еко

Владимир Владимирович Тема : Предмет екологічного права. 1. Предмет екологічного права та види еколого-правових відносин. 2. Об’єкти та суб’єкти екологічного права. 3. Метод правового регулювання екологічних відносин. 4. Поняття екологічного права. (Выучить) 5. Принципи екологічного права та екологічної політики України. 6. Система екологічного права. (1). Предметом екологічного права є суспільні відносини ,що виникають між суб’єктами с приводу забезпечення екологічної безпеки, приналежності використання,відтворення або відновлення проривних об’єктів та комплексів, охорони , а в певних випадках захисту людини,навколишнього природного середовища від шкідливого впливу з метою попередження,запобігання ,усунення його негативних наслідків і задоволення екологічних та інших інтересів. Екологічні відносини за своїм змістом є різноманітними,але взаємопов’язаними та єдиними. Поряд з цим єдність екологічних відносин не виключає існування їх різновидів обумовлених екологічними факторами. Виникають різновиди єдиних екологічних відносин : земельні,водні,атмосфера,флора,фауна. Відповідно до ст.5 ЗУ «Про охорону НПС» об’єктом правової охорони є також життя і здоров’я людей, поряд з природними ресурсами і природними територіями й об’єктами ,що підлягають особливої охорони. Диференціацію екологічних відносин можна проводити за основними сферами діяльності людей у галузі НПС 1. Відносини ,що виникають з приводу приналежності природних об’єктів і комплексів певним суб’єктам на праві власності або на праві використовування. 2. Відносини щодо експлуатації екологічних об’єктів конкретними суб’єктами з метою задоволення інтересів 3. Відносини,що виникають з приводу забезпечення екологічної безпеки довкілля, суспільства та громадян. 4. Відносини,що складаються у галузі відтворення або відновлення природних об’єктів , поліпшення їх якості. 5. Відносини,що виникають у сфері охорони НПС. 6. Відносини,щодо захисту НПС та людини від шкідливого впливу. Класифікація екологічних відносин : - За методом регулювання : управлінські,що базуються на владних взаємовідносинах суб’єктів та договірні,для яких характерні рівність сторін,автономне становище відносно один одного. - Залежно від взаємних суб’єктів екологічних правовідносин : відносні та абсолютні. - Залежно від характеру екологічних відносин : Матеріальні,що встановлюють зміст прав та обов’язків і процесуальні,що регулюють порядок вирішення питань. (2). Об’єктом екологічного права є природні блага,які існують без участі людини або з певною її участю. Об’єкти екологічного права – сукупність природних, природно-соціальних умов та процесів, природних ресурсів, ландшафтів, природних і природно-антропогенних комплексів, екосистем та життя і здоров’я громадян ,що підлягають охороні за допомогою норм екологічного законодавства.

Суб’єкти екологічного права – народ України,держава,територіальні громади, фізичні та юридичні особи,громадські, міжнародні,релігійні об’єднання,іноземні держави тощо. Характерною ознакою є наділення юридичними права та обов’язками, реально здатні брати участь у екологічних правовідносинах. (3). Метод правового регулювання ек. відносин

Під методом правового регулювання суспільних відносин розуміють сукупність засобів та прийомів за допомогою яких право впливає на суспільні відносини через поведінку суб’єктів. Метод правового регулювання екологічних відносин базується на поєднанні імперативних та диспозитивних засобів та прийомів впливу норм екологічного законодавства на суб’єктів таких відносин. Таким чином екологічне право як самостійна галузь права має свій метод правового регулювання екологічних відносин. Методом правового регулювання екологічних відносин є змішаний метод. (4). Поняття ЕП ЕП розглядають як самостійну,некомплексну галузь права з підгалузевою структурою. ЕП як галузь права являє собою систему правових норм,що регулюють екологічні відносини,які виникають між суб’єктами с приводу забезпечення екологічної безпеки при належності використання відтворення природних об’єктів та комплексів,охорони,а в певних випадках захисту людини,навколишнього природного середовища(НПС) від шкідливого впливу з метою попередження,запобігання,усунення його негативних наслідків і задоволення екологічних та інших інтересів відповідних суб’єктів і підтримання екологічного розвитку,екологічної рівноваги в країні та окремих її регіонів. Принципи ЕП та економічної політики України Принципи ЕП - це виражені в його нормах основоположні ідеї,засади,риси відповідно до яких здійснюється регулювання екологічних відносин. Еколого-правові принципи можуть офіційно закріплюватися у законодавстві або виводитися з його загального змісту. Таким чином в останні роки у літературі стало опреділятися дослідження і класифікація еколого-правових принципів,також доведена доцільність їх розмежування відповідно на принципи права та принципи законодавства. Основним принципом є правове забезпечення досягнення гармонійної взаємодії суспільства та природи. Принцип правового забезпечення екологічної безпеки сприяє підтриманню такого стану НПС при якому забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки і виникнення небезпеки для здоров’я людини. Принцип правового закріплення приналежності природних ресурсів. Конкретним суб’єктом для їх використання з метою задоволення екологічних,майнових та інших інтересів відповідно до вимог чинного законодавства. Таким чином приналежність має 2 форми : право користування та право власності. Особливу роль відіграє принцип правового забезпечення раціонального і ефективного використання природних ресурсів. Принцип правового забезпечення цільового використання природних об’єктів об’єднує 2 основні чинники : 1. Об’єктивну необхідність задоволення вимог суспільства,колективів людей та індивідів у продуктах харчування,серовини,естетичних,господарських та інших вимог за рахунок використання природних об’єктів. 2. Необхідність підтримання екологічної системи природного середовища у сприятливому стані. Цільове використання природних об’єктів визначено державою.

Принцип правового забезпечення стимулювання власників і користувачів природних об’єктів щодо належного використання природних ресурсів,їх відтворення та охорони. Принцип правового забезпечення стабільного використання природних ресурсів. Принцип правового забезпечення комплексного підходу до використання і відтворення природних ресурсів, а також до охорони НПС. Принцип запобігання екологічній шкоді. Принцип міжнародного співробітництва в охороні НПС. Система екологічного права – розуміють розміщення у певній логічній послідовності його структурних підрозділів,яка обумовлена змістом екологічних відносин,що є предметом ЕП. Система ЕП може розглядатися в 3х аспектах : 1. Як галузь права 2. Навчальна дисципліна 3. Наука. (дочитать) ЕП як галузь права поділяється на загальну та особливу частину та складається з підгалузей права,субінститутів,складних та простих інститутів норм права. Тема 2 : Джерела ЕП 1. Загальна х-ка джерел ЕП 2. Закони як джерела ЕП 3. Підзаконні нормативно-правові акти як джерела ЕП 4. Міжнародні акти як ЕП (1). Джерелами права прийнято вважати прийняті державними органами або ОМС,нормативно-правові акти та ратифіковані міжнародні правові договори. Правові норми яких регулюють суспільні екологічні відносини # Вони можуть бути класифіковані залежно від спеціалізації ,юридичної сили,предмета регулювання,форми вираження,способів правового регулювання,ступеня систематизації. Залежно від спеціалізації та призначення нормативно-правових актів,що регулюють суспільно-екологічно відносини вони поділяються на : 1. Акти,що регулюють спеціалізовані екологічні відносини 2. Акти,стосовно регулювання певних екологічних відносин у складі інших суспільних відносин. Загальні та поресурсові НПА. До загальних належать акти структурно спрямовані на використання та охорону НПС як єдиного і інтегрованого об’єкта екологічних правовідносин. Поресурсові – акти,норми яких регулюють суспільні відносини щодо приналежності використання,охорони та відтворення природних ресурсів. Особливості джерел екологічного права є високий рівень їх кодифікованості. Джерела екологічного права поділяють на законні і підзаконні акти. Закони займають центральне місце,а решта НПА видаються на основі цих законів. НПА поділяються також на акти законодавчої і виконавчої влади. Підзаконні акти міністерств та відомств мають відомчий чи міжвідомчий характер. Основним джерелом екологічного права є закон. Таким чином головне місце має КУ. У КУ ст.13.14.16.41.50.66.85.92.116.119.137.138. Серед законів як джерел екологічного права самостійне місце займають поресурсові кодекси та закони,норми яких регулюють відносини щодо використання,охорони та відтворення окремих природних ресурсів. До нормативно правових актів,що регулюють суспільно-екологічні відносини інтегрованим загальним об’єктом яких є природа, відносять закони «Про зону НЕС» «Про екологічну середу» До підзаконних НПА належать укази президента України, НПА міністерств та інших органів центральної виконавчої влади,а також МОС. Групу підзаконних НПА поділяють на види за такими критеріями : 1. За зовнішньою формою виразу. 2. За суб’єктами 3. За часом дії Різновидом джерел екологічного права є НПА міністерств,державних органів управління,центральних органів виконавчої влади зокрема накази,інструкції,правила прийняті ЦОВВ за спеціальним статусом. Міжнародно-правові акти. Міжнародно-правові акти,угоди,конвенції,пакти,протоколи у галузі охорони НПС,в якій бере участь Україна традиційно визначається як джерела ЕП. Законом України «про міжнародні договори України» передбачено,що МДУ – це укладений у письмовій формі з іноземною державою або іншим суб’єктом міжнародного права договір,який регулюється міжнародним правом незалежно від того міститься договір в одному чи декількох документів і незалежно від його конкретного найменування. Стаття 1. МПА – особливе джерело ЕП. Його норми наділені пріоритетом перед нормами передбаченими національним законодавством. Ст. 18 Ідеться про принципи і норми,що містяться у МПА,які не ратифіковані Україною,але в силу їх визнання світовою спільнотою вони стали і вітчизняним правом. Тема : Правові основи управління,природокористування і хорони НПС. 1. Поняття управління природокористування і охорони довкілля. 2. Система і компетенція органів управління. 3. Правові питання участі громадськості в управлінні. 4. Організаційні функції управління. 5. Попереджувально-охоронні функції. 6. Стабілізаційні функції управління. (1), Управління – діяльність ОДВВ і ОМС. Діяльність у сфері публічних екологічних відносин,що виникає у зв’язку з природокористуванням,відтворенням природних ресурсів,охорони НПС,забезпеченням екологічної безпеки. Діяльність має чітко визначену управлінську,адміністративно-правову спрямованість. Метою управління є управлінська діяльність у сфері публічних екологічних відносин,забезпечує : здійснення заходів по скороченню з подальшою повною ліквідацією надходження в НПС небезпечних для життя і здоров’я людей речовин,створене екологічно обґрунтованого розміщення і подальшого розвитку продуктивних сил в окремих регіонах і держави в цілому. Формування системи спостереження за показниками здоров’я населення з урахуванням стану НПС. Захисту і охорони історичних і культурних природних цінностей. Досягнення раціонального природокористування за допомогою землеустрою,лісовпорядкування,паспортизації водних об’єктів,устрою території заповідного,оздоровчого,рекреаційного,історико-культурного призначення. Зміст управління характеризується наступними принципами : законності в здійсненні управління,пріоритету в забезпеченні еко. безпеки, раціонального використання і охорони ПНС. Плановості державного управління у цій сфері,поєднання державного управління з місцевим самоврядуванням .Залежно від сфери впливу на підконтрольні розрізняють такі види управління : Державні,галузеві,виробничі,громадські. (2). Розрізняють органи загальної,спеціальної,міжвідомчої і галузевої компетенції. Органи загального державного комплексного управління,функціональні органи. Органи загальної компетенції належать : здійснення управління ПОНПС разом з іншими видами і функціями діяльності. Спеціальні – основний напрямок діяльності управління. До державних органів загальної компетенції належить кабмін,рада міністрів арк.,ОМС, державні адміністрації регіонів. Система органів спеціальної компетенції. До держ.органів спец.комп. належить міністерство екології та природних ресурсів України,держане агентство по земельних ресурсах,державне агентство по водним ресурсам,лісове агентство,міністерство охорони здоров’я України, агентство с питань ЧС та у справах захисту населення від ЧАЕС, міністерство аграрної політики. Так у склад входить державна екологічна інспекція. (3). (4). Одним з найважливіших є просторово-територіальний устрій об’єктів природи полягає у діяльності уповноважених ДОВВ та ОМС спрямований на проведення робіт щодо організації,використання,відтворення,охорони та захисту природних ресурсів , створення сприятливих екологічних умов для життя і здоров’я населення,розвитку природного середовища. Термін просторово-територіальний устрій об’єктів природи є узагальнюючим та охоплює землеустрій , лісовпорядкування, індивідуалізацію надр,водних об’єктів та інших природних ресурсів. Ст..31 Лісовпорядкування здійснюється система заходів пов’язаних з відновленням у встановленому порядку меж території лісового фонду України і визначення внутрішньогосподарської організації. Обґрунтування поділу лісів на категорії залежно від виконуваних ними функцій : - Обчислення розрахункової - Обсяги рубок пов’язаних з веденням лісового господарства - Обсягів використання інших видів лісових ресурсів Індивідуалізація надр – просторово-територіальне впорядкування надр здійснюється шляхом просторово-геометричних об’ємних вимірів. Форми і розмір ділянки надр,що надаються у користування обмежуються натурними маркшейдерськими вимірами. Просторово-територіальне впорядкування надр здійснюється маркшейдерськими службами України. Індивідуалізація водних об’єктів здійснюється шляхом їх паспортизації,яка є сукупністю державних заходів спрямованих на упорядкування використання водних об’єктів і охорону від забруднення,засмічення та запобігання шкідливим діям вод,ліквідація їх наслідків,поліпшення стану водних об’єктів. Введення природо-ресурсних кадастр. Являє собою діяльність щодо збору та систематизації відомостей стосовно кількісного та якісного стану,правового режиму та інших характеристик об’єктів природи,а також їх окремих складових частин,що здійснюються уповноваженими ДОВВ та ОМС. Кадастри ведуться стосовно всіх природних об’єктів. Ст.193 ЗКУ визначає,що є державний кадастр Державний водний кадастр здійснюється відповідно до постанов кабміну. Державний кадастр рослинного світу. Ст. 38. ЗУ «Про рослинний світ» Державний лісовий кадастр Родовища у тому числі техногенні запаси і прояви корисних копалин підлягають обліку у державному кадастрі родовищ і провів корисних копалин та державного балансі запасів корисних копалин. Ст.. 43 Про надра.

Державний кадастр тваринного світу Державний кадастр територій та об’єктів природно-заповідного фонду. Ст.. 58 Державний кадастр природних лікувальних ресурсів. Державний облік у галузі охорони атмосферного повітря. Екологічне планування – окрема самостійна функція. Як діяльність уповноважених ДОВВ та ОМС спрямоване на організацію і координацію заходів щодо охорони НПС,забезпечення екологічної безпеки,раціонального відтворення і використання природних ресурсів на перспективу здійснюється шляхом розробки державних цільових програм,міждержавних,регіональних,місцевих та інших територіальних екологічних програм. Екологічне прогнозування – урегульована екологічним законодавством діяльність спеціальних суб’єктів права спрямованої на організацію екологічних прогнозів та природних ресурсів, а також забезпечення сприятливого стану НПС і екобезпеки. Екологічне прогнозування поділяється на короткострокове (до 5р) та довгострокове (до 25р) (5). Спостереження (моніторинг) за використанням ПР та охороною довкілля діяльність органів по спостереженню,збиранню,обробленню, передачею та аналізу інформації про стан НПС, прогнозування його змін та розробці науково-обгрунтованих рекомендацій для прийняття рішень щодо запобігання негативним змінам стану довкілля та дотримання вимог екобезпеки. Еко.контроль – діяльність органів метою здійснення якої є забезпечення додержання вимог законодавства про охорону НПС всіма державними органами,підприємствами,установами,організаціями незалежно від форм власності та громадянами. Види контролю – державний,відомчий,виробничий,громадський. Екологічна експертиза – діяльність органів еколого-експертних формувань та об’єднань громадян,що ґрунтуються на міжгалузевому дослідженні,аналізу та оцінці перед проектних,проектних та інших матеріалів,реалізація чи дія яких може негативно вплинути або впливає на стан НПС та здоров’я людей спрямованої на підготовку висновків про відповідність запланованої чи здійснюваною діяльності забезпечення екобезпеки. Екологічний аудит – документально оформлений системний процес перевірки,що включає збирання об’єктивно оцінюваних доказів для встановлення відповідності певних видів діяльності,заходів,умов, системи управління НПС та інформації з цих питань вимогам законодавства України про охорону НПС,а також передачу результатів такої перевірки замовникові екологічного аудиту. Екологічному аудиту характеризує державний характер. Еко.страхування полягає у страхуванні відповідальності суб’єктів господарювання,господарська діяльність яких становить підвищену небезпеку. У разі заподіяння ними шкоди третім особам у наслідок забруднення НПС та погіршення природних ресурсів. (6). Інформування про стан НПС. Стандартизація і нормування. Екологічне ліцензування. Тема 4 «Екологічні права та обов’язки громадян» 1. Загальна характеристика системи екологічних прав громадян. 2. Конституційні екологічні права громадян. 3. Поняття та види екологічних обов’язків громадян. 4. Гарантії,охорона,форми та способи захисту екологічних прав громадян. (1). Екологічні права як вид суб’єктивних прав являє собою сукупну міру можливої поведінки у галузі належності екологічних об’єктів,їх використання,відтворення та охорони довкілля,збереження або забезпечення екологічної безпеки. Екологічні права громадян обумовлюються певними факторами : - Спрямованість здійснення екологічних прав громадян пов’язана з задоволенням екологічних потреб і забезпечення реалізації екологічних інтересів. - У загальній системі прав людини і громадянина екологічні права громадян є пріоритетними. Такий пріоритет обумовлений змістом основних природних прав на екологічну безпеку,безпечне для життя і здоров’я природне середовище. - При встановленні екологічних прав громадян враховуються закони природи за якими розвивається екологічний об’єкт. - Усі природні об’єкти у сукупності утворюють єдину екологічну систему з внутрішньою диференціацією,обумовлену природними властивостями та особливостями природних ресурсів. - Екологічний фактор визначає установлення форм приналежності природних об’єктів відповідним суб’єктам - Зміст екологічних прав обумовлений принципами екологічного права в основі яких особливості правового регулювання еколого-правових відносин, а також особливостями методу правового регулювання суспільних еколого-правових відносин. - Здійснення екологічних прав в основному проходить під контролем держави,оскільки вона регулює багато питань у сфері екології. Забезпечення екологічних прав є центральною задачею екологічної політики держави. - Особливості екологічних прав обумовлені особливостями вибору оптимальних і особливих форм їх захисту. Екологічні права є досить різноманітними,що дає змогу провести класифікацію їх залежно від різних підстав. Так екологічні права за юридичною сутністю можна поділити : а) конституційні б) встановлені у спеціальних законах в) передбаченими підзаконними нормативними актами та договорами. Екологічні права за формою реалізації поділяються на індивідуальні та колективні. Екологічні права диференціюються на абсолютні та відносні Залежно від захисту екологічних інтересів на екологічні майнові та особисті немайнові. Певна класифікація екологічних прав громадян існує в сфері відтворення і поліпшення якісного стану природних об’єктів. Право громадян на відтворення і відновлення з використанням установлених способів. Право на здійснення заходів ,що поліпшують якість екологічних об’єктів та НПС. Екологічні права у сфері захисту порушених прав підрозділяються на : а) Право вимагати у встановленому порядку відшкодування збитків екологічної шкоди заподіяної природним об’єктам,яка перебувають у власності чи користуванні громадян, шкоди заподіяної здоров’ю,забруднення НПС, а також у необхідних випадках і моральної шкоди Б) право вимагати усунення перешкод у здійснення громадянами своїх еко.прав В) право оспорювання приналежним громадян екологічних прав,інтересів тощо. (2). Стаття 50 КУ \ Стаття 9 ЗУ «Про охорону НПС». (3). Екологічний обов’язок являє собою встановлену у законодавстві або договорі міру належної суспільно необхідної поведінки,яка спирається на можливість державного примусу. Структура екологічного обов’язку містить у собі певні елементи – необхідність здійснювати певні дії або утримуватися від них. Необхідність для правозобовязаної особи відреагувати на зверненні до неї законні вимоги. Необхідність нести відповідальність за невиконання вимог передбачених екологічним законодавством. Необхідність не перешкоджати контрагенту користуватися тим благом,відносного якого він має право – сервітуту,емфітевзису,суперфіцію. Екологічні обов’язки також можна диференціювати залежно від підстав : за юр.силою – конституційні,встановлені у спеціальних законах,передбаченими підзаконно-нормативними актами та договорами. Виокремлюють загальні та спеціальні Майнові та немайнові (4). Під гарантіями прав розуміються сукупність об’єктивних і суб’єктивних факторів спрямованих на фактичну реалізацію прав людини,на усунення перешкод і причин їх обмеження ,ненадійного здійснення і захист від порушень. Вони поділяються на загальні та спеціальні. До загальних належать соціально-економічні ,політичні ,ідеологічні умови життя суспільства. До спеціальних юридичні,які закріплені у чинному законодавстві. Вони перебувають у нерозривному зв’язку та взаємодії. Ст.10 про НПС встановлює еколого-правові гарантії. Правова охорона екологічних прав являє собою систему приписів закріплених у законодавстві,що забезпечують міру дозволеного і належного погодження суб’єктів. Охорона це система правових,організаційний,економічних та інших заходів спрямованих на раціональне використання природних ресурсів,запобігання необґрунтованого використання,попередження та відвернення антропогенного впливу,відтворення і підвищення якості природних ресурсів,забезпечення особливого режиму використання природних ресурсів природоохоронного,рекреаційного та історико-культурного призначення. Форми захисту – адміністративні,судові,громадські,самозахист. Способи захисту – в екологічному законодавстві можна віднести до таких видів : визнання екологічних прав,відновлення порушеного права,припинення дії ,що перешкоджає здійсненню права або порушує його,відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди,моральної шкоди,екологічної шкоди. Зміна право відношення,припинення право відношення,визнання незаконними рішень,дій чи бездіяльності органів ДВ,МС,службових та посадових осіб. Форма правового захисту – судовий захист(найбільш ефективний механізм у даній сфері) Тема : Право власності на природні ресурси та комплекси. 1. Особливості права власності на природні ресурси та комплекси. 2. Державна власність на природні ресурси та комплекси. 3. Комунальна власність на природні ресурси та комплекси. 4. Приватна власність на природні ресурси та комплекси. 5. Охорона та гарантії права власності на природні ресурси та комплекси. 6. Відповідальність.

Слід розрізняти поняття власність та право власності. Власність – економічна категорія,що виражає відносини людей з приводу виробництва та розподілу матеріальних благ. Право власності – юридичний вираз. Форма закріплення економічних відносин і являє собою урегульовані законом суспільні відносини по володінню і користуванню об’єктом власності. Право власності на природні ресурси – право володіти,користуватися і розпоряджатися ними на підставі і у межах повноважень та у спосіб,що передбачений КУ за ЗУ в інтересах як і окремих осіб так і суспільства в цілому. Право власності на ПР як правовий інститут і як сукупність правомочносте власника. Сукупність правових норм екологічного права,що регулюють відносини власності на ПР утворює правовий інститут. Зміст права власності на ПР – це сукупність правомочностей власника по володінню,користуванню та розпорядженню надрами,водами,лісами,об’єктами тваринного,рослинного світу та іншими природними ресурсами та комплексами. Зміст права власності як суб’єктивного права становлять правомочності по володінню,користуванню та розпорядженню ПР в межах визначених законом ,тобто власникові належать вільно володіти ,користуватися та розпоряджатися своєю власністю. Ст..317ЦК Володіння це право фактичного,фізичного чи господарського панування над певним природним об’єктом або комплексом. Користування це право власника задовольняти за допомогою природних ресурсів свої потреби. Право розпорядження це визнана за власником і гарантована йому можливість вчиняти дії спрямовані на зміну юридичного статусу,цільового призначення чи стану природних об’єктів,визначення їх юридичної долі,відчуження їх іншим суб’єктам власності. (2). Право державної власності являє собою сукупність правових норм,що закріплюють і охороняють приналежність природних ресурсів народу України в особі представницького органу державної влади, а також встановлює порядок придбання,використання,відчуження природних ресурсів державної власності. За змістом законодавства про власність суб’єктом права державної власності на ПР виступає держава в особі представницького органу державної влади. Специфічною особливістю суб’єкта права державної власності не властивою іншим суб’єктам права власності є те ,що держава виступає саме і як власник,і як носій політичної влади,тому здійснює право власності в нерозривному зв’язку з політичною владою. Держава своєю владою від імені народу України визначає правовий режим усіх ПР,створює органи управління цими об’єктами природи,визначає їх компетенцію. ! Надра України є виключною власністю народу України і надаються лише у користування. Народ України здійснює право власності на води та надра через ВРУ,ВРАРК і місцеві ради. Від імені Українського народу право власності об’єктів тваринного світу який є ПР загальнодержавного значення здійснюють органи державної влади у межах визначених КУ. У власності держави можуть перебувати всі ПР ,частина з них є виключною власністю держави. Виділити такі об’єкти як надра,земля,води,ліси,тваринний та рослинній світ,об’єкти природно-заповідного фонду дозволяє зміст екологічного законодавства. Держава набуває право власності у разі : - Відчуження земельних ділянок з відповідними ПР у власників з мотивів суспільної необхідності або суспільних потреб. - Придбання за договорами купівлі-продажу,дарування,міни,іншими цп угодами - Спадщина - Передача у власність державі,комунальної власності,громадами - конфіскація До суспільних потреб належать примусовий викуп під будинки та споруди органів державної влади та місцевого самоврядування. Суспільна необхідність виникає у разі введення військового або надзвичайного стану та за своє суттю є форс мажорною обставиною відчуження на користь держави. Припинення права державної власності на ПР можливе при передачі їх у комунальну власність шляхом розмежування або у приватну власність шляхом приватизації у випадках передбачених законом. Продаж або відчуження об’єктів права державної власності здійснюється на конкретних засадах конкурсом або аукціоном. (3). Підстави : - передача державної власності - примусове відчуження у приватних власників з мотивів суспільної необхідності - прийняття спадщини - придбання за договором купівлі-продажу,дарування,міни іншими цп угодами. - перехід у власність територіальної громади безхазяйного природного об’єкта. Приватна власність. Суб’єктами права приватної власності може бути : - ГР України,ЮО,ІГР. Об’єкти права приватної власності є земельні ділянки,тобто частини земної поверхні з установленою метою користування,розміром,межами,певним місцем розташування з визначеним щодо них правами. Об’єктом права приватної власності іноземних ЮО є тільки земельні ділянки не СГ призначення. Поділ права на приватне та публічне передбачає охорону права власності на природні ресурси приватного і публічного характеру. До першого належить цивільно-правовий напрямок,який забезпечує приватні інтереси. До другого адміністративно-правовий та кримінально-правовий,який забезпечує публічні інтереси. Публічне право охороняє власність за ініціативою влади. Цей напрям правової охорони є проявом виконання державою її обов’язків перед суспільством. До основних ознак охорони права власності природних ресурсів віднесено : 1. Забезпечувальну діяльність відповідних державних органів. 2. Виявлення можливих порушень правового режиму власності Здійснення профілактики правопорушень Притягнення правопорушників до відповідальності. 3.Забезпечення власнику безперешкодного правоволодіння,користування,розпорядження природним ресурсом,правом на дохід та відчуження природного ресурсу,а також визначення законом конкретних додаткових правомочностей Існує 3 форми охорони права власності на ПР. 1. Нормативно-регулятивна – включає в себе законодавчу,нормотворчу,правореалізуючу. 2. Управлінська – включає в себе інформаційну,прогностичну,еколого-експертну 3. Судова – гарантії права власності громадян на ПР. Поділяється на 2 групи : 1. Гарантії охорони права власності 2. Гарантії захисту права власності. Гарантії охорони – встановлення меж здійснення прав,їх конкретизація у законодавстві,встановлення заходів стимулювання для реалізації права власності,заходів профілактики та попередження правопорушень. Гарантії захисту – контроль,встановлення відповідальності винних за порушення прав власників,встановлення заходів відновлення порушених прав власників.