РОЗДІЛ 6

Угоди і зобов’язання в підприємницькій діяльності

6.1. Загальні положення про угоди

6.1.1. Поняття та види угод

Відповідно до ст. 41 Цивільного кодексу України (далі — Цивільний кодекс) угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов’язків.

Угоди можуть бути односторонніми, дво- або багатосторонніми (договори).

За своєю суттю угода — це правомірна дія, яка здійснюється для досягнення дозволеної законом мети і здатна викликати встановлення цивільних прав і обов’язків (наприклад, купівля автомобіля), зміну цих прав і обов’язків (наприклад, придбання майна, раніше отриманого в оренду, за договором купівлі-продажу) та їх припинення (наприклад, повернення боргу).

Права та обов’язки, які встановлюються, змінюються та припиняються угодою, є елементами цивільних правовідносин. Відповідно, угоди — це один із видів юридичних фактів, з якими закон пов’язує встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків.

Угоди — це завжди вольові акти, і для їх здійснення необхідно мати дієздатність. Виражена в цих актах воля спрямована на досягнення бажаних для учасників угод юридичних наслідків.

Угоди — це акти, які здійснюють громадяни і організації як суб’єкти цивільного права. Цими ознаками угоди відрізняються від такого юридичного факту, як подія, що також тягне за собою встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків. Угода відрізняється і від деліктів, які є вольовими, проте, неправомірними діями.

У цивільному законодавстві не міститься вичерпний перелік можливих угод. У ст. 4 Цивільного кодексу зазначено, що цивіль­ні права і обв’язки можуть виникати з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Угоди залежно від класифікаційного критерію можуть поділятись на кілька видів.

У ч. 2 ст. 41 Цивільного кодексу наведений найбільш поширений у практиці поділ угод на види залежно від того, чи виходить дія, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних правовідносин, від однієї, двох чи більше осіб. Залежно від цього угоди можуть бути односторонніми, двосторонніми і багатосторонніми.

В односторонніх угодах дія виходить від однієї особи, і в них виражається воля однієї сторони. Односторонньою угодою є заповіт, відмова від спадщини, довіреність.

Двостороння угода передбачає наявність зустрічної волі і дії двох сторін. Це угоди договірного характеру, які ще називають взаємними. Для двосторонньої угоди властива взаємна погодженість волі двох сторін на встановлення правовідносин. Кількість сторін у такій угоді завжди дорівнює двом, але кожна з них може бути представлена як одним, так і кількома суб’єктами (наприклад, на боці покупця чи продавця можуть виступати кілька осіб).

У двосторонній угоді цілі сторін, як правило, протилежні (одна сторона бажає продати, інша купити), проте вона повинна здійснюватись через зустрічні взаємопогоджені дії сторін.

Багатосторонні угоди — це також договори, проте на відміну від двосторонніх угод кожен з учасників (їх повинно бути не мен­ше трьох) є самостійною стороною, виражає свою індивідуальну волю, але сама воля спрямована на досягнення однієї мети (на відміну від двосторонньої угоди, де цілі протилежні), і вони мають лише ту особливість, що в здійсненні їх беруть участь не дві, а більша кількість осіб (наприклад, договір про сумісну діяльність).

Співвідношення угоди і договору можна пояснити такою фор­мулою: всі договори є угодами, але не всі угоди є договорами.

Залежно від співвідношення виникаючих за угодою прав і обов’язків угоди можна поділити на оплатні і безоплатні. В оп­латній угоді кожна зі сторін має право вимагати від іншої певного майнового надання (наприклад, купівля-продаж, підряд, оренда). У безоплатній угоді обов’язок здійснити майнове надання несе лише одна сторона (наприклад, дарування, доручення, спадщина).

Розрізняють угоди консенсуальні і реальні. Для здійснення консенсуальної угоди достатньо тільки досягнення згоди сторін з усіх істотних умов, а надання речі — це вже виконання угоди (купівля-продаж). У реальних угодах однієї згоди сторін недостатньо, для укладення таких угод сторонам необхідно також учинити певні фактичні дії (наприклад, унесення страхового внеску для набрання чинності договором страхування).

Залежно від правової підстави, мети укладення угоди можна поділити на каузальні і абстактні. У каузальних угодах видно їх правову мету, і таких угод абсолютна більшість. Абстактні угоди, яких небагато, не містять підстави і мети їх укладення. У таких угодах юридичні наслідки виникають безвідносно до наявності підстав (наприклад, вексель — простий і нічим не обумовлений наказ сплатити певну суму).

Звичайно угода починає діяти з моменту її здійснення, і початок її дії не ставиться в залежність від яких-небудь обставин. Тому більшість угод мають безумовний характер. Іноді передбачені угодою правові наслідки настають не одразу, а після перебігу деякого часу. Такі угоди вважають укладеними під певною умовою. Таких умов дві: відкладальна і скасувальна.

Відповідно до ч. 1 ст. 61 Цивільного кодексу угода визнається укладеною під відкладальною умовою, якщо сторони поставили виникнення прав і обов’язків у залежність від обставини, щодо якої невідомо, станеться вона чи не станеться.

Відповідно до ч. 2 ст. 61 Цивільного кодексу угода визнається укладеною під скасувальною умовою, якщо сторони поставили припинення прав і обов’язків у залежність від обставини, щодо якої невідомо, станеться вона чи не станеться.

Зустрічаються випадки, коли закон покладає на сторони обов’язок утримуватись від дій, що створюють такі обставини, які погіршують або знищують залежне від умови право (ч. 3 і 4 ст. 61 Цивільного кодексу).

Якщо настанню умови недобросовісно перешкодила сторона, якій настання умови невигідне, то вважається, що умова настала.

Якщо настанню умови недобросовісно сприяла сторона, якій настання умови вигідне, то вважається, що умова не настала.