Психіатрія Сонник

Г.Т. СОННИК, О.К. НАПРЄЄНКО, А.М. СКРИПНІКОВ

ПСИХІАТРІЯ

Допущено Міністерством охорони здоров’я України як підручник для студентів стоматологічних факультетів вищих медичних навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації

Київ

“ЗДОРОВ’Я”

2003

УДК 616.89 (075.8)

Автори: проф. Г.Т. Сонник, проф. О.К. Напрєєнко, проф. А.М. Скрипніков

Рецензенти: проф. В.Л. Гавенко, проф. В.М. Козідубова

Цей підручник висвітлює загальні та окремі питання психіатрії і за структурою та змістом відповідає чинній навчальній програмі. За своєю структурою він складається з двох основних розділів. У першому висвітлюються питання загальної психопатології та симптоматики психічних захворювань, а другий присвячений клінічній психіатрії, головним чином тим захворюванням, знання яких необхідне для майбутніх лікарівстоматологів.

Клінічні уявлення про головні форми психічних розладів у підручнику викладено з урахуванням новітніх досягнень теоретичної медицини, вміщено тлумачний словник психіатричних термінів. Значне місце також відведено сучасним методам лікування та профілактики психічних захворювань, представлені сучасні погляди на етіологію та патогенез психічних розладів. Систематику патології подано як за традиційною національною, так і прийнятою в Україні у 1998 році Міжнародною класифікацією ICD–10 та поширеним у світі Довідником по діагностиці та статистиці психічних розладів Американської асоціації психіатрів (DSM-IV).

Для студентів стоматологічних факультетів вищих медичних закладів

ІІІ-IV рівнів акредитації.

В дизайні обкладинки використано фрагмент картини Р. Флері "Філіп Пінель звільняє психічно хворих з кайданів".

2

КОРОТКІ БІОГРАФІЧНІ ДОВІДКИ ПРО АВТОРІВ ПІДРУЧНИКА

Сонник Григорій Трохимович

Доктор медичних наук, професор кафедри психіатрії, наркології та медичної психології Української медичної стоматологічної академії, академік Нью-Йоркської академії наук та Української академії сексологічних досліджень.

Закінчив Вінницький медичний інститут. Автор понад 200 наукових праць, у тому числі трьох монографій і семи збірників по психіатрії. Співавтор підручника по психіатрії для студентів вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації, “Тлумачного словника психіатричних термінів”. Нагороджений Почесною грамотою Верховної Ради України та медаллю “За доблесный труд”, почесним дипломом та срібною медаллю за досягнення у психіатрії у ХХ сторіччі (Кембріджський біографічний центр, Англія), знаком “відмінник освіти України”, почесними грамотами МОЗ України і обласної Ради народних депутатів, Лауреат премії імені академіка В.П. Протопопова. Автор патенту України “Електропровідний адгезив”. Занесений в книжку “Національний довідник. Медична еліта України”.

Напрєєнко Олександр Костянтинович

Доктор медичних наук, професор.

У 1973 р. закінчив Київський медичний інститут ім. О.О. Богомольця. Завідувач кафедри психіатрії Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця, головний психіатр Міністерства охорони здоров’я України.

Крім досліджень традиційних проблем вітчизняної психіатрії, наркології, психотерапії та організації охорони здоров’я, одним із перших став розвивати в Україні психосоматичну медицину, екстремальну

3

психіатрію, груповий психоаналіз та інші особистісно орієнтовані лікувально-діагностичні підходи. Співзасновник пріоритетного напрямку клінічної психіатрії, пов’язаного з радіаційним опроміненням та іншими несприятливими впливами зовнішнього середовища (екологічна психіатрія). Автор понад 200 наукових праць, які видані у 11 країнах світу, у тому числі 13 монографій, підручників, навчальних та клінічних посібників.

Брав активну участь у розробці першого Закону України “Про психіатричну допомогу”, низки директивних документів спрямованих на його практичну реалізацію. Значну увагу надає підготовці кандидатів та докторів медичних наук, роботі в наукових часописах.

Член Ради Всесвітньої асоціації екстремальної психіатрії, президії правління Товариства невропатологів, психіатрів та наркологів України, голова Київського регіонального товариства психіатрів, наркологів і медичних психологів.

Скрипніков Андрій Миколайович

Доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри психіатрії, наркології та медичної психології Української медичної стоматологічної академії. Закінчив Полтавський державний медичний стоматологічний інститут. Автор понад 60 наукових праць, у тому числі однієї монографії та трьох навчально-методичних посібників. Нагороджений Почесною Грамотою МОЗ України та відзнакою “Відмінник вищої школи”.

4

дефектами обличчя, неприємним запахом з ротової порожнини і т. ін., через те, що з такими хворобливими проявами нерідко доводиться мати справу лікарю-стоматологу.

Питання загальної психіатрії висвітлюються в поєднанні з питаннями медичної психології. До підручника включені основні дані про психогігієну, психопрофілактику та психотерапію психічних розладів.

В розділі, який присвячений клінічній психіатрії розглядаються найбільш поширені психічні захворювання, загальні відомості, що необхідні лікарю будь-якого профілю. Особливо детально розглядаються питання аномалій розвитку характеру та психічних реакцій у осіб з природженими та набутими дефектами обличчя та щелеп. Детально розглядаються особливості перебігу та розвитку синдрому дисморфоманії при шизофренії. Ці питання недостатньо висвітлені в існуючих підручниках з психіатрії, в той час як знання їх необхідне лікарям-стоматологам.

Вивчення психічних реакцій у осіб з різними дефектами обличчя та щелеп, зубних рядів, прикусу і т. ін., особливо динаміки їх розвитку з простеженням етапів формування особистісних змін, характеризують собою нову по суті, ще мало вивчену галузь медичної психології та психіатрії. Підвищення кваліфікації стоматологів в галузі психіатрії допоможе в ранній, вірній постановці діагнозу, та своєчасному проведення необхідного лікування.

Як доповнення до підручника додається тлумачний словник психіатричних термінів.

6

Глава 1

ОСНОВНІ ЕТАПИ ІСТОРИЧНОГО РОЗВИТКУ ПСИХІАТРІЇ

Історія психіатрії нараховує багато віків. Психічні хвороби існують стільки, скільки існує людство. Але при цьому психіатрія як розділ медицини сформувалася лише наприкінці XVIII ст. ЇЇ історія включає в себе не тільки процес становлення як наукової дисципліни, але й демонструє трансформацію ставлення суспільства до душевнохворих.

Згідно періодизації відомого історика психіатрії Ю.В. Каннабіха (1929) виділяють шість історичних етапів формування наукових поглядів і, відповідно, організації допомоги психічно хворим.

Перший (донауковий) період характеризується теологічним розумінням аномального поводження хворих. В цей період уявлення про психічні розлади у стародавніх народів знаходило відображення у міфах, легендах і т. ін.

Другий період характеризується першими кроками в розумінні розладів психіки без теологічних тенденцій, що було вже значним прогресом та формувало зачатки організації допомоги психічно хворим. У цей час формується лікарська корпорація.

Третій період відповідає часам середньовіччя. Він характеризується регресом до рівня донаукового світогляду. Відношення до хворих у цю епоху двояке – від перших кроків по організації суспільного догляду до знищення на вогнищах інквізиції. Десятки тисяч людей, серед яких були й психічно хворі, були прилюдно спалені живцем. В цей період почали будувати примітивні заклади для утримання душевнохворих. У вологих темних підвалах їх тримали в кайданах, наручниках, жорстоко карали. Головною метою було ізолювати, а не лікувати хворого.

7

Четвертий період, що охоплює XVIII та початок ХІХ ст.. – період становлення психіатрії як області медицини, епоха Ф. Пінеля, Дж. Коноллі, які сповідували нові принципи ненасильства по відношенню до душевнохворих. В цей період будуються перші психіатричні лікарні, в яких починають проводити дослідницькі роботи, і на їх основі будується симптоматологія психіатрії. У 1792 р. французький лікар Ф. Пінель (1745 – 1826) зняв ланцюги з душевнохворих, ліквідував тюремний режим, зобов’язав лікарів гуманно ставитися до пацієнтів. Лікування він поєднував з диференційованою фізичною працею. У 1801 р. Ф. Пінель опублікував “Медико-філософський трактат про душевні хвороби”, в якому систематизував та описав їх.

Учень Ф. Пінеля Ж. Ескіроль (1772 - 1840) продовжив реформи і активно боровся за права хворих. Він запровадив у лікарняний режим обходи пацієнтів, історії хвороби. В 1838 році опублікував двохтомний посібник по психіатрії "Про душевні хвороби".

В Англії в 40-х роках ХІХ ст. Дж. Коноллі заснував систему нестиснення, згідно якої механічний тиск на пацієнта є злом, оскільки він принижує хворого і гальмує його одужання.

У 1803 р. Й. Рейль запропонував термін "психіатрія".

П'ятий період - епоха нозологічної психіатрії. На базі достатньо сформованої клінічної психіатрії, що дала великий матеріал для спостережень, робиться спроба використати методологію медицини того часу для створення закінченої (природно-наукової) моделі психіатрії. Головним підсумком цього періоду стало створення нової нозологічної класифікації психічних розладів.

Основу нозологічного напрямку в психіатрії (1834) заклав П.О. Бутковський у фундаментальній праці "Душевні хвороби..."

Слідом за ним нозологічні критерії в психіатрію запровадив К. Кальбаум (1828 - 1899), який запропонував вивчати психічні та соматичні симптоми психозу, його перебіг, послідовність чергування клінічних проявів хвороби.

8

Пізніше Е. Крепелін (1856 - 1926), ґрунтуючись на критеріях, запропонованих К. Кальбаумом, у 1896 р. виділив як окремі захворювання маніакально-депресивний психоз та раннє недоумство. Е. Крепелін систематизував психічні хвороби та написав "Підручник психіатрії".

До класифікацій цього періоду входять уже не тільки виражені психотичні форми хвороби, а й великий розділ "малої" та "межової" психіатрії. В цей же час намітились різні підходи щодо розуміння механізмів та причин психічних порушень, що зумовило розвиток таких напрямків, як фрейдизм, психодинаміка, клініко-біологічна та соціальна психіатрія.

Шостий (сучасний) етап розвитку психіатрії характеризується широким вивченням позалікарняних, соціальних, соматологічних аспектів психіатрії та "психофармакологічною революцією". Відбувся значний розвиток соціальної та біологічної психіатрії, соціальної реабілітації, порушуються глобальні проблеми, такі як вікові психічні розлади, суїцидологія та ін.

Отже, психіатрія за короткий відрізок часу пройшла значний шлях, перетворившись із науки "чистого спостереження" в медичну спеціальність, що набуває активного розвитку.

Становлення наукової психіатрії в Україні та інших слов'янських країнах.

Засновником психіатрії слов'янських країн є харківський професор П.О. Бутковський, автор першого посібника "Душевные болезни". Він викладав психіатрію в Харківському університеті з 1834 до 1844 рр., тобто значно раніше, ніж І.Б. Балинський в Петербурзькій Військово-медичній академії.

Петро Олександрович Бутковський (1801-1844) народився в родині священика. Після навчання у Греко-латинській колегії в Харкові вступив до С.-Петербурзької медико-хірургічної академії, після закінчення якої 9 років служив військовим лікарем у різних шпиталях та військових частинах російської армії. У вільний від службових обов'язків час він проводив широку практику серед цивільного населення з лікування не лише

9

соматичних, але й душевних хвороб. У ці роки він виявив глибокий інтерес до вивчення творів російських та іноземних лікарів-психіатрів. Цьому сприяло знання латинської, французької, німецької та шведської мов. У лютому 1830 року штабс-лікар Петро Бутковський звертається в конференцію медико-хірургічної академії у С.-Петербурзі з проханням дозволити для отримання ступеня доктора медицини замість іспитів з усіх предметів захистити публічно свої міркування про душевні хвороби. Це прохання було задоволене і в цьому ж році він представив свою працю, яка отримала високу оцінку. Однак з незрозумілих причин лише через два роки рукопис був розглянутий і схвалений на конференції. 24 грудня 1832 року П.О. Бутковському присуджений ступінь доктора медицини, котрий був визнаний Гельсінгфорським університетом.

Його не задовольняла тогочасна класифікація душевних хвороб, коли "...все формы этих болезней описывались под названием меланхолии и бешенства..." (т. І, с.1). Розвиток психіатрії затримувався тим, що протягом декількох століть "...психологию преподавали по догмам метафизики..." (т. І, с. 2). Практичний досвід та широкі теоретичні пізнання дали можливість П.О. Бутковському розпочати написання посібника з психіатрії. Про це він скромно писав: "Имея случай познакомиться со всеми психиатрическими сочинениями... и находя явный недостаток в надлежащем руководстве, счел нужным написать "Душевные болезни"...". У січні 1833 р. П.О. Бутковським був презентований до друку рукопис, а в середині 1834 р. вийшли у світ "Душевные болезни, изложенные сообразно началам нынешнего учения психиатрии в общем и частном, теоретическом и практическом содержании". Це був перший посібник з психіатрії в Росії. П.О. Бутковський одним з перших у світі включив до назви посібника термін "психіатрія", і широко користувався ним на його сторінках.

15 листопада 1834 р. він був затверджений ординарним професором Харківського університету на кафедрі хірургії та душевних хвороб, а ще через три роки перейшов на кафедру окремої патології і терапії, але

10