7.4. Кримінальна відповідальність суб’єктів підприємницької діяльності

Відповідно до п. 1 ст. 2 Кримінального кодексу України від 05 квітня 2001 р. (далі — КК), який набрав чинності з 1 вересня 2001 р., підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого КК.

Стаття 11 КК визначає злочин як передбачене КК суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), учинене суб’єк­том злочину.

Не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого КК, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі.

Залежно від ступеня тяжкості злочини поділяються на злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі.

Злочином невеликої тяжкості є злочин, за який передбачено такий вид покарання, як позбавлення волі на строк не більше двох років, або інше, більш м’яке покарання.

Злочином середньої тяжкості є злочин, за який передбачено такий вид покарання, як позбавлення волі на строк не більше п’яти років.

Тяжким злочином є злочин, за який передбачено такий вид покарання, як позбавлення волі на строк не більше десяти років.

Особливо тяжким злочином є злочин, за який передбачено такий вид покарання, як позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі.

Згідно зі ст. 18 КК суб’єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до КК може наставати кримінальна відповідальність.

Спеціальним суб’єктом злочину є фізична осудна особа, що вчинила у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, злочин, суб’єктом якого може бути лише певна особа.

Виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої КК, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.

Умисел поділяється на прямий і непрямий. Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання.

Необережність поділяється на злочинну самовпевненість та злочинну недбалість.

Необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення.

Необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити.

7.4.1. Злочини у сфері господарської діяльності

Злочинам у сфері підприємництва присвячений окремий розділ КК — злочини у сфері господарської діяльності. У даній лекції розглядаються найбільш суспільно небезпечні, на наш погляд, злочини у сфері підприємницької діяльності.

Порушення порядку зайняття господарською та банківською діяльністю. Здійснення без державної реєстрації як суб’єкта підприємницької діяльності, що містить ознаки підприємницької та яка підлягає ліцензуванню, або здійснення без одержання ліцензії видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до законодавства, чи здійснення таких видів господарської діяльності з порушенням умов ліцензування, якщо це було пов’язано з отриманням доходу у великих розмірах, карається штрафом від 100 до 250-ти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на той самий строк.

Здійснення банківської діяльності або банківських операцій, а також професійної діяльності на ринку цінних паперів, операцій небанківських фінансових установ без державної реєстрації або без спеціального дозволу (ліцензії), одержання якого передбачено законодавством, або з порушенням умов ліцензування, якщо це було пов’язано з отриманням доходу у великих розмірах, карається штрафом від 200 до 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років (ст. 202 КК). (Примітка. Отримання доходу у великому розмірі має місце, коли його сума у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.)

Статтею 202 КК передбачена відповідальність за два самостійні склади злочинів:

а) зайняття певною діяльністю без державної реєстрації;

б) зайняття діяльністю без спеціального дозволу.

Безпосереднім об’єктом злочину є встановлений порядок зай­няття підприємницькою і господарською діяльністю.

Зайняття забороненими видами господарської діяльності. Зайняття видами господарської діяльності, щодо яких є спеціальна заборона, встановлена законом, крім випадків, передбачених іншими статтями КК, карається штрафом від 50-ти до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Ті самі дії, якщо вони були пов’язані з отриманням доходу у великих розмірах або якщо вони були вчинені особою, раніше судимою за зайняття забороненими видами господарської діяльності, караються обмеженням волі на строк до п’яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років (ст. 203 КК).

(Примітка. Отримання доходу у великому розмірі має місце, коли його сума в тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.)

Стаття 1 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність, у тому числі підприємницьку, юридичних осіб, а також фізичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльності, пов’язану з виробництвом (виготовленням) продукції, торгівлею, наданням послуг, виконанням робіт.

Вважається, що заборонених видів господарської (як і підприємницької) діяльності взагалі не існує, оскільки вона є діяльністю дозволеною. Забороненими можуть бути певні діяння — види будь-якої діяльності, що має ознаки господарської чи підприємницької.

Таким чином, ст. 203 КК встановлює відповідальність не за порушення порядку здійснення підприємницької діяльності, пов’язаного з одержанням дозволу на неї, а за здійснення певних видів діяльності суб’єктом, який взагалі не має права їх здійснювати або не може одержати дозвіл (ліцензію) на їх вчинення без зміни свого правового статусу.

Фіктивне підприємництво. Фіктивне підприємництво, тобто створення або придбання суб’єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона, карається штрафом від трьохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років.

Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно або заподіяли велику матеріальну шкоду державі, банкові, кредитним установам, іншим юридичним особам або громадянам, караються позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років (ст. 205 КК).

(Примітка. Матеріальна шкода, яка заподіяна фізичним особам, вважається великою, якщо вона у двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а матеріальна шкода, яка заподіяна державі або юридичним особам, вважається великою, якщо вона у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.)

Об’єктивна сторона злочину виражається у створенні юридич­ної особи — суб’єкта підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми, тобто у державній реєстрації такого суб’єкта, а так само в придбанні зареєстрованої юридичної особи — суб’єкта підприємницької діяльності. Під придбанням розуміють придбання права власності на суб’єкт шляхом його купівлі як у цілому, так і купівлі певних корпоративних прав, які надають можливість контролювати діяльність суб’єкта підприємницької діяльності.

Протидія законній господарській діяльності. Протидія законній господарській діяльності, тобто протиправна вимога припинити займатися господарською діяльністю чи обмежити її, укласти угоду або не виконувати укладену угоду, виконання (невиконання) якої може заподіяти матеріальної шкоди або обмежити законні права чи інтереси того, хто займається господарською діяльністю, поєднана з погрозою насильства над потерпілим або близькими йому особами, пошкодження чи знищення їхнього майна за відсутності ознак вимагання, караються виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до трьох років.

Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або з погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, або поєднані з насильством, що не є небезпечним для життя і здоров’я, або з пошкодженням чи знищенням майна, караються позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років.

Протидія законній господарській діяльності, вчинена організованою групою або службовою особою з використанням службового становища, або поєднана з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я, або така, що заподіяла велику шкоду чи спричинила інші тяжкі наслідки, караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років (ст. 206 КК).

(Примітка. Матеріальна шкода вважається великою, якщо вона у п’ятсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.)

Фіктивне банкрутство. Завідомо неправдива офіційна заява громадянина — засновника або власника суб’єкта господарської діяльності, а також службової особи суб’єкта господарської діяль­ності, а так само громадянина — суб’єкта підприємницької діяль­ності про фінансову неспроможність виконання вимог з боку кредиторів і зобов’язань перед бюджетом, якщо такі дії завдали великої матеріальної шкоди кредиторам або державі, караються штрафом від 750-ти до 2000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років (ст. 218 КК).

(Примітка. У ст. 218—223 КК матеріальна шкода вважається великою, якщо вона у п’ятсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.)

Необхідно зазначити, що з метою забезпечення однозначності підходів за оцінки фінансово-господарського стану підприємств, виявлення ознак поточної, критичної або надкритичної їх неплатоспроможності та ознак дій, передбачених статтями 218—220 КК, — фіктивного банкрутства, доведення до банкрутства чи приховування стійкої фінансової неспроможності, а також для своєчасного виявлення формування незадовільної структури балансу, для здійснення заходів щодо запобігання банкрутству підприємств наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 17 січня 2001 р. № 10 затверджено Методичні рекомендації щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства.

Незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну таємницю. Умис­ні дії, спрямовані на отримання відомостей, що становлять комерційну таємницю, з метою розголошення чи іншого використання цих відомостей (комерційне шпигунство), а також незаконне використання таких відомостей, якщо це спричинило істотну шкоду суб’єкту господарської діяльності, караються штрафом від 200 до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років (ст. 231 КК).

Умисне розголошення комерційної таємниці без згоди її власника особою, якій ця таємниця відома у зв’язку з професійною або службовою діяльністю, якщо воно вчинене з корисливих чи інших особистих мотивів і завдало істотної шкоди суб’єкту господарської діяльності, карається штрафом від 200 до 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк (ст. 232 КК).

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про підприємства в Україні» комерційною таємницею підприємств є відомості, пов’я­зані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням, фінансами та іншою діяльністю підприємства, що не є державними таємницями, розголошення (передача, витік) яких може завдати шкоди його інтересам.

Склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, порядок їх захисту визначаються керівником підприємства. Відомості, які не можуть становити комерційну таємницю, визначено постановою Кабінету Міністрів України від 9 серпня 1993 р. № 611 «Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці». До них, зокрема, належать:

• установчі документи, документи, що дозволяють займатися підприємницькою чи господарською діяльністю та її окремими видами;

• інформація за всіма встановленими формами державної звіт­ності;

• дані, необхідні для перевірки обчислення і сплати податків та інших обов’язкових платежів;

• відомості про чисельність і склад працюючих, їхню заробітну плату в цілому та за професіями й посадами, а також наявність вільних робочих місць;

• документи про сплату податків і обов’язкових платежів;

• інформація про забруднення навколишнього природного середовища, недотримання безпечних умов праці, реалізацію продукції, що завдає шкоди здоров’ю, а також інші порушення законодавства України та розміри заподіяних при цьому збитків;

• документи про платоспроможність;

• відомості про участь посадових осіб підприємства в кооперативах, малих підприємствах, спілках, об’єднаннях та інших організаціях, які займаються підприємницькою діяльністю;

• відомості, що відповідно до чинного законодавства підлягають оголошенню.

Підприємства зобов’язані подавати перелічені у цій постанові відомості органам державної виконавчої влади, контролюючим і правоохоронним органам, іншим юридичним особам відповідно до чинного законодавства на їх вимогу.

233