Операційна діяльність 2015

техніко-технологічні чинники (технічна оснащеність, планування обслуговування, прогресивність технологічного процесу);

рівень організації праці (темп роботи, час зайнятості, інтенсивність праці);

економічна ефективність (втрати, доходи, результати).

Основна мета такої атестації полягає у регулюванні соціально-трудових відносин між роботодавцем і працівниками щодо реалізації їхніх прав на здорові й безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.

Атестація здійснюється відповідною комісією підприємства у терміни, передбачені колективною угодою.

На підставі комплексного оцінювання умов праці визначають такі робочі місця: з нормальними умовами праці; зі шкідливими і особливо важкими умовами праці; зі шкідливими і важкими умовами праці; зі шкідливими умовами праці.

Відповідні дані заносять до карти умов праці. За результатами атестації до колективної угоди включають переліки:

робочих місць, виробництв, робіт, професій і посад, працівники яких мають право на пільги і компенсації, передбачені законодавством;

робочих місць із несприятливими умовами праці, на яких необхідно здійснити першочергові заходи щодо їх поліпшення.

У сучасних умовах припиняє існування практика компенсаційних виплат за несприятливі умови праці. Світовий досвід засвідчує про економічну доцільність поліпшення умов праці шляхом упровадження нової безпечної техніки, технології, оздоровлення виробничого середовища, естетики праці.

При виконанні трудових операцій (процесів) на працездат- Умови праці ність людини впливають чинники виробничого середо-

вища.

Умови праці — це сукупність взаємопов’язаних виробничих, санітарногігієнічних, психофізіологічних, естетичних і соціальних чинників конкретної праці, які визначають стан виробничого середовища та впливають на здоров’я і працездатність людини (рис. 6.6).

Умови праці

Рис. 6.6. Класифікація умов праці

Працездатність людини, тобто виконання певної роботи впродовж заданого часу, залежить від суб’єктивних та об’єктивних чинників (статі, віку, стану здоров’я, рівня кваліфікації, умов праці). У процесі трудового циклу вирізняють чотири фази працездатності: пристосування до праці (час адаптації до умов праці); стійка працездатність (оптимальність функціонування фізіологічних систем організму, що залежать від позитивних і негативних емоцій); субкомпенсація (збереження якості праці за рахунок перенапруження відповідних функцій організму, що є ознакою втоми; втома (явне зниження якості праці з через суттєве погіршення функціонального стану людини).

До основних чинників виробничого середовища, що впливають на працездат-

ність людини, належать:

фізичне зусилля, яке може бути незначним, середнім, сильним або дуже сильним;

нервове напруження буває незначним, середнім, підвищеним;

робоче положення тіла людини і її органів відносно засобів виробництва — обмежене, незручне, незручно-стиснене або дуже незручне;

монотонність роботи — незначна, середня, підвищена;

температура, вологість, теплове випромінювання в робочій зоні рівні впливу незначні, підвищені або знижені, середні, високі, дуже високі;

забруднення повітря — ступінь незначний, середній, підвищений, сильний, дуже сильний;

виробничий шум — частота, сила — помірна, підвищена і сильна;

вібрація, обертання, поштовхи — підвищені, сильні, дуже сильні;

освітленість у робочій зоні — нормальна, недостатня, осліплювальна. Чинники виробничого середовища мають психологічні та фізіологічні межі.

Психологічна межа характеризується певними нормами, перевищення яких викликає у зайнятих дискомфорт. Фізіологічна межа характеризується такими нормативами, перевищення яких потребує припинення роботи. Ергономіка досліджує вплив на функціональний стан людини різних чинників навколишнього середовища: складу повітря, шуму, вібрацій, освітлення, метеорологічних умов тощо. Стосовно перелічених чинників ергономіка визначає "зони" комфорту й розробляє засоби ефективного захисту організму людини від шкідливого впливу середовища.

Чинники, що визначають умови праці людини в навколишньому середовищі, наведено у табл. 6.7.

Виробничі умови, що оточують людину, зводяться до чотирьох типів:

•нестерпні, коли організм людини не може існувати тривалий час;

•некомфортні, коли від норми істотно відхиляються один або два елементи зовнішнього середовища. Такі умови спостерігаються в литейних, ковальських, термічних, гальванічних та інших цехах шкідливого виробництва;

•комфортні, коли всі елементи трудової обстановки достатньою мірою відповідають людському чиннику;

•висококомфортні, коли всі елементи найкраще відповідають людським чинникам.

Деякі нормативи, що характеризують нормальні (оптимальні) та ненормальні (неприпустимі) умови праці, наведено у табл. 6.8.

У плані поліпшення організації праці важливе значення мають встановлені раціональні змінний, добовий, тижневий або місячний режими праці та відпочинку. Вони формуються з урахуванням працездатності людини і зміню-

ються впродовж доби (рис. 6.7), на що передусім зважають за змінного та добового режимів.

Години роботи

а — час входження в роботу; в — період найсталішої працездатності; с — період втоми

Рис. 6.7. Зміна працездатності впродовж робочої зміни

Змінний режим визначає загальну тривалість робочої зміни, час її початку та завершення, тривалість обідньої перерви, тривалість праці й частоту регламентованих перерв на відпочинок (рис. 6.8).

Кількість регламентованих перерв на відпочинок визначають залежновід міри й характеру втоми. Перерви на відпочинок встановлюють у періоди, які запобігають зниженню працездатності, аби уникнути різного стомлення.

Добовий режим праці та відпочинку включає кількість змін на добу, час відновлення працездатності між змінами.

Тижневий режим праці та відпочинку передбачає різні графіки роботи, кількість вихідних днів на тиждень, роботу у вихідні та святкові дні. Графіки роботи передбачають порядок чергування змін.

Місячний режим праці та відпочинку визначає кількість робочих і неробочих днів у конкретному місяці, кількість працівників, які йдуть у відпустку, тривалість основних і додаткових відпусток. Режим праці та відпочинку регулюється ст. 50—65 і 66—84 (глави 4 та5) Кодексу законів пропрацюУкраїни.

Для оцінювання техніко-організаційного рівня робочих

Оцінювання рівня місць використовують такі показники:

робочих місць щодо робочих місць з устаткуванням: продуктивність застосованого обладнання; відповідність його вимогам щодо якості продукції; використання технічних особливостей устаткування;

прогресивність технологічного процесу, що застосовується; технологічна оснащеність робочого місця;

щодо робочих місць без устаткування: виправданість використання ручної праці; технічний рівень та якість інструменту, що використовується; забезпеченість виконавців інструментом (комплектність, технічний стан, наявність необхідного резерву);

організаційний рівень робочого місця: раціональність планування; організаційна оснащеність, кількість і трудомісткість постійно закріплених робіт, змінність та інше;

умови праці та техніка безпеки: відповідність умов санітарно-гігієнічним нормативним вимогам; застосування правил безпеки праці; забезпечення спецодягом і взуттям відповідно до встановлених стандартів.

Робоче місце за умовами праці оцінюється з урахуванням впливу всіх чинників виробничого середовища і трудового процесу на персонал. На підставі комплексної оцінки робочі місця відносять до одного з видів умов праці: з особливо шкідливими й особливо важкими умовами праці; зі шкідливими і важкими умовами праці; зі шкідливими умовами праці.

6.3. НОРМУВАННЯ ПРАЦІ ЯК ОСНОВА РАЦІОНАЛІЗАЦІЇ ТРУДОВИХ ПРОЦЕСІВ

Універсальною мірою кількості живої праці є робочий час, який об’єктивно потрібен на виконання конкретної роботи кваліфікованими виконавцями за сприятливих ор- ганізаційно-технічних умов. Нормування праці — це вид

діяльності з організації та управління виробництвом, пов’язаний із визначенням необхідних витрат та її результатів, контролем за мірою праці.

Нормування праці важлива ланка технологічної, організаційної підготовки й оперативного управління виробництвом, невіддільна частина менеджменту і соціально-трудових відносин. Пошук найефективнішої організації праці відбувається за допомогою нормування.

Мета нормування праці полягає у скороченні витрат на виготовлення продукції (послуг), підвищенні продуктивності та якості, сприянні розширенню виробництва та зростанні доходів працівників на засадах упровадження технікотехнологічних нововведень і вдосконалення організації виробничих і трудових процесів.

У процесі нормування праці встановлюють необхідні витрати, результати та співвідношення. Це означає, що норми праці мають відповідати найефективнішим для умов конкретної дільниці варіантам технологічного процесу, організації праці, виробництва та управління, а також сприяти найліпшому використанню трудових і матеріальних ресурсів.

Важливим завданням нормування є підвищення не лише технічної, а й економічної та фізіологічної обґрунтованості норм.

Змістом робіт з нормування праці є: аналіз виробничого процесу, розподіл його на частини, вибір оптимального варіанта технологій і організації праці, проектування режимів роботи устаткування, прийомів і методів праці, систем обслуговування робочих місць, режимів праці та відпочинку, розрахунок норм відповідно до особливостей технологічного та трудового процесу, їх упровадження і подальше коригування мірою зміни організаційно-технічних умов.

Об’єктом нормування може бути трудовий процес у його конкретному та специфічному прояві (рис. 6.9). Предметом нормування праці є тривалість трудових процесів у часі. Оскільки в разі розроблення норм праці враховують

множину чинників організаційно технічного та соціально економічного характеру, в цілому, до об’єктів нормування відносяться умови й охорона праці, затрати та результати праці.

Залежно від соціально-економічних передумов, особливостей технологій, організації виробництва до конкретних об’єктів нормування належать: робочий час, виробнича операція, технологічна структура операції, трудовий мікроелемент, обсяг роботи, зона обслуговування, чисельність персоналу.

Робочий час, згідно із Законом Україні про працю, за нормальних умов праці становить 40 годин на тиждень. За наявності шкідливих чинників та їхнього рівня передбачене відповідне зменшення загальної норми робочого часу.

Для окремих категорій громадян також встановлено скорочений робочий час: для підлітків, інвалідів, матерів, які мають малолітніх дітей, вагітних жінок. Виробнича (технологічна) операція є результатом поглибленого поділу праці, для виконання якої в певних організаційно-технічних умовах потрібно визначити час. Операція, поряд із роллю об’єкта нормування, є одиницею планування та обліку виробництва.

Технологічна структура операцій суттєво впливає на точність визначення норм і трудомісткість нормування.

Трудовий мікроелемент (трудовий рух) — це елементарна частка трудової структури виробничої операції (рис. 6.10).

Обсяг роботи за певний період — годину, зміну, місяць — як об’єкт нормування використовується на таких роботах, де недоцільно нормувати кожну операцію або дрібніші її частки.

Зона обслуговування як об’єкт нормування характерна для роботи багатоверстатників.

Чисельність персоналу стосується різних сфер трудової діяльності.

У практиці роботи підприємств використовується система норм праці: норми часу, виробітку, обслуговування, чисельності, керованості, нормовані завдання.

Норми часу (трудомісткості операцій) визначають необхідні витрати робо-

чого часу одного робітника або бригади (ланки) на виготовлення одиниці продукції або для виконання певного обсягу робіт.

Норми виробітку визначають кількість продукції чи обсяг роботи певного виду (штуки, метри тощо), які мають бути виконані одним робітником або бригадою (ланкою) за конкретний проміжок робочого часу (годину, зміну).

Норма обслуговування визначає необхідну кількість устаткування, робочих місць, одиниць виробничої площі та інших об’єктів, що закріплені для обслуговування одним робітником або бригадою (ланкою).

Норма чисельності визначає кількість робітників, яка потрібна для виконання певного обсягу робіт або для обслуговування одного чи кількох агрегатів.

Норма керованості (кількість підлеглих) визначає кількість працівників, яка має бути безпосередньо підпорядкована одному керівникові.

Нормоване завдання визначає необхідний асортимент і обсяг робіт, що мають бути виконані одним працівником або групою (бригадою, ланкою) за певний проміжок часу (зміну, добу, місяць).

Обґрунтовані норми дозволяють: розрахувати витрати праці на виготовлення продукції (виконання обсягу робіт); здійснити раціональний розподіл праці на підприємстві; встановити пропорції між професіями, робочими місцями, дільницями, цехами; визначити потребу в кадрах, побудувати системи планування роботи підприємства та його підрозділів, організації оплати праці персоналу, обліку й аналізу витрат на продукцію, управління соціально-трудовими відносинами тощо. За допомогою норм здійснюють планово-організаційні розрахунки завантаження устаткування та робочих місць, планують обсяги виробництва цехів і дільниць.

Норми праці треба використовувати для визначення трудомісткості окремих видів продукції і відповідних затрат праці для виконання виробничої програми.

Трудові процеси різняться один від одного не лише за змістом, а й за тривалістю. Процес нормування розпочинається з дослідження трудових процесів, вимірювання витрат часу на їх виконання і з визначення ефективності використання робочого часу працівників та устаткування.

При вивченні трудового процесу аналізу підлягають: технічний рівень устаткування; планування робочого місця; якість організації та обслуговування робочого місця; забезпеченість його інструментом і технологічним оснащенням; система обслуговування; рівень використання устаткування; умови праці; прийоми та методи праці; витрати робочого часу на виконання окремих елементів трудового процесу (операцій, переходів, трудових рухів тощо), фізіологічні зміни в організмі людини.

Поряд із дослідженням складових елементів трудового процесу здійснюється детальне вивчення структури витрат робочого часу, необхідного для виконання конкретної роботи, що є підставою для встановлення норми праці. Для цього здійснюють класифікацію окремих видів витрат робочого часу в межах однієї зміни. Класифікацію можна здійснювати стосовно трьох елементів виробничого процесу: працівників, предмета праці та устаткування.