й Членами комуністичної партії, відповідальними працівниками її апарату та членами її головних виборних органів. Всі члени так званої вісімки займали значні посади. І я хочу показати, яку владу мав кожний з них окремо.

Бакланов. З лютого 1988 по квітень 1991 року - секретар ЦК КПРС. Контролював роботу військово-промислового комплексу. У квітні 1991 року став першим заступником голови Ради оборони СРСР.

Ще у квітні 1991 року Бакланов говорив про можливість переходу влади до армії в умовах перебудови.

Крючков. З 1988 року - голова Комітету КДБ СРСР. Одночасно з 1990 року - член Президентської Ради СРСР. Генерал армії з 1988 року. Також раніше висловлював свою думку про необхідність запровадження в країні надзвичайного стану.

Павлов. У 1989 році був призначений міністром фінансів. Незабаром став Головою Кабінету Міністрів СРСР. Член ЦК КПРС з липня 1990 року.

17 червня 1990 Павлов потребова у ВР СРСР надзвичайних повноважень для Кабінету Міністрів. Не отримавши необхідних повноважень, вирішив, судячи з усього, діяти неконституційними методами.

Пуго. З 1988 року став головою Комітету партійного контролю при ЦК КПРС; звідти незабаром перейшов на посаду міністра внутрішніх справ.

Стародубцев. У квітні 1990 року В. Стародубцева обрали головою Спілки аграрників РРФСР. У червні 1990 року був створений новий - Селянський союз СРСР. Член ЦК КПРС з липня 1990 року.

Тізяков. У ГКЧП представляв комплекс підприємств та об'єднань військово-промислового комплексу.

Янаєв. Був секретарем і головою ВЦРПС. У 1990 році став членом Політбюро ЦК КПРС. Бал обраний, до речі кажучи, за пропозицією Горбачова, віце-президентом СРСР.

Язов. Член ЦК КПРС з 1987 року. Кандидат у члени Політбюро - з липня 1987 року до липня 1990 року.

У червні 1991 року він став одним з трьох міністрів, які зажадали від Верховної Ради СРСР введення надзвичайного стану.

Не можна не відзначити, що всі члени ГКЧП, за винятком Тізякова, були не просто комуністами - у різний час вони займали ключові пости в ЦК КПРС.

Хроніка подій

день перший:

19 серпня за рішенням ГКЧП до Москви були введені війська. Разом з тим організатори перевороту не наважилися заарештувати Єльцина, як і інших керівників Росії. Не були відключені телефони, міжнародний зв'язок. Білий дім, де розташувалося російське уряд, отримав можливість без зволікання приступити до організації опору путчу.

О 4.00 севастопольський полк військ КДБ СРСР блокував М.С. Горбачова у Форосі, в Криму.

Найактивнішими російськими містами, де події розгорталися найбільш бурхливо були: Москва, Ленінград, Владивосток, Псков, Сиктивкар, Рязань, Хабаровськ, Свердловськ, Ростов-на-Дону, Волгоград, Томськ, а прибережні міста, а інші міста мовчки підкорялися вимогам ГКЧП.

У Ленінграді військові автоколони на Тихорєцькому проспекті і танки по Київському шосе рухаються до центру міста. Солдати займають радіоцентр.

У Нижньому Новгороді проходить засідання відповідно до «зимовим» Указом Горбачова «судженого наради».

У Воронежі по вулицях рухаються військові частини.

Багато військових вантажівок у Грозному.

Вранці, о 4.30 за московським часом заступником міністра оборони СРСР, головнокомандуючим військами напрямів Далекого Сходу, командувачем групами військ, військових округів і флотів, начальникам головних і центральних управлінь міністерства оборони СРСР пішла секретна інформація № 8825 за підписом Язова, що закликає привести війська в бойову готовність . А вже до 6.00 телебачення і радіо опиняються в руках путчистів. Працює один загальноросійський канал. Передають:

1. Заява Голови Верховної ради СРСР А. Лук 'янова.

2. Указ віце-президента РРФСР І. Янаєва.

3. Заява «Радянського керівництва» за підписом Г. Янаєва, В. Павлова, О. Бакланова.

4. «Звернення до радянського народу»: ... розтоптані результати загальнонаціонального референдуму про єдність Вітчизни ... в самому недалекому часі неминучий новий виток зубожіння ».

5. Звернення до глав держав і урядів і генеральному секретареві ООН.

6. Постанова № 1 Державного комітету з надзвичайного стану в СРСР.

Рано вранці до Москви стягується військова техніка.

Вранці, в надійшли в продаж газетах не сказано не слова про те, що відбувається.

О 9.00 Б. Єльцин, І. Силаєв, Р.Ю. Хасбулатов звертаються до громадян Росії: «Ми маємо справу з кривавим переворотом. Закликаємо до загальної безстроковий страйк ».

Вже до 12.30 підписується указ Президента РРФСР Бориса Єльцина: всі рішення ГКЧП визнати не мають чинності на території РРФСР.

Президія ВР УРСР призначає позачергову сесію на 21 серпня. Народні депутати СРСР атакують А. Лук 'янова. Він оголошує, що має намір скликати позачергову сесію ВР СРСР 26 серпня.

Москва поступово починає відходити від шоку. З'явилися перші плакати: «Створюйте групи опору!».

З 11.00 до 13.00 у столицю в'їжджають танки і бетеери. Народ вручну катає автобуси, щоб перегородити їм дорогу.

З'являється указ незаконного президента СРСР (Г. Янаєва). У зв'язку з фактами підбурювання до безладів в Москві, в місті вводиться надзвичайний стан. Комендантом призначено командувача військами московського військового округу генерал-полковник М. Калінін, який наділяється правами видавати накази.

Реакція світової спільноти на переворот проціджується через цензурне сито хунти.

Але з передач «Свободи» та інших зарубіжних радіостанцій стає відома позиція лідерів провідних країн світу: від вичікувальної вона переходить в різко негативну.

Оголошують поза законом указ Президента РРФСР: Г. Янаєв, В. Павлов, В. Крючков, Б. Пуго, Д. Язов, В. Стародубцев, В. Бакланов, А. Тізяков.

О 17.30 за московським часом Б. Єльцин підписав про створення групи оперативного управління. По суті запасна команда російського уряду. До неї увійшли віце-прем'єр О. ​​Лобов, член Президії Верховної Ради РРФСР С. Кравченко і член Держради РРФСР А, Яблоков. Дубль-уряд вилетіло у Свердловськ, де за сімдесят кілометрів від міста знаходилася спец база.

За підписом виконуючого обов'язком Генерального прокурора СРСР Васильєва на місця пішла телеграма, зміст якої зводиться до того, що треба виконувати всі рішення ГКЧП. А незабаром о 18.00 на своєму засіданні Кабінет міністрів СРСР підтримав рішення ГКЧП.

З 21.00 до 00.00 навколо «Білого дому» ростуть барикади. Прибуло 10 танків для захисту російського парламенту. Про долю президента СРСР поки нічого не відомо.

Стає відомим, що Ленінградське ТБ перервало показ кінофільму, і на екранах з'явилися А. Собчак, віце-мер В. Щербаков, голова Леноблсовета Ю. Яров. Вони закликали всіх пітерців (у тому числі і військовослужбовців) зберігати вірність законним владі.

День другий:

20 серпня

З 00.00 до 06.00 біля «Білого дому» накопичується не менше 10 тисяч захисників. Журналісти «Радіо Росії» і «Погляду» ведуть трансляцію.

На проведеному в 01. 48 нараді ділові кола Москви засудили ГКЧП і висловили повну підтримку законно обраної влади. Вони також зажадали негайного скликання надзвичайного З'їзду народних депутатів СРСР.

До 09.00 військової техніки на вулицях столиці стає все більше. Контакти військових і населення зростають.

О 10.00 О. Руцькой, І. Силаєв, Р. Хасбулатов направляються в Кремль до Лук'янова і передають через нього ультиматум Янаєва. Лук'янов розгублений, проте обіцяє передати ультиматум керівництву Росії. У той же час виходять:

1. Указ виконуючого обов'язки президента СРСР про укази Президента РРФСР.

2. Постанова № 3 ГКЧП.

По радіо «Білого дому» лунають заклики до населення збиратися на площі Незалежності біля будівлі парламенту.

А вже через годину перед будівлею парламенту збирається двохсоттисячний мітинг. На ньому Руцкой заявляє, що путчистам дано 24 години на виконання вимог влади Росії. Також виступають Єльцин, Шеварднадзе, Євтушенко, Боннер, Федоров і Шагалін ...

Шифрограма начальника Генерального штабу генерала М. Мойсеєва «спрямовується на місця». Суть: схилити армію до визнання ГКЧП.

Близько 16.00 очікується штурм «Білого дому». Приблизно в той же час Сергій Станкевич виступив з повідомленням про те, що президент СРСР (Горбачов М.С.) живий, здоровий, але блокований на дачі у Форосі.

Політбюро ЦК КПРС мовчать. Партія кинула свого Генсека в біді.

Ширяться чутки, що на Псковський завод автоматичних телефонних станцій надійшов термінове замовлення з Москви - випустити 250 тисяч наручників. Гарантований дохід - 12 мільйонів. Не погоджуються. Пізніше слух підтвердився.

Держбанк СРСР повідомляє, що з 21.08.91 припиняється продаж валюти громадянам, які виїжджають за кордон у приватних справах.

До 18.00 вся військова техніка зосереджується в центрі біля метро «Кіровське», на Ленінградському проспекті в Кунцеве.

Від будівлі російського парламенту просять піти жінок, оскільки там проводяться навчання із застосування пляшок із запальною сумішшю.

У місті тривога. Занепокоєння наростає.

У 20.53 вийшло повідомлення, що Республіка Карелія не визнала ГКЧП. Карельські радіо і телебачення передали всі укази та повідомлення президента Росії.

Потім виступив голова Ради Міністрів Карельської СРСР С. Блінніков, який повідомив, що Карелія буде жити за російськими законами.

О 21.20 Генералом Калініним було прийнято ввести в Москві комендантську годину з 23.00 до 05.00, про що повідомила програма «Час».

З 22.00 до 00.00 Міністр оборони РРФСР намагається попередити захисників: на годину ночі призначено блокування Будинку Рад спецназом, можливе застосування психотропних генераторів. Людей багато, протигазів мало.

Бурбуліс звернувся до всіх захисникам «Білого дому» з проханням: не кидатися під машини, поступатися дорогою техніці: «Ми повинні перемогти морально».

День третій:

21 серпня - поблизу американського посольства чутні автоматичні черги. Там колона бойових машин десанту підійшла до барикади біля Будинку Союзів з боку посольства США. Шлях танкам і бетеерах перепиняють барикади, в тому числі і «живі». 20 броньованих машин прорвали першу барикади на Новому Арбаті і рушили у бік Будинку уряду РРФСР.

Голова ЦК КП РРФСР Н. Столяров зв'язався з О. Лук 'яновим:

«Зробіть все можливе, щоб люди не постраждали. Вони озброєні і будуть стояти до кінця, від вас багато залежить. Обстановка критична ».

Відповідь А. Лук 'янова:

Я нічого не зможу зробити, Єльцин сам спровокував ситуацію, крім того, треба розібратися, звідки у людей зброю.

На перетині Новоорбатского і Садового кільця - жертви. Загинули Д.А. Комар, І.М. Ключевський, В.А. Усов.

Бетеери як і раніше не припиняють спроби прорватися крізь барикади. У хід пішли пляшки із запальною сумішшю.

О 02.00 було отримано повідомлення, що Таманська і Контіміровская дивізії виводяться з Москви. А вже о 03.00 по радіо було передане повідомлення, що ОМОН йде від Моссовета.

Ідуть постійні попередження про можливість прориву спец частин КДБ, одягнених у цивільне.

Московські річковики пригнали баржі, перекривши підходи до парламенту з боку Москва річки.

Патріарх Всієї Русі Алексій II зажадав дати можливість Горбачову звернутися до країни.

До 04.00 до Москви підходить Вітебська дивізія (радіо «Білого дому»), але в місто не входить.

З 05.00 до 07.00 ГКЧП на чолі з Янаєвим проводить нараду в готелі «Жовтнева».

На Луб'янці йдуть безперервні наради вищого керівництва - управління, підрозділи і т.д. відмовляються виконувати накази чи дотримують нейтралітет.

О 08.00 розпочалося засідання колегії Міністерства оборони СРСР. Але лише через кілька годин військова техніка стала покидати вулиці столиці під оплески москвичів.

Уряд Москви оголосила про незаконність введення комендантської години в столиці.

Повідомлення коменданта міста Москви: «у ніч із 20 на 21 серпня відбулися великі провокації екстремістських елементів з трагічними наслідками ...».- Бреше. Провокацій не було, - і це було відомо всім.

Язов підписує указ. З 21 серпня цього року почалася повернення військ в пункти постійної дислокації.

О 10.00 відкривається сесія ВР Росії. Там був підписаний указ про економічне суверенітет Росії. Виступає Б. Єльцин.

О 13.00 прокинувся Секретаріат ЦК КПРС. Там, нарешті, було поставлене резонне питання Янаеву: «Де ж наш генеральний ?..».

Керівництво Россі домовилося з Крючковим разом летіти до Форосу. Єльцина сесія не відпустила. І Крючков змився. Волів іншу компанію - Язова, Балканова і Тізякова. Вони вилетіли з Внукова в невідомому напрямку. Слідом за ними подалися Івашко з Лук'яновим. Слідом Руцькой, Силаєв, депутати, журналісти.

О 14.30 радіо Росії знову виходить в ефір. Тільки вони тепер ведуть мовлення з іншої студії.

О 16.00 вийшов вечірній випуск «Известий». «Реакція не пройшла!». - Аншлаг першої смуги. Незабаром після цього ВР СРСР оголошує створення ГКЧП незаконним.

О 18.00 Було визначено напрямок польоту шефа КДБ. Горбачов повідомляє Єльцину: «Вони в Форосі ...». Там же знаходяться Лук'янов з Івашко.

- 00.00. - Москва. ТАСС уповноважений заявити: обмеження по випуску газет зняті, а «Білий дім», як і раніше очікує нападу. Говорять про якомусь секретному наказі, який перед вильотом у Форос «Забув в Москві Крючков. Країна відійшла до сну, таки не дізнавшись, чим закінчиться цей гостросюжетний детектив. Але люди все-таки хвилюються. Москва не спить, а чекає нових повідомлень ЗМІ про подію.

Розвиток ситуації: кілька днів після путчу

З 22 по 25 серпня

22 Серпня

До 06.00 Горбачов повертається до Москви. Він зробив заяву по радянському телебаченню: «... Те, що трапилося, - це державний переворот». Виходить його указ про укази виконуючого обов'язки президента. Скасувати.

На засіданні ВР СРСР було дано згоду на арешт депутатів О. Балканова, В. Болдіна, В. Варенникова, В. Стародубцева, В. Шеніна. А трохи раніше були арештовані Крючков і Язов.

О 12.00 у «Білого дому» мітинг переможців, а трибарвний російський прапор нарешті набув статусу державної російської символіки.

Від займаної посади звільнений генеральний директор ТАСС Л. Спиридонов. Майно агентства переходить у власність Росії. Московська мерія розпорядилася опечатати приміщення міськкомів і райкомів КПРС. А один з організаторів путчу Б. Пуго застрелився у власній квартирі.

23 Серпня

Виходить указ про призупинення виходу комуністичних видань: «Правда», «Радянська Росія», «Московська правда» ...

Звільнено з посад: голова Всесоюзної Гостелерадіовещательной компанії Л. Кравченко, головний редактор «Радянській Росії» В. Чікін. З прокуратури СРСР звільнений А. Васильєв за "безпринципність і легкодухість». Його колега І. Абрамов за .2 поганий нагляд за наслідками в органах КДБ СРСР.

Кабінет міністрів змінюється на очах. Б. Бакатін призначений головою КДБ, Є. Шапашніков - мнмістром внутрішніх справ. Проводяться наради Горбачова з керівниками десяти республік. Рішення: «Треба підписати договір».

24 Серпня

На манежній площі проходить траурний мітинг. Проводжають в останню путь, зведених у ранг героїв, загиблих захисників «Білого дому»: Д.А. Комаря, І.М. Кричевського та В.А. Усова.

Горбачов добровільно йде з посади Генсека. Майно КПРС (до остаточного рішення) беруть під охорону місцеві влади. Перед відходом Горбачов видає наказ про деполітизацію армії, органів держбезпеки, внутрішніх справ і держапарату.

Також стало відомо, що напередодні в Кремлі повісився військовий радник СРСР маршал Ахромеєв.

Держбанк відновлює продаж валюти громадянам.

Будівля ЦК КПРС у Москві і штаб жовтня Смольний у Ленінграді опечатані. А Б. Єльцин призупиняє діяльність Російської Комуністичної партії і забороняє діяльність партії в Збройних Силах СРСР на території РРФСР.

25 Серпня

Стало відомо, що ввечері 24 серпня Борис Єльцин підписав указ про призначення своїх представників у краї і області РРФСР.

Республіки під час путчу

Ситуація в республіка розвивалася за трьома варіантами, які я дуже умовно позначила нижче:

1) Хроніка опору: Латвія, Литва, Естонія, Молдова.

Для республіки характерна єдина логіка подій, що відбуваються, в тому числі і аналогічна поведінка місцевих сепаротістов-республік: ГКЧП визнали союзні структури (як партійні, так і керівники союзних підприємств), території-сепаротісти (Придністров'я, Гагаузія - ввечері 20 серпня) та страйкові комітети інтердвіженій . Найбільш динамічною в перші дні після путчу стала ситуація в Прибалтійських республіках і Молдові, парламенти яких практично відразу підтримали позицію російського керівництва і розпочали формування власних органів надзвичайного управління (в Балтійських республіках відсутній інститут уряду; формування кабінетів безпеки з числа керівників представницької, виконавчої влади є структурою , що інтегрує всі функції в надзвичайній ситуації). Дії керівництва Прибалтійських республік хоча і були ситуативні, але відрізнялися єдністю і чіткістю: від організації охорони державних установ до рішення ради Балтійських держав доручити формування урядів у вигнанні міністрам закордонних справ Латвії, Литви та Естонії.

Але, не дивлячись на «відпрацьовані у часи воєнних дій місцевий ОМОН» заходи щодо захисту державних установ, до вечора 20 серпня армійські частини вже повністю взяли під контроль засоби зв'язку, телебачення і радіо в республіках Прибалтики. Однак, така активність Прибалтійського ВО пояснюються різко вираженим протистоянням в республіках між військами оруга і парламентами республік: за повідомленнями різних інформаційних агентств, створюється враження, що в перший день керівники репресивних органів в регіонах не отримали розпорядження ГКЧП. Більше того, армія в цілому вважала за краще не оголошений нейтралітет на три серпневі дні.

Зрозуміло, при цьому кожна республіка переслідувала власні інтереси. Наприклад, керівництво Молдови розраховувало в разі несприятливого розвитку Ситуації в СРСР використовувати своє геополітичне становище і проголосити возз'єднання Молдови і Румунії (до чого вже давно закликав Народний фронт Молдови). Крім того, Молдова після опублікування проекту союзного договору зайняла досить лояльну позицію до союзного центру і все частіше заявляла про східному ринку як єдиному для Молдови - і тому була зацікавлена ​​у стабілізації та реконструкції законної влади в Москві.