Міністерство освіти і науки України

Національний університет «Юридична академія України імені

Ярослава Мудрого»

Кафедра економічної теорії

Індивідуальна робота Тема: Сучасне становище соціальної сфери України

Студент :

Шевченко Олексій Олексійович

Факультет №1, група №5, 2 курс

Науковий керівник:

Макуха Світлана Миколаївна

Професор

Харків-2013

2

План:

ВСТУП

РОЗДІЛ 1

Соціальна політика держави: економічна сутність та головні моделі

РОЗДІЛ 2

Визначальні пріоритети і показники соціального розвитку національної економіки

РОЗДІЛ 3

Реформування соціальної сфери України на сучасному етапі (податкова, пенсійна, аграрна реформа)

ВИСНОВОК

3

Вступ:

Соціальна політика — комплекс заходів державного та недержавного характеру, спрямованих на виявлення, задоволення і узгодження потреб та інтересів громадян, соціальних груп, територіальних громад.

Мета соціальної політики - створення умов для розвитку та оптимального функціонування соціальних відносин, всебічного розкриття творчого потенціалу людини, її сутнісних сил, досягнення в суспільстві соціальної злагоди і стабільності.

Об'єктом соціальної політики є суспільні, зокрема соціальні, відносини, процеси життєдіяльності соціуму, що безпосередньо чи опосередковано впливають на формування соціальної безпеки людини, задоволення нею власних соціальних потреб та інтересів, освоєння і творення соціальних цінностей.

Головним завданням соціальної політики є забезпечення чіткого функціонування всієї системи соціально-політичних інститутів - суб'єктів такої політики; координація функціонування різних елементів системи; формування оптимального співвідношення між різними формами, методами, засобами з метою одержання очікуваних результатів.

До конкретних завдань соціальної політики відносяться:

• створення умов для реалізації соціального потенціалу людини;

• сприяння розвитку соціальних відносин;

• розвиток соціально - трудових відносин;

• реформування системи соціального захисту;

• удосконалення системи соціального страхування;

• реформування ринку праці та зайнятості.

4

РОЗДІЛ 1

Соціальна політика держави: економічна сутність та головні моделі

Державну соціальну політику можна визначити як певну орієнтацію держави та систему заходів з оптимізації соціального розвитку суспільства, відносин між соціальними та іншими групами, створення умов для задоволення життєвих потреб їхніх представників. До того ж, соціальна політика є одним з найважливіших напрямів державного регулювання економіки і частиною внутрішньої політики держави, спрямованої на забезпечення добробуту і всебічного розвитку громадян і суспільства загалом. У цьому аспекті значення соціальної політики визначається її впливом на процеси відтворювання робочої сили, підвищення продуктивності праці, на рівень науково-технічного розвитку продуктивних сил.

До об’єктів соціальної політики відноситься, передусім все населення і зокрема його окремі категорії: громадяни похилого віку, безробітні, інваліди, ветерани війни, пенсіонери, багатодітні сім’ї, малозабезпечені сім’ї, самотні батьки, діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, бездомні громадяни та безпритульні діти тощо. Цим вибірковим групам відповідають окремі програми соціальної політики, спеціальні нормативно-правові акти. Отже, об’єктом соціальної політики виступає все населення країни з акцентом на найбільш уразливі та малозабезпечені верстви.

До суб’єктів соціальної політики в першу чергу належить держава, яка залишається основним і найважливішим джерелом її формування та розвитку. Саме держава та її установи й відомства гарантують можливість взаємодії соціальних груп та інших елементів соціальної структури як суспільно впорядкованого і суспільно захищеного процесу, тобто соціальної політики в масштабах країни. Отже, держава є як гарантом здійснення соціальної політики, так і її головним суб’єктом. Також соціально-політичні заходи здійснюють громадські, благодійні, релігійні та інші недержавні організації й об’єднання, політичні партії, асоціації, колективи, фонди, профспілки, і окремі особистості професійні соціальні працівники, волонтери, благодійники, правозахисники, а також громадяни шляхом участі у громадських ініціативах і об’єднаннях, групах самодопомоги тощо. Розширення кількості суб’єктів соціальної політики є істотними чинниками для підвищення її ефективності.

Особливістю соціальної політики є необхідність доведення її кінцевих результатів до кожного громадянина. У зв’язку з цим місцевий рівень виявляється основною ланкою здійснення

5

заходів соціальної політики. У соціальній державі безпосереднім суб’єктом вирішення вказаних завдань є місцеве самоврядування. Економічна політика – базовий механізм функціонування соціальної держави. Принцип загального добробуту як основоположний для соціальної держави обумовлює в якості необхідної умови її існування високий рівень економічного розвитку, що дозволяє забезпечувати прожитковий мінімум для кожного громадянина. Тому ключовим моментом побудови соціальної держави є створення її відповідної економічної бази. Згідно зі світовим досвідом, найефективнішою економічною моделлю, що дозволяє найбільш повно реалізувати принципи соціальної держави, є соціально орієнтована ринкова економіка. При цьому ринкові механізми забезпечують економічну ефективність, а державна участь – соціальне спрямування за допомогою податково-фіскальних механізмів, заходів грошово-кредитної та бюджетної політики. Економічна політика соціальної держави передбачає: поглиблення ринкової трансформації економіки; створення необхідних для цього нормативно-законодавчої бази та інфраструктури; сприяння розвитку та співіснуванню державного та приватного секторів економіки, які мають рівні права (без особливих пільг і виключних привілеїв); стимулювання розвитку соціально-благодійної діяльності. В економічній політиці соціальної держави потрібно сполучення і заходів державного регулювання, і конкуренції, і розвитку особистої ініціативи громадян щодо забезпечення власного добробуту.

У розвинених країнах існують різні моделі соціальної політики, які відображають певні теоретичні підґрунтя. Консервативна модель найближча до вільного ринку, ґрунтується на економічному лібералізмі та передбачає стримування витрат на соціальні програми, стимулювання приватного бізнесу. Характерна для США і Великої Британії. Соціал-демократична модель спрямована на досягання соціальної справедливості у суспільстві, забезпечення соціальних гарантій бідним на основі перерозподілу значної частини грошових потоків через держбюджет. Характерна для повоєнного і сучасного розвитку скандинавських та інших країн Європи. Модель соціальної ринкової економіки охоплює три різновиди – континентальну, англосаксонську, середземноморську, які розглядалися раніше. Патерналістська модель означає, що держава повністю бере на себе регулювання умов життя людини, забезпечує їй значні гарантії її добробуту. Зворотній бік – зайва зрівнялівка, відсутність ресурсу підприємництва, часто – формування психології утриманства у молоді, її орієнтир на доходи батьків, панувала у СРСР.

6

РОЗДІЛ 2

Визначальні пріоритети і показники соціального розвитку національної економіки

У світовій практиці існують різні підходи до поліпшення матеріального і духовного становища громадян.

Країни азійського й тихоокеанського регіону з економікою “наздоганяючого” розвитку (Китай, Індія, Філіппіни, Тайвань, Малайзія, Таїланд та інші) спираються на ідеологію, яка розглядає соціальний розвиток як проміжну мету. Пріоритетом стає підвищення цінової конкурентоспроможності робочої сили, прискорене просування дешевшого продукту на міжнародному ринку заради могутності держави, заохочення інвесторів. Частка заробітної плати у цих країнах становить лише 25-35%; у Європі – в середньому понад 50%; у США і Японії – 55,5 та 51,6% відповідно. Деякі науковці і політики України заради конкурентоспроможності теж пропонують навіть наповняти країну іммігрантами, які згодні працювати за невелику винагороду. Але відповідно до виробничих функцій Кобба-Дугласаі Д. Кларка, обсяг національного доходу залежить не тільки від праці, а й капіталу, від темпів НТП й ефективної підприємницької діяльності, інновацій та інвестицій у наукомістські виробництва. Другий підхід розвиває попередній і розглядає зростання добробуту як похідний процес і наслідок тривалого економічного зростання, за рахунок жертв кількох поколінь. Вона теж орієнтована на азійську економіку та на приклад індустріалізації за часів СРСР, на пріоритет матеріального виробництва й адекватну структуру експорту. Проте після 30 років сталих темпів економічного зростання Китай значно відстає від розвинених країн за показником ВВП на душу населення. До того ж він належить до найбільш авторитарних режимів світу, який має проблеми з правами людини. У шкалі людського розвитку Китай посідає за даними доповіді ООН 2010 р. лише 89 місце (Україна – 69 місце). Аналогічно тільки 92, 97, 119 місця посідають, відповідно, Таїланд, Філіппіни, Індія. А провідною країною є Норвегія, де людина розглядається як найвища цінність. За рівнем освіти Україна навіть випереджає країни “наздоганяючого” розвитку, наближається до найбільш розвинених країн світу. Наша практика також показує, що показник економічного зростання потребує урахування розподілу ВВП. В Україні, крім науковців, точку зору щодо первісного розвитку матеріального виробництва порівняно з інвестиціями в людину активно лобіюють представники великих фінансово-промислових груп та інші роботодавці. Третій підхід до соціальних пріоритетів пропагує

7

значне підвищення доходів громадян і внутрішнього попиту, досягнення високого рівня добробуту людини та її розвиток, створення умов для її творчої самореалізації. Розвинені країни мають це за пріоритет економічного прогресу. Соціальний розвиток у даному вимірі є умовою економічного розвитку. Конкретні орієнтири реалізації програм соціального розвитку відображають її показники. Крім відомих макроекономічних вимірювачів – особистого доходу, а також доходу, що є в розпорядженні особи, існують інші.

Рівень життя відображає кількісні параметри споживання матеріальних благ та послуг (забезпеченість населення промисловими продуктами, продуктами харчування, житлом, набором послуг), доходи на душу населення, реальна заробітна плата, доходи від вторинної зайнятості, дивіденди, проценти по вкладах, пенсії, допомоги, стипендії. Під час економічного спаду (1990-1999 рр.) реальні доходи в Україні знизилися; у 2004-2008 рр. (до кризи) спостерігалося їх підвищення; у 2009-2010 рр. – знову зниження.

Якість життя охоплює рівень життя, а також якісні вимірювачі – умови та охорону праці, середню тривалість життя, доступність інформації, фізичний та духовний розвиток людей, забезпечення їх прав, особистої та суспільної безпеки, здорове довкілля та ін. При низькій якості життя загострюються проблеми безпеки людського розвитку, доступу до соціально-культурних цінностей, поширення соціальних хвороб – туберкульозу, наркоманії, СНІДу.

Проміжним показником є індекс споживчих настроїв(ІСН). Він визначається за допомогою досліджень очікувань домашніх господарств та їхньої оцінки свого добробуту. Підвищення у серпні 2010 р. цін на газ для населення і очікування високих цін на комунальні послуги призвели до різкого скорочення ІСН.