Частина третя. Загальне вчення про право

Принципи правових інститутів діють у межах однорідних сус-

пільнихвідносин, щорегулюються нормамиокремогоінституту. Іно-

ді їх ототожнюють з загальноправовими або галузевими принципами, піддаючи сумніву саму необхідність існування принципів окремих інститутівправа. Однакпринципиокремихінститутівправастановлять цілком самостійну наукову категорію і виступають конкретизуючим елементом системи загальних принципів права.

Так, інституту призначення покарання у кримінальному праві кореспондуєсистемапринципів, якієлогічнимпродовженнямзагальних засад, характерних для держав з демократичною і гуманістичною орієнтацією, зокрема:

–законність покарання у розумінні його конкретного прояву;

–визначеність покарання у вироку суду;

–обґрунтованість і обов’язковість його мотивування у вироку;

–гуманністьконкретногопокарання, якенеможеспричинятифізичнихстраждань засудженому абопринижуватийоголюдськугідність;

–індивідуалізація покарання, тобто відповідність покарання небезпечності особи злочинця та характеру злочину.

Свої принципи притаманні інститутам цивільного процесу. Наприклад, у стадії виконавчого провадження можна вирізнити такі принципи:

–виконання судових рішень державними виконавцями;

–швидке і реальне виконання судових рішень;

–мирова угода у виконавчому провадженні;

–диспозитивність виконавчого провадження;

–повернення стягнення на майно боржника та ін. Різноманітністьрозглянутихпринципівдозволиладослідникамдійти

висновкупронеможливістьдативичерпнийперелікпринципів, щодіють управі. Цеозначає, щоновіпринципиможутьвиводитисяізсоціальної дійсності і досліджуватися як відносно самостійні феномени.

Контрольні запитання

1.Що таке принцип права?

2.Наведіть класифікацію принципів права.

3.Якізагальнолюдські (цивілізаційні) принципидіютьуправі?

4.Назвіть загальні принципи права.

5.Наведіть приклади принципів права будь-якої галузі.

206

Розділ13

Правове регулювання суспільних відносин

§1. Поняття правового регулювання суспільних відносин

Необхідною умовою існування і гармонійного розвитку кожного суспільства, справедливого задоволення інтересів всіх його членів є встановлення і підтримування у стосунках між ними певного порядку. Частково це забезпечується за рахунок прямого впливу на поведінку людей різноманітних стихійно-природних, біологічних і соціальних чинників (наприклад, кліматичних умов, біоритмів, природного добору, демографічних процесів та ін.). Однак основне навантаження у виконанні зазначених функцій лягає на спеціально пристосовану до особливостей суспільного буття розгалужену систему соціального регулювання, важливе місце в якій посідає правове регулювання.

Правоверегулюванняздійснюється черезскладнувзаємодіюбагатьох правових явищ: правотворчості, правових норм та актів їх застосування, правовідносин, правосвідомості, правової культури та ін. Власне саме в цьому — здатності забезпечувати ефективне юридичне регулюваннясуспільнихвідносин— іполягаєголовнепризначенняяк кожного окремого із названих правових феноменів, так і утворюваної ними в їх єдності правової системи суспільства. Отже, правове регу-

люванняможебутиохарактеризованеякздійснюванийзадопомогою юридичнихзасобівпроцесупорядкування суспільних відносинзметою

207

Частина третя. Загальне вчення про право

забезпечення певної сукупності соціальних інтересів, які вимагають правового гарантування.

Сутність будь-якого соціального регулювання (правового, морального, заснованого на звичаях, релігійного, естетичного та ін.) так чи інакше полягає у цілеспрямованому визначенні на нормативному та індивідуальному рівнях відповідно до завдань такого регулювання форм і меж дозволеної та необхідної поведінки соціальних суб’єктів у певних життєвих ситуаціях, а також у стимулюванні фактичного додержання ними цих установлень. Водночас правове регулювання має й низку специфічних властивостей, не притаманних (або лише частково притаманних) іншим видам соціального регулювання.

Перш за все серед таких властивостей слід відзначити державну забезпеченість правового регулювання, яка виявляється в активній участі держави в процесах правоутворення та сприяння подальшій реалізації правових норм. Зокрема, саме держава в особі її уповноважених органів встановлює за власною ініціативою та остаточно формулює(уразіїхініціюванняіншимисуб’єктамиправоутворення) переважнубільшістьдіючихусуспільствіюридичнихприписів, забезпечує впорядкування, юридико-технічну досконалість та періодичне онов- леннянормативно-правовогоматеріалу, здійснюєконтрользасвоєчаснимтаточнимвиконаннямправовихнорм, організує(черездіяльність розгалуженої системи судових та інших юрисдикційних органів) усуненняневизначеності зправовихпитань(наприклад, шляхомвстановленнятареєстраціїфактів, щомаютьюридичнезначення) тарозв’язання суперечок (конфліктів) між суб’єктами права, що виникають у процесі реалізації його норм.

Важливе значення для ефективної дії права мають різноманітні державні заходи, спрямовані напоширення серед населення правових знань, йогоознайомленнязнаявнимиюридичнимимеханізмами задоволення тазахистузацікавленими особами своїх інтересів, формування у суспільстві поважного ставлення до правових інституцій.

Виключною формою державного забезпечення правового регулювання, доякоїзвертаютьсяпереважноуразісвідомогоухиленнядеяких осібвідвиконаннясвоїхобов’язківєпритягненнязазначенихсуб’єктів до юридичної відповідальності, а також застосування до них інших заходів державного примусу.

Водночас слід відмітити, що при всій значущості ролі держави в організації правового регулювання суспільних відносин вона не є монополістом в його здійсненні. У відповідних межах та формах

208

Розділ 13. Правове регулювання суспільних відносин

вправовомурегулюванніберутьучастьйіншісуб’єкти, зокрема, органи місцевого самоврядування, громадські об’єднання, комерційні організації, трудові колективи, третейські суди, комісії з трудових спорів на підприємствахінавітьокремігромадяни. Наприклад, органимісцевого самоврядування відповідно до Конституції України та Закону України «ПромісцевесамоврядуваннявУкраїні» володіютьвласноюправотворчою компетенцією з встановлення конкретного переліку та визначення розміру і порядку сплати місцевих податків та зборів; у сфері трудових відносинширокіможливостівїхправовомуврегулюваннімаютьпрофспілки, які уповноважені узгоджувати з власниками і адміністрацією підприємств низку питань, що стосуються умов праці та соціального захисту працівників. При цьому, враховуючи помітне посилення на сучасномуетапірозвиткусуспільстватенденційдоподальшоїдиференціаціїтаускладненнясоціальнихвідносин, щоунеможливлюєконцентрацію повноважень з управління суспільними справами виключно на державномурівні, можнапрогнозуватиподальшепідвищеннязначення правового регулювання за участю зазначених суб’єктів.

Державна забезпеченість правового регулювання, суверенний характер влади держави багато в чому зумовлюють й такі особливі риси правового регулювання, як його загальність та єдність.

Зокрема, загальність правового регулювання полягає в охопленні ним з більшості питань, що визначаються правом, усіх членів та всієї територіївідповідногодержавногоутворення. Подібненезавждипритаманне іншим проявам соціального регулювання, які часто мають локальний характер та (або) поширюються лише на окремі прошарки населення. Наприклад, діябагатьохтрадицій, звичаївнепоширюється замежіокремихрегіонівдержави; постулатипевноїрелігіївизначають поведінку тільки тієї частини населення, яка належить до відповідної конфесійної групи.

Щожстосується єдностіправовогорегулювання, товонавиражається в його моністичності, тобто неможливості одночасного функціонування в певному державно організованому суспільстві одразу декількох не узгоджених поміж собою систем правової регуляції. Тим самим забезпечуються послідовна реалізація в правовому регулюванні принципу юридичної рівності, застосування однакового масштабу правового оцінювання для всіх тотожних за своїм змістом життєвих ситуацій, які потребують юридичної регламентації.

Для порівняння відзначимо, що інші види соціального регулювання не виключають певного плюралізму в оцінці подібних за їх озна-

209

Частина третя. Загальне вчення про право

ками людських вчинків, що зумовлюється можливістю співіснування

вмежах однієї людської спільноти водночас декількох відносно незалежних (а іноді і конкуруючих поміж собою) систем моральних, релігійних, звичаєвих, корпоративних, професійнихнорм. Зокрема, навіть моральні правила поведінки, яким зазвичай притаманний найвищий ступінь універсальності, можуть істотно варіюватися з огляду на належність носіявідповідних моральнихуявленьдоконкретної соціальноїстрати(представниківвлади, працівниківправоохороннихорганів, членів злочинних угруповань, військових, священиків, осіб, що належатьдозаможнихабознедоленихверствнаселення, прибічниківрізних релігій тощо).

Щеоднієюспецифічноювластивістюправовогорегулюванняєйого формалізованість, яка виявляється в урахуванні при реалізації правових норм тільки тих соціальних фактів, що передбачені у праві, і навпаки — в ігноруванні всіх інших не відображених у ньому фактичних обставин. Наприклад, згідно із Законом України від 18 січня 2001 р. «Про громадянство України» (в редакції від 21 липня 2005 р.) право на прийняття до громадянства України мають особи, які визнають і дотримуються Конституції України; подали декларацію про відсутність іноземного громадянства; безперервно проживають назаконнихпідставахнатериторіїУкраїниостанніп’ятьроків; отрималидозвіл наімміграцію; володіютьдержавноюмовоювобсязі, необхідномудля спілкування; маютьзаконніджерелаіснування. ВодночаспривирішенніпитанняпронаданнягромадянстваУкраїнинеберутьсядоувагивік, стать, майновий стан, рівень освіти, етнічна належність та інші якості претендентів на його отримання, які з тих чи з інших міркувань не знайшли відповідного законодавчого закріплення.

Відзначенаособливістьправовогорегулювання, атакожпомірність вимог, що висуваються при його здійсненні (зумовлена орієнтацією права на осіб з найбільш типовими соціальними якостями, наявними

вусіх або ж у переважної більшості членів суспільства), стали причиною дещо скептичної оцінки деякими вченими здатності права, особливо у його порівнянні з мораллю, визначати певні сторони людської поведінки. Саме з цим перш за все пов’язані відомі визначення права як «етичного», «морального мінімуму».

Вбільшіймірі, ніжіншимформамсоціальногонормування, правовому регулюванню притаманна системність, яка передбачає чітку узгодженість дії та взаємну підтримку залучених до нього правових явищ. Так, недодержання заборон, передбачених правовиминормами,

210

Розділ 13. Правове регулювання суспільних відносин

тягнезасобоювиникненняохороннихправовідносинміжособою, яка їх порушила, та органами держави, уповноваженими розслідувати зазначені факти. Тим самим створюються умови для прийняття індивідуальних правових актів (постанов слідчого про порушення кримінального впровадження, про призначення експертиз, вироків суду, наказів про притягнення до дисциплінарної відповідальності і под.), що опосередковують з’ясування обставин правопорушення та визначають конкретну міру покарання, яку має зазнати правопорушник. Це ж у свою чергу відкриває можливість застосування до останнього заходів юридичної відповідальності, встановлених як санкція за недозволену поведінку.

Зсистемністю та державною забезпеченістю правового регулювання, наявністюширокогодіапазонузасобіввпливунаповедінкусоціальних суб’єктів корелює і така особливість правового регулювання, як йогорезультативність. Зазначенарисаправовогорегулюваннявиявляється у підвищеному (порівняно із станом додержання інших видів соціальних норм) ступені реалізації правових приписів, відносній нечисленності випадків відхилення від встановленого правового порядку.

Правове регулювання є хоча й основним, але не єдиним проявом дії права. В процесі правового регулювання, а також незалежно від нього право справляє інформаційний, ціннісний, виховний та інший духовний вплив на свідомість людей. Наприклад, норми права, що містяться у такому основоположному правовому акті, як Конституція України, не тільки мають суто регулятивне значення, а й можуть слугувати достовірним джерелом інформації про сутність Української держави, структуру та порядок утворення органів державної влади, сприяти формуванню в її громадян певних світоглядних уподобань, виховувати в них любов до Батьківщини, повагу до честі і гідності інших осіб.

До того ж, іноді, правове регулювання здатне викликати і такі соціальнінаслідки, якінеохоплюютьсяйогоцілямичинавітьрозходяться з ними. Наприклад, намагання законодавця підвищити з метою збільшеннянадходженьдодержавногобюджетуставкиоподаткування певних видів підприємницької діяльності може поряд з реалізацією намічених завдань стимулювати зростання цін на відповідну продукцію, роботи, послуги (до чого законодавець може і не прагнути), а в деяких випадках призводити й до повного згортання цієї діяльності.

Зогляду на викладене правове регулювання слід відрізняти від більш масштабного юридичного явища — правового впливу, який

211

Частина третя. Загальне вчення про право

охоплює не тільки цілеспрямоване визначення юридичними засобами характеру поведінки учасників суспільних відносин, тобто власне правове регулювання, а й усі інші форми та напрямки дії права на свідомість та поведінку людей.

Більшконкретноспіввідношенняправовогорегулюваннятаправового впливу розкривається у наведеній нижче порівняльній таблиці.

Правове регулювання поширюється (має поширюватися) не на всі стосунки між людьми, а лише на ті суспільні відносини, що утво-

рюють його предмет. Під предметом правового регулювання розумі-

ють суспільні відносини, які можуть регулюватися правом і при цьому потребують такого регулювання. Суспільні відносини можуть регулюватися правом, якщо вони:

по-перше, єсвідомимиівольовими, щовідповіднопередбачаєздатністьїхучасниківрозумітизмісттаможливінаслідкисвоєїповедінки, а також обирати та реалізовувати її певні варіанти;

по-друге, мають певний зовнішній вираз у поведінці суб’єктів цих відносин(безчогонебулобможливимзабезпечитинадійнедодержання правових приписів, спрямованих на їх регламентацію). Саме тому, серед іншого, право не регулює думки людей, а також інші прояви їх поведінки, якінепіддаютьсяфіксаціїзадопомогоюзасобівзовнішнього спостереження;

212