6.1.3. Наслідки недотримання форми угод

Недодержання форми угоди, якої вимагає закон, тягне за собою недійсність угоди лише у разі, якщо такий наслідок прямо зазначений у законі (ст. 45 Цивільного кодексу).

Недодержання передбаченої законом простої письмової форми угоди не тягне визнання її з цих підстав недійсною, а тільки виключає можливість доказування сторонами наявності угоди показаннями свідків.

Порушення вимог закону про укладення угоди у простій письмовій формі є підставою для визнання її недійсною лише у разі, коли це прямо передбачено правовою нормою, що регулює даний вид угод (наприклад, ст. 180, 191 Цивільного кодексу).

З підстав недотримання нотаріальної форми визнаються недійсними тільки угоди, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов’язковому нотаріальному посвідченню, зокрема, договори довічного утримання, застави, купівлі-продажу (у тому числі при придбанні на біржових торгах), міни або дарування житлового будинку (квартири) чи його (її) частини.

Якщо така угода виконана повністю або частково однією зі сторін, а друга сторона ухиляється від її нотаріального оформлення, суд на підставі ч. 2 ст. 47 Цивільного кодексу за вимогою сторони, яка виконала угоду, її правонаступників або прокурора вправі визнати угоду дійсною. Однак це правило не може бути застосовано, якщо сторонами не було досягнуто згоди з істотних умов угоди або для укладення її були в наявності передбачені законом обмеження (наприклад, ст. 105, 114, Цивільного кодексу).

6.1.4. Умови дійсності угод

Угоди є дійсними за таких умов:

а) якщо зміст угоди відповідає вимогам закону, не суперечить інтересам держави і суспільства, відповідає цілям діяльності юридичної особи;

б) якщо учасники угоди дієздатні;

в) якщо має місце дійсне волевиявлення сторін;

г) якщо воля сторін виявлена в необхідній за законом формі.

Крім того, воля особи, яка укладає угоду, повинна формуватися вільно і не знаходитися під неправомірним тиском чужої волі (наприклад, насильство, погроза) або під впливом інших факторів (наприклад, помилка, збіг тяжких обставин), які не дозволяють особі, що укладає угоду, правильно розуміти її характер і наслідки.

Угода, укладена з порушенням зазначених умов, визнається недійсною. Недійсність угоди означає її протиправність, обумовлену порушенням вимог законодавства. Така угода створює наслідки, передбачені законом, а не ті, які сторони мали на меті.

6.1.5. Недійсні угоди

Недійсна угода являє собою неправомірну дію. При недійсній угоді не можна вимагати виконання, бо вона не створює тих прав і обов’язків, які виникають на підставі дійсної угоди даного виду. У цивільному законодавстві містяться вказівки на підстави недійсності угод (ст. 48—58 Цивільного кодексу):

• угода не відповідає вимогам закону або укладена з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства;

• угода, укладена юридичною особою, суперечить її цілям;

• укладення угоди недієздатною, частково або обмежено дієздатною особою без необхідної згоди батьків або піклувальника;

• угода укладена внаслідок помилки, обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною або збігу тяжких обставин;

• мнимі і удавані угоди.

Угода може бути також визнана недійсною внаслідок недодер­жання необхідної форми угоди.

За загальним правилом угода, визнана недійсною, вважається такою з моменту її укладення (ч. 1 ст. 59 Цивільного кодексу).

Виняток з цього правила становлять угоди, зі змісту яких випливає, що вони можуть бути припинені лише на майбутнє, оскіль­ки неможливо повернути все одержане за ними (наприклад, уже здійснене користування за договором майнового найму, зберігання за договором схову тощо). У такому випадку одночасно з визнанням угоди недійсною суд зазначає у рішенні, що вона припиняється лише на майбутнє (ч. 2 ст. 59 Цивільного кодексу).

Визнання угоди недійсною як з моменту її укладення, так і лише на майбутнє тягне залежно від підстав такого визнання майнові наслідки, передбачені ст. 48—58 Цивільного кодексу.

Недійсні частини угоди не тягнуть за собою недійсності інших її частин, оскільки можна припустити, що угода була б укладена і без включення недійсної її частини (стаття 60 Цивільного кодексу).

Розрізняють також абсолютно недійсні і нікчемні угоди, а також відносно недійсні і заперечні угоди.

Нікчемна угода є недійсною в момент укладення на підставі норми права незалежно від звернення з позовом про визнання її недійсною чи рішення суду. Суд у своєму рішенні зобов’язаний констатувати факт недійсності нікчемної угоди незалежно від бажання сторін.

Заперечна угода в момент її здійснення створює у сторін права і обов’язки, проте, в результаті спору може бути визнана судом недійсною.